Справа № 726/3816/25
Провадження № 2/727/3700/25
про відмову у відкритті провадження у справі
09 грудня 2025 року м. Чернівці
Суддя Шевченківського районного суд м. Чернівців Дубець О.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Офсетдрук», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Садгірського районного суду м. Чернівців із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Офсетдрук», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди. Ціна позову становить 8355849,60 грн.
Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівців від 14 листопада 2025 року справа за підсудністю передана до Шевченківського районного суду м. Чернівців.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він є співзасновником ТОВ «Офсетдрук», яке було створене 30.06.2000. На момент створення товариства йому належало 50,00 % статутного капіталу, а решта 50,00 % належало ОСОБА_2 .
В 2009 році статутний капітал Товариства було збільшено та до складу учасників Товариства було включено третього учасника - ОСОБА_3 . Згідно з Протоколом № 1 загальних зборів Товариства від 23.02 2009 статутний капітал Товариства становив 13500 грн і розподілявся таким чином: ОСОБА_1 - 33,33 % статутного капіталу, ОСОБА_2 - 33,34 % статутного капіталу та ОСОБА_3 - 33,33 % статутного капіталу.
В серпні 2020 року з відкритих джерел позивачу стало відомо, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань без попереднього його повідомлення та участі, були зареєстровані зміни статутного капіталу Товариства в результаті яких позивача фактично було позбавлено його власності, а саме: його частка в статутному капіталі зменшилась до 0,25 % статутного капіталу.
Вважає, що в даному випадку наявний очевидний намір відповідачів обдурити позивача і позбавити його корпоративного права - частки в розмірі 33,33% в статутному капіталі Товариства, оскільки через неправомірні дії відповідачів в цій справі щодо зміни розподілу часток в статутному капіталі між учасниками та зменшення частки ОСОБА_1 з 33,33% до 0,25% останній був позбавлений права пропорційної участі в статутному капіталі Товариства.
Дослідивши подану позовну заяву суд доходить таких висновків.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом» (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.
Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).
Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов'язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.
Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 ЦПК України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.
За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов'язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до статті 1 ГПК України господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин 2-5 статті 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що спір стосується корпоративних відносин, зокрема, спору, що виник між учасником - співзасновником ТОВ «Офсетидрук» ОСОБА_1 , та іншими співзасновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо розподілу часток в статутному капіталі Товариства, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Беручи до уваги наведене, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Офсетдрук», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
На підставі викладеного, керуючись статтями 186, 258, 260 ЦПК України, суд
У відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Офсетдрук», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди - відмовити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення із даним позовом в порядку господарського судочинства.
Направити позивачу копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі та позовні матеріали.
Копію позовної заяви залишити в Шевченківському районному суді м. Чернівців.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Чернівецького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Дубець О.С.