Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4046/25
Номер провадження 2/299/1413/25
19.11.2025 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Надопта А.А., за участю секретаря Стрижак О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Виноградівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,
12.08.2025 р. позивачка звернувся в суд з вищезазначеним позовом,
Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 . Після смерті спадкодавця залишилася спадщина, а саме: дві земельні ділянки площею 3.2 га, ( на праві постійного користування) та площею 0.77 га, (на праві власності), які розташовані на території Дяківської сільської ради, землі передані для ведення товарного сільскогосподарського виробництва.
За життя спадковець заповіту не залишив, однак на момент смерті разом із спадкодавицем за адресою АДРЕСА_1 , проживала позивачка, а отже спадщину після смерті свого чоловіка прийняла
При зверненні в нотаріальну контору для оформлення позивачкою спадщини на вищевказане спадкове майно, нотаріус повідомила, що видати свідоцтво на право власності на земельні ділянки неможливо, а ОСОБА_1 необхідно звернутися до суду.
В судове засідання позивачка не з'явився, направила до суду клопотання, в якому підтримав позовні вимоги і просив такі задоволити.
Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з'явилася, однак представник відповідча, адвокат Продан О.В. надала письмову заяву в якій просив слухати справу у їх відсутності, позовні вимоги визнала і не заперечила проти їх задоволення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.
Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані ЦК України.
В судовому засіданні встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивачки ОСОБА_3 . Після смерті спадкодавця залишилася спадщина, а саме: дві земельні ділянки площею 3.2 га, ( на праві постійного користування) та площею 0.77 га, (на праві власності), які розташовані на території Дяківської сільської ради, землі передані для ведення товарного сільскогосподарського виробництва.
За життя спадковець заповіту не залишив, однак на момент смерті разом із спадкодавицем за адресою АДРЕСА_1 , проживала позивачка, а отже спадщину після смерті свого чоловіка прийняла
У відповідності до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПКУкраїни) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно визначення поняття спадкування у ч. 1 ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), таким є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч.1. ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Стаття 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ч. 1). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ч. 2). Ніхто не може бути проти правно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ч. 4).
Уп.3.1 узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено,що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3 - що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Крім того, п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено,що свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За прийняттям спадщини позивач звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори. Однак у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно державний нотаріус Боричок К.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовила. Така ситуація обумовлена тим, що по смерті чоловіка віднайти оригінал державного акту на право приватної власності на землю або інших документів аналогічного характеру, які б посвідчували належність майнових прав спадкодавцю, не вдалося.
За запитом позивача в архівних матеріалах Відділу №4 у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вдалося віднайти копію державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК №000364 від 07.09.2000 року (щодо земельної ділянки площею 0,77 га). Вказаний правовстановлюючий документ виданий на ім'я покійної матері спадкодавця - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . По її смерті чоловік позивача спадщину прийняв, отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, замовив виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак не здійснив державної реєстрації набутих майнових прав. У той же Верховний Суд роз'яснив, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (таку правову позицію відображено в постанові ВС від 14.08.2019 р. у справі №523/3522/16-ц).
Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством (ст.92 Земельного кодексу України). Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 23.06.2020 року (справа №179/1043/16-ц) висловила наступну правову позицію: право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки, а тому - спадкування права постійного користування земельною ділянкою має місце. Згідно державного акту на право постійного користування землею серії ЗК №003-00005 від 21.10.1993 року, покійному ОСОБА_3 належало право постійного користування земельною ділянкою площею 3,2 га.
Відповідно до п.37 Постанови Пленуму ВССУ№ 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав » з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Державна реєстрація права власності, зокрема, на споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року у справі № 350/1850/17 факт того, що особа за життя не оформив свого права на спадкове майно після смерті матері, не має правового значення для вирішення питання щодо наявності права на це майно у його спадкоємців, оскільки відповідно до частини третьої статті 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права на спадщину.
Отже, відсутність правовстановлюючих документів та реєстрації права власності на спадкове майно, в даному випадку, перешкоджає оформленню спадкових прав у нотаріальному порядку.
У той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 328, ст. 392 ЦКУкраїни).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, позивачка в порядку спадкування успадкувала дві земельні ділянки площею 3.2 га, ( на праві постійного користування) та площею 0.77 га, (на праві власності), які розташовані на території Дяківської сільської ради, землі передані для ведення товарного сільскогосподарського виробництва, які згідно положень закону належить їй з часу відкриття спадщини, і яка не може реалізувати своє право на оформлення спадщини, від чого залежить можливість здійснення ним повноважень власника, тобто, володіння, користування та розпорядження спадковим майном.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст.16, 328, 392, 1216, 1220, 1216, 1222, 1223, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297 Цивільного кодексу, керуючись ст.ст.2,4,19, 23, 27, 175-177, 315 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності у порядку спадкування за законом на:
- земельну ділянку площею 0,7662 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Неветленфолівської сільської ради, контур №54, кадастровий номер 2121282400:04:001:0133, яка належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія II-3K № 000364, виданого 22.08.2000 року на підставі розпорядження Виноградівської районної державної адміністрації №451, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2663/461
- право постійного користування земельною ділянкою площею 3,2 га з цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства на території Дяківської сільської ради, яка належало ОСОБА_3 на праві постійного користування землею, виданого громадянину України серія 3K 003-00005, виданого 25.03.1993 року на підставі рішення Дяківської сільської ради,зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №5
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийНадопта А. А.