Справа № 347/2453/24
Провадження № 22-ц/4808/1642/25
Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.
Суддя-доповідач Бойчук
01 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю представника позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - органу опіки і піклування, служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочне рішення Косівського районного суду від 15 вересня 2025 року під головуванням судді Крилюк М.І. у м. Косів,
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що згідно акта про одруження №532/2009 між ним та ОСОБА_2 17.10.2009 було укладено шлюб у відділі цивільного стану в Островцу Свєнтокшискім, Річпосполита Польщі. В шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 2009 року вони проживало на території України.
Причиною розірвання шлюбу стало те, що між ними останнім часом стали часто виникати сварки та непорозуміння з приводу різних поглядів на життя, що призвело до втрати почуттів та формального існування шлюбу. На даний час вони фактично спільно не проживають та не підтримують подружніх відносин, сім'я розпалась і надії на примирення немає.
Спільні неповнолітні діти подружжя зареєстровані та проживають у домогосподарстві позивача та перебувають на його утриманні. У будинку, де проживають діти є всі належні матеріально-побутові умови для їх проживання та повноцінного розвитку. Надалі діти проживатимуть разом із батьком, оскільки відвідують за місцем проживання освітні заклади та мають бажання залишитися разом із батьком. Спору з приводу визначення місця проживання дітей немає, оскільки сторони в усній формі домовились та вирішили дане питання.
Просить шлюб розірвати неповнолітніх дітей залишити на проживанні з батьком.
Ухвалою від 08.11.2024 залучено до участі у цій справі третю особу без самостійних вимог на стороні відповідача - орган опіки і піклування, служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області.
Заочним рішенням Косівського районного суду від 15 вересня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживанні з матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідачці ОСОБА_2 при реєстрації розірвання шлюбу залишено прізвище « ОСОБА_5 ».
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду в частині залишення неповнолітніх дітей на проживання з матір'ю. Такий висновок суду є безпідставним та необґрунтованим.
Зазначає, що на момент звернення із позовною заявою до суду у подружжя спору щодо визначення місця проживання спільних неповнолітніх дітей не було, у зв'язку з чим ОСОБА_1 така позовна вимога не заявлялася. Відповідачкою відзив на позовну заяву як і зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей з матір'ю не подавався.
Суд безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування від 18.12.2024, яким чітко визначено доцільність проживання неповнолітніх дітей з їх батьком. Зазначений висновок органу опіки ґрунтувався на реальних обставинах, а саме: належних житлових умовах батька, стабільному доході, позитивному емоційному контакті дітей з батьком.
Крім того, судом не було враховано докази, надані стороною позивача, які підтверджують активну участь батька у вихованні дітей, і те що мати виїхала до Польщі на постійне місце проживання та не забезпечувала належного контролю за навчанням дітей.
Посилання суду на те, що батько з березня 2023 року призваний та перебуває у лавах ЗСУ не є підставою для обмеження його прав як батька чи позбавлення можливості проживання дітей із батьком. Згідно із законодавством, проходження військової служби не позбавляє особу права виховувати своїх дітей, а держава зобов'язана забезпечити захист прав дітей військовослужбовців. Окрім того, під час несення служби батько має можливість підтримувати постійний контакт з дітьми, забезпечує їм матеріальну підтримку, а за місцем проживання має близьких родичів, які допомагають у догляді за дітьми.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині залишення неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на проживання разом із матір'ю. та у ухвалити в цій частині нове рішення, яким неповнолітніх дітей залишити на проживанні з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_2 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Представник ОСОБА_1 адвокат Беньковський В.А., який приймав участь у справі в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про день, час і місце слухання справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом доводів та вимог апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення питання про залишення проживання дітей з матір'ю, а тому апеляційним судом переглядається тільки в цій частині.
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17.10.2009 уклали шлюб у відділі цивільного стану в Островцу Свєнтокшискім, Річпосполита Польщі, згідно Акта про одруження №532/2009 (а.с. 9-10).
Під час перебування сторін в шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується, копіями свідоцтв про народження (а.с. 16, 18). З 2009 року вони проживало на території України, що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади (а.с 13,17).
Причиною розірвання шлюбу є те, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 втрачено почуття любові та взаєморозуміння, в них різні погляди на життя, що призвело до припинення їх спільного проживання. Тому позивач вважає, що сім'я розпалась, шлюб носить формальний характер, надії на примирення немає.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною 1 статті 9 СК України визначено що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення питання про визначення місця проживання дітей (дитини) є обов'язковою участь органу опіки та піклування, а позивач до заяви про визначення місця проживання дітей повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дітей з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дітей (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дітей), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
В той же час, за відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.
У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) зазначено, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Безперечно, не можна вважати помилкою вирішення питання про залишення на проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Однак, вирішення такого питання є правом суду, а не обов'язком.
При зверненні до суду з позовом у цій справі позивачем вказано про те, що спору з приводу визначення місця проживання дітей немає, оскільки сторони домовилися та вирішили це питання. Позивач вказав, що діти проживають разом з ним в своєму будинку та відвідують освітні заклади освіти за своїм місцем проживання.
Відсутність спору, що визначення місця проживання дітей вбачається і з висновку органу опіки та піклування Косівської міської ради затверджений рішенням № 191 від 18.12.2024 року де вказано, що 26.12.2024 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини відповідачка ОСОБА_2 повідомила, що вона не заперечує щодо визначення місця проживання дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_1 (а.с.42-43).
Виходячи із змісту позовної заяви, позивач не ставив вимог про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, а лише заявив вимогу про залишення на проживанні неповнолітніх дітей сторін із батьком. Вказані вимоги не є тотожними. Між сторонами відсутній будь-який спір щодо місця проживання їхніх дітей.
Отже, у цьому спорі суд першої інстанції був позбавлений можливості вирішення питання про визначення місця проживання дітей, оскільки такий позов не заявлений, а питання щодо залишення дітей на проживання з батьком після розірвання шлюбу у цій справі не є окремою позовною вимогою і нормами чинного законодавства, зокрема Сімейним кодексом України під час розгляду спору про розірвання шлюбу не передбачено вирішення питання щодо залишення дітей після розірвання шлюбу на проживання з одним із батьків.
Отже, вирішуючи у цьому спорі як позовну вимогу питання про залишення дітей з матір'ю, суд допустив помилку при визначенні предмета спору і неправильно встановив обставини справи, дійшовши висновку про те, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дітей.
Щодо самої вимоги позивача про залишення неповнолітніх дітей на проживанні з батьком, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові КЦС ВС від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, провадження № 61-17583св23, зазначено, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.
У своєму висновку орган опіки і піклування встановив, що батько дітей ОСОБА_8 з березня 2023 року призваний на службу та перебуває у лавах ЗСУ (а.с.12).
За таких обставин, апеляційний суду вважає, що вимога позивача у цій справі про залишення неповнолітніх дітей з батьком, фактично пред'явлена військовослужбовцем, який проходить військову службу та заявлена за умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, колегія судді вважає, що в задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 слід відмовити за відсутності спору між батьками щодо місця проживання дітей.
При цьому апеляційний суд зауважує, що неповнолітній син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 досягнув 14 років і вправі сам визначатися з ким проживати з батьків, а ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за недовгий час (один місяць) досягне 14 років і також зможе самостійно визначитися з місцем проживання з одним з батьків. На час розгляду судом справи про розлучення сторін, відсутні дані про залишення матір'ю дітей без догляду чи опіки.
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення в частині залишення на проживанні неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_2 слід скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу сторонами не оскаржувалося, тому не було предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Косівського районного суду від 15 вересня 2025 року в частині залишення на проживанні неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_2 скасувати.
Ухвалити цій в частині нове рішення. Відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення на проживанні з батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 08 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук О.О.Томин