Справа № 161/8927/24 Провадження №11-кп/802/536/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023030580001137 від 21.04.2023 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Велика Ведмежка Маневицького району Волинської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, працюючого на посаді начальника відділу КП «Луцьк авто парк сервіс», зареєстрованого та фактично проживаючого АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 6 (шість) місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави судові витрати в розмірі 6214,00 (шість тисяч двісті чотирнадцять) гривень витрат за проведення судових експертиз в даному кримінальному провадженні.
Арешт, що накладений на автомобіль марки «Toyota Camry», н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 - скасовано повністю.
Речові докази - ДВД диск з фрагментом відеозапису з відеокамери «Безпечне Місто», що розташована на перехресті вул. Ковельська та Боголюбська в м. Луцьк Волинської області, DVD-R диск hp 4.7 Gb, серії ZE5788-DVR-J47F4 з відеозаписом з камери БМ, що по вул. Ковельській в м. Луцьк, що знаходяться при матеріалах судового провадження - вирішено залишити при матеріалах судового провадження.
Речовий доказ - транспортний засіб марки «Тойота Камрі», р.н.з. НОМЕР_1 , що переданий на відповідальне зберігання під письмову розписку ОСОБА_7 - залишено останньому.
Речові докази - одяг потерпілого ОСОБА_9 , а саме: джинси та куртка, що передані на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_9 - залишено останньому за належністю.
Медична документація, зокрема, медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_9 № 7894/1025 без опису та нумерації акрушах, що знаходиться в матеріалах судового провадження - повернути до Волинського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф - за минанням потреби.
Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_7 , 20.04.2023 року о 22:16 годині, в темну пору доби, керуючи технічно справним автомобілем марки «Toyota Camry», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Ковельській в лівій смузі, зі сторони села Зміїнець Луцького району Волинської області, зі швидкістю 40 км/год, в порушення п.п.2.3 (б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода на проїзній частині дороги, не врахував дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, проявив безпечність та неуважність, не вибрав безпечної швидкості для руху, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки транспортного засобу, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , 1955 року народження, який перетинав проїзну частину дороги з права на ліво відносно руху автомобіля поза пішохідним переходом.
Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_7 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив пішоходу ОСОБА_9 , 1955 року народження, згідно висновку судово-медичної експертизи № 252 від 11.05.2023 року, тілесні ушкодження у вигляді: вторинно відкритий сегментарний перелом обох кісток лівої гомілки із зміщенням відламків, що за ступенем тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками є грубі порушення водієм ОСОБА_7 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме п.п.2.3 (б), 12.1 та 12.3 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , своїми необережними протиправними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України (том 3 а.с.83-87).
В апеляційній скарзі обвинувачений вказує на те, що обвинувальний вирок є незаконним, невмотивованим та необґрунтованим і підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону.
Вважає, що розгляд справи судом першої інстанції відбувався упереджено, ігнорувалися обґрунтовані аргументи сторони захисту, викладені на об'єктивно існуючих фактичних даних, тягар обвинувачення та доведення його винуватості прокурором фактично перекладено на суд, який в порушення принципу безсторонності, надав перевагу сумнівним доказам сторони обвинувачення, які були зібрані під час досудового розслідування з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, без сприйняття доводів сторони захисту та надання їм аргументованої правової оцінки з подальшим винесення справедливого рішення.
Звертає увагу на те, що показання його та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 вказують на те, що він не міг бачити потерпілого до моменту ДТП, а тому об'єктивно не був спроможний виявити таку небезпеку для руху. Окрім цього, помітити пішохода ОСОБА_9 на проїжджій частині, який не позначив себе світло-відбивальними елементами, несподівано вийшов на автодорогу, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, і не міг вчасно зреагувати та зупинити транспортний засіб, не маючи при цьому об'єктивної спроможності виявити небезпеку для руху, що вказує, на його думку, на відсутність в його діях порушення п.12.3 Правил дорожнього руху України та виключає склад злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та як наслідок свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що є підставою для скасування цього вироку.
Також звертає увагу колегії суддів, що при виявленні причинного зв'язку необхідно врахувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників (тобто і пішохода), що також може виключити відповідальність водія.
Вважає, що суд першої інстанції при мотивуванні свого рішення щодо доведеності його винуватості не з'ясував належним чином хто з учасників дорожнього руху і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку 20.04.2023 року, а далі і аварійну ситуацію, хоча як правило, в причинному зв'язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того учасника дорожнього руху, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути ДТП.
Окрім цього, висновок експерта № СЕ-19/103-23/11151-ІТ від 16.11.2023 року не може бути належним доказом його вини, оскільки ним не спростовано твердження сторони захисту про порушення ПДР самим потерпілим, який раптово (несподівано) вийшов на проїжджу частину дороги поза межами пішохідного переходу з лівого богу від авто, де світло фар не розсіювалося та не освітлювало бокову ділянку дороги, та впав на частину дороги якою він рухався.
Також суд не з'ясував суті інкримінованих йому як обвинуваченому конкретних порушень правил дорожнього руху, не зіставив і не проаналізував наявних даних про механізм ДТП, про відсутність будь-яких слідів гальмування або різкої зміни напрямку руху авто з його боку при виявленні потерпілого ОСОБА_9 або перебуванні останнього в полі зору його видимості.
Вказує на те, що стороною захисту після відмови слідчого, прокурора та слідчого судді під час досудового розслідування у призначенні повторної комісійної судово-медичної експертизи було залучено незалежних експертів з даного напрямку досліджень та отримано висновок експертного дослідження № 124-08-2024 від 07.05.2024 року відповідно до кого встановлено ступінь тяжкості отриманих травм потерпілим ОСОБА_9 , віднесених до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
А тому вважає, що висновок судово-медичної експертизи №252 від 11.05.2023 року Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи, а саме судового експерта ОСОБА_14 , на який посилається суд першої інстанції у вироку суду від 29.05.2025 року,являється формально складеним з ознаками фальсифікації та недостовірним. Окрім цього, висновок зроблений на підставі документів (історії хвороби потерпілого), доступ до яких отримано незаконно.
Вважає, що з показань, наданих у суді першої інстанції експертом ОСОБА_14 можна прийти до висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 внаслідок цієї ДТП, яка є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину за ч.2 ст.286 КК України, що залишилось поза увагою суду. У зв'язку із цим, судом винесено обвинувальний вирок у справі із завищеною правовою кваліфікацією за більш тяжким кримінальним правопорушенням, тобто допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення.
Окрім цього, постанова про призначення групи прокурорів від 21.04.2023 року підписана не службовою особою, яка її прийняла, у зв'язку із чим процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснювалось не уповноваженими та не прокурорами без належним чином винесеної, обґрунтованої та вмотивованої постанови керівника Луцької окружної прокуратури, яка підтверджує факт наявності повноважень прокурорів ОСОБА_11 та ОСОБА_15 у даному провадженні. А тому всі докази, які були зібрані органом досудового розслідування під процесуальним керівництвом не уповноваженого на те прокурора підлягають визнанню судом очевидно недопустимими, що залишилось поза увагою та проігноровано судом першої інстанції.
Просить в ході апеляційного розгляду повторно допитати потерпілого ОСОБА_9 , свідків та його, як обвинуваченого, а також дослідити ряд письмових доказів у даному кримінальному провадженні. Обвинувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 року, яким його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (том 3 а.с.95-157).
В апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційна скарга подається у зв'язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вважає, що суд першої інстанції приймаючи рішення про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 ближче до мінімальної межі, належним чином не врахував, що обвинувачений вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, вину у вчиненні злочині не визнав, не сприяв органу досудового розслідування, зайнявши позицію невинуватості, намагався відповідальність перекласти на потерпілого ОСОБА_9 , висував різні версії отримання потерпілим тілесних ушкоджень.
Отже, враховуючи посткримінальну поведінку обвинуваченого та його ставлення до скоєного, суд прийшов до помилкового висновку, що перевиховання, виправлення обвинуваченого й попередження вчинення ним нових злочинів можливе за умови призначення основного покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі. Аналогічно недостатньо враховано судом обставини справи та характер порушень обвинуваченим ПДР України, як наслідок - призначено не максимальний строк додаткового покарання.
Досягнення мети покарання, яка передбачена ч.2 ст.50 КК України, для виправлення та перевиховання обвинуваченого, а також запобігання вчинення подібних злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами, у даному випадкуможливе лише у разі призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в його максимальних межах.
Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 відносно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.В решті вирок залишити без зміни (том 3 а.с.158-160).
На адресу Волинського апеляційного суду 09.09.2025 року від першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури ОСОБА_16 надійшли зміни та доповнення до апеляційної скарги. Вказує на те, що подана апеляційна скарга підтримується, однак на даний час виникла необхідність внести до неї зміни та доповнення.
Вказує на те, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.100 КПК України при вирішенні питання щодо долі медичної документації - медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_9 № 7894/1025, повернувши її до Волинського обласного центру медичної допомоги та медицини катастроф, хоча мав залишити її при матеріалах кримінального провадження.
Окрім цього, в мотивувальній частині вироку суд першої інстанції лише перерахував більшість досліджених під час судового розгляду письмових доказів, не розкривши їх суть та не надавши їм належної оцінки, а також не навів мотивів, за яких він прийняв до уваги одні докази та відкинув інші.
Поряд з цим, у вироці суду судом не висвітлено змісту показань свідка ОСОБА_17 , який був допитаний судом 20.03.2025 року, та який був понятим при проведенні слідчого експерименту від 21.09.2023 року за участю потерпілого та свідка щодо обставин його здійснення.
Поряд з цим, санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання від 3 до 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого.
Натомість, суд першої інстанції при призначенні додаткового покарання ОСОБА_7 неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та зазначив в резолютивній частині вироку про позбавлення обвинуваченого права керування транспортними засобами, що суперечить точному викладу покарання зазначеного в санкції ч.2 ст.286 КК України.
Просить вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.На підставі ст.100 КПК України медичну документацію - медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_9 № 7894/1025, залишити при матеріалах кримінального провадження (том 4 а.с.3-4).
На адресу Волинського апеляційного суду 14.07.2025 року від представника ОСОБА_10 в інтересах потерпілого ОСОБА_9 надійшли заперечення на апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора. Вважає вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України законним та обґрунтованим.
Вказує на те, що суд першої інстанції детально проаналізував докази сторони обвинувачення та сторони захисту і прийняв рішення, яким захистив порушені права, зокрема потерпілого ОСОБА_9 та призначив обвинуваченому відповідне покарання. Потерпілий не має претензій жодного характеру до обвинуваченого. Шкода завдана кримінальним правопорушенням добровільно відшкодована обвинуваченим. Тому позбавлення волі терміном на вісім років є суворим покаранням для ОСОБА_7 .
Просить залишити апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 року у справі про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - без змін (том 3 а.с.163-166, 168-171).
На адресу Волинського апеляційного суду 06.08.2025 року від захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора. Вважає апеляцію прокурора такою, що має бути відхилена апеляційним судом через низку взаємопов'язаних причин. Просить апеляційну скаргу прокурора відхилити, обвинувальний вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.05.2025 року відносно ОСОБА_7 скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (том 3 а.с.175-177).
В судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_9 , хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце розгляду вказаного кримінального провадження. Від нього на адресу апеляційного суду не надходило ні заяв, ні клопотань про відкладення розгляду справи. Учасники кримінального провадження, які з'явилися в судове засідання, не заперечували щодо продовження розгляду справи у відсутності потерпілого ОСОБА_9 . Його неприбуття не перешкоджає розгляду кримінального провадження відповідно до вимог ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляційних скарг зі змінами та доповненнями; прокурора, яка свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити, а в задоволення апеляційної скарги обвинуваченого відмовити за безпідставністю; думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили; представника потерпілого, яка заперечила доводи апеляційних скарг, просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, покладений на слідчого та прокурора, які зобов'язані зібрати, перевірити та оцінити докази з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Як передбачено ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Згідно приписів ч.1 ст.410 КПК України неповним визнається судовий розгляд під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
Згідно вимогам п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою: - з поміж іншого, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положень закону, якими керувався суд.
Із змісту вказаної статті убачається, що у обвинувальному вироку не повинен залишитися недослідженим жоден доказ на якому ґрунтувалося обвинувачення.
Крім того, у мотивувальній частині вироку належить викласти результати дослідження, аналізу і оцінки доказів, як тих, що були зібрані під час досудового розслідування, так і поданих у судовому засіданні.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.
Тобто суд першої інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені стороною обвинувачення та стороною захисту, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
Як убачається із змісту оскаржуваного вироку судом першої інстанції вказаних вимог закону дотримано не було.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд, допитавши обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , експерта ОСОБА_20 , свідків-експертів ОСОБА_21 та ОСОБА_17 , а також дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, дійшов висновку, що ці дані в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 .
Разом з тим, суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку лише перерахував більшість досліджених під час судового розгляду письмових доказів (протокол огляду документу (відеозапису) від 06.06.2023 року; протокол огляду документу (відеозапису) від 15.09.2023 року; протокол огляду місця події від 20.04.2023 року; висновок експерта № СЕ-19/103-23/6181-ІТ від 18.07.2023 року; оглянуті та досліджені в судовому засіданні аудіо та відеозаписи), не розкривши їх суть та не надавши їм належної оцінки, а також не навів мотивів, за яких він прийняв до уваги одні докази та відкинув інші.
Також у оскаржуваному вироку не зазначено змісту показань свідка ОСОБА_17 , який був допитаний місцевим судом 20.03.2025 року, та який був понятим при проведенні слідчого експерименту від 21.09.2023 року за участю потерпілого та свідка щодо обставин його здійснення.
Крім того, судом першої інстанції не надано будь-якої правової оцінки висновку експертного дослідження № 124-08-2024 від 07.05.2024 року, який було надано стороною захисту.
Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості зробити висновки щодо відповідності закону судового рішення в цій частині, оскільки це пов'язано з безпосереднім дослідженням доказів та їх оцінкою судом першої інстанції, чого зроблено не було.
Таким чином з урахуванням викладеного вище апеляційний суд погоджується з доводами сторони обвинувачення та сторони захисту про те, що під час розгляду провадження щодо ОСОБА_7 , судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки місцевий суд наявні в матеріалах провадження докази належним чином не дослідив, не надав їм належної оцінки у своєму рішенні, не спростував чи не підтвердив їх у відповідному об'ємі, не провів аналіз таких доказів у повному обсязі на предмет належності та допустимості, при тому, що дані фактичні обставини підлягають ретельній перевірці з метою проведення повного та неупередженого судового розгляду. Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 17.05.2023 року.
Поверхневе дослідження доказів в даному кримінальному провадженні позбавило суд першої інстанції ухвалити вмотивоване рішення.
Відповідно за наведених обставин висновки суду є передчасними, зробленими без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому судове рішення не може визнаватися законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Таким чином, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не узгоджуються з вимогами п.2 ч.3 ст.374 КПК України щодо наведення доказів на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотивів неврахування окремих доказів.
Наведені порушення, відповідно до ст.412 КПК України є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законний і обґрунтований вирок та такими, які згідно з п.п.3, 4 ч.1 ст.409, ст.415 КПК України є підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Колегія суддів наведені порушення вважає істотними, та такими, що перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення і які, в свою чергу, позбавляють можливості колегії суддів зробити висновок про правильність юридичної оцінки дій обвинуваченого та призначеного покарання.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок чи ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Підставою для скасування судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону відповідно до ч.1 ст.412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Апеляційний суд вважає, що вищенаведені порушення у відповідності до ст.412 КПК України є істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, як того вимагає ст.370 цього ж Кодексу, а відтак такими, які згідно з п.3 ч.1 ст.409, ст.415 КПК України є правовою підставою для скасування судового рішення з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Таким чином, апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора підлягають до часткового задоволення.
При цьому, звертає апеляційний суд увагу на те, що згідно з ч.2 ст.415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та призначеного покарання ОСОБА_7 .
Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно усунути недоліки, вказані в ухвалі суду апеляційної інстанції з дотриманням прав учасників кримінального провадження та вимог кримінального процесуального закону, слід детально перевірити інші доводи апеляційних скарг учасників судового процесу, дати на них вичерпну відповідь, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17 КПК України, ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
У зв'язку із скасуванням вироку суду з процесуальних підстав, інші доводи, які наведені у апеляційних скаргах прокурора та обвинуваченого, слід перевірити при новому судовому розгляді.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 412, 415 КПК України, апеляційний суд-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Луцької окружної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, скасуватита призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Головуючий:
Судді: