Головуюча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/1196/24
Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-кп/991/139/25
02 грудня 2025 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
прокурора ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , подані на вирок Вищого антикорупційного суду від 06 серпня 2025 року, ухвалений у кримінальному провадженні №52023000000000096, щодо
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, тимчасово не працюючого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України /далі - КК/,
І. Вступ
1. Ця справа стосується перегляду в апеляційному порядку вироку суду про визнання колишнього голови Державної судової адміністрації України /далі - ДСА/ ОСОБА_7 /далі - обвинувачений/ винуватим у зловживанні впливом, яким йому призначено покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 3 (три) роки.
1.1. Необхідність перевірки законності, обґрунтованості та вмотивованості наведеного рішення в частині визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, виникла у зв'язку з його оскарженням стороною захисту.
1.2. У даній справі суду апеляційної інстанції необхідно було відповісти на доводи апеляційних скарг, які стосувалися тверджень про недопустимість доказів, провокацію злочину, порушення права на захист, незаконність перекваліфікації, неправильність кваліфікації дій особи за ст. 369-2 КК, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого.
1.3. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів відмовила в задоволенні апеляційних скарг сторони захисту, залишивши оскаржуваний вирок без змін.
ІІ. Рух справи (процедура)
2. 13.02.2024 детективом Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ було складено та прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - САП/ затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52023000000000096, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань /далі - ЄРДР/ 01.03.2023 щодо вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК (т. 1 а. с. 2-10).
3. 14.02.2024 зазначений обвинувальний акт разом із реєстром матеріалів досудового розслідування, які 13.02.2024 були вручені обвинуваченому за участю його захисника, надійшли до Вищого антикорупційного суду (т. 1 а. с. 1, 21, 24).
4. 06.08.2025 суд ухвалив вирок щодо ОСОБА_7 (т. 14 а. с. 68-90).
5. Зазначений вирок в апеляційному порядку оскаржили захисник ОСОБА_8 (04.09.2025), захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_9 (05.09.2025) (т. 14 а. с. 106-113, 171-198, 201-207), після чого 09.09.2025 матеріали кримінального провадження з апеляційними скаргами надійшли до суду апеляційної інстанції (т. 14 а. с. 210-213).
5.1. 17.09.2025 захисник ОСОБА_8 подав змінену апеляційну скаргу (т. 14 а. с. 231-238).
5.2. 23.09.2025 надійшли письмові пояснення захисника ОСОБА_9 (т. 15 а. с. 7-8).
5.3. 27.11.2025 на стадії дослідження доказів під час доповнення апеляційного розгляду у клопотанні про залучення спеціаліста захисник ОСОБА_9 навів довід про ймовірне втручання в систему автоматизованого розподілу справ при формуванні складу колегії суддів для її розгляду в суді першої інстанції (т. 15 а. с. 174-176, 242-244).
6. Суд апеляційної інстанції про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомляв усіх захисників, у тому числі, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , вказуючи на можливість їх участі в судовому розгляді (т. 14 а. с. 221-222, 228-229, 230, 243; т. 15 а. с. 39, 45-46, 57, 63, 71, 92-93, 105, 110, 113, 151-152, 164-165, 166, 168-170), але до суду вони не прибули, заяв і клопотань щодо участі в апеляційному розгляді не подавали.
6.1. У судовому засіданні 23.09.2025 обвинувачений на 14:41:39 год, відповідаючи на питання про проведення розгляду за відсутності ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , зазначив, що вони захист не здійснюватимуть (т. 15 а. с. 34), але від них не відмовився.
6.2. Суд провів апеляційний перегляд за їх відсутності, ураховуючи забезпечення права на захист і можливість без них встановити обставини, які підлягають доказуванню.
6.3. Судові засідання 23.09.2025 і 02.10.2025, які відбулися в ході апеляційного перегляду, проведені за присутності захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , але за відсутності захисника ОСОБА_10 . Проте ця відсутність компенсована захиснику ОСОБА_10 можливістю участі на такій же стадії з реалізацію прав заявляти відводи, клопотання, а також надавати пояснення з приводу доводів апеляційної скарги тощо під час судового засідання, яке відбулося 22.10.2025 (т. 15 а. с. 33-36, 83-85,128-131).
6.4. Також відсутність захисника ОСОБА_8 в судовому засіданні 29.10.2025 під час дослідження доказів за присутності інших двох захисників компенсована йому можливістю висловитися з приводу досліджених судом апеляційної інстанції доказів, що він і зробив у судовому засіданні 27.11.2025 (т. 15 а. с. 140-143, 242-244). Сторона захисту також скористалася правом на доступ до записів всіх судових засідань (т. 15 а. с. 106-107,116-117,133-134, 136-139; т. 16 а. с. 1-4) і журналу судового засідання суду апеляційної інстанції від 27.11.2025 (т. 16 а. с. 5) у цій справі.
III. Короткий зміст судового рішення
7. В резолютивній частині оскаржуваного вироку, зазначено, зокрема, обвинуваченого визнати: (1) невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 (Шахрайство) КК; (2) винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 (Зловживання впливом) КК.
7.1. Так, вироком Вищого антикорупційного суду від 06.08.2025 ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи головою ДСА, 05.03.2023 у ресторані «Прага» (адреса: м. Київ, вул. Академіка Глушкова, 1), діючи умисно, одержав від ОСОБА_14 неправомірну вигоду в сумі 2500 доларів США для себе і 5000 доларів США для третьої особи за вплив на прийняття особами, уповноваженим на виконання функцій держави (суддями Касаційного адміністративного суду), судового рішення у справі №240/22062/20 на користь товариства з обмеженою відповідальністю /далі - ТОВ/ «Форватер Плюс».
7.2. Ухвалюючи зазначений вирок, суд першої інстанції змінив кваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) КК (тяжкий злочин) на ч. 2 ст. 369-2 (Зловживання впливом) КК (нетяжкий злочин).
7.3. Водночас суд визнав ОСОБА_7 невинуватим за ч. 2 ст. 190 КК у заволодінні чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому.
7.4. Крім того, в ухваленому вироку Вищим антикорупційним судом було вирішено питання стосовно: запобіжного заходу (продовження дії застави в розмірі 575 320 грн і покладених обов'язків із не відлучення без дозволу суду за межі м. Києва та Київської області, здачі уповноваженому органу державної влади паспорту громадянина України для виїзду за кордон та/або іншого документа, який дає право на виїзд за кордон); додаткового покарання; порядку відбування покарання; скасування арештів, накладених на майно; долі наданих сторонами документів (т. 14 а. с. 90).
IV. Вимоги та доводи осіб, які подали апеляційні скарги
8. Сторона захисту просила вирок Вищого антикорупційного суду від 06.08.2025 змінити, скасувавши його в частині визнання винуватим ОСОБА_7 та засудження / призначення йому покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК. Крім того, захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просили закрити кримінальне провадження за вказаним обвинуваченням (т. 14 а. с. 198, 238), у той час як захисник ОСОБА_10 наполягав на прийнятті рішення, згідно з яким вважати ОСОБА_7 виправданим у пред'явленому за ч. 2 ст. 369-2 КК обвинуваченні у зв'язку з недоведеністю причетності до цього злочину (т. 14 а. с. 207).
8.1. В апеляційних скаргах сторона захисту стверджувала про: (1) неповноту судового розгляду; (2) недопустимість доказів; (3) провокацію злочину; (4) порушення права на захист; (5) відсутність у діях обвинуваченого ознак об'єктивної сторони складу злочину, у вчиненні якого його визнано винуватим; (6) незаконність перекваліфікації дій обвинуваченого; (7) невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого.
8.2. У судових засіданнях захисники просили задовольнити власні апеляційні скарги та апеляційні скарги один одного з мотивів, наведених у них.
8.3. Крім того, захисник ОСОБА_9 після початку апеляційного розгляду зазначав довід про (8) незаконність складу суду, який розглянув цю справу (т. 15 а. с. 242-244).
V. Узагальнені позиції інших учасників судового провадження
9. Інші учасники судового провадження висловили свої аргументи.
9.1. Обвинувачений підтримав доводи апеляційних скарг своїх захисників, зазначивши, що: (1) ОСОБА_14 не знає української мови, а тому не міг самостійно написати заяву про вчинення злочину; (2) ОСОБА_14 постійно тиснув на нього, просив допомогти вирішити різні питання, в т. ч. організації зустрічі з головою Верховного Суду, але він йому постійно відмовляв; (3) є протоколи НС(Р)Д, в яких зафіксовано, що він постійно говорив ОСОБА_14 про неможливість допомогти йому вирішити питання, про яке той його просив; (4) суду не надано протоколу проведення НС(Р)Д, в якому зафіксовано розмову від 06.03.2023, в ході якої ОСОБА_14 вперше згадав ТОВ «Форватер Плюс»; (5) сприймав надані ОСОБА_14 кошти призначеними для купівлі автомобіля для ЗСУ; (6) ОСОБА_14 провокував обвинуваченого вчинити злочин, щоб його викрили, з мотивів помсти через дружбу ОСОБА_7 з його ворогом.
9.2. Прокурор ОСОБА_11 правом на подання письмових заперечень не скористався, але під час судового розгляду зазначив, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, оскільки: (1) щодо допиту ОСОБА_14 за ніби то його відсутності в приміщенні НАБУ, оскільки його телефон там не відслідковувався, то людину і телефон не можливо пов'язувати; (2) в формулюванні обвинувачення були відображені дії ОСОБА_7 , які суд першої інстанції визнав доведеними, але кваліфікував їх за іншою нормою закону про кримінальну відповідальність, ніж стверджував прокурор; (3) ОСОБА_14 передав через ОСОБА_7 неправомірну вигоду для суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду; (4) при перекваліфікації не було порушено право на захист, оскільки фактичні обставини не змінились; (5) заборону перекваліфіковувати злочин на більш тяжкий не порушено, навпаки відбулася перекваліфікація дій обвинуваченого на більш м'який злочин; (6) наявність у ОСОБА_14 прихованого мотиву сама по собі не свідчить про підбурювання ним обвинуваченого до вчинення злочину; (7) ОСОБА_7 не відмовився від одержання коштів; (8) стороною обвинувачення до суду були надані всі докази, у тому числі, всі протоколи негласних слідчих (розшукових) дій /далі - НС(Р)Д/, крім одного, зі змістом якого сторона захисту була ознайомлена й у суді першої інстанції не клопотала про його витребування, так як в ньому не відображено жодної важливої інформації; (9) усі додатки до протоколів НС(Р)Д наявні в матеріалах справи, а те, що вони розміщені не одразу після протоколу, до якого додаються, не має жодного значення; (10) передача коштів обвинуваченому стосувалася саме ТОВ «Форватер Плюс», а не придбання автомобіля для ЗСУ; (11) покарання визначено правильно, оскільки ОСОБА_7 , дізнавшись про сумнівну репутацію ОСОБА_14 , не відмежувався від нього, а продовжив спілкування.
VI. Межі перегляду оскаржуваного рішення
10. Рішення суду має бути законне, обґрунтоване і вмотивоване (ч. 1 ст. 370 КПК).
10.1. Виходячи зі змісту положень ч. 1 ст. 22, ч. ч. 1, 3 ст. 26, ч. 1 ст. 404 КПК, перегляд оскаржуваного вироку здійснюється в межах прохальної частини та доводів апеляційних скарг.
10.2. Тому, під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку перевіряються доводи апеляційних скарг щодо: (1) недопустимості доказів; (2) провокації злочину; (3) порушення права обвинуваченого на захист; (4) неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 369-2 КК і незаконності перекваліфікації його дій; (5) невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого. Щодо твердження захисту про неповноту судового розгляду, то воно стосується обґрунтування захисниками наведених вище доводів.
10.3. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне перевірити й довід сторони захисту щодо (6) незаконності складу суду, який розглядав цю справу, оскільки, хоч його вперше й було заявлено захисником ОСОБА_9 на стадії дослідження доказів при доповненні апеляційного розгляду (т. 15 а. с. 242-244), але надання йому оцінки не погіршить становища обвинуваченого, а тому відповідає ч. 2 ст. 404 КПК.
VII. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
11. Надаючи оцінку обставинам, установленим судом першої інстанції, та зробленим висновкам, колегія суддів виходить із такого.
(§1) Щодо недопустимості доказів
12. Сторона захисту доводила, що обвинувальний вирок ґрунтується на недопустимих доказах, отриманих з істотними порушеннями вимог КПК, оскільки: (1) результати проведення НС(Р)Д, зафіксовані в протоколі від 09.03.2023, є недопустимими доказами, з огляду на: (а) зазначення при внесенні відомостей до ЄРДР у кримінальному провадженні №52023000000000096 сфальсифікованих анкетних даних стосовно заявника ОСОБА_14 , відображених у витягу як «ППП», який надалі долучався до клопотань про надання дозволів на НС(Р)Д; (б) звернення у кримінальному провадженні №52023000000000096 під час досудового розслідування до слідчих суддів з клопотаннями про дозвіл на НС(Р)Д, до яких долучався підроблений протокол допиту ОСОБА_14 від 01.03.2023, враховуючи, що в зазначений у ньому час допиту цей свідок не перебував у приміщенні НАБУ; (в) штучне завищення кваліфікації дій ОСОБА_7 при внесенні відомостей до ЄРДР з метою отримання дозволу на НС(Р)Д; (г) постановлення на підставі вищезгаданих підроблених витягу з ЄРДР і протоколу допиту від 01.03.2023 слідчими суддями рішень про надання дозволу на проведення НС(Р)Д відносно ОСОБА_7 (ухвали №567т від 02.03.2023, №827т від 30.03.2023, №1352т від 25.05.2023, №1745т від 27.06.2023) і ОСОБА_14 (ухвали №566т від 02.03.2023, №828т від 30.03.2023, №1353т від 25.05.2023, №1746т від 27.06.2023); (ґ) нездійснення технічної фіксації судового засідання та не ведення журналу такого засідання при розгляді клопотання з постановленням ухвали від 02.03.2023 про дозвіл на НС(Р)Д; (д) не зазначення слідчою суддею в ухвалі від 02.03.2023 про неможливість отримання інформації іншим шляхом, ніж через НС(Р)Д; (е) обізнаність ОСОБА_14 про проведення НС(Р)Д за його участі, а тому наявність сумнівів у його щирості і звичайності поведінки; (є) порушення при проведенні НС(Р)Д таємниці приватного спілкування; (ж) недолучення до протоколів НС(Р)Д відносно ОСОБА_7 додатків у вигляді флеш-носіїв і їх не дослідження судом; (2) під час досудового розслідування у кримінальному провадженні було підроблено й протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 10.04.2023, адже в зазначений у ньому період часу він не перебував у приміщенні НАБУ; (3) протокол НС(Р)Д від 05.04.2023 відносно ОСОБА_14 не містить відомостей щодо осіб, які його проводили та направлений прокурору більше ніж через п'ять днів; (4) досудове розслідування проводилося з порушенням підслідності, оскільки підслідність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, за детективами НАБУ постановою прокурора визначено не було; (5) недопустимими доказами є протокол обшуку кабінету ОСОБА_7 від 24.07.2023, протокол огляду його мобільного телефону від 25.07.2023 й сам телефон, адже: (а) обшук проведено неуповноваженими слідчими, без визначення за ними підслідності за ч. 2 ст. 190 КК; (б) мобільний телефон вилучено фактично в ході особистого обшуку ОСОБА_7 з порушенням ч. 2 ст. 168 КПК; (в) ОСОБА_7 в ході обшуку фактично був допитаний; (г) протокол огляду мобільного телефону є похідним від протоколу обшуку.
12.1. Сторона обвинувачення стверджувала про допустимість доказів, так як: (1) ОСОБА_14 перебував на допиті в НАБУ, а його відсутності у приміщенні в зазначений захистом час через не відслідковування телефону пояснюється тим, що людину і телефон не можливо пов'язувати; (2) протокол за результатами проведення НС(Р)Д від 09.03.2023 є допустимим доказом, оскільки (а) в ньому зафіксовано зустріч ОСОБА_7 і ОСОБА_14 , (б) додатки до цих протоколів одній й ті ж як щодо ОСОБА_7 , так і щодо ОСОБА_14 , тобто всі додатки до протоколів НС(Р)Д наявні в матеріалах справи, а те, що вони розміщенні не одразу після протоколу, до якого додаються, не має жодного значення; (3) протокол обшуку кабінету ОСОБА_7 від 24.07.2023, протокол огляду його мобільного телефону від 25.07.2023 є допустимими доказами, ураховуючи, що обшук було проведено на підставі ухвали слідчої судді.
12.2. З приводу наведеного суд першої інстанції не встановив підстав для визнання недопустимими доказами результатів проведення НС(Р)Д, зафіксованих у протоколі від 09.03.2023, а також зібраних під час обшуку робочого кабінету ОСОБА_7 доказів, ураховуючи таке:
12.2.1. Вищий антикорупційний суд відхилив посилання захисника на внесення недостовірних відомостей до ЄРДР, зазначивши, що анонімізація заявника є звичайною практикою для захисту відповідної чутливої інформації та уникнення будь-яких можливих проявів впливу та маніпуляцій, у той час як сам заявник ОСОБА_14 підтвердив факт і обставини звернення до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення;
12.2.2. припущення сторони захисту, яке полягало в ототожненні місця знаходження ОСОБА_14 із мобільним телефоном (стосується допиту 01.03.2023) без підтвердження цього іншими доказами недостатнє для висновку про умисне внесення недостовірних даних у протоколи допиту, а також щодо відсутності таких процесуальних дій взагалі;
12.2.3. НС(Р)Д проведені в межах кримінального провадження, в якому зареєстрований факт вчинення особливо тяжкого злочину, а кваліфікація дій за ч. 4 ст. 368 КК на початковому етапі розслідування у кримінальному провадженні була попередньою і правомірною, так як орган досудового розслідування не мав інших даних про вчинюваний злочин. Відомості, отримані в ході їх проведення, які стали підставою для зміни кваліфікації, не свідчать про незаконність попередньої кваліфікації;
12.2.4. відсутність постанови про визначення підслідності за детективами НАБУ кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, не свідчить про недопустимість доказів, оскільки дане кримінальне правопорушення розслідувалося разом з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК щодо одних і тих самих подій і осіб, що в подальшому призвело до об'єднання обох кримінальних проваджень. Крім того, довід щодо порушення підслідності втратив свою актуальність, оскільки суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК;
12.2.5. при розгляді клопотань про надання дозволу на проведення НС(Р)Д журнал судового засідання не ведеться і технічна фіксація не здійснюється;
12.2.6. обізнаність заявника про технічну фіксацію не може розцінюватись як порушення вимог ст. ст. 260 і 271 КПК і бути підставою для визнання зібраних доказів недопустимими, оскільки не суперечить його суті;
12.2.7. недотримання строку передачі прокурору протоколів за результатами проведених негласних заходів не свідчить про недопустимість результатів цих НС(Р)Д;
12.2.8. протокол обшуку службового кабінету ОСОБА_7 від 24.07.2023 та протокол огляду його мобільного телефону Apple iPhone 14 Pro Max від 25.07.2023 є допустимими доказами, оскільки обшук проведено законно.
12.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про правильність висновків суду першої інстанції щодо невизнання вищевказаних доказів недопустимими.
12.4. Перевіряючи правильність і повноту оцінки судом першої інстанції даних доводів сторони захисту, колегія суддів враховує те, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК).
12.4.1. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК).
12.4.2. Водночас процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 110 КПК).
12.4.3.Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК).
12.4.4. У свою чергу, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК). Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: (1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; (2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; (3) порушення права особи на захист; (4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; (5) порушення права на перехресний допит (ч. 2 ст. 87 КПК).
12.5. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР… (ч. 1 ст. 214 КПК).
12.5.1. Як правильно встановив суд першої інстанції 01.03.2023 ОСОБА_14 звернувся до НАБУ із заявою (вх. № 188/4630-04-кп) про вчинення злочину (т. 3 а. с. 2-3). В судовому засіданні у Вищому антикорупційному суді він підтвердив факт і обставини звернення до НАБУ із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
12.5.2. Надаючи оцінку зазначеним обставинам колегія суддів виходить із того, що за наявності зареєстрованої заяви про вчинення злочину не зазначення при внесенні відомостей до ЄРДР повного прізвища, імені та по батькові заявника в ЄРДР (зазначення замість цього напису «ППП» чи іншого) хоч і є порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 214 КПК і п. 1 §1 розділу II Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 №298 /далі - Положення/, які вимагають вносити до ЄРДР відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника. Однак наведене порушення не істотне в розмінні КПК, а тому не може бути підставою для висновку про незаконність проведення досудового розслідування та визнання зібраних за його результатами доказів недопустимими.
12.5.3. Так, призначенням ЄРДР в розумінні п. 3 §1 розділу II Положення є «збирання, зберігання, захист, оброблення, облік, пошук, узагальнення даних, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру».
12.5.4. Окремі неточності чи технічні помилки в процесуальних документах не можуть бути безумовними підставами для визнання доказів недопустимими (постанова Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №727/9754/18).
12.5.5. Так само й окремі неточності, описки чи технічні помилки, в тому числі пов'язані з написанням прізвища, імені, по батькові заявника під час внесення відомостей до ЄРДР, призначенням якого є збирання, зберігання, захист, оброблення, облік, пошук, узагальнення даних для цілей звітності та надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, не можуть слугувати підставою для визнання доказів у кримінальному провадженні недопустимими. Надмірний формалізм при оцінці зазначеного недоліку (внесення помилкової інформації про заявника в ЄРДР) призвів би до неможливості реалізації принципу невідворотності покарання, який по суті втілює одне із завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК.
12.6. Крім того, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи сторони захисту щодо використання стороною обвинувачення підроблених протоколів допиту ОСОБА_14 .
12.6.1. Обставини звернення заявника до НАБУ та допиту його в якості свідка були з'ясовані Вищим антикорупційним судом безпосередньо в ході судового розгляду справи в судовому засіданні, підстав для висновку стосовно підробки протоколів допиту свідка не встановлено.
12.6.2. Розбіжність у часі, упродовж якого він перебував в приміщенні органу досудового розслідування та надавав показання, з даними щодо перебування його мобільного телефону, про що стверджують захисники, саме по собі не дозволяє дійти висновку, що такі показання свідком не надавалися, а протокол було підроблено. На думку колегії суддів, відповідні розбіжності можуть вказувати на окремі недоліки при оформленні протоколу допиту, які за обставин цієї справи не є підставою для визнання протоколу недопустимим доказом, а похідних від нього рішень слідчих суддів - незаконними.
12.6.3. Щодо протоколу допиту свідка ОСОБА_14 від 10.04.2023, то він не має жодного значення, оскільки, як встановив суд першої інстанції, злочин був закінченим з моменту прийняття грошових коштів 05.03.2023 й обставини його вчинення доводилися не змістом показів, вказаних у цьому протоколі, а показаннями, наданими свідком безпосередньо в судовому засіданні.
12.7. Фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення НС(Р)Д, та в суді під час судового провадження є обов'язковим (ч. 4 ст. 107 КПК). Тому, нездійснення технічної фіксації судового засідання та не ведення журналу такого засідання при розгляді клопотання про дозвіл на НС(Р)Д не порушує вимоги КПК та будь-чиї права.
12.8. Суд першої інстанції достатньо аргументовано описав у вироку, що зміна кваліфікації у цій справі з ч. 4 ст. 368 на ч. 4 ст. 369 КК під час досудового розслідування є процесуально обґрунтованим наслідком уточнення фактичних обставин справи. Підстав для відступу від цього висновку для констатації факту штучного завищення кваліфікації не встановлено.
12.9. Також всупереч твердженням захисника ОСОБА_10 в ухвалі від 02.03.2023 у справі №991/1876/23 слідчою суддею насправді було зазначено про неможливість отримати в інший законний спосіб відомості стосовно злочину, у зв'язку з яким детектив за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про дозвіл на НС(Р)Д (т. 4 а. с. 33).
12.10. Не містить ознак істотного порушення вимог кримінального процесуального закону недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку передачі прокурору протоколу про результати НС(Р)Д, оскільки це порушення не має суттєвого впливу на права обвинуваченого, зокрема права на захист (постанова Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №208/7305/18). Більше того, протокол НС(Р)Д від 05.04.2023 відносно ОСОБА_14 взагалі не має жодного значення для встановлення обставин вчинення інкримінованого злочину, який, як встановив суд, був завершений 05.03.2023, оскільки в цьому протоколі йдеться про події 30.03.2025, які не охоплюються формулюванням обвинувачення, яке визнане доведеним.
12.11. Також суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відступу від висновків Вищого антикорупційного суду, що обізнаність заявника про проведення НС(Р)Д за його участі не порушувала порядку проведення такого заходу та не вплинула на його результати.
12.11.1. Як правильно було встановлено в суді першої інстанції, в цій справі аудіо-, відеоконтроль заявника здійснювався в межах контролю за вчиненням злочину (постанова прокурора від 01.03.2023 - т. 4 а. с. 19-22). Чинне кримінальне процесуальне законодавство дійсно не містить заборони на обізнаність заявника про здійснення технічної фіксації його дій у межах контролю за вчиненням злочину.
12.11.2. Як правильно встановлено судом першої інстанції, (1) ухвалами слідчої судді від 02.03.2023 надано дозволи на проведення НС(Р)Д у справах №99/1875/23 (щодо ОСОБА_7 ) і №991/1876/23 (щодо ОСОБА_14 ) (т. 4 а. с. 31-33, 60-63), (2) 03.03.2023 прокурор САП виніс постанову про проведення НС(Р)Д - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту щодо ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 125-128), (3) 05.03.2023 о 16 год 20 хв у приміщенні ресторану «Прага» в м. Києві по вул. Академіка Глушкова, 1, ОСОБА_14 в окремій закритій кабіні зустрівся із ОСОБА_7 та в ході зустрічі передав йому грошові кошти загалом у розмірі 7500 доларів США (т. 4 а. с. 25-26), (4) за результатами вказаної НС(Р)Д 09.03.2023 детектив НАБУ склав протокол про результати її проведення (т. 4 а. с. 25-26).
12.11.3. Наведені факти вказують, що фактично обізнаність ОСОБА_14 про проведення відповідного контролю була необхідною передумовою реалізації контролю за вчиненням злочину у взаємодії з ним, зокрема у формі, що потребувала погодженості дій щодо здійснення зустрічі та передачі предмета неправомірної вигоди. Таким чином, обізнаність заявника про технічну фіксацію не порушує вимоги ст. ст. 260, 271 КПК.
12.12. Відхиляючи довід сторони захисту про відсутність додатків суд апеляційної інстанції вважає слушними і такими, що знайшли своє підтвердження заперечення прокурора, згідно з якими додатки до цих протоколів одній й ті ж самі як щодо ОСОБА_7 , так і стосовно ОСОБА_14 . Усі додатки до протоколів НС(Р)Д, які мають значення для доведення вини або невинуватості обвинуваченого, наявні в матеріалах справи та їх зміст був досліджений судом першої інстанції з дотриманням вимог КПК. Розміщення цих додатків у матеріалах справи не відразу після протоколу, до якого додаються, не має жодного правового значення. Жодних аргументованих доводів, які б спростовували вказане сторона захисту не навела.
12.13. Не має жодного правового значення й довід захисту щодо порушення правил підслідності в частині проведення НАБУ досудового розслідування за ч. 2 ст. 190 КК, оскільки злочин, у вчиненні якого суд визнав ОСОБА_7 винуватим, був закінчений 05.03.2023, в той час як відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК у кримінальному провадженні №52023000000000334, були внесені до ЄРДР на підставі рапорту детектива лише 21.07.2023 і в той же день це провадження об'єднано з кримінальним провадженням №52023000000000096 (т. 3 а. с. 9-10). І, як правильно зазначив суд, цей довід втратив свою актуальність, оскільки зроблено висновок про відсутність у діях ОСОБА_7 ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, який прокурором в ході апеляційного перегляду не оскаржується.
12.14. Під час апеляційного перегляду також встановлено, що відсутні підстави для визнання недопустимими доказами протоколу обшуку кабінету ОСОБА_7 , протоколу огляду його мобільного телефону від 25.07.2023 й самого телефону, адже:
12.14.1. на проведення обшуку надано дозвіл ухвалою слідчого судді (т. 3 а. с. 222-226);
12.14.2. дії ОСОБА_7 та/або його відповіді на запитання та/або його твердження під час проведення обшуку не були взяті до уваги судом при ухваленні вироку, про що в ньому прямо зазначено;
12.14.3. твердження про проведення обшуку неуповноваженими особами безпідставне, враховуючи, що дозвіл на його проведення був наданий детективам НАБУ ухвалою слідчого судді від 20.07.2023 (т. 3 а. с. 222-234) до того як 21.07.2023 були внесені відомості до ЄРДР за ст. 190 КК у кримінальному провадженні, надалі об'єднаному з провадженням №52023000000000096 (т. 3 а. с. 9-10). Тому, обшук проведено уповноваженими особами;
12.14.4. в ході огляду, вилученого у ОСОБА_7 , мобільного телефону виявлено його спілкування з ОСОБА_14 , датоване починаючи з 21.03.2023 (т. 3 а. с. 240-249);
12.14.5. за обставин цієї справи обшук ОСОБА_7 не був окремою слідчою дією, так як в ході обшуку його кабінету примусове обстеження ОСОБА_7 , його одягу та інших речей, що перебували при ньому, не проводилося, про що зробив правильний висновок суд першої інстанції, а вимога детектива покласти мобільний телефон на стіл, як це вбачається на відео обшуку, дослідженому Вищим антикорупційним судом, жодним чином не порушила прав обвинуваченого при проведенні відповідної слідчої дії. Жодних суттєвих доводів на спростування цих фактів сторона захисту не навела. Ураховуючи, що сторона обвинувачення не припустилася істотних порушень прав людини та вимог КПК під час проведення обшуку в кабінеті обвинуваченого, підстав для визнання недопустимим доказом протоколу огляду мобільного телефону, похідного від протоколу обшуку, і самого телефону не встановлено.
12.15. Таким чином, підстав для інших висновків, аніж їх зробив суд першої інстанції (щодо відсутності підстав для визнання доказів недопустимими), колегією суддів у ході апеляційного перегляду не встановлено.
(§2) Щодо провокації злочину
13. В апеляційних скаргах захисники вказували на наявність провокації, спрямованої на вчинення ОСОБА_7 злочину, так як: (1) ОСОБА_14 не писав заяви про злочин і не перебував у трудових відносинах із ТОВ «Форватер Плюс», а тому не мав права діяти від його імені; (2) з метою провокації злочину стороною обвинувачення залучено раніше судимого ОСОБА_14 , анкетні дані якого як заявника у ЄРДР незаконно змінено на «ППП» і підроблено ряд інших документів; (3) у ОСОБА_14 були приховані мотиви щодо ініціювання кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , про що він сам зазначав «тому, що він задружив з його недругом ОСОБА_15 »; (4) зустрічі відбувалися з ініціативи ОСОБА_14 , під час яких він був «активним лідером»; (5) звернення ОСОБА_14 до ОСОБА_7 щодо справи ТОВ «Форватер Плюс» було штучним приводом для подальшого «моделювання злочину», оскільки не існувало жодних передумов і причин звертатися саме до ОСОБА_7 як посадової особи ДСА; (6) подібну схему ініціювання кримінального провадження ОСОБА_14 проводив і щодо іншої особи; (7) визнання судом факту провокації злочину можливе навіть, коли обвинувачений не визнає вини у його вчиненні.
13.1. Прокурор стверджував про відсутність провокації, враховуючи, що: (1) ОСОБА_7 при отриманні коштів від них не відмовлявся та розумів за що саме він їх одержує; (2) підбурення до вчинення злочину не було зафіксовано на НС(Р)Д; (3) наявність у ОСОБА_14 прихованих мотивів на викриття ОСОБА_7 не свідчить про провокацію вчинення кримінального правопорушення з його сторони; (4) кошти, отримані ОСОБА_7 , були призначені не для використання при купівлі автомобіля для військового підрозділу, в якому проходив службу ОСОБА_14 , а саме для здійснення впливу на суддів Касаційного адміністративного суду, що обвинувачений цілковито усвідомлював. Також прокурор зазначив, що суд першої інстанції не повинен був взагалі надавати оцінку факту можливої провокації зі сторони ОСОБА_14 , оскільки ОСОБА_7 не визнав скоєння інкримінованих йому дій, що є основною умовою за якої суд може проводити перевірку на наявність провокації злочину.
13.2. В ухваленому вироку суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність провокації на вчинення злочину ОСОБА_7 зі сторони ОСОБА_14 .
13.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів хоч і погоджується з твердженням прокурора про те, що суд першої інстанції не зобов'язаний був надавати оцінку факту можливої провокації з боку сторони обвинувачення та ОСОБА_14 , оскільки ОСОБА_7 не визнав вчинення інкримінованих дій. Водночас захист від провокації обов'язково передбачає, що обвинувачений визнає вчинення ним інкримінованих йому дій, але стверджує про їх скоєння внаслідок незаконного підбурювання з боку працівників правоохоронного органу. Тому заперечення заявником вчинення злочину та одночасне висунення ним скарги на те, що його спровокували вчинити цей злочин, вважається непослідовним і не підпадає під категорію «справ про провокацію злочину» (постанови Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №754/10882/17, від 06.07.2022 у справі №454/2576/17, від 03.10.2023 у справі №173/1058/20, від 21.03.2024 у справі №517/638/17).
13.4. Водночас, оскільки Вищий антикорупційний суд таку оцінку надав, а сторона захисту з висновками колегії суддів не погоджується, суд апеляційної інстанції проаналізував правильність встановлення фактів та зроблених з відповідного питання висновків, за результатами чого ознак провокації у цій справі не встановив.
13.5. Так, контроль за вчиненням злочину може здійснюватися за наявності достатніх підстав вважати, що готується вчинення або вчиняється, зокрема, особливо тяжкий злочин (яким є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368 КК) та ці процесуальні дії проводяться, серед іншого, у формі спеціального слідчого експерименту (п. 3 ч. 1 ст. 271 КПК).
13.5.1. Під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв (ч. 3. ст. 271 КПК).
13.5.2. Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін (постанова Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №728/1357/17).
13.5.3. Практикою Європейського Суду з прав людини визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (справа «Баннікова проти російської федерації» (заява №18757/06, рішення від 04.11.2010, §§ 37-65); справа «Матановіч проти Хорватії» (заява №2742/12, рішення від 04.04.2017, §§ 123-135); «Раманаускас проти Литви» (заява №55146/14, рішення від 20.02.2018, §§ 54-62).
13.5.4. Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. Водночас під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №712/2374/18).
13.6. Як правильно встановив суд першої інстанції, (1) 01.03.2023 ОСОБА_14 із заявою звернувся до НАБУ про вчинення злочину (т. 3 а. с. 1-3) (на підставі неї були внесені відомості до ЄРДР із зазначенням його як заявника «ППП») й цього ж дня письмово підтвердив своє залучення для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні та про обізнаність стосовно заборони провокувати осіб на вчинення злочину (т. 3 а. с. 4); (2) постановою від 01.03.2023 ОСОБА_14 залучено до участі у проведенні слідчих дій у цьому кримінальному провадженні з метою отримання відомостей, які мають значення для досудового розслідування кримінального правопорушення (т. 3 а. с. 5-6); (3) відповідно до протоколу від 01.03.2023 ОСОБА_14 роз'яснено заборону провокувати осіб на вчинення злочину (т. 3 а. с. 7-8); (4) 05.03.2023, під час зустрічі ОСОБА_14 передав ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 7 500 доларів США, на що обвинувачений запитав: «Это что?» (т. 4 а. с. 141), а ОСОБА_14 у свою чергу уточнив «Это пять, которые ты говорил». Після цього ОСОБА_7 , отримавши грошові кошти, сказав «Угу»… (т. 4 а. с. 141); в подальшому, в ході тієї ж розмови, після отримання коштів, ОСОБА_14 зазначив «Чтобы вы вернули. Смотри, какие вопросы, сразу ребята задают. Первое - сроки… То есть ты попроси, что если дату, то пусть сделают до конца месяца…Второе. Можем ли мы помочь и во второй и обратно, потому что она все равно вернётся, не будет до конца срока»; «Ну надо обязательно поговорить, что можем - не можем, потому что это очень важно. Ну ты ж помнишь, они говорят: «Ну мы как бы рискуем сейчас, да, ну рискуем» (т. 4 а. с. 142, т. 5 а. с. 127); (5) обговорення купівлі автомобіля було на початку та в кінці вищевказаної розмови 05.03.2023 (т. 4 а. с. 141, 146-147).
13.7. Вище наведені факти не місять інформації, яка б вказувала на ініціативність у питанні спонукання обвинуваченого до отримання коштів зі сторони правоохоронного органу та ОСОБА_14 , а свідчать про вчинення дій, направлених на реалізацію ним домовленості, яка існувала з ОСОБА_7 .
13.7.1. У зв'язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що: (1) ОСОБА_14 , надавши письмову згоду на залучення для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, підтвердив обізнаність про заборону провокувати осіб на вчинення злочину; (2) протоколом від 01.03.2023 ОСОБА_14 роз'яснено заборону провокувати осіб на вчинення злочину; (3) попередня характеристика ОСОБА_14 в якості таємного агента в межах інших справ не може безумовно свідчити про наявність провокації; (4) особисті мотиви заявника не свідчать на користь провокації, оскільки вони не впливали на умисел обвинуваченого вчинити кримінальне правопорушення; (5) сумніви сторони захисту щодо самостійності написання заяви ОСОБА_14 є безпідставними і ґрунтуються виключно на припущеннях сторони захисту; (6) хоч в подальших діях ОСОБА_14 встановлено певну наполегливість, яка мала місце вже після скоєння злочину, немає підстав стверджувати, що допомога при складанні заяви про злочин автономно свідчить про його провокацію з самого початку досудового розслідування; (7) дії і розмови ОСОБА_14 до моменту звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення не охоплювалися діями правоохоронних органів; (8) вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК є закінченим з моменту прийняття грошових коштів за вплив на прийняття рішення (05.03.2023), а відповідні подальші активні дії були спрямовані ОСОБА_14 виключно на спонукання ОСОБА_7 до виконання ним домовленостей про вплив на процес прийняття рішення суддями Касаційного адміністративного суду, а не на отримання ним грошових коштів за цей вплив; (9) до 01.03.2023 ОСОБА_14 не перебував під контролем правоохоронних органів, тому вони жодним чином не могли вплинути, ініціювати чи іншим чином сприяти вчиненню злочину; (10) ні заявник (до етапу виконання ОСОБА_7 домовленостей про вплив), ні детективи НАБУ не створювали штучних умов, не підбурювали і не втручалися в процес прийняття рішення про вчинення ОСОБА_7 злочину, що є предметом цього кримінального провадження.
13.7.2. Беручи до уваги наведені факти, які доводять, що: (1) присутність певних прихованих мотивів хоч і була встановлена судом першої інстанції, проте вони не вплинули на умисел ОСОБА_7 вчинити кримінальне правопорушення, який виразився у беззаперечному отриманні коштів на вплив; (2) наполегливість щодо вирішення справи зі сторони ОСОБА_14 хоча і була встановлена судом першої інстанції, проте вона зафіксована вже після отримання ОСОБА_7 неправомірної вигоди, тобто після фактичного вчинення кримінального правопорушення, не може свідчити про наявність провокації на його вчинення; (3) дії і розмови ОСОБА_14 і ОСОБА_7 до 01.03.2025, тобто до моменту звернення з заявою про вчинення кримінального правопорушення, не відбувалися під контролем правоохоронних органів, а тому і підбурення з їх сторони бути не могло.
13.8. Що ж стосується доводу сторони захисту про те, що ОСОБА_14 написав заяву про злочин не самостійно, то він відхиляється, оскільки відсутня відсутня заборона на надання допомоги працівниками правоохоронних органів заявнику у правильному складанні заяви про вчинення кримінального правопорушення.
13.9. Вважаючи, що факт провокації злочину у даній справі не мав місця, колегія суддів також враховує не послідовну позицію сторони захисту, оскільки одночасно із твердженням про наявність провокації зі сторони ОСОБА_14 на вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення сторона захисту наголошувала про невизнання ним факту вчинення інкримінованих дій.
13.10. У ході апеляційного перегляду стороною захисту не повідомлено нових обставин, які не були досліджені судом першої інстанції у контексті доводів про провокацію, та не наведено підстав, котрі б вказували на можливість надання іншої оцінки таким аргументам, ніж наведена у вироку. Виходячи із вищевикладеного, підстав для іншого висновку, аніж його дійшов суд першої інстанції (щодо відсутності провокації), колегією суддів у ході апеляційного розгляду не встановлено.
(§3) Щодо незаконності складу суду першої інстанції, який розглянув справу
14. В судовому засіданні 27.11.2025 захисник ОСОБА_9 подав клопотання про залучення спеціаліста ДСА або за її дорученням співробітника Державного підприємства «Інформаційні судові системи» для надання консультацій та пояснень щодо процедури автоматизованого розподілу справи ОСОБА_7 .
14.1. Таке клопотання, як пояснив захисник, було зумовлено публікаціями в ЗМІ щодо можливого втручання в авторозподіл, зокрема, і даної справи (т. 15 а. с. 174-241).
14.1.1. У задоволенні клопотання колегія суддів суду апеляційної інстанції відмовила (т. 15 а. с. 243), але вважає за необхідне оцінити наведені факти у якості апеляційних доводів захисту, зважаючи на те, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо його ухвалено незаконним складом суду та враховуючи мотиви, викладені у підп. 10.3 п. 10 цієї ухвали.
14.1.2. Прокурор під час розгляду клопотання відніс його вирішення на розсуд суду.
14.2. У ході судового розгляду в суді першої інстанції зазначений довід стосовно незаконності формування складу суду в частині визначення головуючої в справі не озвучувався, а тому Вищий антикорупційний суд не надавав йому оцінки. Вказаний довід вперше було заявлено захисником ОСОБА_9 на стадії дослідження доказів при доповненні апеляційного розгляду (т. 15 а. с. 242-244).
14.3. Надаючи оцінку наведеним захисником фактам колегія суддів суду апеляційної інстанції виходить із того, що матеріали кримінального провадження, скарги, заяви, клопотання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі та/або її окремих підсистемах (модулях), яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження таких матеріалів (ч. 2 ст. 35 КПК).
14.3.1. Суддею-доповідачем у справі є суддя, визначений Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) під час автоматизованого розподілу матеріалів кримінального провадження (ч. 7 ст. 35 КПК).
14.3.2. Ст. 376-1 (Незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя) КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, іншої автоматизованої системи, що функціонує в суді, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, ДСА, їх органах, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в таких системах, чи інше втручання в роботу таких систем, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї системи, або іншою особою шляхом несанкціонованого доступу до таких систем. Крім того, ст. 361 КК передбачає відповідальність за несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж, а ст. 376 КК - за втручання в діяльність судових органів.
14.3.3. Як вбачається зі змісту протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями суддю ОСОБА_1 як суддю-доповідача/головуючу в справі №991/1196/24 та членів колегії суддів було визначено 14.02.2024 Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) під час автоматизованого розподілу матеріалів кримінального провадження (т. 1 а. с. 24).
14.4. Ураховуючи, що визначення складу суду, в т. ч. головуючої в справі №991/1196/24, відбулося в ході автоматизованого розподілу судової справи між суддями, тобто із дотриманням вимог ст. 35 КПК, протокол такого автоматизованого розподілу сформований системою в автоматизованому режимі, й за відсутності фактів притягнення будь-кого до кримінальної відповідальності за ст. ст. 361, 376, 376-1 КК чи іншої, в т. ч. дисциплінарної відповідальності за будь-які порушення при авторозподілі згаданої справи колегія суддів вважає твердження захисту стосовно незаконності складу суду безпідставними, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях. Обставини незаконності автоматизованого розподілу судової справи можуть бути встановлені офіційними органами влади в ході передбаченого законом розслідування, а не через публікацію у ЗМІ про ймовірні факти порушень.
14.5. Отже, твердження про незаконність складу суду не знайшло свого підтвердження.
(§4) Щодо невинуватості особи та незаконності перекваліфікації судом її дій
15. Сторона захисту доводила відсутність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину (об'єктивної сторони), передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, оскільки відсутні ознаки впливу на суддів чи намагання такого впливу.
15.1. Заперечуючи проти наведених тверджень, прокурор зазначив, що суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 369-2 КК, адже для даної кваліфікації достатньо встановлення факту отримання обвинуваченим коштів за вплив, а його подальші дії не впливають на кваліфікацію. Додав, що перекваліфікація покращила становище обвинуваченого.
15.2. В ухваленому вироку суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях ОСОБА_7 не було доведено факту замаху на підбурювання до надання ОСОБА_14 неправомірної вигоди за вирішення справи за участю ТОВ «Форватер Плюс» (ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК), оскільки вчинення зазначеного злочину підтверджують виключно показання ОСОБА_14 , щодо достовірності яких у суду є сумніви.
15.2.1. Водночас Вищий антикорупційний суд змінив кваліфікацію дій обвинуваченого на зловживання впливом (ч. 2 ст. 369-2 КК), зазначивши, що на відміну від злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК, який є тяжким, це кримінальне правопорушення, маючи певну схожість в частині об'єктивної сторони, відноситься до нетяжких злочинів. Тому перекваліфікація дій ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 369-2 КК не порушує прав обвинуваченого, а покращує його становище.
15.2.2. На підтвердження наявності в діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, вказує те, що: (1) не зафіксовано жодного факту його безпосереднього звернення до суддів Касаційного адміністративного суду або реального впливу на них; (2) об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, полягає в одержанні, зокрема, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або обіцянці здійснити вплив за надання такої вигоди як особисто для суб'єкта злочину, так і для третьої особи; (3) до предмету доказування не входить і не має значення для встановлення ознак об'єктивної сторони зловживання впливом те чи передавались фактично такі гроші третій особі чи ні, і чи збирався обвинувачений їх передавати; (4) реальність фізичного впливу на особу перебуває за межами складу кримінального правопорушення, оскільки головним тут є отримання неправомірної вигоди, посилаючись на можливість подальшого впливу; (5) отримання коштів за обіцянку вплинути на рішення службової особи утворює склад злочину незалежно від особи, для якої ця вигода призначалась, адже зловживання впливом охоплює як безпосереднє одержання вигоди, так і її отримання для подальшої передачі іншим особам з метою впливу на прийняття рішення; (6) ОСОБА_7 вчинив зловживання впливом як тільки прийняв грошові кошти які планувалися до передачі третім особам за отримання позитивного рішення у справі (скасування судового рішення суду апеляційної інстанцій і передання справи на новий розгляд), що стосується ТОВ «Форватер Плюс»; (7) повернення грошових коштів, переданих як неправомірна вигода, не виключає складу кримінального правопорушення за ст. 369-2 КК, який має формальний склад, тобто вважається закінченим з моменту фактичного одержання коштів, оскільки було зумовлено об'єктивними обставинами, які не залежали від волі обвинуваченого (неможливість виконати взяті на себе зобов'язання).
15.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
15.4. Надаючи відповідну оцінку доводам сторони захисту, суд апеляційної інстанції враховує, що в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №52023000000000096 йшлося про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 і ч. 2 ст. 190 КК (т. 1 а. с. 2-10). Проте суд першої інстанції не погодився з такою кваліфікацією та визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні дій, які кваліфікував за ч. 2 ст. 369-2 КК, а за ч. 2 ст. 190 КК - визнав обвинуваченого невинуватим (т. 14 а. с. 68-90).
15.5. Судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд має право, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження (ч. ч. 1, 3 ст. 337 КПК).
15.5.1. Так, як вбачається зі змісту обвинувального акта, серед іншого в ньому йшлося про те, що обвинувачений 05.03.2023 одержав від ОСОБА_14 грошові кошти (неправомірну вигоду) за вплив на суддів Касаційного адміністративного суду, зазначенням дослівно: «05.03.2023 під час особистої зустрічі ОСОБА_14 передав ОСОБА_7 неправомірну вигоду в раніше обумовленому з ним розмірі, в сумі 5000 доларів США, а також додатково 2500 доларів США як плату за послуги самого ОСОБА_7 , про що також попередньо обговорювалось. Під час зустрічі ОСОБА_7 з метою переконання ОСОБА_14 у правильності своїх дій, запевнив його, що він особисто спілкувався з керівником апарату Касаційного адміністративного суду, а вона в свою чергу - із суддями, які розглядають справу».
15.5.2. За наслідками судового розгляду, суд першої інстанції, встановивши відсутність у діях ОСОБА_7 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, та змінивши кваліфікацію його дій з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК на ч. 2 ст. 369-2 КК, зазначив дослівно: « ОСОБА_7 05.03.2023 у ресторані «Прага»..., діючи умисно, одержав неправомірну вигоду у сумі 2500 доларів США для себе і 5000 доларів США для третьої особи за прийняття суддями Касаційного адміністративного суду судового рішення у справі».
15.5.3. Із наведеного вбачається, що суд першої інстанції не вийшов за межі висунутого обвинувачення, перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 , оскільки такі дії, у вчиненні яких його було визнано винуватим, охоплюються тим обвинуваченням, яке було висунуто йому згідно з обвинувальним актом. Фактично Вищий антикорупційний суд змінив обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 337 КПК.
15.6. Ст. 369 КК передбачає відповідальність за пропозицію чи обіцянку службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
15.6.1. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК, характеризується, зокрема, пропозицією чи обіцянкою службовій особі надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Складовою частиною об'єктивної сторони вказаного складу злочину є наявність у службової особи, якій передається неправомірна вигода, повноважень на вчинення чи невчинення в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (постанова Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №463/4324/18).
15.6.2. Приставка ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 КК до наведеної кваліфікації передбачає закінчений замах на підбурювання у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК.
15.7. Зі свого боку ст. 369-2 КК передбачає відповідальність за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
15.7.1. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, вичерпується діянням, що може виявлятися у формі прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиції чи обіцянки здійснити вплив за надання такої вигоди.
15.7.2. Таким чином, спосіб здійснення впливу й те, чи мав місце такий вплив, перебувають поза межами об'єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення. Тому безпосередньо сам вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, значення для кваліфікації за ч. 2 ст. 369-2 КК не має, а перебуває поза межами складу згаданого злочину, так як фактично у ст. 369-2 КК йдеться про поведінку, що передує впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі №991/492/19).
15.8. З об'єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, характеризується вчиненням діянь стосовно неправомірної вигоди, зокрема одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При одержанні неправомірної вигоди цей злочин буде закінченим з моменту передачі такої вигоди (хоча б її частини) особі, яка має вчинити вплив на того, хто уповноважений на виконання функцій держави (постанова Верховний Суд від 29.06.2022 у справі №593/903/17).
15.9. Водночас ст. 190 КК встановлює відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).
15.9.1. У даному кримінальному правопорушенні об'єктивна сторона полягає у протиправному заволодінні чужим майном, в набутті права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності або обов'язковості передачі йому майна чи права на нього. Особливістю шахрайства є те, що винний заволодіває чужим майном шляхом спонукання самого потерпілого до передачі йому майна чи уступки права на майно.
15.9.2. Тобто при шахрайстві потерпілий, будучи введеним в оману, сам добровільно передає винному майно чи право на нього. Й, на відміну від відкритого викрадення майна (грабежу), закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна чи права на нього.
15.9.3. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього (постанова Верховного Суду від 21.07.2022 у справі №545/1937/18).
15.9.4. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання (постанова Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №755/5898/16-к).
15.10. Отже, аналіз чинного КК дозволяє стверджувати, що законодавець з усіх форм пропозиції, обіцянки, а так само надання неправомірної вигоди, вважає найменш суспільно небезпечною і, відповідно, встановлює за неї менш суворе покарання таку форму, як пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
15.10.1. У зв'язку з цим має місце конкуренція загальної (ст. 369 КК) і спеціальної (ч. 1 ст. 369-2 КК) кримінально-правових норм, яка має вирішуватись шляхом надання переваги спеціальній нормі у разі пропозиції, обіцянки надати та надання неправомірної вигоди службовій особі не за вчинення (невчинення) нею дій, що належать до її повноважень, а за вплив на прийняття рішення іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
15.10.2. По суті перекваліфікація дій обвинуваченого з тяжкого (ч. 4 ст. 369 КК) на нетяжкий злочин (ч. 2 ст. 369-2 КК) покращила становище обвинуваченого, а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Нового обвинувачення перекваліфікація дій не створила, а суд лише в такий спосіб надав оцінку тих доказів, які зібрала сторона обвинувачення.
16. Об'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, вичерпується діянням, що може виявлятися у формі, зокрема, одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення, особою, уповноваженою на виконання функцій держави (постанова Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховний Суд від 29.03.2021 у справі №554/5090/16-к).
16.1. Зміст поняття «вплив» законодавець жодним чином не обмежує лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв'язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою.
16.2. У ході перевірки доводів сторони захисту щодо вчинення ОСОБА_7 дій, кваліфікованих за ч. 2 ст. 369-2 КК, судом апеляційної інстанції було повторно досліджено докази, зокрема, переглянуто відео- звукозапис зустрічі, під час якої відбулася передача неправомірної вигоди (т. 15 а. с. 140-143). Згідно з дослідженими доказами було встановлено, що:
16.2.1. 05.03.2023 о 16 год 20 хв у приміщенні ресторану «Прага» за адресою: м. Київ, вул. Академіка Глушкова, 1, ОСОБА_14 зустрівся із ОСОБА_7 . Зустріч мала місце в окремій закритій кабіні, де ОСОБА_14 передав грошові кошти ОСОБА_7 у розмірі 5 000 доларів США, які той поклав у кишеню. Уточнивши, що у переданій грошовій сумі відсутня оплата за участь ОСОБА_7 , ОСОБА_14 передав ще 2500 доларів США в якості винагороди за посередницькі функції. Відповідні обставини відображені у зафіксованих між ОСОБА_7 і ОСОБА_14 діалогах такого змісту: ОСОБА_7 : «Это что?» ОСОБА_14 : «Это пять, которые ты говорил» ОСОБА_7 : «Угу» ОСОБА_14 : «Единственное, я так и не понял, ты убежал. Ты там уже есть или нет?» ОСОБА_7 : «Нет, он просто прошел, сказал. Ну ничего, он все забрал» ОСОБА_14 : «Не, ну если нет, то как бы…» ОСОБА_7 : «Мы поговорили как бы. Я бы просто туда передать пошел, хоть и брата нет, мы можем это все сделаем за «пятерочку» ОСОБА_14 : «Тогда мы как вторую?» ОСОБА_7 : «Ну хорошо. Я сделаю, как бы сейчас. Это мне напомнить в понедельник, я тогда пойду» ОСОБА_14 : «Да чего напоминать? Считай, что меня нет, я уехал. Это все у тебя уже на совести». ( ОСОБА_14 під столом відраховує гроші, чутно шелест купюр, потім кладе їх на стіл, а ОСОБА_7 бере зі стола гроші в руки та кладе до свого одягу) (т. 4 а. с. 25-26, 141);
16.2.2. після передачі грошових коштів ОСОБА_14 наголосив на оптимальних умовах вирішення справи: «Чтобы вы вернули. Смотри, какие вопросы, сразу ребята задают. Первое - сроки. Они говорят: «Ну, хотелось бы до конца месяца, чтоб вопрос закрыли». Потому что мы ж там и так потеряли кучу времени. Это первое. То есть ты попроси, что если дату, то пусть сделают до конца месяца… Второе. Можем ли мы помочь и во второй и обратно, потому что она все равно вернётся, не будет до конца срока… Да гарантировать не надо, надо просто поговорить и понять, можем - не можем. Как ты можешь прогарантировать то, что не от нас зависит? Ну должен знать, может он с самого апарата... Апарата. «Можно там с апеляшкой решить?» Чтоб вернуться с ответом: «Да, можем» (т. 4 а. с. 142; т. 5 а. с. 127);
16.2.3. в своєю чергою ОСОБА_7 під час розмови неодноразово висловлював невпевненість щодо здатності допомогти в подальшому: «Не, ну смотри, во второй, у меня помочь, не знаю». Натомість пропонував звернутися самостійно: «Тебе надо самим сейчас идти к этому в апелляции, пытаться. Я не знаю». ОСОБА_14 скептично поставився до цього варіанту, наголошуючи: «Там ботаники, они ж песочники. Куда они пойдут? Хорошо, пусть назначат, там посмотрим». Надалі під час розмови ОСОБА_14 запропонував почекати до визначення колегії суддів: «Будет тройка - будет разговор», на що ОСОБА_7 висловився: «Я предлагаю такой вариант. Оно попадёт опять на ту же тройку». Зазначаючи про відсутність гарантій стосовно подальшого процесу, ОСОБА_7 вказав, що завтра піде і скаже щодо кінця місяця (т. 4 а. с. 142; т. 5 а. с. 127).
16.3. За результатами перегляду відео-звукозапису вищенаведеної зустрічі в ході повторного дослідження доказів зазначені обставини, правильно встановлені судом першої інстанції, спростовані не були. Всі факти суд встановив повно та правильно.
16.4. І хоча в подальшому під час зустрічі з ОСОБА_14 . 14.07.2023 ОСОБА_7 повідомив про неможливість допомогти зі справою ТОВ «Форватер Плюс», а ОСОБА_14 висунув вимогу повернути надані кошти, у відповідь на що 7 000 доларів США були згідно з показаннями свідків (помічниці ОСОБА_7 ОСОБА_16 та ОСОБА_17 - охоронця в будинку, де проживав ОСОБА_14 ) повернуті, але зазначене не впливає на правильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскільки злочин був закінчений одержанням ОСОБА_7 05.03.2023 коштів неправомірної вигоди.
16.5. Вищим антикорупційним судом правильно встановлено, що ОСОБА_14 сам звернувся до ОСОБА_7 , як до особи, яка може володіти інформацією або отримати таку інформацію про рух справи щодо ТОВ «Форватер Плюс». Заявник був юридично обізнаним і розумів значимість посади ОСОБА_7 в судовій системі, знав про його як офіційні, так і неофіційні зв'язки. Водночас ОСОБА_7 не гарантував наперед прийняття необхідного ОСОБА_14 рішення, а усвідомивши неможливість виконання взятого на себе зобов'язання добровільно повернув отримані кошти. Вказане суперечить меті шахрайства, а саме заволодінню чужим майном шляхом обману.
16.5.1. Із огляду на наведене, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 , будучи головою ДСА, 05.03.2023 без жодних заперечень зі своєї сторони одержав від ОСОБА_14 кошти за вплив на суддів Касаційного адміністративного суду, розуміючи за що саме йому передаються ці кошти та свою роль в даній справі.
16.5.2. Встановлені обставини спростовують версію сторони захисту про передачу коштів для придбання за їх рахунок автомобіля для ЗСУ.
16.6. Суд першої інстанції правильно встановив в діях ОСОБА_7 ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2, зокрема й те, що: (1) для об'єктивної сторони вказаного злочину достатньо лише факту отримання ОСОБА_7 коштів, без обов'язкової передачі їх далі для вирішення справи; (2) факт досягнення чи не досягнення результатів впливу не охоплюється об'єктивною стороною складу вказаного злочину; (3) повернення коштів через неможливість вирішення справи не впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого.
16.7. Посилання захисників на виправдання обвинуваченого за ч. 2 ст. 190 КК жодного правового значення не має, оскільки наведені факти, які охоплюються висунутим обвинуваченням, доводять вчинення злочину, визначеного ч. 2 ст. 369-2 КК. Й діюче законодавство не забороняє перекваліфіковувати дії особи зі статті КК, яка передбачає відповідальність за злочин з матеріальним складом, на злочин з формальним складом.
16.8. Колегія суддів погоджується саме з такою перекваліфікацією дій ОСОБА_7 , оскільки їх кваліфікація за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК є неможливою через недоведеність факту підбурення ОСОБА_18 ОСОБА_14 на надання неправомірної вигоди суддям. Тому правильною є саме кваліфікація за ч. 2 ст. 369-2 КК як зловживання впливом, яке виразилося у отриманні неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення суддями, а не будь-яка інша, в т. ч. шахрайство.
16.9. Із огляду на викладене не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_7 ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
(§5) Щодо порушення права на захист та інших доводів
17. Сторона захисту стверджувала про порушення права обвинуваченого на захист тим, що: (1) у зв'язку з перекваліфікацією Вищим антикорупційним судом дій обвинуваченого у вироку стороні захисту в суді першої інстанції не було надано часу для підготовки до здійснення захисту від нової кваліфікації; (2) частина судових засідань у суді першої інстанції були проведені без участі всіх захисників обвинуваченого.
17.1. Прокурор зазначив, що судом першої інстанції права на захист не порушено, зокрема, оскільки змінилася оцінка судом фактів, а фактичні обставини, які доводила сторона обвинувачення в ході судового розгляду, не змінилися.
17.2. Оцінку зазначеним доводам суд першої інстанції у вироку окремо не надавав.
17.3. У ході апеляційного перегляду встановлено, що права на захист ОСОБА_7 . Вищим антикорупційним судом під час судового розгляду порушено не було.
17.3.1. Питання зміни обвинувачення в суді прокурором врегульовує ст. 338 КПК, передбачаючи, зокрема, обов'язки: (1) надання нового обвинувального акта обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (ч. 2); (2) роз'яснення судом обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, та відкладення після цього розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення (ч. 4); (3) постановити ухвалу про складання досудової доповіді (ч. 5).
17.3.2. Проте зазначені положення кримінального процесуального закону не врегульовують ситуації та не передбачають будь-яких додаткових гарантій для обвинуваченого, коли обвинувачення змінюється судом, шляхом перекваліфікації дій особи у вироку.
17.3.3. Адже, за наведеної ситуації (коли перекваліфікацію дій здійснює суд у тексті вироку) можливість захищатися від нового обвинувачення в частині лише нової кваліфікації дій, а не нових фактів, які по суті не змінюються, компенсується можливістю наведення доводів і заперечень щодо цього в апеляційній скарзі.
17.3.4. Водночас, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, зокрема, питання чи містить вчинене обвинуваченим діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність воно передбачене (п. 2 ч. 1 ст. 368 КПК).
17.3.5. Тому, хоча суд першої інстанції за результатами судового розгляду пред'явленого обвинувачення й перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК на ч. 2 ст. 369-2 КК, але така перекваліфікація не порушила права на захист, оскільки КПК не передбачає обов'язку при перекваліфікації дій судом надавати окремо час стороні захисту для підготовки до захисту від нового обвинувачення, а визначає обов'язок проголосити вирок із наведенням нової кваліфікації. У той же час неможливість оспорити нову кваліфікацію дій в засіданні суду першої інстанції компенсується механізмом апеляційного оскарження. Тому, право на захист в цій частині порушено не було.
17.4. Щодо доводу про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 у зв'язку із проведенням частини судових засідань у суді першої інстанції за присутності не всіх його захисників, то й це твердження суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтоване.
17.4.1. Так, у кримінальному провадженні №52023000000000096 ОСОБА_7 за змістом обвинувального акта обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 27 ч. 4 ст. 369 КК, і не тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, а за результатами перекваліфікації судом його дій у вироку він був визнаний винуватим у вчиненні не тяжкого злочину, наведеного в ч. 2 ст. 369-2 КК.
17.4.2. Отже, з одного боку, участь захисника в суді першої інстанції у цій справі взагалі не була обов'язковою в розумінні вимог ч. 1 ст. 52 КПК.
17.4.3. Водночас, під час апеляційного перегляду встановлено, що в суді першої інстанції захист ОСОБА_7 здійснювали відразу п'ять захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
17.4.4. Згідно з відомостями, зазначеними у журналах судового засідання, в ході розгляду цієї справи судом першої інстанції у Вищому антикорупційному суді було призначено більше тридцяти трьох судових засідань, з яких одне було відкладено (05.09.2024) через відсутність захисників обвинуваченого (т. 7 а. с. 174-175). Крім того, декілька засідань, під час яких проголошувалися повні тексти ухвал, відбувалися без фіксації через відсутність учасників.
Однак у всіх тридцять двох засіданнях, які були проведені в ході розгляду цієї справи судом, а саме: 16.02.2024 (т. 1 а. с. 50-51), 21.02.2024 (т. 1 а. с. 82-83), 13.03.2024 (т. 1 а. с. 177-179), 07.05.2024 (т. 2 а. с. 177-180), 07.05.2024 (т. 2 а. с. 193-196), 14.05.2024 (т. 4 а. с. 9-11), 15.05.2024 (т. 4 а. с. 89-92), 27.05.2024 (т. 4 а. с. 94-95), 05.06.2024 (т. 4 а. с. 120-123), 02.07.2024 (т. 4 а. с. 161-164), 31.07.2024 (т. 5 а. с. 144-147), 29.08.2024 (т. 7 а. с. 155-159), 10.09.2024 (т. 9 а. с. 17-20), 25.09.2024 (т. 9 а. с. 32-36), 02.12.2024 (т. 9 а. с. 54-55), 04.12.2024 (т. 9 а. с. 57-59), 13.01.2025 (т. 9 а. с. 66-68), 22.01.2025 (т. 9 а. с. 70-71), 05.02.2025 (т. 9 а. с. 92-94), 24.02.2025 (т. 9 а. с. 124-127), 26.02.2025 (т. 9 а. с. 150-154), 19.03.2025 (т. 10 а. с. 244а-247), 24.03.2025 (т. 11 а. с. 62-64), 31.03.2025 (т. 12 а. с. 30-33), 21.04.2025 (т. 12 а. с. 72-78), 05.05.2025 (т. 12 а. с. 155-157), 21.05.2025 (т. 13 а. с. 101-105), 28.05.2025 (т. 13 а. с. 197-199), 04.06.2025 (т. 13 а. с. 200-201), 02.07.2025 (т. 13 а. с. 245-247), (т. 14 а. с. 23-25), 06.08.2025 (т. 14 а. с. 62-63, 66-67), завжди був присутнім захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 .
Поруч із цим дійсно інші чотири захисники обвинуваченого не приймали участі у всіх судових засіданнях у цій справі. Так, захисник ОСОБА_10 був присутній в судових засіданнях 21.02.2024, 13.03.2024, 07.05.2024, 14.05.2024, 27.05.2024, 05.06.2024, 31.07.2024, 29.08.2024, 10.09.2024, 25.09.2024, 02.12.2024, 04.12.2024, 13.01.2025, 22.01.2025, 22.01.2025, 05.02.2025, 24.02.2025, 19.03.2025, 24.03.2025, 31.03.2025, 21.04.2025, 05.05.2025, 21.05.2025, 28.05.2025, 04.06.2025, 02.07.2025, 09.07.2025, 06.08.2025, здійснюючи захист обвинуваченого фактично на всіх стадіях процесу у суді першої інстанції. А захисник ОСОБА_8 брав участь у суді першої інстанції під час судових засідань 19.03.2025, 24.03.2025, 31.03.2025, 21.04.2025, 05.05.2025, 21.05.2025, 28.05.2025, 04.06.2025, 02.07.2025, 09.07.2025, 06.08.2025.
У свою чергу захисник ОСОБА_12 взяв участь лише в засіданнях суду, які відбулися 21.02.2024, 13.03.2024, 07.05.2024, 07.05.2024, а захисник ОСОБА_13 - 13.01.2025, 22.01.2025, й у подальшому апеляційних скарг на вирок ними до суду подано не було.
17.4.5. Із наведеного вбачається, що жодне судове засідання відносно обвинувачення ОСОБА_7 не було проведено у цій справі за відсутності хоча б одного з його захисників.
17.4.6. Ураховуючи наведене, а також зважаючи на необхідність виконання судом завдань кримінального провадження, в тому числі, дотримання судом розумних строків розгляду справи, а також те, що сторона захисту не навела конкретних фактів, у зв'язку з якими право на захист обвинуваченому не вдалося реалізувати, суд вважає, що і в цій частині доводи про порушення права на захист підлягають відхиленню.
Адже, беручи до уваги кількість призначених у справі та проведених судових засідань, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні в деяких судових засіданнях захисники ОСОБА_10 та ОСОБА_8 надалі під час наступних судових засідань мали можливість реалізувати свої повноваження в повній мірі з метою захисту інтересів обвинуваченого. Зокрема, у них була можливість висловити свої доводи та заперечення, заявити клопотання, задати питання свідкам та прокоментувати дослідження доказів тощо у наступних судових засіданнях. Суд першої інстанції створив всі умови для реалізації обвинуваченим права на захист, дотримавшись у цій справі справедливого балансу між інтересами прав людини та інтересами правосуддя. Жодних фактів, які б вказували на протилежне, сторона захисту не навела і суд не встановив.
Крім того, колегія суддів враховує й те, що чинний КПК не передбачає обов'язкової участі в кожному судовому засідання всіх захисників, які здійснюють захист особи.
17.5. Отже, право ОСОБА_7 на захист судом першої інстанції порушено не було.
18. Не знайшли свого підтвердження й доводи сторони захисту стосовно неповноти судового розгляду в суді першої інстанції. Оскільки на всі питання, які слід було з'ясувати, Вищим антикорупційним судом були надані повні та вичерпні вмотивовані відповіді, усі заявлені сторонами клопотання судом розглянуті з прийняттям обґрунтованих судових рішень і дотриманням загальних засад кримінального провадження, у тому числі тих, які стосуються рівності та змагальності.
(§6) Щодо призначеного покарання
19. Сторона захисту ОСОБА_7 стверджувала про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, оскільки покарання є надто суворим і не відповідає легітимній меті, зважаючи на: (1) неузгодженість покарання з його метою у виді виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; (2) неврахування досудової доповіді органу пробації про те, що його виправлення можливе без позбавлення волі, та не беручи до уваги позитивні характеристики обвинуваченого; (3) звільнення ОСОБА_7 з ДСА та не працевлаштування ним на роботу в державні органи; (4) не врахування утриманця - матері похилого віку, яка потребує стороннього догляду; (5) обґрунтування призначеного покарання даними, які не є такими, що згідно з КК його обтяжують; (6) не врахування факту повернення ОСОБА_7 коштів неправомірної вигоди як обставини, що мала б пом'якшити покарання.
19.1. Прокурор зазначив, що судом першої інстанції в повній мірі враховано дані про особу обвинуваченого та ступінь його винуватості у вчиненні злочину, через що покарання відповідає вчиненому.
19.2. Обґрунтовуючи призначене покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину і його суспільну небезпечність, вид та розмір покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК за вчинення відповідного злочину, особу обвинуваченого та важливість його посади, освіту та позитивні характеристики, відсутність судимостей.
19.3. На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції визначив справедливе покарання, а фактів його явної несправедливості не встановлено.
19.3.1. Так, за змістом кримінального процесуального закону невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість (ч. 1 ст. 414 КПК).
19.3.2. Згідно з санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК зловживання впливом карається штрафом від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
19.3.3. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
19.3.4. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК).
19.3.5. Суд призначає покарання: (1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; (2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; (3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (ч. 1 ст. 65 КК).
19.3.6. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
19.4. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).
19.4.1. Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини. Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення. Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Таким чином, виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за кримінальне правопорушення є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №636/4105/20).
19.4.2. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №758/5744/17).
19.5. З наведених принципів вбачається обов'язок суду в такий спосіб застосовувати норми, які регулюють порядок призначення покарання, який дозволятиме кожному, хто притягується до кримінальної відповідальності, справедливо очікувати саме на таке покарання в частині його суворості, яке буде застосоване, зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення та особу винного, у тому числі її поведінку як до, під час, так і після вчинення злочину.
19.5.1. Зокрема, слід враховувати, що закон дозволяє суду за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 69 КПК).
19.5.2. Із наведеного вбачається, що у ситуації, коли йдеться про притягнення особи до кримінальної відповідальності за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, суд не може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі.
19.5.3. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК, є корупційним злочином/кримінальним правопорушення (примітка ст. 45 КК).
19.6. Коли йдеться про притягнення людини до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 369-2 КК, та в цей час наявні декілька «обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», то зазначена винна особа вправі сподіватися, що, враховуючи принцип справедливості, їй буде призначено найменш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, тобто штраф.
19.6.1. Водночас у випадку, коли йдеться про притягнення іншої людини до кримінальної відповідальності за тією ж ч. 2 ст. 369-2 КК, і наявні декілька «обставин, що обтяжують покарання», передбачені ст. 67 КК, то зазначена винна особа може очікувати, що їй буде призначено найбільш суворе покарання, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК, тобто позбавлення волі.
19.6.2. Тому, виходячи із обов'язку суду забезпечити дотримання принципів справедливості, співмірності індивідуалізації, адекватності покарання характеру вчинених дій, колегія суддів вважає, що за відсутності обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, винній особі не може бути призначене як найменш суворе (штраф у розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), так і найбільш суворе покарання (позбавлення волі на строк п'ять років). Адже у протилежному випадку матиме місце явна несправедливість покарання по відношенню до осіб, які будуть засуджені до такого ж самого покарання згідно з тією ж нормою закону про кримінальну відповідальність, але за наявності пом'якшуючих або обтяжуючих обставин.
19.6.3. Тому поруч із наведеним, вирішуючи, яке покарання буде справедливим, суд, крім пом'якшуючих та обтяжуючих обставин ураховує особу обвинуваченого (хто ця особа за посадою, як вона характеризується), зміст вчинених нею дій та їх наслідки тощо.
19.7. Згідно зі ст. 314-1 КПК досудова доповідь складається представником уповноваженого органу з питань пробації з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про міру покарання. Така доповідь для суду має виключно рекомендаційний характер (постанова Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №484/2733/24).
19.8. Отже, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Зокрема, підставою зміни покарання може бути зменшення за наслідками апеляційного перегляду обсягу доведеного обвинувачення чи встановлення інших обставин, які дозволяють стверджувати про наявність принципової відмінності в такій оцінці розміру призначеного покарання (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №758/5744/17).
19.9. Під час оцінки того чи справедливе покарання призначив суд першої інстанції колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції правильно встановив (1) суспільну небезпеку корисливого корупційного злочину, (2) вчинення злочину особою, яка займала особливо відповідальну посаду в системі правосуддя - головою ДСА, а також (3) особу обвинуваченого.
19.9.1. Як в ході розгляду справи у Вищому антикорупційному суді, так і під час апеляційного перегляду не було встановлено обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання.
19.9.2. За наслідками апеляційного перегляду характер та обсяг доведеного обвинувачення відносно ОСОБА_7 не змінився і нових обставин, які б стосувалися особи обвинуваченого чи його ролі у вчиненні злочину встановлено не було. Обвинувачений, який згідно з даними досудової доповіді проживає у м. Києві сам, не довів, що утримує свою матір.
19.9.3. Беручи до уваги вищенаведене та зважаючи на відсутність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_7 , а також не встановлення наявності обтяжуючих обставин, оскільки йдеться про вчинення корупційного злочину посадовою особою ДСА, тобто установи, що забезпечує діяльність судової системи, колегія суддів вважає, що призначення йому передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК мінімального (штраф дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) чи максимального покарання (позбавлення волі на строк п'ять років) не відповідало б принципу справедливості, співмірності індивідуалізації, адекватності покарання характеру вчинених дій.
19.9.4. Із огляду на наведене суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що (1) для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів недостатнім буде основного покарання на рівні мінімальної межі, а (2) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, роль обвинуваченого у його вчиненні, відомості про особу обвинуваченого, відсутність пом'якшувальних обставин, покарання в максимальному розмірі буде несправедливим через надмірну суворість.
19.9.5. Займану обвинуваченим на момент вчинення злочину посаду можна порівняти з посадами керівників територіальних управлінь ДСА чи керівників апаратів вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду. Проте рівень відповідальності, яка покладається на голову ДСА, точно є значно вищим ніж в осіб, які займають посади керівників територіальних органів ДСА. Так само суд вважає, що має значення й те про вплив на суддів якої інстанції йшлося (в цій справі мова йшла про суддів найвищої в країні інстанції - Верховного Суду).
19.10. Тому, суд першої інстанції прийняв правильне рішення стосовно призначення основного покарання, яке є збалансованим і знаходиться приблизно посередині між покараннями найменш суворим та найбільш суворим.
19.11. Обставин, які б вказували на явну несправедливість при призначенні ОСОБА_7 покарання через його надмірну суворість, стороною захисту не наведено і судом апеляційної інстанції не встановлено.
19.12. Стосовно доводу щодо неврахування судом першої інстанції при ухваленні вироку досудової доповіді органу пробації, то його суд відхиляє, оскільки така доповідь має рекомендаційний характер та не є обов'язковою для врахування.
19.13. Поруч із наведеним, судом апеляційної інстанції не було встановлено також обставин, які б вказували на порушення норм КК чи КПК при призначенні обвинуваченому додаткового покарання, через що воно також відповідає вимогам закону, є справедливими та співмірним до особи обвинуваченого та його ролі у вчиненні злочину.
19.14. Відтак підстав для зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання судом не встановлено.
VIII. Висновки
20. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги на вирок може постановити суд апеляційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 407 КПК.
20.1. Так, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: ( 1) залишити вирок без змін (ч. 1 ст. 370 КПК); ( 2) змінити вирок (ч. 1 ст. 408, ч. ч. 1, 2 ст. 409, ч. 2 ст. 411 КПК); ( 3) скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок (ч. ч. 1, 2 ст. 409, ч. 2 ст. 411 КПК); ( 4) скасувати вирок і закрити кримінальне провадження (ст. 417 КПК); ( 5) скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції (ч. 1 ст. 415 КПК).
20.2. Оскільки доводи апеляційних скарг захисників, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження, апеляційні скарги не підлягають до задоволення, а вирок слід залишити без змін.
20.3. Поруч із цим у резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції вирішив усі питання, які необхідно при ухвалення обвинувального вироку.
20.4. Крім того, за результатами судового розгляду в мотивувальній частині Вищий антикорупційний суд навів правильний висновок, що, враховуючи поведінку обвинуваченого протягом судового провадження, його характеристику, наявність постійного місця проживання, не встановлено підстав для того, щоб ОСОБА_7 взяти під варту. Зважаючи на вказане та добросовісну поведінку обвинуваченого в суді апеляційної інстанції, яка включала належне виконання ним процесуальних обов'язків, колегія суддів також не вбачає підстав для взяття ОСОБА_7 з метою звернення вироку до виконання під варту безпосередньо в залі суду й після проголошення цієї ухвали.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 10, 11, 20, 22, 23, 24, 26, 31, 32, 33, 33-1, 94, 216, 323, 370, 404, 407, 409, 418, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисників залишити без задоволення, вирок Вищого антикорупційного суду від 06 серпня 2025 року - без змін.
Копію цієї ухвали негайно після її проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
Учасникам, які не були присутні в судовому засіданні, копію ухвали не пізніше наступного дня після постановлення надіслати поштою.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців.
Головуючий:ОСОБА_2
Судді:ОСОБА_3
ОСОБА_4