ЄУН: 336/7135/25
Провадження №: 2/336/3691/2025
09.12.25
09 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Звєздової Н.С. за участю секретаря судового засідання Іванченко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -
ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь матеріальні витрати у розмірі 114 637,09 грн., моральну шкоду у розмірі 60 000 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., витрати на оплату залученого спеціаліста у розмірі 3 500 грн., які він поніс внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 28.08.2024 за участю водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом ЗАЗ-110218, реєстраційний номер НОМЕР_1 та позивача, який керував мотоциклом «Tekken», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 серпня 2024 року, водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-110218», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по проїзній частині вул. Електричної зі сторони вул. Похилої в напрямку вул. Проїзної в м. Запоріжжі, виконав паркування керованого ним транспортного засобу в районі будинку № 35, частково займаючи правий тротуар зазначеного напрямку руху.
Цього ж дня, приблизно о 19 годині 55 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним мотоциклом «Теkken МН250GУ-15», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вул. Електричної в попутному для водія ОСОБА_2 напрямі.
В цей час, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ-110218», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи зі злочинною недбалістю, в порушення вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме п. 10.1 ПДР України, відповідно до якого: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», п. 10.4 ПДР України, згідно з яким: «Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку... Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині і попутним транспортним засобам...», не переконався в безпеці своїх дій та відновив рух, виконуючи маневр лівого розвороту не з крайнього лівого положення на проїзній частині, при цьому не надав дорогу мотоциклу під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку.
Внаслідок порушень вимог правил безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_2 допустив зіткнення лівої бічної частини кузова керованого ним автомобілю з передньою частиною мотоциклу, під керуванням водія ОСОБА_1 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав наступні тілесні ушкодження у вигляді: відкритий перелом II, III, IV п'ясних кісток лівої кисті зі зміщенням кісткових фрагментів, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я, закритий перелом нігтьової фаланги IV-го пальця правої кисті без зміщення, які кваліфікується як легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2025 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Його цивільний позов до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова крмпанія «Кредо» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.
Зазначає, що в результаті ДТП було пошкоджено належний йому транспортний засіб мотоцикл «Tekken», реєстраційний номер НОМЕР_2 та екіпірування. На момент вчинення ДТП цивільно правова відповідальність водія ОСОБА_2 застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо». Страховий поліс № 218354324 від 11.12.2023 на строк з 12.12.2023 по 11.12.2024.
З метою встановлення вартості відновлювального ремонту належного йому мотоциклу та вартості завданого йому збитку він замовив експертне дослідження, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту складає 61 126,09 грн. Оскільки належний йому мопед є фізично знищеним страхова компанія повинна відшкодувати йому 61 126,09 грн. страхового відшкодування.
Крім того, позивач зазначає, що внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди він отримав тілесні ушкодження та потрапив до лікарні, де йому була зроблена операція на кісті правої руки. На теперішній час костфі руку не відновились, він потребує повторної операції, вартість якої становить 16 000 гривень, які просить суд стягнути з страхової компанії. Окрім того зазначає про те, що внаслідок ДТП він отримав моральну шкоду, оскільки від отриманої травми він не може продовжувати займатись спортом та вести активний спосіб життя, в зв'язку з чим в нього виникла роздратованість, психологічна напруга та переживання, тому просить суд стягнути із страхової компанії 60 000 гривень моральної шкоди.
Крім того він поніс витарти за проведення експертного дослідження у розмірі 3 500 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грнивень, які також просить стягнути зі страхової компанії.
Ухвалою суду від 04.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідачем на позовну заяву відзиву подано не було.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2025 28 серпня 2024 року, водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автомобілем «ЗАЗ-110218», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по проїзній частині вул. Електричної зі сторони вул. Похилої в напрямку вул. Проїзної в м. Запоріжжі, виконав паркування керованого ним транспортного засобу в районі будинку № 35, частково займаючи правий тротуар зазначеного напрямку руху.
Цього ж дня, приблизно о 19 годині 55 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним мотоциклом «Теkken МН250GУ-15», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вул. Електричної в попутному для водія ОСОБА_2 напрямі.
В цей час, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ-110218», реєстраційний номер НОМЕР_1 , діючи зі злочинною недбалістю, в порушення вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме п. 10.1 ПДР України, відповідно до якого: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», п. 10.4 ПДР України, згідно з яким: «Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку... Водій, що виконує поворот ліворуч або розворот поза перехрестям з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку, повинен дати дорогу зустрічним транспортним засобам, а при виконанні цих маневрів не з крайнього лівого положення на проїзній частині і попутним транспортним засобам...», не переконався в безпеці своїх дій та відновив рух, виконуючи маневр лівого розвороту не з крайнього лівого положення на проїзній частині, при цьому не надав дорогу мотоциклу під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався у попутному напрямку.
Внаслідок порушень вимог правил безпеки дорожнього руху водій ОСОБА_2 допустив зіткнення лівої бічної частини кузова керованого ним автомобілю з передньою частиною мотоциклу, під керуванням водія ОСОБА_1 .
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав наступні тілесні ушкодження у вигляді: відкритий перелом II, III, IV п'ясних кісток лівої кисті зі зміщенням кісткових фрагментів, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я, закритий перелом нігтьової фаланги IV-го пальця правої кисті без зміщення, які кваліфікується як легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день).
Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
За фактом вчинення дорожньо-транспортної пригоди було відкрито кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за знаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.05.2025 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, на підставі ч.1 ст.49 КК України, у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, провадження закрито.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до ТДВ «СК «Кредо» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - залишено без розгляду.
Згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, вина ОСОБА_2 у скоєнні вказаного ДТП та обставини цього ДТП, не потребують доказування.
Також з матеріалів справи встановлено, що на момент ДТП транспортним засобом мотоциклом «Теkken МН250GУ-15», реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував ОСОБА_1 позивач по справі.
На час ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ЗАЗ 110218 реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у ТДВ «СК «Кредо», що вбачається із копії полісу обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 218354324. Строк дії договору з 12ж.12.20223 по 11.12.2024.
За вказаним полісом страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 320 000 грн. за шкоду заподіяну майну 160 000 грн.
Позивач зазначає, що вартість завданого йому матеріального збитку внаслідок пошкодження транспортного мотоциклом «Теkken МН250GУ-15», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 61 126,09 грн., які і просить суд стягнути з відповідача ТДВ «СК «Кредо».
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов'язок.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на зазначені вище норми матеріального права, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, провадження № 14-176 цс 18.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 1 статті 35.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суд від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95 цс 20, зазначено, що Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з огляду на принцип добросовісності визначає, якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки. Аналізуючи вказані норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема у праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відтак, право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104 гс 18)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406 цс 19) дійшла правового висновку про те, що зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу положень спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 цього Закону, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач ОСОБА_1 до відповідача ТДВ «СК «Кредо» з заявою про виплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб не звертався.
Зазначений позов було подано до суду29.07.2025 року, тобто в межах строку визначеного положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річного строку для такого звернення, оскільки спірна ДТП сталася 28.08.2024 року.
З даного висновку вбачається, що він був проведений за заявою ОСОБА_1 огляд транспортного засобу проводився 27.03.2025, яким визначено вартість пошкодженого транспортного засобу у розмірі 61 126,09 гривень.
При цьому цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану ДТП, наступає незалежно від вини завдавача шкоди.
Подібний за змістом правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20281/21 (провадження № 61-9642 св 22), від 17 квітня 2024 року у справі № 552/7011/22 (провадження № 61-2109 св 24) від 24 квітня 2024 року у справі № 243/880/23 (провадження № 61-18255 св 23).
Отже, суд приходить до висновку, про те, що позивачем доведено добросовісності своїх дій при зверненні до до суду з позовом у встановлений строк.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальних збитків за пошкоджений транспортний засіб у розмірі 61 126,09 гривень підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення витрат на мотоекіпування, яке було пошкоджено під час ДТП вони підлягають частковому задоволенню у розмірі 35 928,00 гривень, що пілдтвердено чеками про його придбання. Припущення позивача щодо збільшення цих витрат не підлягає увазі суду, оскільки стягненню підлягають витрати, які доведені належними та допустими доказами.
Що стосується позовних вимог про стягнення з ТВД «СК «Кредо» витрат на проведення повторної операції у розмірі 16 000,00 гривень, суд зазначає наступне.
Позивач, у позовній заяві, просить суд стягнути із страхової компанії витрати на лікування, які він очікує понести на лікування під час проведення повторної операції у розмірі 16 000,00 гривень на підтвердження своїх вимог надає медичну документацію з якої вбачається, що він дійсно потребує повторної операції, оскільки кисть руку не зростається, витрати за проведення операції в означеній сумі підтверджуються рахунокм № 18 від 25.02.2025 ФОП ОСОБА_3 .
Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-ІV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно зі п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана із тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до ст.24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов'язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
Аналогічну норму містить частина перша ст. 1195 ЦК України, яка передбачає, що фізична або юридична особа, як завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому, зокрема, додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає певні вимоги, яким повинні відповідати докази, необхідні для доведення факту понесення витрат на лікування, а також їхнього розміру. Такими вимогами є: обґрунтованість, тобто необхідність проведення медичних маніпуляцій та вживання лікарських засобів, яка визначена лікарем; наявність прямого причинного зв'язку з ДТП, тобто визначений лікарем курс лікування повинен бути спрямований на лікування отриманих у ДТП травм та відновлення попереднього стану здоров'я потерпілого до ДТП; реальність витрат, тобто потерпіла особа не лише отримала призначення лікаря, а й дійсно придбавала медичні препарати та вживала їх, проходила обстеження (належним доказом для підтвердження такого може бути, наприклад, листок призначень з медичної карти хворого); визначений конкретний суб'єкт, який засвідчує викладені вище обставини, а саме - заклад охорони здоров'я. Саме на цього суб'єкта покладається обов'язок визначати розмір витрат на лікування. У даному випадку, доказів, які б відповідали вказаним критеріям Позивачем не надано.
Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення із страхової компанії витрат на лікування, тому вимоги в цій частині позову також підлягають задоволенню.
Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача ПАТ НАСК «Оранта» 60 000 гривень моральної шкоди.
Позивач, як на обґрунтування понесеної моральної шкоди зазначає, що внаслідок ДТП, яке сталось з вини ОСОБА_2 завдано моральної шкоди, яка полягає в перенесенні стресової ситуації, зумовленої реальним спричиненням шкоди здоров'ю. Зазначає, що з моменту ДТП і на даний час порушився його встановлений ритм життя, обмежилась його можливість у задоволенні соціально побутових потреб, пов'язаних із пересуванням та неможливістю вести активний спосіб життя. В нього виникла роздратованість, постійна психологічна напруга та переживання, з'явились додаткові турботи, пов'язані як з необхідністю звернення до медичних закладів.
Статтею 1167 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України у постанові №6-145цс12 від 05.12.2012 року.
Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з ч.4 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у їх життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.
Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом ВС України, моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, при настанні інших негативних наслідків.
З наданих медичних документів судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікування з 28.08.2024 по 30.04.2024, 29.08.2024 йому була проведеня операція відкритий остеосинтез переломів 2, 3,4 п'ясткових кісток лівої кисті шпицями, проходив курс реабілітації. Після обстеження лікарем ортопедом-травматологом видано консультативний висновок від 20.02.2025 оперативне лікування в плановому порядку, у зв'язку з отриманою травмов втратив працездатність.
Приймаючи рішення про стягнення моральної шкоди суд враховує тяжкість та глибину його душевних страждань, які носять триваючий характер, невідворотність наслідків, що наступили, втрату позивачем можливості вести активний спосіб життя, що призвело до істотних негативних змін в особистому житті, виходячи з міркувань розумності, співрозмірності та справедливості, з урахуванням того, що моральна шкода відшкодовується не з метою збагачення, а носить компенсаційний характер завданим стражданням, приходить до висновку, про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він пережив та переживає на даний час.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року.
Враховуючи наведене вище, виходячи з підстав пред'явлення позову, а також обов'язку відповідача відшкодувати моральну шкоду, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 гривень.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить із такого.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.6 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то такий відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача.
Розмір мінімального судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру становить 1211 грн. 20 коп. Відповідно зазначену суму судового збору слід стягнути з відповідача на користь держави.
Щодо стягнення на користь позивача витрат за проведення експертного автотоврознавчого дослідження, суд приходить до наступних висновків.
Положеннями ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать окрім іншого витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Позивачем в обґрунтування понесених витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження було надано всі необхідні докази, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за проведення вказаного дослідження у сумі 3 500 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 11, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з додаткової відповідальності «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду отриману внаслідок пошкодженням транспортного засобу в результаті дорожньо-транспортної пригоди - 113 054,09 гривень, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 гривень, витрати за проведення експертного товарознавчого дослідження - 3 500 гривень.
Стягнути з Товариства з додаткової відповідальності «Страхова компанія «Кредо» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 гривень в дохід держави.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, буд. 34, ЄДРПОУ 13622789.
Суддя: Н.С. Звєздова