Провадження № 22-з/803/728/25 Справа № 216/2774/24 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
Іменем України
(додаткова)
03 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
Учасники справи:
позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана заява представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, головуючий у суді першої інстанції Чирський Г.М.,-
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У квітні 2024року Моторне (транспортне) страхове бюро України подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення сплаченого майнового відшкодування у розмірі 131 432,95грн.
Існування таких вимог позивач обґрунтовував тим, що 16 грудня 2021року, о 13.30год, у м. Кривий Ріг по вулиці Алмазна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ВАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , та транспортного засобу Audi, номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 . Постановою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 березня 2022 року у справі №216/390/22 відповідача було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КупАП. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Потерпілий своєчасно звернувся до позивача з повідомленням про ДТП та з заявою про виплату страхового відшкодування. Позивач відшкодував завдані відповідачем збитки внаслідок ДТП у розмірі 130 000,00грн, а також поніс витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 1 432,95грн.
10 жовтня 2024року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було ухвалено заочне рішення, яким позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого майнового відшкодування в розмірі 131 432,95грн та сплачений судовий збір в розмірі 3 028,00грн.
12 грудня 2024року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду в справі №216/2774/24.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 лютого 2025року заяву ОСОБА_1 було задоволено, заочне рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 жовтня 2024року скасовано.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 травня 2025року у задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача понесені судові витрати в вигляді витрат зі сплати судового збору у розмірі 605,60грн.
12 травня 2025року представник відповідача - адвокат Ващенко О.М. звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій виклав вимогу про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13 червня 2025року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2025року у справі ухвалено додаткове рішення. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2025року залишено без задоволення апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, додаткове рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2025року залишено без змін.
Заяви та клопотання подані учасниками справи
25 листопада 2025 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, яка обґрунтовувалась тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу понесену відповідачем в апеляційному суді в розмірі 3 200,00грн.
У відзиві на заяву про ухвалення додаткового рішення позивач заперечував проти задоволення заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення, просив у задоволенні заяви відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що визначення витраченого адвокатом часу на відповідні види робіт є завищеним, що ставить під сумнів обґрунтованість таких витрат та їх пропорційність щодо предмету спору.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту заяви дійшов висновку про те, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05 липня 2012року (далі - Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 вказаного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VIінші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).
Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 надав: договір про надання правової допомоги №31/10/2-24 від 31 жовтня 2024року, укладений між адвокатом Ващенко О.М. та ОСОБА_1 ; додаткову угоду №23/09/25 від 23 вересня 2025року до вищевказаного договору про надання правової допомоги; акт здавання-приймання послуг від 21 листопада 2025року за додатковою угодою №23/09/25 від 23 вересня 2025року до договору №31/10/2-24 від 31 жовтня 2024 року про надання правової допомоги.
Відповідно до пунктів 1, 2 додаткової угоди №23/09/25 від 23 вересня 2025року до договору про надання правової допомоги №31/10/2-24 від 31 жовтня 2024року, у відповідності до п. 3.1. договору № 31/10/2-24 від 31 жовтня 2025року сторони погодили, що адвокат бере на себе зобов'язання надати правову допомогу (підготовка процесуальних документів та участь в судових засіданнях), представляти (захищати) інтереси клієнта в суді апеляційної інстанції в справі №216/2774/24, яка знаходиться в провадженні Дніпровського апеляційного суду. Сторони погодили, що вартість послуг адвоката визначається відповідно до обсягу послуг та сплачується клієнтом на підставі акту здачі-приймання послуг.
Згідно з актом здавання-приймання послуг від 21 листопада 2025року за додатковою угодою №23/09/25 від 23 вересня 2025року до договору №31/10/2-24 від 31 жовтня 2025року про надання правової допомоги адвокатом згідно з додатковою угодою виконано, а клієнтом прийнято в повному обсязі послуги згідно переліку (а саме: консультація з питань апеляційного оскарження додаткового рішення та необхідності підготовки відзиву на апеляційну скаргу - 400,00грн, підготовка та направлення відзиву на апеляційну скаргу - 2 000,00грн, участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - 800,00грн), вартість яких становить 3200,00грн, на які адвокатом витрачено часу 5 годин 10 хвилин.
Відповідач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Ващенко О.М. а отже не викликає сумнівів, що відповідачем ОСОБА_1 фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги позивача на додаткове рішення суду першої інстанції.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що заява про розподіл судових витрат та докази їх понесення подані відповідачем з дотриманням вимог статті 141 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 200,00грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
При цьому, недоведеними та безпідставними є доводи позивача про завищеність витраченого адвокатом часу на надання відповідачу послуг, пов'язаних з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги позивача на додаткове рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, оскільки Дніпровський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2025року апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишив без задоволення, а додаткове рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 червня 2025року - без змін, однак не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, то наявні підстави для задоволення заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ухвалення додаткової постанови про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 200,00грн.
Керуючись статтями 141, 270, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Задовольнити заяву ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 200,00грн.
Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2025року.
Судді: