Провадження № 22-ц/803/11733/25 Справа № 215/8086/25 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
08 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/8086/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2025 року, яка постановлена суддею Лиходєдоимв А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 жовтня 2025 року, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини на період вагітності і до досягнення дитиною трирічного віку.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачкою ухвали суду. Роз'яснено, що у разі їх не усунення у встановлений судом строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повернута.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2025 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачці, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду від 07 жовтня 2025 року.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року, якою позовну заяву було залишено без руху, свідчить про очевидну некомпетентність суду, оскільки всі порушені у вказаній ухвалі питання доволі чітко та однозначно врегульовано Сімейним кодексом України, що свідчить про те, що автор ухвали не обізнаний з даним нормативним актом.
Разом з тим, 17 жовтня 2025 року позивачкою, на виконання вимог суду, надано уточнену позовну заяву, в якій надано обґрунтовані відповіді на порушені судом питання та до якої, для підтвердження матеріального стану відповідача, його статусу та наявності утриманців, додала клопотання про витребування судом доказів, а також долучила форму ОК-5, з якої вбачається розмір та джерело доходу відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 369 ЦПК України, оскільки оскаржується ухвала суду, зазначена у п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини на період вагітності і до досягнення дитиною трирічного віку,не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України та позивачка ОСОБА_1 , у встановлений ухвалою суду від 07 жовтня 2025 року термін, не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Відповідно до положень статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19,чинним ЦПК України не визначено ані ступеню деталізації обґрунтування позовних вимог, ані конкретного переліку доказів, які мають бути подані на підтвердження тієї чи іншої вимоги. На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред'явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.
Отже, ЦПК України встановлює обов'язок позивача зазначити у скарзі обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд - обов'язок перевірити наявність такого посилання у заяві, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо обгрунтованості заявлених вимог та можливості їх вирішення судом.
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини на період вагітності і до досягнення дитиною трирічного віку та навела обставини, якими вона обґрунтовує заявлені позовні вимоги.
При цьому, до позовної заяви ОСОБА_1 додано копії документів, на які він посилається у позовній заяві.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху, з тих підстав, що, у порушення вимог п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України: 1) у позовній вимозі № 2 не зазначено які саме судові витрати (з чого складаються, в якому розмірі), позивач просить покласти на відповідача; 2) виклад обставин, яким обґрунтовуються позовні вимоги є неповним та неконкретним, так як не зазначено: - з яких фактичних та правових підстав, позивач вважає можливим стягнення одночасно аліментів «на період вагітності і до досягнення дитиною трьох років», при тому, що дитина ще не народжена, тобто відсутні дані про її народження та не відома дата досягнення дитиною трьох років, про що повинно бути зазначено в рішенні суду; чому позивач вважає себе дружиною відповідача, тоді коли 02.09.2025, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано; чи отримує позивач соціальну допомогу як мати одиначка на двох своїх дітей від іншого батька (батьків); чому позивач посилається саме на ст. 84 СК України, як правову підставу стягнення аліментів, а не на ст. 91 СК України;3) не зазначено докази, що підтверджують: - факт того, що позивач не отримує «жодної соціальної допомоги»; те, що відповідач є працездатною особою; факт того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем; те, що відповідач отримує «непогану заробітну плату…., не менше 20000 грн.»; факт того, що у ОСОБА_2 немає на утриманні інших осіб; те, що позивачу відмовили в призначенні соціальної допомоги, як малозабезпеченій особі.
На виконання ухвали суду, 17 лютого 2025 року позивачкою ОСОБА_1 надано уточнену позовну заяву (а.с. 9-11) та клопотання про витребування доказів.
Разом з тим, суд клопотання позивачки ОСОБА_1 про витребування доказів не розглянув та дійшов висновку, що недоліки позовної заяви усунуто частково, а саме не усунутими залишились наступні недоліки: 1) виклад обставин, яким обґрунтовуються позовні вимоги є неповним та неконкретним, так як не зазначено: - з яких фактичних та правових підстав, позивач вважає можливим стягнення одночасно аліментів «на період вагітності і до досягнення дитиною трьох років», при тому, що дитина ще не народжена, тобто відсутні дані про її народження та не відома дата досягнення дитиною трьох років, про що повинно бути зазначено в рішенні суду; чому позивач посилається саме на ст. 84 СК України, як правову підставу стягнення аліментів, а не на ст. 91 СК України;2) не зазначено докази, що підтверджують: - факт того, що позивач не отримує «жодної соціальної допомоги»; те, що відповідач є працездатною особою; факт того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем; факт того, що у ОСОБА_2 немає на утриманні інших осіб; те, що позивачці відмовили в призначенні соціальної допомоги як малозабезпеченій особі.
При цьому, судом не враховано, в позовній заяві ОСОБА_1 наведено обставини, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги та зазначено у прохальній частині про те, яке саме судове рішення вона просить прийняти суд першої інстанції за наслідками розгляду позову.
Натомість, питання щодо належного обґрунтування та доведення позовних вимог має вирішуватися судом при розгляді цього позову по суті, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було порушено право позивачки на вільний доступ до правосуддя, що є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням матеріалів позовної заяви до суду першої інстанції для подальшого розгляду та вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат у справі, оскільки, згідно ч. 13 статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, якщо, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, а у даному випадку справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 жовтня 2025 рокускасувати та направити матеріал за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання матері дитини на період вагітності і до досягнення дитиною трирічного вікудо Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської областідля продовження розгляду та для вирішення питання відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: