Дата документу 26.11.2025 Справа № 334/5620/24
Єдиний унікальний №334/5620/24 Головуючий у 1 інстанції Турбіна Т.Ф.
Провадження № 22-ц/807/2046/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
26 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Бахмута М.С., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
03.06.2022 відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 051952, згідно якого 03.06.2022 о 19 год.20 хв. в м. Запоріжжі на перехресті нерівнозначних доріг вул. Братська - вул. Трансформаторників, водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі не надав переваги у русі автомобілю, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушив вимоги п. 16.11 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. В результаті ДТП автомобілі пошкоджено, завдано матеріальні збитки, травмовані відсутні.
Постановою Ленінського районного суду від 25.07.2022 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу.
Під час розгляду адміністративної справи проведена інженерна судово-автотехнічна експертиза. Згідно висновку експерта № СЕ-19/108-22/7192-ІТ від 08.07.2022 невиконання вимог п.п. 16.11, 10.1 та розділу 3 ПДР ОСОБА_1 з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з пригодою, невиконання водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 12.4, 12.9 ПДР з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з пригодою. Тобто експертизою підтверджено наявність вини в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
У зв'язку з результатами проведеної інженерної судової автотехнічної експертизи та висновками суду позивач, в особі адвоката, неодноразово звертався до УПП в Запорізькій області з заявою про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності. Однак, в складанні протоколу відносно ОСОБА_3 було відмовлено.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована на момент ДТП страховою компанією ТОВ «СК Альфагарант».
ОСОБА_1 звернувся із заявою до страхової компанії відповідача ОСОБА_3 - ТОВ «СК Альфа-Гарант» про виплату страхового відшкодування. Листом від 13.12.2022 ТОВ «СК Альфа-Гарант» відмовила ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування. Однак, за наявності вини обох водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розмір відшкодування суд повинен визначити у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Сума страхового відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3 складає 130000, 00грн. та підлягає стягненню з ТОВ СК «Альфа-Гарант», ОСОБА_3 повинен сплатити 266489,00 грн.
Просив:
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, завданий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у сумі 266 489,00 грн;
стягнути з ТОВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток, завданий внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у сумі 130 000,00 грн;
судові витрати стягнути солідарно з відповідачів.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд критично оцінив висновок експерта № СЕ-19/108-22/7192-ІТ від 08.07.2022 року і дійшов до помилкового висновку про відсутність належних та достовірних доказів вини водія ОСОБА_3 у ДТП, що розглядається, а тому рішення суду є незаконним необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
10 листопада 2025 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Окрім цього просили стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт протиправної поведінки ОСОБА_3 та наявності причинно-наслідкового зв'язку не підтвердився матеріалами справи, то відсутні й правові підстави для покладення на ОСОБА_3 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну позивача. Тому у ТДВ СК «Альфа-Гарант» як страховика цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3 , не виникло встановлене Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов'язання відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.06.2022 о 19 год.20 хв. в м. Запоріжжі, на перехресті нерівнозначних доріг вул. Братська - вул. Трансформаторників, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Mitsubisi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, завдано матеріальні збитки, травмовані відсутні.
Вказані обставини встановлені постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2022 у справі про адміністративне правопорушення №334/1968/22. Суд встановив, що водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по другорядній дорозі не надав переваги у русі автомобілю, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Mitsubisi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , чим порушив вимоги п. 16.11 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постанова суду в апеляційному порядку не оскаржувалась і набрала законної сили 05.08.2022.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчинені дорожньо-транспортної пригоди за вказаних обставин є встановленою та не підлягає доведенню.
В результаті зазначеної ДТП транспортні засоби «TOYOTA HILUX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 , отримали механічні пошкодження, завдано матеріальні збитки, травмовані відсутні.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mitsubisi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант», поліс №207338943.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «TOYOTA HILUX», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 застрахована не була, що визнається учасниками справи.
На стадії судового розгляду справи про адміністративне правопорушення на підставі заяви адвоката Бахмута М.С. від 06.07.2022 Запорізьким НДЕКЦ було проведено судову інженерно-транспортну експертизу. На експертизу було надано копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення на 6 аркушах та вихідні дані, викладені заявником у клопотанні.
Вказаний висновок експерта був наданий суду, який розглядав справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Як вбачається зі змісту постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2022 у цій справі, висновок експерта в якості доказу судом не оцінювався і не враховувався.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/108-22/7192-ІТ від 08.07.2022, в заданій дорожній ситуації водій автомобіля «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був керуватися вимогами п.п. 12.4, 12.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. Дії водія ОСОБА_3 не відповідають вимогами п.п. 12.4, 12.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог п.п.16.11, 10.1 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху України. Дії водія автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в розглянутій дорожній ситуації не відповідають вимогам п.п. 16.11, 10.1 та розділу 33 ( дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з пригодою.
Оскільки за висновками проведеної судової інженерно-транспортної експертизи крім невідповідності дій водія ОСОБА_1 вимогам п.п. 16.11, 10.1 та розділу 33 ( дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з пригодою, було зроблено висновок, що дії водія ОСОБА_3 не відповідають вимогами п.п. 12.4, 12.9, 12.3 Правил дорожнього руху України, адвокат Бахмут М.С. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до УПП в Запорізькій області із заявою про вирішення питання про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Листом від 01.08.2022 №Г-208/41/32/03-2022 заявнику повідомлено, що вирішити питання про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП можливо лише після прийняття рішення Ленінським районним судом м. Запоріжжя за матеріалами адміністративної справи відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП.
Після розгляду судом справи відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП питання щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП УПП в Запорізькій області не вирішувалося.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ТДВ СК «Альфа-Гарант» і ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме, внаслідок взаємодії автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «Mitsubisi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та за наявності вини обох водіїв.
На підтвердження розміру спричиненої матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП власнику транспортного засобу TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , позивач надав висновок експертного авто товарознавчого дослідження №3932, складеного 23.09.2022 судовим експертом Филь О.П. за заявою ОСОБА_1 .
Згідно з висновком, наданий для дослідження автомобіль має пошкодження, отримані в результаті ДТП, для усунення яких необхідний відновлювальний ремонт обсягом, наведеним в калькуляції, складеній на підставі протоколу технічного огляду КТЗ від 14.09.2022.
Вартість відновлювального ремонту на дату оцінки складає 1087051,06 грн., матеріальний збиток , завданий в результаті ДТП власнику транспортного засобу TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , дорівнює ринковій вартості автомобіля та складає 792979,32 грн.
03.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до ТДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою щодо виплати страхового відшкодування у зв'язку із пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася 03.06.2022 за участю автомобіля «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правову відповідальність якого застраховано в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 207338943.
13.12.2022 ТДВ СК «Альфа-Гарант» ОСОБА_1 була надана відповідь, у якій зазначено, що постановою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 25 липня 2022 року по справі № 334/1968/22 водія автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Документів щодо визнання винним водія забезпеченого транспортного засобу «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 , до ТДВ СК «Альфа-Гарант» надано не було. Оскільки цивільно-правова відповідальність за полісом № 207338943 не настала внаслідок пригоди від 20.10.2021, ТДВ СК «Альфа-Гарант» не має правових підстав для виплати страхового відшкодування. У разі надання документів, підтверджуючих настання цивільно-правової відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді, рішення може бути переглянуто.
Позивач вказує, що сума страхового відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3 складає 130000,00 грн. Вказана обставина не підтверджена документально, однак визнається учасниками справи.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону).
Статтею 6 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Суд першої інстнації правильно зазначив, що оскільки в ДТП брали участь два автомобілі, які в силу частини першої статті 1187 ЦК України є джерелами підвищеної небезпеки, то, враховуючи вимоги статті 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення.
Обґрунтовуючи наявність вини в діях ОСОБА_3 , представник скаржника посилається на висновок експерта №СЕ-19/108- 22/7192-ІТ від 08.07.2022 року.
Одним із засобів доказування є висновок експерта. Згідно з ч.3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/108-22/7192-ІТ від 08.07.2022, в заданій дорожній ситуації водій автомобіля «Mitsubisi Lancer», державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_3 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був керуватися вимогами п.п. 12.4, 12.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. Дії водія ОСОБА_3 не відповідають вимогами п.п. 12.4, 12.9, 12.3 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був діяти відповідно до вимог п.п.16.11, 10.1 та розділу 33 (дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху України. Дії водія автомобіля TOYOTA HILUX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 в розглянутій дорожній ситуації не відповідають вимогам п.п. 16.11, 10.1 та розділу 33 ( дорожній знак 2.1 «Дати дорогу») Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з пригодою.
В мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом першої інстнції зазначено, що у своєму клопотанні про проведення експертизи у вихідних даних заявник вказав, що автомобіль «Mitsubisi Lancer» до ДТП був технічно справний, рухався без завантаження, що не відповідає дійсності, оскільки з матеріалів справи встановлено, що в автомобілі «Mitsubisi Lancer» на момент ДТП крім водія знаходився один пасажир - ОСОБА_6 , тобто при здійсненні розрахунків не було враховано такий критерій як завантаження легкового автомобіля, що має суттєвий вплив на зазначені розрахунки.
Окрім цього, суд першої інстанції також зауважив, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять відомостей щодо швидкості руху транспортних засобів і часу у 3 (три) секунди, який пройшов з моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_3 і до моменту зіткнення, які були зазначені заявником як вихідні дані у заяві про проведення експертизи. В суді учасники ДТП також не надавали своїх пояснень щодо обставин ДТП.
Згідно зі ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
На думку колегія суддів, судом першої інстанції в достатній мірі обґрунтовано причину відхилення висновку експерта №СЕ-19/108- 22/7192-ІТ від 08.07.2022 року, як належного доказу в цій справі, оскільки надані представником позивача експерту вихідні дані не відповідають матеріалам справи про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик наслідків, пов'язаних із ненаданням доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім'ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, в контексті цієї справи, задоволення вимог заяви про встановлення юридичного факту через недоведеність апелянтом заперечень проти них.
У справі, яка переглядається, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, що підтвердили факт наявності в діях ОСОБА_3 вини.
Постановою від 25.07.2022 року у справі №334/1968/22 суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя винною особою у вчинені адміністративних правопорушень за ст.124 та ч.1 ст.139 КУпАП визнав ОСОБА_1 і відповідно ОСОБА_1 було притягнуто до відповідної адміністративної відповідальності за дані адміністративні правопорушення.
Таким чином, вина ОСОБА_1 у даній ДТП доведена та встановлена вказаною постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.07.2022 року по справі про адміністративне правопорушення №334/1968/22. Вина ж ОСОБА_3 є недоведеною та невстановленою.
Як вбачається з матеріалів справи, факт протиправної поведінки ОСОБА_3 та наявності причинно-наслідкового зв'язку не підтвердився наявними в матеріалах справи доказами, що виключає правові підстави для покладення на ОСОБА_3 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене.
Як наслідок, у другого відповідача ТДВ СК «Альфа-Гарант» як страховика цивільно-правової відповідальності ОСОБА_3 , також не виникло встановлене Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов'язання відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують зазначене, зводяться до самостійного тлумачення норм чинного законодавства та незгоди скаржника з рішеннями суду першої інстанції по суті спірних правовідносин.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2025 року - без змін.
Щодо клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат пов'язаних з отриманням професійної правничої допомоги у зв'язку з переглядом справи в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
1. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої та дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу подано копії наступних документів: договір про надання правничої допомоги б/н від 05.08.2024 року; додаток до договору про надання правничої допомоги б/н від 05.08.2024 року: акт № 2 приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 07 листопада 2025 року; ордер на надання правничої допомоги серія АР №1191308 від 07 серпня 2024 року; довідка про отримання грошових коштів від 07 листопада 2025 року; квитанція від 07 листопада 2025 року.
Згідно додатку до договору про надання правничої допомоги б/н від 05.08.2024 року: акт № 2 приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 07 листопада 2025 року виконавець надав, а замовник прийняв послуги з професійної правничої допомоги щодо: підготовки, складання та подання до Запорізького апеляційного суду від відповідача 1, ОСОБА_3 , відзиву на апеляційну скаргу представника позивача, ОСОБА_1 - адвоката Бахмута М.С., на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2025 року по справі №334/5620/24, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 (вартість складає 2 000,00 гривень - було витрачено часу дві години зі ставкою за годину у гривнях, що дорівнює: 1 000,00 грн за 1 годину витраченого часу).
Колегія суддів враховує правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, за якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
З огляду на зазначене, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Колегія суддів враховує, що апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Окрім цього, колегія суддів бере до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень 00 копійок (дві тисячі гривень 00 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді: