03 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 758/9388/16-ц
Провадження № 22-ц/824/222/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 03 грудня 2025 року
Повний текст постанови складено 08 грудня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне Товариство «Перший український міжнародний банк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 року, ухваленого у складі судді Рибалка Ю.В.,-
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «ПУМБ» про стягнення перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Позовна заява мотивована тим, що між АТ«ПУМБ» та Приватним підприємством «Територія дитячої білизни» був укладений Кредитний договір №1.13-16 від 14 березня 2013 року, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі, еквівалентному 1 700 000,00 гривень (Один мільйон сімсот тисяч гривень 00 копійок), зі строком повернення не пізніше 25 серпня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором укладено Іпотечний договір №1.13-16/І від 14.03.2013 р. між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З.В. за реєстровим № 162, згідно з яким в іпотеку ПАТ «ПУМБ» передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з : адмінбудинок, вбиральня «3», огорожа 1, літера А1 (заг. площею 144,3 кв.м.), приміщення складу-майстерні по обслуговуванню автомобілів, літера Б2 (реєстраційний номер 21349007101); (заг. площею 769,6 кв.м.), металевий склад, літера В1 (заг.площею 315,9 кв.м), прохідна, літера Д1 (заг. площею 2,5 кв.м.). Позивач зазначає, що зазначене майно належало йому на праві власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. та зареєстроване в реєстрі за №2632 від 25 грудня 2012 року.
У зв'язку з неналежним виконанням Позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, 07.04.2016 р. ПАТ «ПУМБ» звернуто стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Вважає, що оціночна вартість предмета іпотеки, згідно якої майно було набуте у власність, занижена. Оскільки на момент звернення до суду Позивач не знав про ринкову вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , просив суд призначити оціночну експертизу та стягнути з Відповідача перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.08.2016 р. відкрито провадження у справі № 758/9388/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ», третя особа: ПП «Територія дитячої білизни», про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
27.07.2016 р. Позивач звернулась до суду з клопотанням про призначення експертизи для визначення вартості нерухомого майна станом на 07.04.2016 р.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва суду від 25.11.2016 р. клопотання Позивача задоволено, призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: визначити ринкову вартість Предмету іпотеки станом на 07.04.2016 р. Проведення експертизи покладено на Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. Провадження у справі зупинене.
В квітні 2017 року на адресу суду надійшов висновок судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03 травня 2017 року провадження у справі відновлено.
Відповідно до висновку судових експертів за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, вартість нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 станом на 08.04.2016 р. становила 4 045 300,00 гривень з ПДВ.
27.09.2018 року надійшла заява Позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Позивач, враховуючи висновки судової оціночно-будівельної експертизи від 14 квітня 2017 року за № 20725/16-42, посилається на факт перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя та просить суд стягнути з Відповідача грошові кошти у сумі 1 641 822,46 гривень та сплачені судові витрати. Також Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно нараховувалися проценти за користування кредитом після 25.08.2014 р., оскільки закінчився строк кредитного договору, Відповідачем порушений 6-місячний період нарахування пені, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, та Відповідачем при розрахунку пені не було враховано спеціальний строк позовної давності (один рік), встановлений ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 АТ «ПУМБ», третя особа: Приватне підприємство «Територія дитячої білизни», про відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя - відмовити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на 07.04.2016 р. загальний розмір заборгованості Позичальника перед Банком за кредитним договором складав 3 992 762,31 грн.Таким чином, суд вважає, що відсутнє перевищення 90% вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог.
Тобто, позовна заява фактично подана задля врегулювання питання необхідності подання довідки про доходи чоловіка, з яким позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Крупка М.П. подав апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
На адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ «ПУМБ» в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Крупка М.П. підтримав доводи апеляційної скарги.
Представники АТ «ПУМБ» адвокати Путря А.П., Міщенко С.Г. проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що між АТ «ПУМБ» та Приватним підприємством «Територія дитячої білизни» був укладений Кредитний договір №1.13-16 від 14 березня 2013 року з усіма змінами та доповненнями до нього, а саме: Додатковою угодою №1 від 23 серпня 2013 року; Додатковою угодою №2 від 12 березня 2014 року; Додатковою угодою №3 від 02 липня 2014 року, відповідно до умов якого ПАТ «ПУМБ» зобов'язався надати ПП «Територія дитячої білизни» кредит у розмірі, еквівалентному 1 700 000,00 гривень, а ПП «Територія дитячої білизни», в свою чергу, зобов'язалось прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити Банку проценти за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в строк не пізніше 25 серпня 2014 року.
Відповідно до пунктів 1.1, 10.1.1 Кредитного договору, на Банк покладений обов'язок надати Позичальнику обумовлену Кредитним договором суму кредиту. Позичальник, в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, своєчасно повернути в повному обсязі надану суму кредиту та сплатити проценти за користування ним. Вказані обов'язки зазначені у пунктах 1.1, 6.1, 7.1 Кредитного договору.
АТ «ПУМБ» належним чином виконало свої обов'язки за Кредитним договором, відкривши Позичальнику рахунок та надавши йому обумовлені Кредитним договором грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується Меморіальним ордером № TR.5634028.3026.2739 від 15.03.2013 року та випискою по рахунку позичальника про надання кредитних коштів у сумі 1 700 000,00 грн.
Порядок нарахування та сплати процентів встановлено статтею 7 Кредитного договору, а саме:
1) Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою у розмірі 22 % (двадцять два проценти) річних із розрахунку 365 (триста шістдесят п'ять) днів на рік (пункт 7.2.1. Кредитного договору);
2) Нараховані проценти повинні сплачуватися Позичальником щомісячно не пізніше 1 (одного) банківського дня, наступного за 24 (двадцять четвертим) числом кожного місяця (пункт 7.2.4. Кредитного договору).
Пунктом 7.2.3 Кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування Кредитом.
Пунктом 12.1. Кредитного договору встановлено, що у разі порушення Позичальником строків виконання будь-якого з Боргових зобов'язань, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється на суму простроченого виконанням Боргового зобов'язання за весь час прострочення.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 1.13-16 від 14.03.2013 р., укладеним між ПАТ «ПУМБ» та ПП «Територія дитячої білизни», укладено Іпотечний договір №1.13-16/І від 14.03.2013 р. між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Губик З.В. за реєстровим № 162, за яким в іпотеку ПАТ «ПУМБ» передано нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: адмінбудинок, вбиральня «3», огорожа 1, літера А1 (заг. площею 144,3 кв.м.), приміщення складу-майстерні по обслуговуванню автомобілів, літера Б2 (реєстраційний номер 21349007101); (заг. площею 769,6 кв.м.), металевий склад, літера В1 (заг.площею 315,9 кв.м), прохідна, літера Д1 (заг. площею 2,5 кв.м.). Зазначене майно належало Позивачу на праві власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Т.О. та зареєстроване в реєстрі за №2632 від 25 грудня 2012 року.
У зв'язку з неналежним виконанням Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором №1.13-16 від 14 березня 2013 року, ПАТ «ПУМБ» 08.04.2016 року звернуто стягнення на Предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на Предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Положеннями частини п'ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19).
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.
Таким чином апеляційний суд зазначає, що Висновки експертів та рецензії надані для суду не мають заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст.110 ЦПК України).
Разом з тим, під час ухвалення судового рішення по справі суд першої інстанції надав вмотивовані заперечення та обґрунтування на висновки експертів та рецензію які були надані, зазначив підстави їх відхилення та прийняття обґрунтування, під час перегляду рішення суду першої інстанції колегія судів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанцій.
Проте для усунення неточностей про які заявляв представник позивача, Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року клопотання представника позивача задоволено частково.
Призначено по справі повторну судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручити Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Червоного Хреста, 16).
На вирішення експертизи поставлено питання:
- визначено ринкову вартість нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: адмінбудинок А-1, загальною площею 144,3 кв.м, вбиральня, огорожа, металевий склад В-1 площею 315,9 кв.м, прохідна Д-1 площею 2,5 кв.м, склад-майстерня Б-2 площею 769,6 кв.м станом на 07.04.2016.
