04 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16900/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника відповідача - адвоката Телющенко П. П.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Плаксія Романа Володимировича, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
у складі судді Цуранова А. Ю.
від 03 вересня 2025 року
у цивільній справі № 357/4582/25 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання недійсним договору,
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Плаксій Р. В., звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири від 05.07.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо квартири АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі прав на нерухоме майно від 05.07.2017 за номером запису про речове право 21238359, застосувати односторонню реституцію, якою зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 вказану квартиру та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2025 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Плаксій Р. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати понесені в суді першої інстанцій.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного з'ясування обставин справи. Позивач зазначає, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що на момент укладення оспорюваного правочину вона була особою похилого віку (81 рік) та мала тяжкі захворювання опорно-рухового апарату, перенесла операцію з ендопротезування, що обмежувало її здатність до самообслуговування та створювало потребу у сторонньому догляді. Апелянт стверджує, що помилялася щодо правової природи правочину, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, а не дарування, оскільки домовлялася з відповідачем про догляд в обмін на квартиру. Звертає увагу на те, що спірна квартира є її єдиним житлом, з якого вона не виписалася і в якому продовжує постійно проживати та самостійно сплачувати комунальні послуги, що свідчить про відсутність фактичної передачі майна обдаровуваному. Апелянт наголошує, що суд безпідставно залишив поза увагою покази свідків, які підтверджували намір позивача отримати догляд взамін на житло, та не врахував правові висновки Верховного Суду щодо обов'язковості перевірки таких обставин, як вік, стан здоров'я та факт передачі майна при розгляді справ про визнання правочинів недійсними на підставі статті 229 ЦК України.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити судове рішення без змін.
Інші учасники не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляд у справи сповіщені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
05.07.2017 між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П., реєстровий № 3-2164.
Відповідно до пункту 1 вказаного договору дарувальник подарувала та безоплатно передала обдаровуваній, а обдаровувана прийняла в дар від дарувальника квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 10 договору встановлено, що право власності у обдаровуваної на дарунок виникає з моменту його прийняття. Сторони домовились, що прийняття обдаровуваною примірника даного договору є прийняттям дарунка.
Сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі (п. 15 договору).
05.07.2017 державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П. прийнято рішення з індексним номером 35994465, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , номер відомостей про речове право: 21238359, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1292384232103, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 407521632 від 11.12.2024.
Відповідно до витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади № 15.2-03/30875 від 23.12.2024, за адресою спірної квартири - АДРЕСА_2 , зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації - 03.09.1996), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата реєстрації - 27.10.2015), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дата реєстрації - 10.09.2019).
Відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копіями повторно виданих свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 14.07.2023, актовий запис № 1105 та серії НОМЕР_2 від 14.07.2023, актовий запис № 218.
Відповідно до виписки із операційного журналу травматологічного відділення КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» № 777 від 10.03.2025, ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні з 14.10.2004 по 05.11.2004 з діагнозом: деформуючий артроз колінного суглобу та їй 19.10.2004 проведено операцію по тотальному цементному ендопротезуванню колінного суглобу.
Згідно з листом ДУ «Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» № 152 від 14.03.2025, усі пацієнти, яким виконано операцію з ендопротезування колінного суглобу повинні обмежити фізичні навантаження, ходу та носіння ваги до 10 кг, уникати глибокого присідання, занять силовими фізичними вправами, стрибками та бігу. Можуть потребувати сторонньої допомоги у разі: виникнення ускладнень, соматичній патології, психічних розладах, інших патологічних станах, пов'язаних з фізіологічними процесами старіння організму.
В матеріалах справи також міститься довідка КНП БМР «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» № 7 про виклик позивачем 13.11.2023 невідкладної допомоги, діагноз: хронічний попереково-крижовий радикуліт в стадії загострення, виражений больовий синдром, гіпертонічна хвороба.
Згідно з випискою КНП БМР «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги №» з амбулаторної картки № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 в період з 25.10.2016 по 02.04.2025 має діагнози: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, розповсюджений остеохондроз хребта, хронічний радикуліт, холецистит, ДОА суглобів нижніх кінцівок, варикозна хвороба нижніх кінцівок.
Згідно з довідкою ГУ ПФУ у Київській області № 4569/04-16 від 04.03.2025, ОСОБА_1 станом на липень 2017 року отримувала пенсію в розмірі 1 717,34 грн, станом на лютий 2025 року отримує 6 477,66 грн.
У відповідачки ОСОБА_2 за період з 2015 року відсутні доходи, що підтверджується довідками ОК-5, ОК-7.
ОСОБА_4 за період з 2017 по 2023 рік має дохід у вигляді заробітної плати, що станом на липень 2017 року складав 10 117,25 грн (ТОВ «Комфі Трейд»), що вбачається з довідок ОК-5, ОК-7.
Особові рахунки в КП БМР «Білоцерківтепломережа», ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія», ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та AT «Київоблгаз» за адресою надання послуг: АДРЕСА_2 , оформлені на позивача, заборгованість за комунальні послуги відсутня.
В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 08.12.1984, відповідно до якого ОСОБА_7 є донькою ОСОБА_8 .
Також судом першої інстанції допитано свідків.
Так, свідок ОСОБА_3 зазначив, що є сином позивача, а відповідач - його племінницею. З 2022 року проживає разом з матір'ю та дбає про неї. У 2017 році проживав окремо від матері й не знав про договір, йому стало відомо про це після початку війни в 2022 році. Він запитав у матері, чому вона подарувала квартиру онучці, а не склала заповіт на того, хто про неї буде дбати. Вона відповіла, що думала, що про неї дбатимуть. Свідок її підтримав і вони звернулись з даним позовом на зміну рішення. Але саме вона (позивач) була ініціатором позову. Позивач хотіла, щоб її доглядали. Дочка ОСОБА_9 іноді доглядає за матір'ю, вона підтримує ОСОБА_10 . Є ще старший брат, який живе в Києві, він інколи заїжджає в гості. Наразі свідок з матір'ю проживають удвох. У нього немає власності. Вказав, що не знає про що домовлялись сторони у 2017 році.
Свідок ОСОБА_8 зазначила, що є донькою позивачки та матір'ю відповідачки. Проживає на одному поверсі з матір'ю, двері квартир знаходяться поруч. Вісім років тому вона розмовляла з матір'ю і та сказала, що хоче жити з ОСОБА_10 і що оформить на неї дарчу на квартиру. Так вона (позивач) й вчинила без примусу та натиску. Свідок щодня доглядає за матір'ю - готує їсти та купує необхідні речі, її пенсійна картка у свідка. Позивач не хотіла судитись, позов - це ініціатива брата ОСОБА_11 . ОСОБА_10 жила з позивачем, але виїхала з дітьми за кордон у квітні 2024 року. ОСОБА_12 приїжджає до матері тільки переночувати декілька разів на тиждень. Вона (свідок) самостійно доглядає матір, ОСОБА_13 тільки ночує.
Свідок ОСОБА_14 зазначила, що є сусідкою позивача та відповідача. Сторони разом проживали до недавнього часу. ОСОБА_10 з дітьми 8 років тому переїхала жити до ОСОБА_15 . Майже щодня бачить останню. Позивач нічого їй (свідку) не казала, що помилилася щодо дарування квартири. Наразі її доглядає ОСОБА_16 . Син ОСОБА_17 з'являється нерегулярно в квартирі.
Свідок ОСОБА_18 зазначила, що у сторін все було добре. ОСОБА_10 жила з ОСОБА_19 і любила її. Наразі свідок більше 10 років не проживає поруч з ОСОБА_19 . Про спірний договір дізналась 2-3 роки тому.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач уклала договір добровільно, її підпис свідчить про ознайомлення з умовами правочину, а зміна намірів через вісім років не є доказом помилки на момент укладення договору. Встановивши, що нотаріус роз'яснив сторонам суть договору дарування, суд дійшов висновку, що позивач усвідомлювала безоплатний характер угоди та перехід права власності до онуки. Суд зазначив, що наявність захворювань та похилий вік самі по собі не свідчать про нездатність особи усвідомлювати свої дії, а факт проживання у квартирі та сплата комунальних послуг не спростовують дійсність договору дарування. Також суд вказав, що позивач не надала належних доказів введення її в оману або помилки щодо природи правочину саме на час його вчинення.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції цим вимогам відповідає.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував (зокрема, у постановах від 04.05.2020 у справі № 633/268/17, від 16.06.2020 у справі № 165/1368/17), що підставою недійсності правочину є дефект волі саме на момент його вчинення. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і мала істотне значення. Наступна зміна намірів, погіршення стосунків або переосмислення значення правочину не є доказами помилки.
Вирішуючи питання про наявність помилки у волевиявленні позивачки, колегія суддів керується принципом змагальності сторін та стандартом доказування «баланс вірогідностей». Цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Застосовуючи наведені стандарти доказування до обставин даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту помилки щодо природи оспорюваного правочину на момент його вчинення.
Суд першої інстанції правильно встановив, що хоча на момент укладення договору позивачка була особою похилого віку (81 рік) та мала певні захворювання, сам по собі цей факт не є безумовним доказом нездатності усвідомлювати природу правочину (дарування) чи наявності помилки.
Для вирішення спору важливими є особисті пояснення позивачки ОСОБА_1 , надані безпосередньо в суді першої інстанції. Дослідивши технічний запис судового засідання від 10.07.2025, колегія суддів встановила, що позивачка чітко та послідовно повідомила наступне: договір дарування вона укладала добровільно, без будь-якого примусу чи тиску з боку відповідача або третіх осіб; вимог про виселення зі спірної квартири до неї не пред'являлося; на момент укладення договору існувала сімейна домовленість, що безпосередній догляд за нею здійснюватиме її донька - ОСОБА_8 (мати відповідачки), яка проживає поруч. Позивачка підтвердила, що донька дійсно здійснює такий догляд (готує їжу, допомагає у побуті), а онука (відповідачка) також надає посильну допомогу.
Також позивачка зазначила, що вона не сплачує за квартиру. Сплачують донька та син. Ця обставина, встановлена зі слів самої позивачки, спростовує доводи апеляційної скарги про те, що вона продовжує нести тягар утримання майна як власник. Надані позивачем розрахунки заборгованості/нарахувань по особових рахунках, за відсутності квитанцій про сплату коштів особисто нею, не підтверджують виконання обов'язку власника по утриманню майна (стаття 322 ЦК України). Факт несплати комунальних послуг свідчить про те, що позивачка усвідомлювала припинення свого права власності та перехід обов'язку утримання майна до обдаровуваної (або її родини), зберігаючи за собою лише право безоплатного користування житлом, що повністю відповідає правовій природі договору дарування з умовою збереження права проживання.
Колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції щодо показань свідків та звертає увагу на наявність суттєвих розбіжностей у показаннях дітей позивачки, що вказує на сімейний конфлікт, а не на дефект волі дарувальника.
Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_3 (сина позивачки), який стверджував, що мати «думала, що про неї дбатимуть». Колегія суддів враховує пряму особисту зацікавленість свідка у задоволенні позову, оскільки він не має власного житла; з 2022 року постійно проживає у спірній квартирі разом із матір'ю; про існування договору дізнався лише через 5 років після його укладення, і саме після цього, за його ініціативою, виник спір. Його твердження є суб'єктивним трактуванням подій постфактум і спростовуються особистими поясненнями позивачки про добровільність угоди.
Натомість показання свідка ОСОБА_8 (доньки позивачки) є послідовними та узгоджуються з матеріалами справи. Свідок підтвердила, що рішення матері подарувати квартиру онуці у 2017 році було свідомим та добровільним («мама сказала, що хоче жити з ОСОБА_10 і що оформить на неї дарчу»). Також свідок підтвердила, що саме вона, а не син, здійснює основний догляд за матір'ю, що спростовує твердження апелянта про залишення позивачки без допомоги та підтверджує виконання моральних обов'язків дітьми перед батьками, що не тотожне умовам договору довічного утримання.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звернення до суду з позовом через вісім років після укладення договору зумовлене не помилкою позивачки щодо природи правочину (ст. 229 ЦК України), а зміною життєвих обставин (зокрема, переїздом сина та відсутністю у нього житла) та намаганням вирішити житлові питання шляхом визнання недійсним договору. Помилка щодо мотивів правочину (сподівання на спільне проживання з онукою, яка згодом виїхала) не має істотного значення в розумінні закону.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Плаксія Романа Володимировича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 08 грудня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов