Провадження № 11-кп/803/3227/25 Справа № 183/2683/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
Захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024041350001437,за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця рф, м. Новий Уренгой Тюменської області, громадянина рф, неодруженого, не працюючого, з середньою спеціальною освітою, не маючого на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, -
В апеляційній скарзі захисник просить змінити оскаржений вирок у зв'язку із надмірною суворістю призначеного покарання, застосувавши до ОСОБА_7 ст. 69 КК України та ст. 75 КК України.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, не оскаржуючи фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_7 , у той же час зазначає, що вирок є надмірно суворим і не відповідає принципам розумності.
Вказує, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, не керувався положеннями ст. 65 КК України, не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання, зокрема те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше, за місцем мешкання характеризується позитивно, в даному ДТП також отримав тяжкі тілесні ушкодження (було видалено праву частину черепної коробки) та наразі проходить курс лікування та процедуру отримання групи інвалідності.
Посилається на те, що потерпіла ОСОБА_9 подала заяву, в якій просила розглянути кримінальне провадження за її відсутності, претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_7 не має, цивільний позов не заявляла та просила призначити обвинуваченому покарання не суворе, тобто не пов'язане з позбавленням волі.
Захисник вказує, що судом першої інстанції вірно було встановлено пом'якшуючі обставини, а саме: щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування потерпілій ОСОБА_9 шкоди, завданої ДТП, втім не надано їм належної оцінки.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати та вирішено питання про речові докази.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.11.2024 року, з автомобіля марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_10 .
Обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що останній за обставин, встановлених судом першої інстанції та детально викладених у мотивувальній частині оскаржуваного вироку, які в апеляційному порядку не оскаржуються, 10 листопада 2024 року, о 14 годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (2,19 %), керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в салоні якого на задньому правому пасажирському сидінні перебувала пасажир ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на задньому лівому - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рухався по автодорозі Т-0413 сполученням «Царичанка-Губиниха» Самарівського району Дніпропетровської області з боку села Нове в напрямку селища Губиниха.
В цей час, перебуваючи на ділянці автодороги Т-0413, розташованому за 500 м до в'їзду в селище Губиниха, водій ОСОБА_7 , рухаючись у світлу пору доби, по сухому покриттю проїзної частини дороги, на заокругленні дороги ліворуч, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрозі життя та здоров'я громадян, не враховував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість, в результаті чого не впорався з керуванням та виїхав на ліве, за напрямком свого руху, узбіччя та допустив перекидання керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого пасажир ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Своїми діями водій транспортного засобу «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:
п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. (б).: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 2.9.: «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
п. 12.1.: «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».
Порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пасажиру транспортного засобу «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження у виді закритої тупої травми живота, з розривом печінки та внутрішньочеревною кровотечею, забитої рани живота, закритого перелому лівої ключиці, синця у проекції лівої ключиці, закритого перелому 6,7,8,-го ребер справа, саден в області волосяної частини голови, які у своїй сукупності, за ознакою небезпеки для життя, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_7 у вищезазначеній частині судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286-1 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні з викладених у ній підстав; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів з урахуванням положень ст. 404 КПК України, згідно із якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, приходить до наступного.
Так, відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження, правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України та доведеність його вини в апеляційному порядку не оспорюються, у зв'язку із чим відповідно до вимог ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не переглядаються.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, обвинуваченому було призначене покарання за вчинений злочин на рівні нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги, які зводяться до обгрунтування наявності підстав для призначення обвинуваченому покарання нижче від нижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої частини статі закону України про кримінальну відповідальність, та звільнення від його відбування з випробуванням, колегія суддів не знаходить їх обгрунтованими з огляду на наступне.
Так, згідно із вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Застосування ст. 69 КК України можливе за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому наявні обставини, що пом'якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать про те, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.
У даному кримінальному провадженні колегія суддів не вбачає декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено наявність лише одної обставини, яка пом'якшує покарання ОСОБА_7 , а саме його щирого каяття, яке ґрунтується на належній критичній оцінці ним своєї протиправної поведінки, визнанні вини, а також готовності нести кримінальну відповідальність, бажанні реально виправити ситуацію, яке проявилося у добровільному відшкодуванні завданої шкоди потерпілій та принесенні останній своїх вибачень.
Не вбачається, що ОСОБА_7 у будь-який спосіб активно сприяв розкриттю злочину, тобто надавав добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомляв правоохоронним органам або суду про факти у справі, які інакше залишилися б невідомими, надавав докази, інші відомості про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викривав інших співучасників, визначав роль кожного з них у вчиненні злочину, надавав допомогу в їх затриманні, видав знаряддя і засоби вчинення злочину, майно, здобуте злочинним шляхом тощо.
Належить додатково зазначити, що визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань саме по собі не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину (Постанова ВС у справі № 263/15605/17, провадження № 51-4234км20).
Відшкодування потерпілій ОСОБА_9 шкоди, завданої ДТП, фактично є не самостійною обставиною, що пом'якшує покарання, а обставиною, яка вказує на щире каяття обвинуваченого.
Також було враховано дані про особу ОСОБА_7 , а саме те, що останній на обліку у лікаря фтизіатра, нарколога, психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, раніше не судимий. Згідно висновку судово-психіатричного експерта №155-к від 31.03.2025 року, ОСОБА_7 у період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, будь-який психічний розлад не виявляв. Під час інкримінованого йому діяння міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Іспитований у теперішній час виявляє психічний розлад у формі посткоммоційного синдрому. Зазначені особливості психіки іспитованого не позбавляють його можливості в даний час усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Крім того, враховано позицію потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому не суворе покарання. Також, не було взято до уваги відомості про утримання обвинуваченим неповнолітньої дити, у зв'язку із відсутністю таких доказів. Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 встановлено не було.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування при призначенні покарання ОСОБА_7 положень ст. 69 КК України, оскільки щодо останнього не вбачається наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Доводи апеляційної скарги захисника у цій частині не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що наведені ним обставини та відомості про особу ОСОБА_7 і його поведінку після вчинення злочину у сукупності не спростовують правильності вищенаведеного висновку. Крім того, ці доводи не містять нових відомостей та полягають у переоцінці обставин, які були відомі суду першої інстанції, проаналізовані у вироку та дістали належну оцінку.
На думку колегії суддів, вказані відомості були враховані достатньою мірою при призначенні ОСОБА_7 мінімальних за розміром основного та додаткового покарань, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Апеляційні доводи про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів вважає такими, що не грунтуються на законі про кримінальну відповідальність, оскільки за правилами ч. 1 ст. 75 КК України така процедура не може бути застосована у випадку засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У зв'язку із вищенаведеним колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4