Єдиний унікальний номер 646/9106/18
Номер провадження 22-ц/818/2637/25
09 грудня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року в складі судді Сіренко Ю.Ю. по справі № 646/9106/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позов мотивовано тим, що 07 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 37000 грн шляхом написання відповідної розписки.
Сторони погодили, що відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у повному обсязі за письмовою вимогою позивача у п'ятиденний строк.
20 та 27 липня 2018 року він направив вимогу про повернення грошової суми у повному обсязі, проте грошові кошти ОСОБА_2 повернуто не було.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 борг за договором позики у розмірі 37 000 грн та судові витрати.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано доказів, у який проміжок часу було надруковано текст розписки і виконано підпис на вказаній розписці, а також ненадання позивачем тексту вимог, які направлялися ним на адресу відповідача, що позбавляє можливості встановити факт укладання договору позики та направлення саме вимог про повернення грошових коштів.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 06 березня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано висновки експертизи від 18 червня 2020 року та пояснення відповідача, який повідомив, що ним дійсно було взято в борг грошову суму в розмірі 37 000 грн.
18 червня 2020 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса, було проведено судово-технічну експертизу документів та встановлено, що у наданій на дослідження розписці рукописний підпис виконано поверх друкованого тексту. Встановити у який проміжок часу було надруковано текст розписки і виконано підпис, не вбачається можливим, встановити, чи був текст розписки нанесений раніше на аркуш одночасно з текстом «Документи, що підтверджують особу: Паспорт, ІПН, Свідоцтво про державну реєстрацію» не вбачається можливим. Вказані висновки не спростовуються його позовних вимог.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем подано не було.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що 07 вересня 2017 року ОСОБА_2 склав розписку, відповідно до якої ним отримано від ОСОБА_1 грошову суми у розмірі 37 000,00 грн до моменту підписання розписки та зобов'язався повернути грошові кошти у п'ятиденний строк. Розписка надрукована комп'ютерним шрифтом, рукописно вписана дата складання та проставлений підпис особи (а.с.5).
Відповідно до висновку № 9235, складеного експертом Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса 18 червня 2020 року, у наданій на дослідження розписці рукописний запис дати та підпис виконані поверх друкованого тексту, встановити у який проміжок часу було надруковано текст розписки і виконано підпис, не представляється можливим, встановити, чи був текст розписки нанесений раніше на аркуш одночасно з текстом «Документи, що підтверджують особу: 1 Паспорт 2 ІПН 3 Свідоцтво про державну реєстрацію» не представляється можливим (а.с. 70 - 74).
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 травня 2021 року по справі призначено комплексну судову експертизу, виконання якої доручено експертам Харківського НДЕКЦ МВС України, проте 22 жовтня 2021 року справу повернуто у зв'язку з неможливістю проведення комплексної судової експертизи (а.с. 89-90).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18) та від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження№ 61-42915св18).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
У справі, що переглядається, відповідно до розписки від 07 вересня 2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суми у розмірі 37 000,00 грн до моменту підписання розписки.
Вказані документи підписано відповідачем рукописно. Доказів, що підпис виконано іншою особою або документ було сфальсифіковано, матеріали справи не містять.
Факт отримання коштів ОСОБА_2 не спростовано.
Посилання відповідача в суді першої інстанції про наявність інших домовленостей та ведення комерційної діяльності не впливає та не спростовує наявність боргових зобов'язань.
Зважаючи, що заборгованість за договором позики не погашено, що не спростовано ОСОБА_2 , судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Частиною 4 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2статті 376 ЦПК України).
Отже, оскаржуване рішення суду у зв'язку неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову та стягнення боргу за договором позики.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13статті 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено 704,80 грн, апеляційної скарги 1057,20 грн (а.с. 1, 160)
Зважаючи, що позов та апеляційну скаргу задоволено, вказані витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) борг за договором позики 37000 (тридцять сім тисяч) грн та 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук