Справа № 346/4093/25
Провадження № 22-ц/4808/1607/25
Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В.
Суддя-доповідач Максюта
27 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Баркова В.М.,
секретаря Петріва Д.Б.,
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Волошиної О.В., позивачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Данильчука Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Волошина Олена Вікторівна, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Сольським В.В. 15 вересня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася з позовом ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000 гривень щомісячно, починаючи стягнення із дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 лютого 2018 року між нею та відповідачем укладений шлюб. Сімейні відносини між подружжям не склалися, тому шлюб розірвали.
Відповідач не виконує свого обов'язку по утриманню дитини та не надає належної матеріальної допомоги, хоча є фізично здоровий, матеріально забезпечений, має у власності нерухоме і рухоме цінне майно, земельні ділянки.
Короткий зміст оскаржуваного рішення
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 квітня 2025 року і до досягнення повноліття дитиною.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника адвоката Волошину О.В. подав апеляційну скаргу.
Вважає, що рішення ухвалено судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.
Ухвалою від 15.04.2025 року суд залишив без руху позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини з підстав відсутності обґрунтування позивачем мотивів об'єднання позовних вимог.
Суд дійшов висновку про те, що із встановлених обставин справи та досліджених у ній доказів неможливо визначити у чому полягає однорідність позовних вимог про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини, які не є взаємопов'язаними між собою, регулюються різними правовими нормами, а вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу не залежить від вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини чи стягнення аліментів.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України, встановивши порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, суд повертає позовну заяву позивачу. Однак, на переконання апелянта, суд у порушення норм процесуального права постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав необґрунтування позивачем мотивів об'єднання трьох позовних вимог: про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини.
Подана позивачем уточнена позовна заява, на переконання апелянта, є аналогічною первісно поданій позовній заяві. Вона не містить обґрунтування підстав для об'єднання різних позовних вимог. Вважає, що позивач не виконала вимог ухвали про усунення недоліків позовної заяви, а тому ця позовна заява мала бути повернута судом позивачу. Проте, суд не врахував ці порушення під час вирішення питання про відкриття провадження у справі та всупереч вимогам процесуального законодавства постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
Наголошує на тому, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, він ініціював клопотання про передачу справи до Верховного Суду з метою визначення підсудності. У цьому клопотанні відповідач просив витребувати у ОСОБА_2 інформацію про постійне місце проживання за кордоном позивача та їх дитини. Однак, суд відмовив йому у задоволенні цього клопотання, як і у задоволенні клопотання про передачу даної справи для визначення підсудності. Зазначив, що суд не вказав мотивів з яких виходив відмовляючи у задоволенні цього клопотання. Відсутність мотивації з боку суду свідчить про істотне порушення судом норм процесуального права, що є безумовною підставою для скасування такого рішення.
Крім того, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про фактичне місце проживання позивача, не дослідивши наявні у матеріалах справи докази. Представник позивача переконаний, що надана позивачем довідка внутрішньо-переміщеної особи не підтверджує її постійного місця проживання на території України та не може вважатися належним і достатнім доказом у даній справі.
Представник апелянта не погоджується з висновками суду про відсутність належних доказів проживання сторін за межами України. У цій ситуації питання щодо підсудності повинно вирішуватися не формально за адресою місця реєстрації в Україні, а відповідно до вимог ст. 29 ЦПК України, тобто визначатися суддею Верховного Суду. Вважає, що залишення справи у провадженні Коломийського міськрайонного суду за наявності очевидних підстав застосування приписів вищевказаної статті слід розцінювати як грубе порушення судом правил територіальної підсудності у сукупності з іншими наведеними процесуальними порушеннями.
Вважає, що довідка позивача про статус ВПО не підтверджує факту проживання позивача ум. Коломия.
Тому ухвала про відмову у задоволенні клопотання про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності підлягає скасуванню.
Вважає, що суд першої інстанції за власною ініціативою витребував докази щодо доходів та наявності транспортних засобів у відповідача, проте не повідомив про це учасників справи, зокрема відповідача, чим позбавив його можливості ознайомитися з витребуваними доказами та надати свої заперечення по справі.
Зазначив, що суд не надав належної оцінки доказам, які підтверджують фактичне проживання сторін за межами України, а також не дослідив належним чином матеріальний стан та платоспроможність відповідача. Суд не взяв до уваги, що у відповідача у 2025 році відсутнє офіційне місце працевлаштування в Україні, на що вказує відсутність інформації про це у відповідних державних реєстрах. Крім того, відповідач з 2024 року на постійній основі проживає у Республіці Польща та нещодавно зареєстрував право на зайняття підприємницькою діяльністю від якої фактичного доходу станом на час розгляду справи не отримує. Ці докази спростовують доводи позивача про наявність стабільного джерела доходу у відповідача та підтверджують неможливість визначення розміру аліментів із реального доходу.
Крім того судом формально згадані, але не оцінені в контексті відсутності прибутку, відомості з Державного реєстру речових прав та договори оренди земельних ділянок. Відповідач не є власником прибуткових активів, а зазначені земельні ділянки передані в оренду, що не створює стабільного доходу і такий дохід не є достатніми для утримання дитини у заявленому позивачем розмірі.
Вважає, що позивачем не подано жодних доказів які б підтверджували наявність у дитини особливих потреб за станом здоров'я та необхідність стягнення витрат у розмірі 10000 грн. на її утримання.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» для дітей віком до 6 років прожитковий мінімум на місяць становить 2563,00 грн. Мінімальні офіційні доходи відповідача не можуть бути підставою для значного збільшення мінімального рекомендованого розміру аліментів на дитину. Крім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін.
Вважає, що вимоги позивача у частині стягнення аліментів у твердій грошовій сумі 10000 грн. ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях позивача та жодним чином не доведені належними доказами.
Також у даній справі суд не врахував, що оренда відповідачем житла у Республіці Польща є лише необхідною умовою для проживання за кордоном, яка сама по собі не підтверджує наявність сталих доходів у відповідача і не свідчить про можливість сплачувати аліменти понад розмір визначений законом. Крім того, вважає, що суд неправильно оцінив докази отримані з Єдиного державного реєстру транспортних засобів та помилково вирішив, що у власності відповідача перебуває 9 транспортних засобів. Зокрема, суд подвоїв кількість автомобілів у власності відповідача, що не відповідає дійсності та послався у своєму рішенні на відомості про наявність транспортних засобів, які у власності відповідача уже не перебувають та якими він не користується.
З земельних ділянок які перебувають у власності відповідача, він отримує 6211,18 грн. доходу. Тому очевидним є те, що відповідач не може сплачувати аліменти у розмірі 10000 грн, оскільки кошти отримані від оренди землі є його єдиним доходом.
Відтак, відсутність офіційно підтверджених доходів відповідача у період розгляду справи свідчить про неможливість визначення розміру аліментів виходячи з фактичного прибутку, а тому, вважає, що позивач має право просити суд встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, тільки виходячи з реальних потреб дитини та майнового стану сторін.
Враховуючи, наведене представник апелянта просив скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності та скасувати рішення цього суду й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_2 подала заперечення на апеляційну скаргу, вважає цю скаргу незаконною та необгрутованою.
Зазначила, що ОСОБА_1 на початку 2025 року добровільно набув громадянство рф та розпочав здійснювати підприємницьку діяльність на території цієї країни.
Щодо доводів апелянта про незаконну відмову суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, зазначила, що нею подано всі можливі докази, які підтверджують її зареєстроване місце проживання та місце проживання дитини, а відповідач вимагав отримання від неї неіснуючих документів, які жодним чином не сприятимуть визначенню її місця проживання. Тому судом обґрунтовано відмолено у задоволенні такого клопотання відповідача.
Позивач має постійне місце проживання в м. Коломия з 19 січня 2025 року, а той факт що вона тимчасового виїжджає за межі України не вказує на те, що вона проживає там на постійній основі.
Вважає, подані відповідачем документи про його місце проживання у Республіці Польща фіктивними. Так, долучений відповідачем до матеріалів справи договір оренди житла не містить його паспортних даних, документу, що дає йому право постійного перебування на території Республіки Польща більше 90 діб, номеру його контактного телефону тощо. Витяг про відкриття підприємницької діяльності на території Республіки Польща не дає відповідачу права на постійне проживання у цій країні.
Зазначила, що наявний у неї статус внутрішньо-переміщеної особи нею отримано у відповідності до вимог чинного законодавства, тому будь - які доводи апелянта про його фіктивність є безпідставними. Не відповідає дійсності й подана апелянтом щодо неї інформація про перебування позивача у розшуку.
Вважає, що апелянт оцінив наявні докази на свій розсуд, без фактичного підтвердження їх матеріалами справи.
З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності та рішення про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 10 000 грн.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Представник особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвокат Волошина О.В. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Данильчук Н.Б. апеляційну скаргу не визнали.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилися, його представництво забезпечено.
Суд виконав свій обов'язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності відповідача.
Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу, відповідача ОСОБА_1 адвоката Волошиної О.В., позивачки ОСОБА_2 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Встановлені обставини справи
Судом встановлено, що сторони з 10 лютого 2018 перебувають в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10 том 1).
Дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 , місце проживання її зареєстроване у АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи в Україні зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідними довідками внутрішньо переміщеної особи від 22.01. 2025 року. Відповіддю № 1748301 від 08.09.2025 року щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери підтверджена дійсність довідки внутрішньо переміщеної особи на ім'я позивачки ОСОБА_2 . Даних про те, що такі довідки відкликані або визнані недійсними матеріали справи не містять. (а.с. 15-16, 214-215 том 1).
Дитина проживає разом з матір'ю і перебуває на утриманні матері, що не заперечується сторонами у судовому засіданні.
Доказів про те, що батько дитини надає будь-яке утримання дитині з 11 квітня 2025 року (день подачі позову до суду) матеріали справи не містять.
Матеріали справи містять докази про звернення відповідача до Міністерства юстиції України із заявою про встановлення місцязнаходження дитини за кордоном і вчинення державними органами спрямованих на те юридичних дій (а.с.94-96, 108-110 том 1)
Відповідач проживає окремо в м. Люблін, Республіка Польща та інших утриманців, крім дочки ОСОБА_3 , не має. Для проживання відповідач орендує житло, що підтверджується договором оренди від 05 жовтня 2024 року, приміщення якого складається з кухонного куточка з вітальнею, двох кімнат та ванної кімнати та сплачує за неї орендну плату в розмірі 2050,08 злотих на місця та 349,92 злотих витрат на утримання квартири (витрати на оренду житла за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становлять 27 288,96 грн на місяць), а також комунальні послуги (за споживання газу з підігрівом води і опаленням, споживання електроенергії і споживання води), вартість яких щомісячно обчислюється згідно приладів обліку (а.с.86 - 89 том 1)
Будь-яких даних про доходи відповідача, отримані у 2025 році на території України, згідно Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, немає відомостей. Заява про внесення змін до Державного реєстру ним не подавалася (а.с.1228 том 1).
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів відповідач є власником дев'яти одиниць транспортних засобів (а.с. 216-227 том 1).
У апеляційній скарзі відповідач надає інформацію про належність йому чотирьох транспортних засобів станом на 09.10.2025р.: VOLKSWAGEN CADDY, 2009 року випуску, OPEL OMEGA CARAVAN, 1997 року випуску, ВАЗ 21014, 2006 року випуску, який переданий іншим особам у користування з правом розпорядження, ВАЗ 21011, 1975 року випуску (а.а.53 том 2).
В 2024 році відповідач отримав дохід в розмірі 74 534,16 грн від здачі в оренду землі (довідка а.с. 183 том 1).
Відповідач з 07.05.2025 року здійснює господарську діяльність на території Республіки Польща, надаючи послуги з ремонту (основна господарська діяльність (код ПКД 2025) 43.35.Z Інші роботи із завершення будівництва та облицювання; господарська діяльність, що здійснюється(код ПКД 2025) 43.35.Z Інші роботи із завершення будівництва та 95.24.Z Ремонт та технічне обслуговування меблів та предметів домашнього вжитку, 74.99.Z Усі інші професійні, наукові та технічні види діяльності, не віднесені до інших категорій, 74.14.Z Інша спеціалізована діяльність з дизайну, 43.34.Z Фарбування та скління, 43.33.Z Покриття підлоги й облицювання стін, 43.32 .Z Установлення столярних виробів,43.31.Z Штукатурні роботи, 43.24.Z Інші будівельно-монтажні роботи, 43.23.Z Монтаж ізоляції, 43.11.Z Знесення (а.с. 178-182 том 1).
Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником трьох земельних ділянок, дві з яких розташовані в Оржицькому районі Полтавської області площею 4,6202 та 4,6631 га передані в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ОРЖИЦЬКА» та від яких відповідач отримав у 2024 році пасивний дохід у вигляді орендної плати в загальному розмірі 74 534,16 грн за рік. Одна земельна ділянка розташована на тимчасово окупованій території України у Старобільському районі Луганської області (а.с. 23-32, 183-186, 167-177 том 1).
09 липня 2024 року відповідач відчужив за договорами дарування близькому родичу (рідній сестрі), перебуваючи у шлюбі, три житлові квартири у АДРЕСА_3 , площею 33,3 кв.м, по АДРЕСА_4 , площею 31,5 кв.м та по АДРЕСА_5 площею 47,3 кв.м. (а.с. 17-22 том 1), що не заперечується відповідачем.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
Задовольняючи позов, суд прийняв до уваги мету стягнення аліментів - захист інтересів дитини і забезпечення їй не лише необхідних коштів для існування, але й збереження, по можливості, того рівня життя, який дитина мала при спільному проживанні з обома батьками, керувався тим, що рівень життя відповідача вказує на його стабільне матеріальне становище з огляду на вартість орендованого ним житла, здійснення ним цінних подарунків своєму близькому родичу у 2024 році, наявність у нього численних транспортних засобів, і незважаючи на відсутність даних про джерело доходів відповідача у 2025 році чи наявність у нього заощаджень, дійшов висновку про спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі, вищому від прожиткового мінімуму.
З таким висновком апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом ч.1, 2 ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
Згідно ч. 1 статті 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
При цьому ч. 2 ст. 182 передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В силу статті 8 Закону України "Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року установлено прожитковий мінімум для дітей: віком до 6 років 2 563 грн; віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Положеннями ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, у тому числі, дітей віком до 6 років.
Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров'я та розвитку дитини.
Однак, цей розмір є мінімальною межею. Максимальна межа, навпаки, не встановлена, а розмір утримання залежить від доходів та матеріального становища батьків.
При вирішенні спору, якщо частка аліментів перевищує мінімальну прожиткову гарантію (прожитковий мінімум) слід виходити із критеріїв достатності, необхідності розміру аліментів та потреб дитини.
Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції правильно врахував факт проживання дитини з матір'ю, вік дитини, зростання вартості життя, той факт, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини, те, що відповідач є особою працездатного віку, не надав протипоказань до працевлаштування, не має інших утриманців, а також його матеріальне становище.
Враховуючи докази в їх сукупності, з урахуванням визначеного законом мінімального рекомендованого розміру аліментів на дитину, забезпечення прав дитини на утримання від батька, місцевий суд правильно вважав, що розмір аліментів на дитину підлягає стягненню у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 гривень щомісячно, що приблизно еквівалентно 860 польських злотих, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Такий розмір буде відповідати як інтересам дитини, так і не буде надто обтяжливим для відповідача.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що він не має можливості надавати такий розмір утримання чи за станом здоров'я працювати, оскільки відповідач не подав суду доказів про свої доходи, отримані на території Польщі.
Суд вірно не прийняв до уваги наявність у відповідача однієї земельної ділянки, розташованої на тимчасово окупованій території України, як характеристику його матеріального становища, а представником відповідача помилково в апеляційній скарзі зазначено, що ця обставина взята до уваги, адже суд у рішенні зазначив про дохід від двох земельних ділянок, розташованих у Полтавській області.
Представник відповідача у апеляційній скарзі також зазначає, що позивачка є співвласником двох автомобілів, тому не можна враховувати їх при обчисленні розміру аліментів.
Така позиція відповідача не приймається судом, оскільки відсутні докази вважати, що позивачка має можливість розпоряджатися і користуватися цими транспортними засобами нарівні з відповідачем.
Що ж стосується доводів відповідача про непридатність до експлуатації автомобіля OPEL OMEGA CARAVAN, 1997 року випуску, слід виходити з того, що він все ж є транспортним засобом і у будь-якому випадку, відноситься до рухомого цінного майна, яке перебуває у розпорядженні відповідача, тому має значення для загальної характеристики його матеріального становища.
Доводи відповідача про те, що відчуження квартир за безоплатним договором і безоплатна передача транспортного засобу на користь третіх осіб впливає на його неспроможність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі суд вважає неприйнятними, оскільки така поведінка відповідача свідчить про бажання вивести майно з власності.
Твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що заявлений позивачкою до стягнення розмір аліментів у твердій сумі у розмірі 10 000 гривень на місяць на одну дитину жодним чином не обґрунтований, колегія суддів вважає таким, що спростовується матеріалами справи.
Доводи апеляційної про те, що у відповідач має сплачувати аліменти на дитину на рівні прожиткового мінімуму не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції з урахуванням усім обставин, що мають значення для справи, загальної характеристики майнового становища відповідача та дитини дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у твердій грошовій сумі - 10 000 гривень щомісячно буде відповідати інтересам дитини.
Аналізуючи зібрані у справі докази та встановлені судом обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідач є особою працездатного віку, що не спростовано його представником, працює за кордоном та очевидно є фінансово спроможним, тому, враховуючи те, що малолітня дитина як на день подання позову , так і на час розгляду спору проживає разом з позивачкою, вона має право на утримання від відповідача як батька, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення повноліття.
Доводи апелянта про те, що суд мав повернути позовну заяву відповідно до положень п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України, встановивши порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України передбачає виключення із правила (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Такі підстави у позивача були і вони передбачені пунктом 1 частини 2 статті 188 ЦПК України, відповідно до якого, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами, зокрема одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача.
Так, позивачка об'єднала у одному позові до одного і того ж самого позивача декілька позовних вимог як у свої інтересах, так і у інтересах дитини (про розірвання шлюбу, про визначення місця проживання дитини і про стягнення аліментів на утримання дитини). Для повернення позовної заяви з мотивів об'єднання в одне провадження позовних вимог підстав у суду не було.
Враховуючи, що справи про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини можуть розглядатися значно довше у часі, а справи про стягнення аліментів мають бути розглянуті швидше, адже стосуються права дитини на аліменти і щоденного утримання дитини, тому усталена судова практика пішла шляхом роз'єднання таких позовів у окремі провадження з метою оперативного вирішення питань про стягнення аліментів.
Отже, суд вірно застосував положення частини 6 статтті 188 ЦПК України, роз'єднавши позовні вимоги і виділивши їх у окремі самостійні провадження.
Що ж стосується питання підсудності судам України і, зокрема Коломийському міськорайонному сду Івано-Франківської області, то слід прийняти до уваги, що позов про стягнення аліментів заявлений в інтересах дитини, а не позивачки.
Статтею 28 ЦПК України передбачена альтернативна підсудність справ про стягнення аліментів за вибором позивача.
Так, відповідно до частини 1 зазначеної статті позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Частиною 1 статті 29 ЦПК України визначено, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Позивачка подала суду інформацію про своє зареєстроване місце проживання як внутрішньо переміщеної особи в Україні у м.Коломия. Довідка видана на підставі Закону України « Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 20-14 року № 209 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Відповіддю № 1748301 від 08.09.2025 року щодо отримання інформації з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери підтверджена дійсність довідки внутрішньо переміщеної особи на ім'я позивачки ОСОБА_2 . Даних про те, що ця довідка відкликана або визнана недійсною матеріали справи не містять. А ні позивачка, а ні відповідач не заперечує, що дитина проживає на час розгляду спору про стягнення аліментів з матір'ю, тому у позивачки виникло право звертатися з позовом і інтересах дитини про стягнення аліментів, а у дитини наявне право на утримання як від батька, так і від матері.
За таких обставин, на момент вирішення питання про відкриття провадження у справі, а також і на час вирішення спору, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про підсудність справи Коломийському міськрайонному суду Івано-Франківської області.
Надана позивачем довідка внутрішньо-переміщеної особи підтверджує місце реєстрації позивачки на території України у м.Коломия Івано-Франківської області як внутрішньо переміщеної особи, надає їй право на проживання за місцем реєстрації, тому не може бути відхилена судом, тим паче, що нормами ЦПК України при встановленні правил підсудності ставиться акцент на зареєстроване місце проживання чи перебування осіб.
Жодного значення при вирішенні цього спору не мають заяви і будь-які довідки, акти щодо фактичного не проживання чи не перебування за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи, а особа вважається такою, що проживає/перебуває за місцем взяття на облік, до дня, поки довідка про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи не буде відкликана або визнана недійсною на підставах, визначених Законом.
Не має значення для вирішення спору і інформація про відкриття, закриття кримінального провадження щодо позивачки, перебування її в розшуку, оскільки кримінальне правопорушення або інші дії не стосуються дитини, а поки дитина проживає з позивачкою, вона має право на пред'явлення позову про стягнення аліментів в інтересах дитини.
Про країну перебування позивачки доказів матеріали справи не містять, позивачка має зареєстроване місце перебування в Україні, тому суд вірно відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи до Верховного Суду для визначення підсудності, розглянувши справу по суті позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
При цьому, сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (ч.1 ст.192 СК України) або якщо судом буде вирішено питання про визначення місця проживання дитини з батьком, право на утримання від нього припиняється.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 ,залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Максюта І.О.
Судді: Василишин Л.В.
Барков В.М.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2025р.