Справа № 345/2035/25
Номер провадження 2/350/464/2025
27 листопада 2025 року Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Сокирко Л.М., секретаря судових засідань Видойник І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Рожнятів Калуського району Івано-Франківської області в залі судових засідань № 2 Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 4 жовтня 2020 року він надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США, які ОСОБА_3 зобов'язався повернути до 4 січня 2021 року та сплатити за надання позики щомісячні процентні платежі по 500 доларів США. Однак в обумовлений договором позики строк ОСОБА_2 не повернув йому борг, тому проить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог) стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 4 жовтня 2020 року у розмірі 10 000 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 41 530 гривень та 3 % річних у розмірі 14 233 гривень 99 коп. та понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 4 710 гривень 70 коп. Ухвалою судді від 29 травня 2025 року у справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із викликлм сторін. Позивач у судове засідання не з'явився, однак його представник - адвокат Іванів О.Б. спрямував до суду заяву про проведення розгляду справи без його та без участі позивача, зазначивши, що позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення рішення в заочному порядку.
Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, пропричини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подавав, у зв'язку з чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до частини восьмої статті 178 та статті 280 Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, суд розглядає справу в порядку, встановленому частиною другою статті 247 Цивільного процесуального кодексу України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Дослідивш матеріали справи та перевіривши їх доказами, з'ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18. У постанові від 8 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником у борг коштів із зобов'язанням їх повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов. Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц та у справі № 464/3790/16-ц суд вказав, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Суд установив, що 4 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики та ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 кошти в розмірі 10 000 доларів США на строк до 4 січня 2021 року. У вказаний строк ОСОБА_2 брав на себе зобов'язання повернути отримані у борг кошти, що підтверджується наданою позивачем розпискою від 4 жовтня 2020 року. Також у вказаній розписці ОСОБА_2 вказав, що щомісячний платіж процентів за користування коштами становить 500 доларів США. Надана відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 розписка містить умови отримання позичальником в борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернення в строк до 4 січня 2021 року, а також дату отримання коштів - 4 жовтня 2020 року. За договором позики від 4 жовтня 2020 року строк повернення ОСОБА_2 коштів був встановлений до 4 січня 2021 року. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для його виконання сторонами. Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частинами 1-3 статті 545 Цивільного кодексу України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Оригінал розписки від 4 жовтня 2020 року про отримання ОСОБА_2 у борг коштів наданий позивачем ОСОБА_4 суду (та знаходиться в матеріалах справи), що свідчить про невиконання позичальником ОСОБА_2 умов договору позики від 4 жовтня 2020 року. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 квітня 2012 року № 6-24цс12. У статті 99 Конституції України закріплено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 301/2052/18 роз'яснив, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України). За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Таким чином, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику. За таких обставин суд установив, що відповідач ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за договором позики від 4 жовтня 2020 року перед ОСОБА_1 , а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики від 4 жовтня 2020 року в розмірі 10 000 доларів США. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою у розмірі 41 530 грн, обумовлених сторонами у розписці від 4 жовтня 2020 року (500 доларів США - щомісячний платіж процентів), суд приходить до наступних висновків. У борговій розписці від 4 жовтня 2020 року ОСОБА_2 вказав, що він зобов'язується сплатити проценти за користування коштами у розмірі 500 долатів США щомісячно. Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільний кодекс України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. За змістом положень статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України). Таким чином заявлені позивачем до стягнення з відповідача проценти за користування позикою підлягають стягненню. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних за невиконання зобов'язань за договором позики за період з 14 233 грн 99 коп. за період з 4 січня 2021 року по 24 лютого 2022 року, то суд враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц. Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 дійшла висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Оскільки відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики від 4 жовтня 2020 року, то відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, з нього на користь позивача слід стягнути 3% річних від простроченої суми. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Відповідач в строк до 4 січня 2021 року не повернув борг за договором позики від 4 жовтня 2020 року в сумі 10 000 доларів США. Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 % річних. З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики від 4 жовтня 2020 року в розмірі 10 000 доларів США, 3 % річних в розмірі 14 233 грн 99 коп. та проценти за користування позикою в розмірі 41 530 грн. Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 4 710 грн 70 коп. Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд бере до уваги, що позов задоволено в повному обсязі, тому судові витрати покладаються на відповідача в повному розмірі. З відповідача на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 4 710 грн 70 коп.
Керуючись статтями 192, 525, 526, 536, 545, 610, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 77-81, 137, 141, 259, 263-265, 273, 280-353, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 4 жовтня 2020 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 41 530 (сорок одна тисяча пятсот тридцять) гривень та 3 % річних у розмірі 14 233 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять три) гривень 99 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 4 710 (чотири тисячі сімсот десять) гривень 70 коп.
За заявою відповідача, поданою до суду у тридцятиденний строк з часу отримання його копії, заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду учасниками процесу шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення, а учасниками справи, які не були присутні при оголошенні рішення в той же строк і в тому ж порядку з моменту вручення їм копії рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя СокиркоЛ.М.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .