03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 757/7381/25 Головуючий у суді першої інстанції - Новак Р.В. Номер провадження № 22-ц/824/17481/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
03 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Кенем Денисом Васильовичем , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Новака Р.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування безпідставно отриманих грошових коштів,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про витребування безпідставно отриманих грошових коштів, відповідно до якого просила суд визнати незаконними дії відповідача щодо автоматичного списання коштів з її рахунку у сумі 23 487, 32 грн та стягнути із АТ КБ «Приватбанк» на її користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 23 487,32 грн та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 16 листопада 2021 року між нею та АТ КБ «Приватбанк» підписано анкету-заяву про відкриття банківського рахунку та випуск платіжної картки.
У квітні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк вважав, що вона порушила умови кредитного договору, тому просив стягнути з неї заборгованість за кредитом у розмірі 29 170, 07 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року було задоволено позов АТ КБ «Приватбанк» та стягнуто із неї на користь АТ КБ «Приватбанк» 29 170,07 грн боргу за кредитним договором.
03 квітня 2023 року постановою Київського апеляційного суду скасовано рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до неї про стягнення боргу за кредитним договором.
Зазначає, що загалом нею було внесено на рахунок кредитної картки грошову суму у розмірі 712 901,60 грн, а загальна сума кредитних коштів, використаних ним, становить 689 414,28 грн, отже сума зарахованих грошових коштів нею на покриття кредитного зобов'язання перевищує розмір самого кредитного зобов'язання на 23 487,32 грн.
Вважає, що грошова сума у розмірі 23 487,32 грн була списана АТ КБ «Приватбанк» з її рахунку без достатніх правових підстав, тому підлягає поверненню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - Кеню Д.В. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що постанова Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у справі № 756/6828/21 набрала законної сили, обставини щодо суми фактично стягнутих відповідачем коштів з позивача були предметом дослідження у межах вказаної справи, спір розглядався між тими самими сторонами.
Тому вважає, що ці обставини не підлягають повторному доказуванню у межах цієї справи.
21 листопада 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника АТ КБ «Приватбанк» - Рожка С.М., відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі зазначає, що доводи апелянта про наявність преюдиційних фактів, що доводять безпідставність отримання Банком грошових коштів в обсязі 23 487, 32 грн не відповідають змісту постанови Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у справі № 756/6828/21.
Вказує, що правова оцінка надана судом певному факту чи при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
При апеляційному розгляді справи представник АТ КБ «Приватбанк» - Рожко С.М., що був присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференц зв'язку заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом першої інстанції та висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду. Вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства та підстави для його скасування відсутні.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились (а.с. 187).
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» - Рожка С.М., дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 16 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому збільшений до розміру 35 000,00 грн. із сплатою 40% річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути отриманий кредит на сплатити проценти за його користування.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року було задоволено позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 29 170,07 грн боргу за кредитним договором та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., а всього 31 440,07 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором (а.с. 69-77).
Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, справа №756/6828/21, встановлено: «Вирішуючи спір, суд керується тим, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, пені та комісій, а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідачки, як і не містять такого підпису тарифи банку і довідка про умови кредитування, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, пені і комісій та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 40 %, та збільшених процентів - 84 %. З урахуванням викладеного поверненню стягненню підлягають лише фактично отримані та використані позичальницею кошти, які не повернуті в добровільному порядку. Визначаючи наявність боргу за тілом кредиту, колегія суддів керується наданим банком розрахунком боргу та випискою по рахунку (т.1 а.с.6-15, 54-92), з яких вбачається, що за період після активації картки із серпня 2015 року по 12.04.2021 відповідачкою використано кредитних коштів у розмірі 689 414,28 грн. За цей же період відповідачкою внесено на погашення кредиту коштів у розмірі 712 901,60 грн. Отже, борг за тілом кредиту у відповідачки відсутній. Доводи банку про те, що розмір боргу за тілом кредиту становить 29 170,07 грн, колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав».
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення грошових коштів з відповідача та недоведеності обставин, що грошова сума у розмірі 23 487,32 грн була списана відповідачем з рахунку позивача без достатньої на те правової підстави, оскільки даний факт не відповідає дійсності, та спростовується самим змістом постанови.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням суду, що набрало законної сили встановлено, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог діючого законодавства про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Такі висновки суду також відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогою до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення безпідставно списаних коштів в сумі 23 487,32 грн надала виписку по спірному картковому рахунку, де зазначені операції по примусовому списанню коштів з карткового рахунку позивача на погашення відсотків на суму, яка перевищувала суму наданого кредиту, позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого після активації картки із серпня 2015 року по 12 квітня 2021 року використано кредитних коштів на суму 689 414,28 грн, а внесено на погашення кредиту 712 901,60 грн.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Тобто, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 , від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. та у постанові від 17 грудня 2020 року №278/2177/15-ц.
Згідно виписки за договором №б/н за період 02 липня 2014 року по 02 квітня 2021 року було видано ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 689 414,28 грн, списано банком із рахунків ОСОБА_1 на погашення спірного кредиту кошти на суму 712 901,60 грн, які були зараховані на погашення заборгованості по відсотках за користування кредитом. Списання проводилося банком примусово та безпідставно, оскільки умовами договору оплата відсотків не передбачена, що встановлено рішенням суду.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені ст. 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Вищезазначене свідчить про безпідставне списання коштів без достатніх правових підстав. Правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18 щодо повернення безпідставно набутих коштів: «Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. За таких обставин, з урахуванням того, що підстава, на якій відповідач стягнув з позивача грошові кошти відсутня, суд касаційної інстанції погоджується з правильним висновком про наявність правових підстав для задоволення позову у цій справі. Таким чином, вимоги позивача про повернення зазначених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та правильно задоволені судом першої інстанції» (правові висновки, що містяться в Постановах КГС ВС від 06 березня 2019 р. у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 р. № 910/16664/18).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Абзацом 2 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
Аналогічні правовідносини розглянуті Верховним Судом Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: (Постанова від 11 вересня 2019 року у справі № 751/631/17) .
Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у справі № 756/6828/21 встановлено, що банк не мав правових підстав для нарахування та списання в односторонньому порядку ( без згоди власника карткового рахунку ) відсотків, тому вимога про повернення безпідставно списаних банком коштів є такою, що відповідає ст. 1212 ЦК України.
З урахуванням зазначеного колегія суддів дійшла висновку про безпідставне списання відповідачем коштів із карткового рахунку ОСОБА_1 в розмірі 23 487,32 грн, що в силу положень статті 1073 ЦК України покладає на АТ КБ «Приватбанк» обов'язок негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено законом.
Факт списання з рахунку позивачки грошових коштів та направлення їх на погашення не погоджених сторонами договору банківського рахунку процентів також підтверджується і наданим АТ «Приватбанк» розрахунком та випискою по банківському рахунку в якому зазначено - «списання відсотків за використання кредитного ліміту . ЗА ставкою 3.5 %» ( а.с. 18-56, 57-68 ).
Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення безпідставно списаних з карткового рахунку грошових коштів в сумі 23 487,32 грн підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зазначене узгоджується з положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу надано суду: договір про надання професійної правничої допомоги та акт приймання - передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н від 04 лютого 2025 року.
Так, із матеріалів справи вбачається, що 04 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кеню Д.В. укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № б/н (а.с. 85-86).
Відповідно до п. 4.1 вказаного договору, вартість послуг, який Клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу допомогу, складає 5 000 грн, які клієнт зобов'язаний сплатити адвокату в день підписання.
07 лютого 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кеню Д.В. складено акт приймання - передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги № б/н, згідно якого адвокатом були надані послуги з професійної правничої допомоги клієнту з питань стягнення з АТ КБ «Приватбанк» різниці між отриманими клієнтом та повернутими АТ КБ «Приватбанк» грошовими коштами за анкетою заявою від 16 листопада 2011 року в суді першої інстанції, а саме консультація 04 лютого 2025 року - первинна; складання процесуальних документів: 07 лютого 2025 року - складання позовної заяви про повернення безпідставно набутих коштів; загальна вартість послуг: 5 000 грн. ( а.с. 87).
Зважаючи на конкретні обставини справи, принцип змагальності сторін та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме їх дійсність, необхідність та розумність їх розміру, ураховуючи складність справи та фінансовий стан її учасників, обсягу доведеності позивачем заявлених позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі звільнений від сплати судового збору як при подачі позову так і при подачі апеляційної в порядку визначеному п.7 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з чим зазначені судові витрати повинні бути покладені на відповідача у справі пропорційно до суми задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість однієї вимоги немайнового характеру, тому з відповідача на користь держави підлягає стягнення судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, за подачу позову до суду першої інстанції та 1 816,80 грн. за подачу апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи викладене, за подання апеляційної скарги необхідно стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,38 грн
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Кеню Денисом Васильовичем, задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 травня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, 1Д код ЄДРПОУ14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно списані із карткового рахунку кошти у сумі 23487,32 грн.
В інші частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, 1Д код ЄДРПОУ14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 2500 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, місто Київ, вул. Грушевського, 1Д код ЄДРПОУ14360570) в дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,38 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв