Справа №760/26538/24
Провадження №2/760/4992/25
08 грудня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва:
у складі головуючої судді Тесленко І.О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про визначення частки в спільному майні подружжя,
21 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_3 , звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки в спільному майні подружжя.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує що 12 вересня 2007 року між, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що було видано Свідоцтво про шлюб сер. НОМЕР_1 , актовий запис № 1743. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, ОСОБА_5 . Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька, ОСОБА_6 . 18 листопада 2011 року, перебуваючи у шлюбі з Відповідачкою ОСОБА_2 , вони придбали двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була оформлена на Відповідачку. Пунктом 13 Договору підтверджено, що сторонам Договору роз'яснено зміст статей 60-65 Сімейного кодексу України, якими врегульовано право спільної сумісної власності подружжя. Заявою про згоду на укладення Договору купівлі-продажу квартири від 18.11.2011 року позивач підтвердив, що обізнаний про придбання його дружиною (Відповідачка по справі) в спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу квартири та Заява про згоду на укладення Договору купівлі-продажу квартири посвідчені 18.11.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк М.В., який припинив нотаріальну діяльність і передав до архіву справи, які були в його провадженні. Договір та заява були надані Київським державним нотаріальним архівом на адвокатський запит № 10 від 08.07.2024 року. У травні 2018 року Відповідачка разом з їх малолітніми дітьми виїхала до Республіки Франція нібито на відпочинок, де і проживає по теперішній час. У спілкуванні з Відповідачкою, вона повідомила позивачу про намір розірвати шлюб. З серпня 2024 року Відповідачка заборонила позивачу користуватися їх квартирою. Також, йому стало відомо, що Відповідачка планує протиправно продати належну їм на праві спільної власності квартиру, позбавивши позивача єдиного житла, та проживати постійно за межами України, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Оскільки квартира була придбана позивачем та Відповідачкою в період шлюбу, вона належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визначення за ним 1/2, частки квартири в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843 цс17. З врахуванням наведеного просив здійснити поділ двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнавши за позивачем, ОСОБА_3 , право власності на 1/2 частину квартири.
21 жовтня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О. Фактично справу передано судді згідно реєстру передачі справ 22 жовтня 2024 року.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялися запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на такі запити надійшла до суду 26 листопада 2024 року.
Ухвалою від 29 листопада 2024 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 06 березня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду.
05 червня 2025 року від відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою від 04 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою від 13 серпня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про визначення частки в спільному майні подружжя; постановлено продовження розгляду справи проводити в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у судове засідання; призначено судове засідання.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
В судове засідання представник позивачів з'явилась, позовні вимоги підтримала, вказала, що квартира придбана під час шлюбу відповідача, тож позивач має право на її частку, однак, наразі його в квартиру не пускають, він вимушений винаймати житло.
Відповідач приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, вказала, що дійсно квартира придбана під час шлюбу, однак зауважила, що вона з 18 років завжди працювала, навіть під час декрету отримувала соціальну допомогу. При придбанні квартири у них не було всієї необхідної суми, їм допомагали її родичі, надавали їх фінансову допомогу безповоротно, просила врахувати, що ця допомога була надана саме їй. Вказала, що зараз вона з дітьми перебуває за кордоном, чоловік їй не допомагає. При розлученні їй було встановлено аліменти у розмірі 50 євро на 1 дитину, всього на двох дітей 100 євро. З 2018 року чоловік не брав участі у вихованні дітей, аліменти їй не сплачував жодного разу. Вказала, що вона не проти розділити квартиру, але просила врахувати інтереси дітей.
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Як вбачається зі свідоцтва про шлюб, виданого повторно Солом'янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 01 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстровано в реєстрі за №1743 (а.с. 7).
В шлюбі у позивача на відповідача народились діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 8 - 9).
18 листопада 2011 року, ОСОБА_2 було придбано двокімнатну квартиру житловою площею 29,7 кв.м., загальною площею 47,0 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Тарасюком М.В. 18.11.2011 року, зареєстровано в реєстрі за №3956 (а.с. 10).
Як вбачається зі змісту вказаного договору, покупець ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , положення ст. 60 - 65 СК України сторонами роз'яснено.
Відповідно до змісту заяви про згоду на укладення договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Тарасюком М.В. 18.11.2011 року, зареєстровано в реєстрі за №3953, ОСОБА_3 відомо про намір його дружини ОСОБА_2 придбати квартиру АДРЕСА_2 в спільну сумісну власність; він як чоловік не заперечує проти укладання його дружиною договору купівлі - продажу зазначеної нерухомості; з вимогами ст. 65 Сімейного кодексу України обізнаний (а.с. 11).
Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №38556448 від 04.07.2024 року, ОСОБА_7 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Судом також досліджено Адвокатський запит (Вих. №10 від 08.07.2024 року) (а.с. 13), лист державного нотаріуса Київського державного нотаріального архіву Міністерства юстиції України (Вих. №2939/01-17 від 30.08.2024 року) (а.с. 14), Довідку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Савенко І.В. (Вих. №17/01-16 від 14.02.2022 року) (а.с. 15).
Як вбачається з Рішення сімейного суду 4 палати САВ В Судового трибуналу м. Марселя від 20 лютого 2024 року, заявник - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 , дозволено подружжю проживати окремо, зафіксовано проживання дітей за місцем проживання матері, збережено право відвідування та проживання батька, встановлено у розмірі 50 євро на дитину, тобто загалом 100 євро на місяць аліменти, які батько повинен сплачувати на утримання та освіту дітей (а.с. 66 - 71).
Відповідно до Підтвердження про вручення документа Солом'янського районного суду м. Києва від 06.11.2024 року, Протоколу судового засідання №3545538, Рішення судді сімейного суду від 20 лютого 2024 року на 8 аркушах було вручено ОСОБА_3 (а.с. 72 -81).
Згідно до «Резюме онлайн звернення», існує судове рішення або виконавчий документ, аліменти жодного разу не сплачувались, звернення до суду виконавця не здійснювалось, дата з якої аліменти підлягають сплаті - 05.01.2022 року.
Також, судом досліджено судове рішення 4-ої судової палати з цивільних справ Coll S1 Суду загальної юрисдикції міста Марсель від 15 березня 2021 року, Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2025 року, Прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, Постанову про непримирення сторін на 01 квітня 2021 року, Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 11 червня 2025 року.
Інших доказів надано суду не було.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно до статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором; при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї; за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю; майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
Відповідач в судовому засідання стверджувала, що майно було придбано частково на особисті кошти надані її родичами їй особисто, однак, будь - яких доказів на підтвердження цього надано суду не було.
З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що придбана у шлюбі позивачем та відповідачем квартира є їх спільною сумісною власністю.
Частиною 2 ст. 371 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно до ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в наступних постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)).
При цьому, придбання спірної квартири під час шлюбу за спільні кошти сторонами не оспорюєтсья.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), зроблено висновок, що: "статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від начал рівності часток подружжя у праві спільної власності. По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування".
Як вбачається з правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі справі № 308/4390/18, задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що після розірвання шлюбу між сторонами троє неповнолітніх дітей залишилися проживати із позивачем та перебувають на його повному утриманні, тоді як відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя та збільшення частки позивача з метою якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом було встановлено, що позивач та відповідач на цей час проживають окремо, діти проживають з відповідачем та перебувають на її утриманні, що сторонами не заперечується. За рішенням суду з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 100 Євро на місяць, при цьому, сплата них до цього часу позивачем не здійснювалась. Таким чином, діти починаючи з 2018 року перебувають на утриманні відповідачки, позивач будь - якої матеріальної допомоги не надає, участі у вихованні дітей не приймає.
За таких обставин наявні підстави для відступу від рівності часток подружжя.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З врахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та за позивачем підлягає визнанню право власності на 1/3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як позов позивача задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі: 7 325,33 грн., що розраховано наступним чином: 733 200,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог в розмірі 1/3 вартості майна) х 10 988,00 грн., (сума сплаченого судового збору) / 1 099 800,00 грн., (розмір заявлених позовних вимог в розмірі 1 / 2 вартості майна).
Також, представником позивача в судових дебатах було вказано, що стороною позивача були понесені витрати на професійну правничу допомогу. При цьому, вона просила не вирішувати питання щодо розподілу вказаних судових витрат, оскільки нею не надано ще всі докази на підтвердження їх понесення.
З врахуванням наведеного, суд роз'яснює, що відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 626, 628, 638, 640, 651, 652 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 133, 141, 212 - 218, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , про визначення частки в спільному майні подружжя, - задовольнити частково.
Здійснити поділ майна ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 34097017, житловою площею 29,7 кв.м., загальною площею 47,0 кв.м., що належить їм на праві спільної сумісної власності.
В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/ 3 частку квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 34097017, житловою площею 29,7 кв.м., загальною площею 47,0 кв.м.
У задоволенні позову в іншій частині, - відмовити.
Стягнути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 7 325,33 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя І. О. Тесленко