Провадження № 22-ц/803/6783/25 Справа № 206/5837/24 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
05 грудня 2025 року
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лагоди О.А. на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 14 квітня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У листопаді 2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»звернувся до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовував тим, що 15.09.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №701348771.
28.11.2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, у відповідності до умов якого, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» передає (відступає) ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.20.10.2022 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №20102022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги №1 від 21.10.2022 року до Договору факторингу №20102022 від 20.10.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 22 356 грн., з яких: 5 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 356 грн. сума заборгованості за відсотками.
08.10.2021 року між ТОВ ФК «ІНВЕСТРУМ ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №06107-10/2021. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
21.09.2022 року між ТОВ ФК «ІНВЕСТРУМ ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №21092022, у відповідності до умов якого, ТОВ «ІНВЕСТРУМ ГРУП» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №21092022 від 21.09.2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 6 660,00 грн., з яких: 2 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 660 грн. сума заборгованості за відсотками.
З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики у розмірі 29 016 грн., а також судові витрати.
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором №701348771 у розмірі 22 356 гривень, з яких: 5 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 356 грн. сума заборгованості за процентами за користування кредитними коштами; за кредитним договором №06107-10/2021 у розмірі 6 660 грн., з яких: 2 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 660 грн. сума заборгованості за відсотками, всього стягнуто заборгованості за договорами у загальному розмірі 29 016 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» сплачену суму судового збору у розмірі 3 028 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ». Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, таким, що прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, позивачем не надано доказів фактичного перерахування коштів відповідачу, зокрема відсутні реквізити рахунку та платіжні доручення. Щодо договору №06107-10/2021, укладеного з ТОВ «Інвеструм», надано лише копію договору без підтвердження підписання його відповідачкою або обізнаності про його існування. Позивач не довів належним чином набуття прав кредитора. Відсутнє належне повідомлення відповідача як боржника про відступлення права вимоги.
Апелянт стверджує, що наявність договору про кредитування автоматично не свідчить про перерахування кредитних коштів за цим договором. Відсутність заперечень щодо укладення цього договору також не може бути доказом перерахування коштів відповідачці. Таким чином відсутні докази про розмір заборгованості, яка є предметом позову.
Позивач не надав належні та допустимі докази того, що він набув права вимоги за кредитним договором.
Договір з первісним кредитором №701348771 укладено 15.09.2021 року, а договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було передано право вимоги за кредитними договорами, був укладений 28.11.2018 року, тобто задовго до укладення кредитного договору, і права вимоги не існувало на момент укладення договору факторингу.
Позивач вимагає стягнути з відповідачки 22356 грн. заборгованості, з яких 5 000 грн. - основний борг, а 17 356 грн. - заборгованість за відсотками за кредитним договором №701348771 від 15.09.2021 року та 6 660 грн, з яких 2 000 грн - сума заборгованості з основним видом боргу та 4 660 грн - заборгованість з відсотками - за договором №06107-10/2021. Судом першої інстанції не проведено перевірку правильності розрахунку комісій та інших грошових вимог, що є неповним з'ясуванням обставин та підстав позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 29 016 грн., тобто менше тридцяти
розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» довела свої права вимоги на підстав договорів факторингу до ОСОБА_1 за кредитними договорами, укладеними останньою із ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», ТОВ «ФК «Інвеструм», за яким боржник не виконала належним чином свої зобов'язання.
Такий висновок частково відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №701348771. Згідно з умовами п. 1.3. договору, сума кредиту складає 5 000 грн. Відповідно до п. 1.7. кредит надається строком на 15 днів, тобто до 30.09.2021 року. Згідно п.1.9. За користування позичальник сплачує товариству за дисконтною процентною ставкою 0,48% на добу, 175,20 % річних; за індивідуальною процентною ставкою 1,93%, 704,63% річних та за базовою ставкою 1,98%, 722,70% річних. На вказаних умовах договору №701348771 ОСОБА_1 отримала кошти шляхом переказу на вказану у договорі картку 5 000 грн.
Також позивачем надано додаткову угоду від 31.12.2020 року №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої договір факторингу від 28.11.2018 року укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон плюс» викладено в новій редакції, відповідно до якої клієнт відступає фактору право вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах визначених цим договором.
20.10.2022 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу №20102022 від 20.10.2022 року про відступлення прав вимоги відповідно до умов якого до фактор відступає шляхом продажу клієнту належні позикодавцю, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги позикодавця до позичальників, заставодавців та поручителів, зазначених у договорі.
Згідно із реєстром прав вимоги №1 від 21.10.2022 року за договором факторингу від 20.10.2022 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 складає 22 356 гривень, з яких: 5 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 356 грн. сума заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №701348771 ОСОБА_1 від 15.09.2021 року заборгованість за період з 21.10.2022 року по 31.08.2024 рік складає 22 356 грн., з яких: 5 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 17 356 грн. сума заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
Також матеріали справи містять витяг з реєстру права вимоги №1 від 21.10.2022 року, з якого вбачається,що ТОВ «Таліон плюс» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.09.2021 року у розмірі 22 356 грн.
08.10.2021 року між ТОВ ФК «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №06107-10/2021. Згідно з умовами п. 1.1. договору позикодавець надає фінансовий кредит у розмірі 2 000 грн. Відповідно до п. 1.2. Кредит надається строком на 16 днів, тобто до 23.10.2021 року. Згідно п.1.3 За користування кредитом позичальник сплачує товариству 182,5% річних від суми кредиту в розрахунку 0,50% на добу, але відповідно до п.1.4 позичальнику, якому товариство вперше надає кредит, діє акційний період і нарахування процентів в цей час здійснюється за ставкою 0,5% на добу за умови повного повернення кредиту протягом 16 днів з моменту надання кредиту. Згідно з п.п.2.3. у разі недотримання умов встановлених пунктом 1.4. цього кредитного договору та/або в разі пролонгації кредиту нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до пункту 1.3. цього Договору, при цьому клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користувания кредитом не с односторонньою зміною умов договору.
Згідно довідки від 11.10.2021 року кошти у розмірі 2 000 грн. за договором від 08.10.2021 року було успішно перераховано на картку вказану позичальником у договорі через систему iPay.ua
21.09.2022 року між ТОВ ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №21092022 від 21.09.2022 року про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №21092022 від 21.09.2022 року був переданий ТОВ ФК «ІНВЕСТРУМ» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» реєстр боржників в повному об'ємі відповідно до договору факторингу №21092022 від 21.09.2022 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №21092022 від 21.09.2022 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 складає 6 660 грн., з яких: 2 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 660 грн. сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - сума заборгованості за пенею.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №06107-10/2021 від 08.10.2021 року заборгованість за період з 21.09.2022 року по 31.08.2024 року складає 6 660 грн., з яких: 2 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 660 грн. сума заборгованості за відсотками.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зазначені вище договори споживчого кредиту укладені відповідачем із кредитними установами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договори між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», ТОВ «ФК «Інвеструм», не був би укладений.
Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісних кредиторів подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісні кредитори надсилали відповідачу за допомогою засобів зв'язку на зазначений ним номером телефону одноразові ідентифікатор у вигляді смс-коду, які відповідач використав, як підтвердження підписання кредитних договорів.
Уклавши вказані договори на умовах, викладених в них, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були закріплені в таких договорах.
У відповідності до умов укладених договорів, кошти надаються позичальнику у безготівковій формі на банківські картки вказані власноручно позичальником при укладанні договорів на отримання фінансового кредиту .
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підписував кредитні договори та він не отримував кредитних коштів, апеляційним судом відхиляються, оскільки за нормами Закону «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій ОСОБА_1 не зверталась.
Належними та допустимими доказами розміри заборгованості по тілу кредиту та відсотках, нарахованих відповідно до умов договору, апелянтом не спростовано.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті205,207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного суду,зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі 127/33824/19 тощо.
Таким чином, колегія суддів вважає, що кредитні договори, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», ТОВ «ФК «Інвеструм» в електронній формі, відповідають вимогам Закону і доводять факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
Кредитні кошти за вказаними вище договорами надавались ОСОБА_1 в безготівковій формі на реквізити банківської карти вказаної клієнтом в особисто підписаних договорах та були отримані відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи зазначене, з урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків про укладання та підписання ОСОБА_1 з ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», ТОВ «ФК «Інвеструм» кредитних договорів та невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, позичених в борг коштів та наявності у відповідача боргових зобов'язань перед цими фінансовими установами.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаними договорами, презумпція правомірності яких не спростована.
Доводи представника відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за спірним кредитним, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до положень ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України по справі №6-63цс12 кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згод з усіх істотних умов такого договору.
У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 №6-50цс16 наголошено на тому, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту
укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Крім того, як зазначалось вище матеріали справи містять квитанції про перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів на вказані в договорах реквізити.
Отже, факт надання позичальнику грошових коштів первісними кредиторами підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема самим кредитним договором, який є дійсними в силу статті 204 ЦК України.
Окрім того, представник відповідача зазначаючи в апеляційній скарзі що остання не отримувала кредитних коштів, не надав жодних доказів на підтвердження цього, зокрема не надав виписки бо банківську рахунку, а також звертався до суду із позовом про визнання таких договорів недійними або їх окремих положень щодо розміру процентної ставки або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій.
Щодо договорів факторингу слід зазначити наступне.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14, зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Звертаючись до суду із позовом ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначало, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на підставі договорів факторингу від 28.11.2018 року(передача прав вимоги від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон плюс») та від 20.10.2022 року (передача прав вимоги від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «ЄАПБ»), а від ТОВ «ФК «Інвеструм»на підставі договору факторингу від 21.09.2022 року.
Однак матеріали справи не містять договору факторингу від 28.11.2018 року, а лише додаткову угоду до нього від 31.12.2020 року, якою договір від 28.11.2018 року укладений між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» викладено в новій редакції.
Крім того слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і
не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №701348771 був укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 15.09.2021 року, а договір факторингу на який посилається позивач як на підставу набуття права вимоги до відповідача та який додатковою угодою від 21.12.2020 року викладено в новій редакції , було укладено 28.11.2018 року. Тобто на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов'язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс», а в подальшому і ТОВ «ФК «ЄАПБ».
За таких обставин ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов'язання за договором №701348771 від 15.09.2021 року, не набуло, таке право не могло бути передане позивачу цим товариством на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року чи додатковій угоді до нього від 31.12.2020 року, оскільки і зобов'язання відповідача щодо повернення коштів виникли після укладення цього договору.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №701348771 від 15.09.2021 року.
Щодо іншого договору факторингу від 21.09.2022 року, то ТОВ «ФК «Інвеструм» погодило, що перехід від клієнта до фактора (ТОВ «ФК «ЄАПБ») прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору
У матеріалах справи наявні належним чином завірений акт прийому-передачі Реєстру боржників за договорами факторингу № 21092022 від 21 вересня 2022 року та витяги із реєстру боржників.
Таким чином ТОВ «ФК «ЄАПБ» надало належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 08.10.2021 року, а саме договори відступлення первісним кредитором права вимоги, акт прийому-передачі реєстру боржників до цього договору, витяг з реєстру боржників за ними щодо ОСОБА_1 .
Отже, ТОВ «ФК «ЄАПБ», як новий кредитор, набуло право вимоги за цим договором від 08.10.2021 року у сумі 6 660 грн., які підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, а тому суд першої інстанції прийшов до правомірних висновків про задоволення позовних вимог у цій частині.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, частково погоджується із висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами від 08.10.2021 року на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», однак не врахував обставини справи та вимоги закону та прийшов до помилкового висновку щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача на користь позивача за договором від 15.09.2021 року.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких підстав, рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині позовних вимог за договором від 15.09.2021 року та ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Згідно з вимогами п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1, 2, 10 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи те, що позовна заява ТОВ «ФК «ЄАПБ» та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, витрати понесені сторонами під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді судового збору підлягають стягненню в пропорційному співвідношенні з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України про взаємозарахування. Таким чином з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 1014,43 грн., а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 29 016 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лагоди О.А.задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 14 квітня 2025 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №701348771 у розмірі 22 356,00 гривень та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» сплаченої суми судового збору у розмірі 3 028 грн., скасувати.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості договором позики за кредитним договором №701348771 у розмірі 22 356,00 гривень відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 101 ,43 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: