Суддя Попова В. О.
Справа № 644/2519/25
Провадження № 2/644/2451/25
02.12.2025
іменем України
02 грудня 2025 року Індустріальний районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Попової В.О.,
за участю секретаря судового засідання - Плаксій К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором
Позивач в особі представника - адвоката Поетової Т.Ю., яка діє на підставі довіреності № 023786 від 03.02.2025, звернувся до суду через підсистему «Електронний суд» з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 501425621 від 02.02.2022 у розмірі 333 792 грн 77 коп., судові витрати покласти на відповідача.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.02.2022 між АТ «Альфа Банк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 501425621 із наступними основними умовами: тип кредиту - кредит готівкою, сума кредиту - 170 000 грн 00 коп., процентна ставка - 15% річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту - 6 місяців, дата повернення кредиту - 02.02.2027, порядок повернення кредиту порядок повернення кредиту - графік платежів: до 02 числа кожного місяці з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 7274,29 грн, загальна кількість платежів 60, комісійна винагорода за обслуговування (управління) кредиту - 1,90 % від суми кредиту, зазначеної в оферте, для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку. Власним підписом позичальник підтвердив, що він ознайомлений зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту, інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за договором. Позичальник кредит отримав, що підтверджується меморіальним ордером № 906625232 від 02.02.2022 року, виписками по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 . Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним. Загальна заборгованість згідно з угодою № 501425621 від 02.02.2022 становить 333 792 77 грн 77 коп., з яких: за кредитом: 168 080 грн 71 коп., по відсотках 65 582 грн 06 коп., по комісії 100 130 грн 00 коп. За вищевикладених обставин АТ «Сенс Банк» вимушено звернутись до суду із цією позовною заявою.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2025 року позовна заява прийнята, провадження відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином та своєчасно. 12.05.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від представника позивача - Полетаєвої Т.Ю., в якій зазначено, що АТ «Сенс Банк» підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення судом заочного рішення суду на підставі наявних у справі доказах.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно шляхом направлення судової повістки рекомендованою кореспонденцією на адресу за місцем його реєстрації та шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Заяв, клопотань тощо до суду від відповідача не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Зі змісту п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України вбачається, що повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до приписів ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, на підставі вищевикладених приписів ст.ст.128,130-131 ЦПК України суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, з письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні факти та відповідні правовідносини.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк, в якій зазначив свої персональні дані, зокрема: ПІБ, дата народження, РНОКПП, дані свого паспорта, адресу проживання та реєстрації, номер мобільного телефону, місце роботи, розмір основного доходу (а.с. 11-15).
Відповідно до п. 2.1.1. Анкети-заяви ОСОБА_2 підтвердив акцепт публічної пропозиції та укладення Договору між ним та АТ «Альфа Банк» на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сайті Банку.
Відповідно до оферти ОСОБА_2 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту, обслуговування кредитної картки та відкритті відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Угода). Підставою для укладення Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним і банком. ОСОБА_2 зазначив умови для укладення Угоди: тип кредиту - кредит готівкою, сума кредиту - 170 000 грн, процентна ставка - 15% річних, тип ставки - фіксована; процента ставка можу бути змінена шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Строк кредиту - 60 місяців.
Згідно п. 1. Оферти, під час користування кредитом ОСОБА_2 пропонує Банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах , що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: за надання кредиту 0.00% від суми кредиту, за обслуговування (управління) кредиту 1.90% від суми кредиту, зазначеної в Оферті без ПДВ.
Згідно п.п. 2.-3. Оферти, дата повернення кредиту - 02.02.2017; кредит надається позичальнику для власних потреб у розмірі 170 000 грн, спосіб видачі-переказ коштів на рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Альфа Банк» (а.с. 7-9).
Окрім того, до матеріалів справи долучений паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_2 , у якому викладені умови кредитування з урахуванням побажань споживача, зокрема: сума/ліміт кредиту - 170 000 грн, строк кредитування - 60 місяців, процентна ставка - 15%, тип процентної ставки - фіксована; загальні витрати за кредитом - 266 457 грн 28 коп., орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування кредитом - 436 457 грн 28 коп., реальна річна процентна ставка - 57.13. (а.с. 10).
Крім того, сторони узгодили в письмовій формі Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, який підписано сторонами (а.с. 16-18).
Встановлено, що банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 170 000 грн., що підтверджується копією Меморіального ордеру № 906625232 від 02 лютого 2022 року, де отримувачем зазначений ОСОБА_2 (а.с. 21).
З долученого позивачем до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що станом на 09.10.2024 за кредитним договором № 50145621 від 02.02.2022 ОСОБА_2 має заборгованість: за тілом кредиту - 56 618 грн 34 коп., по відсотках - 65 582 грн 06 коп., по комісії 100 130 грн 00 коп., поточна заборгованість - 222 330 грн 40 коп, сума для погашення договору - 333 792 грн 77 коп. (а.с. 22).
12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» прийнято рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про найменування АТ «Сенс Банк» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань 30.11.2022. Вказані обставини підтверджені копією витягу з державного реєстру банків станом на 02.12.2022.
02.04.2024 АТ «Сенс Банк» направив на адресу ОСОБА_2 досудову вимогу щодо виконання договірних зобов'язань, в якій вимагає впродовж 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме: 295 997 грн 91 коп. станом на 25.03.2024 (а.с. 23). Вимогу відповідач не виконав, заборгованість не сплатив.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.
Відтак, суд приходить до висновку, що встановлені вище обставини свідчать про порушення ОСОБА_2 прав позивача на належне виконання боржником своїх зобов'язань.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до положень ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Приписами ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Так, суд встановив, що дійсно ОСОБА_2 отримував кредитні кошти, користувався ними та частково виконував зобов'язання щодо їх повернення.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитом, наданим представником позивача вбачається, що станом на 09.10.2024 за кредитним договором № 50145621 від 02.02.2022 ОСОБА_2 має заборгованість: за тілом кредиту - 56 618 грн 34 коп., по відсотках - 65 582 грн 06 коп., по комісії 100 130 грн 00 коп. Сума заборгованості по тілу кредиту, зазначена в позовній заяві в розмірі 168 080 грн 71 коп. під час дослідження доказів в судовому розгляді свого підтвердження не знайшла, тобто є необґрунтованою стороною позивача.
Крім того, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення комісії в сумі 100 130 грн 00 коп. також є необґрунтованими виходячи з такого.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
В той же час, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Зі змісту Кредитного договору № 501425621 від 02.02.2022, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані банком, встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту.
Так, згідно п. 1. Оферти, під час користування кредитом ОСОБА_2 пропонує Банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах , що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну виногороду, а саме: за обслуговування (управління) кредиту 1.90% від суми кредиту, зазначеної в Оферті без ПДВ. При цьому відсутній перелік послуг з обслуговування кредитної заборгованості.
Враховуючи те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», позивачу встановлено щомісячну плату за послуги з обслуговування кредитної заборгованості, які умовами договору не конкретизовано, а споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
З підстав викладеного, суд дійшов висновку, що положення кредитного договору в частині обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13липня 2022 року в справі №496/3134/19.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за кредитним договором № 501425621 від 02.02.2022, що є порушенням законних прав та інтересів АТ «Сенс Банк».
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Положеннями ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З представлених позивачем письмових доказів, зокрема Меморіального ордеру № 906625232 від 02.02.2022, розрахунку заборгованості за кредитним договором № 501425621 від 02.02.2022, виписки, вбачається, що відповідач отримував кредитні кошти, користувався ними та частково виконував зобов'язання щодо їх повернення, однак належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, отримані та використані позичальником кошти, згоду на отримання яких надавав відповідач ОСОБА_2 за кредитним договором, останній в добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернув, внаслідок чого, у нього перед позивачем станом на 09.10.2024 утворилась заборгованість в загальному розмірі у сумі 122 200 грн 40 коп., яка складається із заборгованості по тілу кредиту та процентів за користування кредитними коштами.
Відповідач не надав доказів, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитними договорами у добровільному порядку.
Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, приймаючи до уваги невиконання відповідачем ОСОБА_2 обов'язків щодо своєчасного повернення кредиту за Угодою про надання споживчого кредиту № 501425621 від 02.02.2022, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги АТ «Сенс Банк» в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в сумі 56 618 грн 34 коп. та по відсотках - 65 582 грн 06 коп. обґрунтовані та підлягають задоволенню. В іншій частині позов не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення судового збору суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 4 005 грн 51 коп., сплаченого ним при подачі позову, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору вважає необхідним стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 466 грн 40 коп. (122 200 грн 40 коп./333 792 грн 77 коп.*4 005 грн 51 коп.), що дорівнює 36,61%.
Крім того, у пред'явленому позові позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26 802 грн 73 коп.
Згідно з положеннями п. 1, 2 ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду довіреність № 023786/25 від 03.02.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000605, договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року.
Зі змісту п. 3 договору про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року вбачається, що за надання послуг, що полягають у вчиненні виконавцем дій, передбачених п. 1.1.1 та п. 1.1.2 цього Договору, замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375 грн, за отримання рішення суду - 225 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85%. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 122 200 грн 40 коп., погоджена сума комісійної винагороди дорівнює - 9 592 грн 73 коп.
Суд дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, вважає, що судові витрати в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Виходячи з положень статей 137, 141 ЦПК України, статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Таким чином, суд зобов'язаний з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого, надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З позовної заяви вбачається, що вона подана представником позивача - адвокатом Полетаєвою Т.Ю. через систему «Електронний суд». Провадження по цивільній справі відкрито в спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Представник позивача не приймав безпосередню участь в судовому засіданні, вказана цивільна справа не є складною.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, заявлених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених статтями 137 та 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних робіт, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 192 грн 73 коп. (9592 грн 73 коп (7,85%), 375 грн 00 коп, 225 грн 00 коп.) є неспівмірною, зокрема, із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та сам розмір є явно завищеним. Зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для його зібрання.
Суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп.
Враховуючи, що позовні вимоги АТ «»Сенс Банк задоволені частково, розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1 830 грн 50 коп. (що дорівнює 36,61%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 95, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501425621 від 02.02.2022 у розмірі 122 200 (сто двадцять дві тисячі двісті) грн 40 коп., з яких: 56 618 грн 34 коп. - заборгованості по тілу кредиту, 65 582 грн 06 коп. - заборгованість по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 466 (одна тисяча чотириста шістдесят шість) грн 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 830 (одна тисяча вісімсот тридцять) грн 50 коп.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання/ перебування: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 08.12.2025.
Суддя В.О. Попова