№ провадження 11-кп/4809/713/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 386/1090/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ч. 2 ст. 392 КПК України
02.12.2025 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
суддів у складі колегії суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі :
прокурора ОСОБА_6 ,
адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 , ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 27.10.2025 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 25.12.2025 включно, із визначенням застави 1 660 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 5 026 480.
У провадженні Гайворонського районного суду Кіровоградської області перебуває судова справа (обвинувальний акт) про обвинувачення ОСОБА_9 за ч. 5 ст. 191 КК України /ЄУН 386/1090/25, кримінальне провадження №12021120000000277 від 01.10.2021 року/.
ОСОБА_9 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах.
У межах даного кримінального провадження, за клопотанням прокурорки у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , судом першої інстанції у порядку ст. 331 КПК України, розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 .
Судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не припинили існувати і не зменшились (можливість обвинуваченого переховуватися від суду незаконно впливати на свідків, які є його знайомими та підлеглими), ураховано судом тяжкість інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, умисним, вчинене проти власності.
Крім того, суд зважив й на те, що у силу своїх владних повноважень, ОСОБА_9 має широке коло зв'язків та не будучи обмеженими у вільному спілкуванні може використати такі з метою здійснення впливу на експертів, спеціалістів по вказаному кримінальному провадженню..
Адвокат ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити прокурорці у задоволенні клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, мотивуючи свої вимоги порушенням судом прав обвинуваченого та вимог закону при постановленні ухвали.
Суд не звернув увагу на відсутність достатньої мотивації клопотання прокурорки, не відповідність його вимогам ст. ст. 184, 199 КПК України: не зазначені свідки, на яких може чинити незаконний вплив обвинувачений, виклад обставин, що свідчать про те, що заявлені обвинуваченням ризики не зменшились.
Недоведеними залишились ризики переховування ОСОБА_9 від суду, - обвинувачений має постійне місце проживання, має міцні соціальні зв'язки, не чинив спроб змінити місце свого перебування, залишити територію країни.
Аналогічно є не доведеними фактично ризики незаконного з боку обвинуваченого впливу на свідків: ОСОБА_9 не має з ними контактів, не проживають в одному з ним населеному пункті.
Також сторона захисту вказує на занадто великий, завідомо непомірний для ОСОБА_9 розмір застави, визначений судом, який, на думку сторони захисту, має бути зменшено.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_9 , адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які здійснюють захист обвинуваченого ОСОБА_9 та які підтримали подану захистом апеляційну скаргу, думку прокурора на заперечення апеляційної скарги, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Суд апеляційної інстанції під час перегляду апеляційної скарги, з огляду на положення ст. 422-1 КПК України, не здійснює перевірку правильності пред'явленої підозри та не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи.
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, положеннями ч. 2 ст. 331 КПК України регламентовано: вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 5 ст. 199 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно з практикою ЄСПЛ та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину (рішення ЄСПЛ від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України»).
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року). При розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи R (80) 11 від 27 червня 1980 року «Про взяття під варту до суду»).
При цьому, слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Вказаних вимог та положень місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Як встановлено, судом першої інстанції провадиться судове слідство у кримінальному провадженні, у межах якого ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Кримінальне правопорушення є особливо тяжким, умисним, корисливим, із особливо кваліфікованим складом.
Карається вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, - позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна..
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою не є надмірним, таким, що перебуває поза межами розумного. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований щодо ОСОБА_9 з 16.05.2025.
Враховуються й обставини, передбачені ст. 178 КПК України: обвинувачений ОСОБА_9 не одружений, має постійне місце реєстрації проживання та фактичного проживання, до затримання - працював головою ФГ «Колос», не судимий.
В цілому, можливо стверджувати, що ОСОБА_9 має сталі соціальні зв'язки.
Негативних або позитивних характеристик особи обвинуваченого - виділені матеріали не містять, сторонами судового провадження - не надані.
Щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, можливо вважати, що обвинувачений ОСОБА_9 , достеменно знаючи про тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, будучи обізнаним про міру покарання, що може загрожувати йому у разі визнання його винуватим, може чинити спроби уникнути кримінальної відповідальності і переховуватись від суду, в тому числі на території іншої області, або через неконтрольовані території держави спробувати перетнути державний кордон.
Враховується також, що, згідно із матеріалами клопотання, обвинувачений ОСОБА_9 , володіючи інформацією про свідків та підтримуючи із ними зв'язок (свідками є родичі та наймані працівники обвинуваченого), у разі застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, може чинити незаконний вплив на свідків, з метою зміни показань, відмови від наданих показань, замовчування істотних для кримінального провадження обставин або повідомлення певних обставин на користь обвинуваченого.
При цьому, зважується на встановлену процесуальним законом процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме судом на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи в судовому засіданні (ст. 224 КПК України).
Позаяк, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Отже, ризик впливу на свідків, потерпілих та інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, процесуальні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були заявлені під час попереднього застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не перестали існувати, й виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
При вирішенні питання продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 тримання під вартою, судом взято до уваги всі обставини, можливі ризики.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Наразі, як свідчать наведені обставини, більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим ОСОБА_9 процесуальних обов'язків, також запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Крім того, зауважується, що судом першої інстанції визначено обвинуваченому й альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
З приводу визначення застави - вказане регулюється положеннями ст. 182 КПК України, у відповідності до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно із ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: п. 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Як встановлено, судом першої інстанції ОСОБА_9 визначено заставу у розмірі 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Суд першої інстанції своє рішення належно мотивував в оскаржуваній ухвалі та зазначив наступне.
Розмір застави визначено судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, які вказують на ймовірне отримання ОСОБА_9 11 509 284 гривень; взято до уваги офіційний майновий стан підозрюваного ОСОБА_9 , а також те, що останній працює головою фермерського господарства, яке отримує значний дохід, заподіяні збитки не відшкодував.
З урахуванням вказаного та обставин імовірного кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, сімейного стану обвинуваченого, відсутності утриманців, вагомість ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, розмір застави 1 660 прожиткових мінімумів для працездатних осіб зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_9 , покладених на нього обов'язків.
Відтак, із урахуванням наведених вище положень кримінального процесуального закону та встановлених обставин, такий розмір застави відповідає вимогам закону.
Доводи, на які посилається у своїй апеляційній скарзі захист, не є, уособлено, істотними в аспекті прийнятого рішення і не впливають на правильність постановленого судового рішення.
Будь-яких інших переконливих доводів щодо незаконності рішення суду в апеляційній скарзі не наведено та не надано під час апеляційного розгляду справи.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , що стали би безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією суддів не віднайдено.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу та постановленні ухвали судом не допущено, тож, доводи апеляційної скарги свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційна скарга - задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 27.10.2025 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 25.12.2025 включно, із визначенням застави 1 660 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 5026480, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, набирає законної сили після її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4