Зобов'язано ТОВ «ЛІК-ІНВЕСТ» надати інформацію про відповідність показника функціонального призначення та технічного стану для вирішення питання необхідності проведення огляду досліджуваних об'єктів відповідно до клопотання Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз міністерства юстиції України від 26.06.2024 та надати доступ для огляду до об'єкту нерухомого майна, яке знаходиться за адресою:, а саме: адмінбудинок А-1, загальною площею 144,3 кв.м, вбиральня, огорожа, металевий склад В-1 площею 315,9 кв.м, прохідна Д-1 площею 2,5 кв.м, склад-майстерня Б-2 площею 769,6 кв.м.
Проте судові експерти Любов Посікан та Ніна Трунова направили до суду клопотання про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення повторної оціночно-будівельної експертизи за матеріалами справи та просили надати інформацію щодо показників функціонального використання та технічного стану будівель станом на дату оцінки 07 квітня 2016 року та забезпечити безперешкодний доступ до предмету оцінки.
Відповідач виконав клопотання експерта та надав додаткові матеріали які були у нього наявні.
Наявні у розпорядженні суду матеріали були направлені експертам та отримані експертною установою 02 червня 2025 року
Разом з тим, 02 червня 2025 року до апеляційного суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку повторної судово оціночно-будівельної експертизи №533-Е в якому зазначено, що у зв'язку з незадоволенням клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів, оскільки в наданих судом матеріалах відсутні необхідні матеріали для проведення експертизи а також неможливість дослідження об'єкту експертизи.
Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було призначено повторну експертизу є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції відповідне клопотання було задоволено та було усунуто недоліки в цій частині проте відповідну експертизу було неможливо провести.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги рецензію на висновок який було надано відповідачем, оскільки на висновок який було проведено судовими експертами не можливо подавати рецензію, оскільки підготувати рецензію можливо відповідно до ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінюючу діяльність в Україні», проте у справі було проведено судову експертизу судовими експертами а тому на них не поширюється Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінюючу діяльність в Україні» оскільки вони керуються Законом України «Про судову експертизу» є необґрунтованими.
Так, дійсно, відповідно до статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінюючу діяльність в Україні» діяльність судових експертів, пов'язана з оцінкою майна, здійснюється на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про судову експертизу», з урахуванням особливостей, визначених зазначеним Законом щодо методичного регулювання оцінки майна. Інші положення Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінюючу діяльність в Україні» на судових експертів не поширюються.
Разом з тим, згідно із зазначеною нормою, судові експерти, які здійснюють оцінку майна, керуються положеннями Закону України «Про судову експертизу». Водночас у Законі України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оцінюючу діяльність в Україні» не міститься заборони щодо проведення рецензії на висновок судового експерта, оскільки цей Закон регулює саме діяльність експерта, який здійснює оцінку, а не діяльність із рецензування його висновку.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з'ясував розмір заборгованості, яка підлягала стягненню, а також про те, що судом неправильно була визначена ринкова вартість майна, є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи. Суд першої інстанції всебічно та повно дослідив наявні докази, здійснив їх оцінку, встановив фактичний розмір заборгованості та, на підставі наданого висновку експерта, визначив ринкову вартість майна, що підлягала врахуванню при вирішенні спору.
Апелянтом не подано жодних нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або свідчили про неправильність визначення розміру заявленої до стягнення заборгованості чи встановленої ринкової вартості майна. Натомість доводи скарги зводяться до повторного викладення позиції, яка вже була предметом дослідження суду першої інстанції та отримала належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні. Відсутність нових доказів або належного обґрунтування неправильності висновків суду першої інстанції унеможливлює переоцінку встановлених фактичних обставин.
За таких обставин доводи апеляційної скарги є формальними, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а тому спростовуються наявними матеріалами справи і не можуть бути підставою для скасування або зміни судового рішення.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Крупки Миколи Петровича -залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна