Справа № 713/2460/25
Провадження №2/713/832/25
іменем України
09.12.2025 м. Вижниця
Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип'юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , інтереси яких представляє адвокат Струць Т.І., звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно.
У позові вказувала, що у с. Замостя Вижницького району розташований житловий будинок, зведений родиною ОСОБА_6 ще у період СРСР без документального оформлення права власності. Цей будинок будувався і утримувався ОСОБА_7 разом з дружиною та дітьми, включно з позивачами.
Після смерті ОСОБА_7 у 2018 році право власності не було документально підтверджене жодною особою. Рішенням Вижницького районного суду від 27.02.2019 року у справі №713/2306/18 задоволено позов ОСОБА_4 та визнано за ним право власності на 3/7 частини будинку, як за спадкоємцем за заповітом; задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 , який не заперечував спадкових прав ОСОБА_4 , проте просив визнати за собою 1/7 частку на підставі того, що він проживав у будинку, вів господарство та утримував його, що характерно для колгоспного двору.
Наразі 3/7 частини будинку залишаються юридично невизначеними. Проте вони фактично перебувають у спільному володінні: дружини померлого - ОСОБА_1 та їх двох синів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Кожен з них проживав або допомагав у господарстві, утримував двір, а також брав участь у створенні, ремонті, перебудовах будинку. Вони фактично володіють й користуються цими частками.
Рішенням Вижницького районного суду від 27.09.2019 року у справі №713/2306/18, яке набрало законної сили, встановлено юридично значимі факти, що мають преюдиційне значення для цієї справи, а саме, що: у АДРЕСА_1 є побудований житловий будинок - колгоспний двір; цей двір створено в результаті трудової участі ОСОБА_7 , який проживав у ньому разом із дружиною ОСОБА_1 , синами: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , а також онуком ОСОБА_4 ; суд визнав за онуком ОСОБА_4 право власності на 3/7 частин житлового будинку як за спадкоємцем ОСОБА_7 за заповітом; за зустрічним позовом сина ОСОБА_3 суд визнав за ним право власності на 1/7 частину будинку, обґрунтовуючи це його спільним проживанням, господарюванням та участю у створенні колгоспного двору; залишкові 3/7 частини не були предметом первісного позову чи зустрічного позову, і тому не були юридично закріплені за жодною особою.
Таким чином, будинок є результатом спільного використання і праці членів родини, які проживали разом із моменту зведення. Позивачі фактично створювали, ремонтували, добудовували і утримували майно протягом десятків років. Через відсутність первинного правовстановлюючого документа, позивачі не могли зареєструвати своє право власності, тому звертаються до суду.
Вважає, що будинок без правовстановлюючих документів, створений і утримуваний сім'єю, частина вже визнана за іншими родичами - пряма підстава для визнання права і за позивачами.
Посилаючись на ст.ст.331, 392 ЦК України, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.06.2019 року по справі №523/1826/17 просила визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/7 частку кожному житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
У судове засідання позивачі не з'явилися, належно повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи. До початку судового засідання представник позивачів адвокат Струць Т.І. надала через систему «Електронний суд» заяву, у якій просила справу розглядати за їх відсутності, позовні вимоги підтримує повністю.
У судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явився, належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті відповідно до положень п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а саме: повістка про виклик до суду, яка була надіслана на адресу останнього відомого зареєстрованого місця проживання - АДРЕСА_2 , повернулася з довідкою АТ «Укрпошта» про причини невручення «адресат відсутній за вказаною адресою». До початку судового розгляду справи по суті надіслав на поштову адресу суду заяву, у якій позов визнав, просив справу розглядати за його відсутності.
У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з'явився, належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, про що є відомості в матеріалах справи. До початку судового розгляду справи по суті надіслав на поштову адресу суду заяву, у якій позов визнав, просив справу розглядати за його відсутності.
11.08.2025 року позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою від 14.08.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 12.00 год. 16.10.2025 року.
Ухвалою суду від 16.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 11.00 год. 06.11.2025 року.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає задоволенню з таких підстав.
На підтвердження позовних вимог позивачами та їх представником надано такі докази:
копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 13.03.1996 року, згідно якого - ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Комарово Кельменецького району Чернівецької області;
копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 25.09.1996 року, згідно якого - ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Замостя Вижницького району Чернівецької області, де і зареєстрований з 25.03.2005 року;
копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 від 06.07.2004 року, згідно якого - ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Замостя Вижницького району Чернівецької області, де і зареєстрований з 25.11.1998 року;
копію технічного паспорту на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , виготовленого КП «Вижницьке РБТІ» станом на 25.08.2025 року, згідно якого - за вказаною адресою розташовані: житловий будинок літ. «А», загальна площа 69,40 кв.м, житлова площа 40,90 кв.м; сарай літ. «Б»; сарай літ. «В»; убиральня літ. «Г»; сарай літ. «Д»; сарай літ. «Е»; сарай літ. «Є»; сарай літ. «Ж»; господарська будівля для приготування кормів літ. «З»; сарай літ. «Л»; літня кухня літ. «М»; колодязь літ. «К», загальною вартістю 188268,00 грн;
копії довідки-характеристики №5/150 від 25.08.2025 року та довідки №150 від 18.08.2025 року, виданих КП «Вижницьке РБТІ», згідно яких - нерухоме майно, яке розташоване по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 року в книгах державної реєстрації не зареєстроване;
копію рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27.02.2019 року по цивільній справі №713/2306/18, провадження №2/713/106/19 за позовом неповнолітнього ОСОБА_4 до Вашківецької міської об'єднаної територіальної громади Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до неповнолітнього ОСОБА_4 , Вашківецької міської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку у майні колгоспного двору.
Даним рішенням задоволено частково позов неповнолітнього ОСОБА_4 .
Визнано за неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 , а саме на 3/7 часток житлового будинку з відповідною часткою належних до нього господарських будівель та споруд, що розташований по АДРЕСА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , право власності на 1/7 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , майна колишнього колгоспного двору.
Рішення суду набрало законної сили 11.04.2019 року.
Також даним рішенням встановлено та в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що:
господарство по АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, оскільки голова двору - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , його син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та невістка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 були членами колгоспу «1 Травня»;
членами двору, які не менше трьох років підряд до 15.04.1991 року були зареєстровані та проживали в ньому, а отже не втратили права на частку в його майні, були семеро осіб: голова двору - ОСОБА_8 ; дружина - ОСОБА_9 ; син - ОСОБА_7 ; невістка - ОСОБА_1 ; внук - ОСОБА_3 ; внук - ОСОБА_2 ; внук - ОСОБА_5 ;
15.04.1991 року з набранням чинності Закону України «Про власність» припинила існування така форма власності - власність колгоспного двору, тому виходячи з рівності часток кожного члена колгоспного двору, який складався із семи членів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належало по 1/7 частці спірного житлового будинку, вартість якої станом на 12.07.2018 року становила 26375,86 грн.;
право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване.
голова колишнього колгоспного двору ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 , а його дружина (член колишнього колгоспного двору) ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , тому після їх смерті відкрилася спадщина на їх частки у майні колишнього колгоспного двору;
спадщину після смерті своїх батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 фактично прийняв єдиний спадкоємець за законом першої черги ОСОБА_7 , оскільки був зареєстрований та проживав з ними у одному господарстві на час їх смерті, тому розмір його частки у майні колишнього колгоспного двору становив 3/7, а розмір часток решти членів колишнього колгоспного двору становив по 1/7;
спадщину ОСОБА_7 за життя не зареєстрував;
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 і після його смерті відкрилася спадщина на 3/7 часток житлового будинку з відповідною часткою належних до нього господарських будівель та споруд, що розташований по АДРЕСА_1 ;
спадкоємець за заповітом від 08.08.2014 року є неповнолітній ОСОБА_4 , який прийняв спадщину;
спадкоємець за законом першої черги ОСОБА_1 у встановлений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_7 звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від спадщини після його смерті, і протягом строку для прийняття спадщини вказану заяву не відкликала;
спадкоємці за законом першої черги ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 пропустили строк для прийняття спадщини, спадщину не прийняли і на спадкове майно не претендують;
інших спадкоємців та осіб, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині немає;
державний нотаріус Вижницької державної нотаріальної контори Чернівецької області Мицкан Ж.І. відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених документів, що посвідчують право власності ОСОБА_7 на спадкове майно.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, Суд застосовує такі норми права.
Судом установлено, що між сторонами виник спір щодо майна колишнього колгоспного двору.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.
Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» роз'яснено, що положення ст.ст.17, 18 ЗУ «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15.04.1991 року).
До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;
в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;
г) згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність», загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.
Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні.
За приписами ст.ст.120, 121, 123 ЦК Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Дана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц).
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.
Судочинство у цивільних судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18 та від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова ВС від 21.09.2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України закріплено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
А згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У статті 89 ЦПК України закріплено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З наданих сторонами та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів Судом установлено, що:
господарство по АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року відносилося до суспільної групи колгоспних дворів, оскільки голова двору - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , його син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та невістка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 були членами колгоспу «1 Травня»;
членами двору, які не менше трьох років підряд до 15.04.1991 року були зареєстровані та проживали в ньому, а отже не втратили права на частку в його майні, були семеро осіб: голова двору - ОСОБА_8 ; дружина - ОСОБА_9 ; син - ОСОБА_7 ; невістка - ОСОБА_1 ; внук - ОСОБА_3 ; внук - ОСОБА_2 ; внук - ОСОБА_5 ;
15.04.1991 року з набранням чинності Закону України «Про власність» припинила існування така форма власності - власність колгоспного двору, тому виходячи з рівності часток кожного члена колгоспного двору, який складався із семи членів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належало по 1/7 частці спірного житлового будинку, вартість якої станом на 12.07.2018 року становила 26375,86 грн, а станом на 25.08.2025 року становила 26895,42 грн;
право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно не було зареєстроване;
рішенням Вижницького районного суду від 27.02.2019 року по цивільній справі №713/2306/18, провадження №2/713/106/19, яке набрало законної сили 11.04.2019 року визнано:
- за неповнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 , а саме на 3/7 часток житлового будинку з відповідною часткою належних до нього господарських будівель та споруд, що розташований по АДРЕСА_1 ;
- за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , право власності на 1/7 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , майна колишнього колгоспного двору;
право спільної часткової власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не зареєстрували;
належні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частки ідеальні частки по 1/7 кожному не зареєстровані.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини, Суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно задовольнити повністю та визнати за кожним з них право власності на 1/7 ідеальну частку майна колишнього колгоспного двору - житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно обґрунтовані та підлягають до задоволення у повному обсязі.
На підставі наведеного, ст.ст.120, 121, 123 ЦК УРСР, ст.ст.15, 16, 328, 392 ЦК України, постанови ПВС України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року №20 із змінами, внесеними постановою ПВС України №15 від 25.05.1998 року, керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 128, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, Суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_6 право власності на 1/7 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , майна колишнього колгоспного двору.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_7 право власності на 1/7 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , майна колишнього колгоспного двору.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП: НОМЕР_8 право власності на 1/7 ідеальну частку житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , майна колишнього колгоспного двору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 .
Відповідачі:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Суддя Іван ПИЛИП'ЮК