ЄУН: 336/7430/25
Провадження №: 2-а/336/100/2025
09 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої судді Савеленко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Морозюк В.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із позовом до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Позовна заява обґрунтована тим, що 26.07.2025 інспектор 2 взводу 3 роти 3 батальйону УПП в місті Києві молодший лейтенант поліції Безпальчий Ю.О. виніс постанову серії ЕНА №5315610 відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 25.07.2025 о 23 годині 35 хвилин по вул. Бастіонна, 13, водій керував електроскутером №5216 без мотошолома, чим порушив п. 2.3.г Правил дорожнього руху України. Вважає, що вищевказана постанова винесена незаконно, адже інспектор помилково ототожнив скутер №5216 із механічним транспортним засобом. 25.07.2025
Посилаючись на викладені обставини, просить скасувати постанову серії ЕНА №5315610 відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження у справі закрити, з відповідача стягнути судові витрати.
Ухвалою судді від 11.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано строк для надання відзиву.
В порядку ст.162 КАС України представником відповідача Департаменту патрульної поліції Кубрак О.І. до суду подано відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на норми ПДР України, згідно з якими електроскутер «ЗЕЛЕКТРА» слід кваліфікувати як мопед, так як потужність його двигуна менше 4кВт. На підставі викладеного, вважає, що позивач ОСОБА_1 як водій мопеду відповідно до п.2.3 г повинен був бути у шоломі. Крім того, згідно правил надання послуги ТОВ «ЗЕЛЕКТРА» позивачу надавався у користування мотошолом. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу заперечив, вважає їх неспівмірними із складністю справи та обсягом проведеної роботи. На підставі вищевикладеного просить у задоволенні позову відмовити.
25.08.2025 позивачем ОСОБА_1 до суду надані письмові пояснення, згідно з якими, посилаючись на інформацію ТОВ «ЗЕЛЕКТРА» позивач звертає увагу, що поліцейським помилково класифіковано електроскутер «ЗЕЛЕКТРА» як механічний транспортний засіб.
Вивчивши обставини справи, враховуючи доводи сторін, дослідивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається зі змісту постанови серії ЕНА № 5315610 від 26.07.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі за ч. 5 ст. 121 КУпАП, складеної відносно ОСОБА_1 , 25.07.2025 о 23 годині 35 хвилин у м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 13 водій ОСОБА_1 керував мотоциклом (мопедом, електромопедом) без мотошолома, чим порушив вимоги п.2.3 г ПДР України (а.с.13).
Як вбачається з інформації про поїздку, позивач дійсно здійснював рух на транспортному засобі ZELECTRA № 5216 (а.с.11,12).
Судом дослідженні долучені до відзиву на позовну заяву наступні докази.
Згідно з Умовами та Правилами надання послуги ТОВ «ЗЕЛЕКТРА», користування Скутером/Мопедом здійснюється у суворій відповідності до Правил дорожнього руху України та Договору. В розумінні Правил використання ТОВ «ЗЕЛЕКТРА» поняття скутер включає в себе електроскутер або електросамокат (а.с.29-43).
На досліджених судом відеозаписах зафіксовані події за участі ОСОБА_1 , які мали місце 25.07.2025.
Згідно з інформацією, наданою ТОВ «ЗЕЛЕКТРА», потужність двоколісного транспортного засобу з електродвигуном ZELECTRA № 5216 є меншою, ніж 3 кВт, Товариство є компанією, яка надає сервіс прокату двоколісних транспортних засобів потужністю 1,8 кВт (а.с.48-49).
Як випливає із змісту ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, а в силу ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі "Лутц проти Німеччини", "Отцюрк проти Німеччини", "Девеєр проти Бельгії", "Адольф проти Австрії" та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою статті 72 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353 (далі Закон № 3353), встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).
Пунктом 2 Правил дорожнього руху визначені обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Згідно з пп. «г» п. 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.
У п.1.10 ПДР України наведені терміни, що використовуються у цих Правилах та мають наступне значення:
- транспортний засіб - це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;
- механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що критерієм для розмежування понять «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» є наявність двигуна внутрішнього згорання або потужність електродвигуна. Тобто всі механічні транспортні засоби є транспортними засобами, але ні всі транспортні засоби є механічними, оскільки транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує межу 3 кВт.
Як вбачається з досліджених судом доказів, позивач ОСОБА_1 керував електроскутером «ZELECTRA» № 5216, потужністю двигуна менше 3кВт.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Відповідно до п.1.10 ПДР України, мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Згідно з п.2.13 ПДР України транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема, А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Виходячи з наведеного, електроскутер «ZELECTRA» № 5216, який обладнаний електродвигуном потужністю менше 3 кВт, є транспортним засобом категорії А1, хоча і не може бути кваліфікований як механічний транспортний засіб у розумінні ПДР, а відтак особа, яка керує ним є водієм.
Частиною 5 ст. 121 КУпАП, передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Враховуючи, що електроскутер «ZELECTRA» № 5216, яким керував позивач, це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, визначені п.2.3 г не можуть бути застосовані до позивача у даній справі.
Беручи до уваги, що адміністративну відповідальність за порушення п.2.3.г ПДР України може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого електроскутер яким керував позивач не віднесено, позивач не є суб'єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП.
Відтак, враховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку, що при ухваленні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, працівником поліції не в повній мірі дотримано вимог закону, а саме ст.ст. 245, 251, 280 КУпАП, таким чином постанова серії ЕНА №5315610 від 26.07.2025 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності - закриттю.
Таким чином, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження надання позивачу правової допомоги представником суду надано договір про надання правової допомоги № 01/02, згідно з яким правова допомога позивача була надана адвокатом Морозюк В.О..
Договором визначено, що вартість послуг є фіксованою та складає 6000 грн.
Гонорар успіху адвоката складає 4000 грн.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Детальний опис наданих адвокатом послуг до суду не наданий.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечив проти суми заявлених витрат, обґрунтовуючи тим, що дані витрати є неспівмірними із складністю справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання стягнення гонорару успіху, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Зважаючи на положення чинного законодавства, дослідивши докази, надані представником позивача на підтвердження понесених судових витрат, заперечення представника відповідача, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дійшов висновку, що «гонорар успіху» не був необхідним у зв'язку з розглядом даної справи в місцевому суді та є не співмірним зі складністю справи.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, на Департамент патрульної поліції, який є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, покладено обов'язок здійснювати контроль за раціональним використанням бюджетних коштів у межах доведених асигнувань.
Таким чином, з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань підлягає відшкодуванню на користь позивача сплачений ним судовий збір в сумі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.
Керуючись ст. ст. 9, 72, 73, 75, 77, 205, 241, 242, 244, 246, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати постанову серії ЕНА № 5315610 від 26.07.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським 2 взводу 3 роти 3 батальйону полк 1 УПП в м. Києві молодшим лейтенантом поліції Безпальчим Ю.О, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП за порушення вимог п.2.3г Правил дорожнього руху.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст. 121 КУпАП.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3, ЄДРПОУ 40108646) та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ: 40108646, адреса: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд.3.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.А. Савеленко
09.12.25