Житомирський апеляційний суд
Справа №295/13144/25 Головуючий у 1-й інст. Ведмідь Н. В.
Категорія 55 Доповідач Павицька Т. М.
08 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/13144/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Ведмідь Н.В. в м. Житомирі,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області на свою користь компенсацію втрати частини доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 97 954,25 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що він перебуває на обліку в ГУ Пенсійному фонді України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Вказує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 по справі №240/37515/21 задоволено його позов та зобов'язано ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019. Зазначає, що ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області було проведено перерахунок, згідно якого заборгованість по пенсії становить 110 048,59 грн., однак вказана заборгованість залишається не виплаченою. Вважає, що оскільки зросли ціни на споживчі товари та послуги, що призвело до втрати ним частини грошових доходів, він має право на компенсацію відповідно до ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Роз'яснено ОСОБА_1 , що вирішення спору відноситься до компетенції адміністративного суду.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що в порядку адміністративного судочинства справа уже розглядалася, оскільки рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 по справі №240/37515/21 задоволено його позов та зобов'язано ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області провести перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019. Вказує, що на його неодноразові звернення ГУ Пенсійний фонд України в Житомирській області повідомляв про те, що виплата різниці між попередньо обчисленим розміром пенсії та на виконання рішення суду буде проводитись в порядку черговості після виділення коштів на виплату заборгованості. Вважає, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року по справі №240/37515/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» №33/26/117-531 від 10.06.2021 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з 01 грудня 2019 року. Зобов'язано ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року пенсії з урахуванням усіх складових грошового забезпечення відповідно до довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області» №33/26/117-531 від 10.06.2021, з урахуванням проведених виплат.
На виконання вказаного рішення ГУ ПФУ в Житомирській області здійснено перерахунок пенсії, нарахована доплата за період з 01.12.2019 по 30.06.2022 становить 110 048,59 грн.
Вказана заборгованість на даний час не виплачена.
Листами ГУ ПФУ в Житомирській області від 28.06.2022 та від 21.11.2022 ОСОБА_1 повідомлено про те, що виплата різниці між попередньо обчисленим розміром пенсії та на виконання рішення суду за період з 01.12.2019 по 30.06.2022 буде проводитися в порядку черговості після виділення коштів на виплату заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень.
Відмовляючи у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оскільки спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат (зокрема пенсій) підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду і, зрештою, порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч.1 ст.16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Так, частиною 2 ст.16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі №761/21898/16-ц (провадження №14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20)).
Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов'язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов'язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20)).
Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов'язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов'язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб'єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
У справі, яка переглядається, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача грошових коштів, а саме компенсацію втрати частини доходів (пенсійних виплат) у зв'язку з тривалим невиконанням ГУ Пенсійним фондом України в Житомирській області судового рішення у справі №240/37515/21, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не поєднані з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
Водночас компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» нараховується на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати компенсації є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19)).
У постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі №761/28949/17 (провадження №14-148цс21).
Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі №366/203/21 (провадження №14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов'язанням.
У цій справі вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (акцесорні зобов'язання) заявлені з підстав тривалого невиконання державою в собі ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області заборгованості (основне зобов'язання).
З огляду на викладене, а також враховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов'язків у цих правовідносинах та їх суб'єктний склад, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір щодо стягнення з ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати на підставі ст. 625 ЦК України та ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі №240/37515/21.
Наведене вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі №420/2411/19.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права й підстав для її скасування, не вбачає.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 08 грудня 2025 року.
Головуючий
Судді