Справа № 464/4544/25
пр.№ 2/464/2083/25
09.12.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з участі представника позивача - адвоката Тараненко А.І.,
Позивач через електронний кабінет звернувся до Сихівського районного суду м.Львова з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 864959768 від 28 лютого 2021 року у розмірі 61173,25 грн, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов'язань.
За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.
Суддя ухвалою від 07 липня 2025 року позовну заяву залишив без руху з наданням строку для усунення недоліків.
У зв'язку з поданням до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивачем додано до позовної заяви доказ надсилання відповідачу копій поданих до суду документів.
Суддя ухвалою від 25 липня 2025 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у зв'язку із малозначністю справи, що визначено імперативними приписами цивільного законодавства, про що просив позивач.
Ухвала про відкриття провадження оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень з додатковим відображенням в електронній формі програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.
Заперечень проти письмового провадження, визначеного ухвалою суду про відкриття провадження, до суду не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється.
Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою беруться до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.
Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права.
Позивачу/представнику позивача ухвалу про відкриття провадження у справі доставлено до їх електронного кабінету.
За відсутності у відповідача електронного кабінету копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано за зареєстрованим місцем проживання, отриманим за відомостями Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.
Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою. Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) - ст.ст.3, 4 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 01 грудня 2023 року у справі № 591/4832/22, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення у зв'язку «адреса відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судового повідомлення.
З огляду на викладене долучена до справи довідка поштового відділення (узгоджується із трекінгом поштових відправлень) з позначкою про неможливість вручення судового повідомлення з підстав - «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, що узгоджується із положеннями п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Відповідач додатково (альтернативним способом) повідомлявся на адресу електронної пошти, наявної в матеріалах справи, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
Судом вжито передбачених законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін. Водночас, незважаючи на належне повідомлення, відповідач своїми процесуальними правами не скористався та відзиву не подав, жодних клопотань не заявлено.
Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України).
За позицією Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року), за якою обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог.
Вирішуючи заявлені вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд виходить із положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, за яким підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Як регламентовано ст.ст.13, 14 Закону «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договорів факторингу (глава 73 ЦК України), купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.ст.1077, 1080 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 виснував, що презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України) означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Судом з'ясовано, що 28 лютого 2021 року між фінансовою компанією Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (кредитодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено договір кредитної лінії № 864959768 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора - MNV97N5К, що підтверджується довідкою дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі товариства. Договір також підписано кредитодавцем.
За обумовленими та погодженими на власний розсуд сторонами умовами договору кредитний ліміт становить 15 750,00 грн, який надається строком на 30 днів до 30 березня 2021 року зі сплатою процентів за користування кредитом.
У відповідності до платіжного доручення кредитодавця від 28 лютого 2021 року, що узгоджується з довідкою такого щодо ініціювання та завершення платіжної операції, здійснено 28 лютого 2021 року переказ через онлайн-сервіс MONEYVEO (ідентифікатор платіжної операції 7cb249ac-0a47-4bef-ac15-ba0e8еа0a3d1) у розмірі 15750 грн кредиту на платіжну картку НОМЕР_1 відповідача.
На підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року з додатковими угодами від 28 листопада 2019 року, 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року, 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року з додатком - реєстром прав вимог боржників, укладеним між фінансовою компанією ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) та фінансовою установою ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор), останнє набуло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
Надалі на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року з додатковими угодами від 03 серпня 2021 року, 30 грудня 2022 року додатком - реєстром прав вимог боржників, укладеним між фінансовою компанією ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) та фінансовою установою ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (фактор), останнє набуло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
Окрім цього, на підставі договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року з додатком -реєстром боржників, укладеним між фінансовою компанією ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» (клієнт) та фінансовою установою ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (фактор), останнє набуло право вимоги за борговими зобов'язаннями відповідача за кредитним договором.
Позивач, покликаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, долучає розрахунки, у тому числі довідку, оформлену випискою, заборгованості у розмірі 61173,25 грн, з яких: 15749,85 грн - за тілом кредиту, 45423,40 грн - за несплаченими відсоткам за користування кредитом.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов'язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Відповідачем наведені розрахунки не заперечено, доказів їх неправильності не надано та власного контррозрахунку не проведено. З огляду на таке у суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунків, які беруться до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем.
Беручи до уваги встановлені обставини, клопотання позивача про витребування у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформації, що містить банківську таємницю, слід відхилити за недоцільністю, адже надані докази надають можливість встановити дійсні фактичні обставини справи.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
З огляду на викладене вище у своїй сукупності, зважаючи презумпцію правомірності правочинів та обов'язковість договору для сторін, відсутності доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості з наданням переконливих доказів, достовірність яких не оспорюється, є підставними та підлягають до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
Відповідач не висловив свою позицію про заявлених вимог про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту, жодних доводів у спростування позову не навів та доказів, які б досліджувалися судом, не надав. За відсутності відзиву відповідача суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували дане рішення суду та беззастережно доводили протилежне.
Розподіляючи судові витрати, суд виходить із положень ст.ст.133, 141 ЦПК України, за якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Також позивачем у позові заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надано: договір про надання правничої допомоги від 29 травня 2025 року з додатковою угодою, акт прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року. Достовірність таких доказів позивачем не ставиться під сумнів.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 638/13336/21 виснував, що з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.3 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Указані критерії адвокатських витрат є оціночним поняттям. Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов'язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Указаний спір належить до категорій малозначних справ, розгляд справи проводився без повідомлення (виклику) сторін, щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за кредитним договором існує безліч сталою та послідовної практики Верховного Суду, обсяг аналітичної й технічної роботи щодо підготовки позову, відтак суд прийшов переконання, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та необґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає зменшенню. Зважаючи на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 грн. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката.
Заява підлягає частковому задоволенню, докази у спростування такого висновку суду відсутні.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Задоволити позов.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 864959768 від 28 лютого 2021 року у розмірі 61173 гривні 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 2422,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 700 гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», код за ЄДРПОУ 42986956, м.Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 09 грудня 2025 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО