Справа № 527/1276/24 Номер провадження 22-ц/814/2716/25Головуючий у 1-й інстанції Свістєльнік Ю. М. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.
25 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Одринської Т.В.,
суддів Бутенко С.Б., Панченка О.О.,
за участю секретаря Сальної Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Глобинської міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанна Миколаївна, про визнання недійсним договорів дарування та повернення відповідного майна боржнику
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лобача Ігора Анатолійовича на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року,
У травні 2024 року представник позивачів звернувся до суду із вказаним позовом, який, під час судового розгляду справи уточнив, просив суд визнати недійсними правочини, на підставі яких 30.01.2024 ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 об'єкти будівництва, а саме: будівлі телятника, корівника, гусятника; повернути вищевказане майно боржнику ОСОБА_3 ; вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позову представник зазначив, що ОСОБА_3 , будучи боржником за договорами позики у погоджені строки взяті на себе майнові зобов'язання не виконав, а саме не повернув кредиторам позикові грошові кошти та з метою недопущення звернення стягнення на власне майно, безоплатно відчужив його на свою доньку ОСОБА_5 .
Так, 27.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики № 2Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 136612,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 5000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 27.12.2023.
08.01.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики № 5Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 207150,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 7500,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 08.01.2024.
Проте, в порушення умов договорів, ОСОБА_3 у встановлені договорами строки позики не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Окрім вказаних договорів, ОСОБА_3 має зобов'язання перед третіми особами за 30 договорами позики на загальну суму 324600,00 доларів США та 20000,00 Євро.
Після настання строку повернення коштів та навіть після подання перших позовів до суду, ОСОБА_3 основну частину належному йому майна відчужив на членів власної родини, знайомих та підконтрольних йому осіб, зокрема на підставі трьох договорів дарування від 30.01.2024 безоплатно відчужив своїй неповнолітній доньці ОСОБА_5 наступні об'єкти нерухомого майна: будівлю телятника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; будівлю корівника літ.А,а, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; будівлю гусятника, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Вищевказані договори дарування мають очевидні ознаки фраудаторності, оскільки вчинені боржником з метою приховання власного майна та недопущення у майбутньому звернення на нього стягнення шляхом примусової реалізації для задоволення грошових вимог кредиторів. Оспорювані правочини не відповідають таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність, розумність та недопустимість зловживання правом, суперечать ч. 3 ст. 509 ЦК України та грубо порушують ч. 1 ст. 203 ЦК України, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для визнання недійсності правочинів.
Не погодившись із вказаним рішення, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Лобач Ігор Анатолійович, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обгрунтовував тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що встановлені судом обставини не дають суду підстав кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні.
Вказував, що висновок суду про те, що ознакою фраудаторного правочину є виключно набуття боржником на момент його укладення статусу відповідача та/або боржника за судовим рішенням є помилковим, оскільки не відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Зазначено, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивачів, оскільки відчуження належних йому трьох об'єктів будівництва відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника.
Вважає, що оспорювані договори, укладені між відповідачами, спрямовані на перехід права власності на три об'єкти будівництва з метою приховання майна від виконання в майбутньому судових рішень про стягнення коштів відповідача, а тому мають бути визнані недійсними.
Від ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
В обгрунтування відзиву зазначав, що оспорювані договори укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо нотаріального посвідчення, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договори підписані обома сторонами, що підтверджує відповідність договорів внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них. Вказані договори реально виконані.
Вказував, що скасування договорів дарування суперечить правам та інтересам дитини:, звужує обсяг існуючих майнових прав та порушує охоронювані законом інтереси, зменшує, обмежує її права та інтереси.
Також зазначав, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 не мав-статусу відповідача, не було винесено рішення щодо стягнення заборгованості на користь позивачів.
Посилався на те, що на момент укладення спірних договорів подароване майно під забороною (арештом) не знаходилося, не надано в іпотеку, не було предметом обтяження, права третіх осіб щодо нежитлових будівель відсутні, питання права власності на нежитлові будівлі не були предметом судового розгляду, будь - які спори відносно зазначених нежитлових будівель - відсутні, нежитлові будівлі не були внесені до статутного капіталу юридичних осіб, а наявність зобов'язання відповідача перед позивачами не є безумовною підставою для обмеження розпорядження належним йому нерухомим майном. Внаслідок дарування права та законні інтереси інших осіб не були порушені. Відповідач не був внесений до Єдиного реєстру боржників.
Вважає, що місцевий суд правильно встановив всі обставини справи та застосував до них норми матеріального та процесуального права які підлягали застосуванню до спірних правовідносин та прийняв законне і обгрунтоване рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на підставі Договорів дарування від 30.01.2024, посвідчених приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрованих у реєстрі за №№ 95, 97, 99, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 об'єкти будівництва: будівля телятника, будівля корівника, будівля гусятника, що знаходяться в с. Велики Кринки Кременчуцького району Полтавської області.
Встановлено, що 27.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики № 2Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 136612,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 5000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 27.12.2023 (т.1 а.с.27-32).
Згідно інформації з Єдиного Державного Реєстру Судових рішень встановлено, що Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/381/24 від 14 лютого 2024 року відкрито провадження по справі за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/381/24 від 20.06.2024 року, яке набрало законної сили 25.09.2024, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором позики № 2Т від 27.12.2021 в розмірі 171133,00 грн.
08.01.2022 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено Договір позики № 5Т, за умовами якого позивач фактично, згідно Акту прийому-передачі грошових коштів, передав відповідачу грошові кошти в розмірі 207150,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 7500,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 08.01.2024 (т.1 а.с.33-38).
Згідно інформації з Єдиного Державного Реєстру Судових рішень встановлено, що Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/379/24 від 08 лютого 2024 року відкрито провадження по справі за позовом представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором позики.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області по справі № 527/379/24 від 23.09.2024, яке набрало законної сили 31.10.2024, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за Договором позики № 5Т від 08.01.2022 в розмірі 268 282,00 грн.
З ухвал та рішень суду встановлено, що позивачі звернулися з позовами до суду про стягнення заборгованості за Договором позики № 2Т від 27.12.2021 та про стягнення заборгованості за Договором позики № 5Т від 08.01.2022 - 02 лютого 2024 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оскаржуваних договорів дарування не мав статусу відповідача, з нього не було стягнуто заборгованість за рішенням суду та він не мав статусу боржника за судовими рішеннями. Заборгованість за договорами позики на момент укладення договорів дарування була не визначеною та спірною з огляду на обставини встановлені рішеннями судів.
Суд прийшов до висновку, що встановлені судом обставини не дають суду підстави кваліфікувати оспорювані Договори дарування нежитлових приміщень від 30.01.2024, як фраудаторні.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Сталою практикою Верховного Суду у справах такої категорії сформульовані таки висновки.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (постанови Верховного Суду від 14 січня 2020 року (справа № 489/5148/18), від 07 лютого 2024 року (справа № 753/11680/20)).
З конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом (постанови Верховного Суду від 07 грудня 2018 року (справа№ 910/7547/17), від 28 листопада 2019 року (справа № 910/8357/18), від03 березня 2020 року (справа №904/7905/16), від 26 травня 2020 року (справа № 922/3796/16), від 17 вересня 2020 року (справа № 904/4262/17)).
Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року (справа № 904/624/19) виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що «договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі№ 753/11680/20).
У період настання у ОСОБА_3 зобов'язання перед ОСОБА_1 , ОСОБА_2 із погашення заборгованості за договорами позики, боржник 30.01.2024 безоплатно відчужив своїй неповнолітній доньці ОСОБА_5 належне йому на праві власності майно - будівлі телятника, корівника, гусятника, що використовуються лише в господарській діяльності.
Таким чином, станом на день укладення договору дарування у боржника перед позивачами за договором позики були наявні зобов'язання зі сплати боргу. І ці грошові зобов'язання виникли не з моменту стягнення боргу за рішенням суду, а з моменту укладення договорів позики, строк виконання яких настав 27.12.2023 та 08.01.2024, тобто до укладення оспорюваних договорів дарування від 30.01.2024.
Надаючи ОСОБА_3 у борг грошові кошти, позивачі розраховували на виконання боржником свого обов'язку з повернення коштів, з огляду на його платоспроможність та наявність у нього нерухомого майна.
У свою чергу ОСОБА_3 , отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлював свій обов'язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.
Укладаючи 30 січня 2024 року оспорювані договори дарування, ОСОБА_3 передбачав можливе стягнення з нього на користь позивачів боргу, з огляду на невиконані зобов'язання за договорами позики від 27 грудня 2021 року та 08 січня 2022 року.
Крім того, є незрозумілим які правові наслідки повинні були настати для неповнолітньої особи, яка за договором дарування прийняла в дар нежитлові приміщення господарського призначення.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй нерухомого майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно, як боржника. Оспорювані договори, укладений між відповідачами, спрямований на приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_3 .
Не звернувши увагу на зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договори дарування нежитлових приміщень від 30.01.2024 не є фраудаторними, тобто таким, що вчинені на шкоду кредитору.
Відсутність судового спору про стягнення заборгованості за договором позики станом на час укладення оспорюваних правочинів, як зазначено у оскаржуваному рішення, не має істотного правового значення для кваліфікації цих правочинів як фраудаторних, оскільки за встановлених обставин є очевидним, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи наявність простроченого невиконаного зобов'язання, відчужуючи 30 січня 2024 року належне йому нерухоме майно, діяв недобросовісно з метою унеможливити виконання зобов'язання за двома договорами позики, укладеними із позивачами, а не з метою настання реальних правових наслідків.
Таким чином вимоги позивачів про визнання договорів дарування нежитлових приміщень від 30.01.2024 недійсними, є обгрунтованими.
Щодо позовних вимог про повернення нерухомого майна боржнику, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. другого ч.1ст.216 ЦК України уразі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена вимога не підлягає до задоволення, оскільки рішення суду про визнання недійсними відповідних правочинів є достатньою та самостійною підставою для відновлення попереднього становища боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Із урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що 23 квітня 2025 року Глобинським районним судом Полтавської області увалено додаткове рішення про розподіл судових витрат.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23 додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. При цьому у разі скасування основного рішення у справі ухвалене судом додаткове рішення втрачає силу.
У зв'язку із скасуванням рішення суду від 08 квітня 2025 року, додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 23 квітня 2025 року втрачає силу.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подаючи позовну заяву, до суду сплатили 7267,20 грн судового збору , при зверненні з апеляційною скаргою сплатили 10 900,80 грн.
Ураховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір у розмірі 9084, 00 грн за подання позовної заяви та апеляційної скарги, по 4542,00 грн кожному.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 383, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Лобача Ігора Анатолійовича - задовольнити частково.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 08 квітня 2025 року - скасувати. Ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Виконавчий комітет Глобинської міської ради, як орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Глобинської міської ради, приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанна Миколаївна, про визнання недійсним договорів дарування та повернення відповідного майна боржнику - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування від 30.01.2024, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 95, на підставі якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 об'єкт будівництва, будівля телятника літ. А, а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійснимдоговір дарування від 30.01.2024, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 97, на підставі якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 об'єкт будівництва, будівля, корівник літ. А, а, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати недійсним договір дарування від 30.01.2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Люба Жанною Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 99, на підставі якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_5 об'єкт будівництва, будівля гусятника, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4542,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4542,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.В. Одринська
Судді С.Б. Бутенко
О.О. Панченко