Справа № 344/11565/25
Провадження № 22-ц/4808/1691/25
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Бойчук
01 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2025 року під головуванням судді Атаманюка Б.М. у м. Івано-Франківськ,
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації відносно України та окупації частини території України, зокрема міста Маріуполь Донецької області позивачка та її родина позбавлені права володіти, користуватись, розпоряджатись власним майном: будинком в селищі Талаківка, квартирою в місті Бердянськ, 2,5 га сільськогосподарської землі, за яку отримували орендну плату кожен рік, а також права вільно визначати місце свого перебування і проживання та вільно обирати вид економічної діяльності.
Позивачка вважає, що справедливим є компенсація завданої моральної та психологічної шкоди у зв'язку зі збройною агресією рф проти України та згідно розрахунку шкоди оцінює: 3 000 000 грн перебування в окупації; 2 000 000 грн руйнування родинних, дружніх, професійних зв'язків; 1 000 000 грн вимушений переїзд з морського клімату; 150 000 грн витрати заощаджень під час проживання в окупації, виїзду з окупації на не окуповану територію України, два переїзди по Україні; 180 000 грн витрати на оренду житла станом на червень 2025 року; 1 500 000 грн середня ціна будинку 80 м2 в жилому стані в с. Загвізддя; 2 000 000 грн середня ціна квартири 60м2 в стані сирець в Івано-Франківську, а всього 9 830 000 грн.
Просила стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на її користь моральну шкоду в розмірі 9 830 000 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду внаслідок збройної агресії російської федерації проти України в сумі 2 000 000 грн.
Стягнуто з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави Україна судовий збір у розмірі 15 140 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що не погоджується з рішенням Івано-Франківського міського суду про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 2 000 000 грн.
Вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині задоволених позовних вимог неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Також має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, а саме те, що судом першої інстанції визнано вимоги, які заявляє позивачка такими, що не підлягають стягненню в порядку відшкодування моральної шкоди.
Зазначила, що завдана відповідачем моральна шкода становить 9 830 000 грн, що є справедливою компенсацією з держави-агресора.
Просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2025 року повністю та ухвалити нове, яким задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 9 830 000 грн. Розгляд справи проводити без її участі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Сторони в засідання апеляційного суду не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції враховував триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер та тривалість вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів, руйнування/пошкодження житла позивачки внаслідок збройної агресії російської федерації, додаткових зусиль для організації свого життя і виходячи з засад співмірності, розумності та справедливості дійшов висновків, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивачки є моральна шкода у розмірі 2 000 000 грн, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася у с. Талаківка, м. Маріуполь, Донецької області, Україна, є громадянкою України та зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.11-14).
Згідно довідки від 04.08.2022 №2615-7001398784 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 взята на облік як внутрішньо-переміщена особа та фактичне місце її проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.15).
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
Ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася та триває з 24 лютого 2022 року і є повномасштабним вторгненням збройних сил російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно з ч. 3, 5 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
З огляду на ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У постанові від 22 червня 2022 року у справі № 311/498/20 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету російської федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.
При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов'язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).
У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім'ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц висновувала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Враховуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вимоги позивачки про стягнення: 1 000 000 грн за вимушений переїзд з морського клімату; 150 000 грн витрати заощаджень під час проживання в окупації, виїзду з окупації на не окуповану територію України, два переїзди по Україні; 180 000 грн витрат на оренду житла станом на червень 2025 року; 1 500 000 грн середня ціна будинку 80 м2 в жилому стані в с. Загвізддя; 2 000 000 грн середня ціна квартири 60 м2 в стані сирець в Івано-Франківську, що в загальному розмірі становить 4 830 000 грн є матеріальними збитками та не підлягають стягненню в порядку відшкодування моральної шкоди, яку заявлено позивачкою. Виходячи з засад співмірності, розумності та справедливості обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачці 2 000 000 грн моральної шкоди, враховуючи при цьому триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачки, характер та тривалість вимушених змін у її житті, глибину душевних страждань внаслідок ракетних обстрілів, руйнування/пошкодження житла позивачки внаслідок збройної агресії російської федерації та додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи апеляційної скарги позивачки зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції щодо розміру відшкодування в сумі 2 000 000 грн, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 09 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин