Справа № 569/25698/25
1-кс/569/8951/25
28 листопада 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
в особі слідчого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
підозрюваного - ОСОБА_4
захисника підозрюваного адвоката - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рівне клопотання слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_6 , яке погоджено прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Славута, Шепетівського району, Хмельницької області, українця, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації, курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-
Слідчий третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням, яке погоджено прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що Третім слідчим відділом (із дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури сфері оборони розслідується кримінальне провадження № 62025240030007572 від 04.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
Короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа:
Досудовим розслідуванням встановлено, що 31.03.2025 відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами та доповненнями) ОСОБА_4 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу по мобілізації в період дії воєнного стану та в подальшому призначено на посаду до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.03.2025 № 94 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_4 призначено на посаду солдата курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення, після чого останній приступив до виконання службових обов'язків.
Будучи військовослужбовцем Збройних Сил України солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зобов'язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов'язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватись правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника).
Однак, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_4 у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , 16.05.2025 не з'явився вчасно на службу без поважних причин після лікування з Комунального підприємства «Рівненська обласна інфекційна лікарня» РОР (м. Рівне, вул. Дворецька, 108) до розташування військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), натомість перебував поза місцем служби, проводив час на власний розсуд та обов'язки військової служби не виконував, а отже останній у такий спосіб незаконно припинив тимчасово виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності, по теперішній час.
26.11.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ч. 5 ст. 407 КК України.
26.11.2025 підозрюваного ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність:
Солдат ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів санкцією якого передбачено карання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріли, що підтверджують ці обставини:
Підозра ОСОБА_4 обґрунтовується показаннями свідків, повідомленням військової частини НОМЕР_1 про вчинення кримінального правопорушення, висновком службового розслідування за вказаним вище фактом та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 КПК України:
Солдат ОСОБА_4 переховується від органів досудового розслідування та/або суду, тобто існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Окрім того, відповідно до матеріалів, доданих до клопотання, наявні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, зокрема свідків на зміну останніми показів у судовому засіданні.
За таких обставин, сторона обвинувачення вважає, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуваючи на волі, під загрозою тяжкості покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зможе вільно спілкуватись з такими особами та координувати їхні спільні дії щодо приховування слідів вчиненого ним кримінального правопорушення.
Так, існує ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Враховуючи той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 на даний час вживає заходів щодо ухилення ним до органу досудового розслідування, військову службу не проходить, що свідчить про те, що ОСОБА_4 схильний продовжити кримінальне правопорушення, в якому останній обґрунтовано підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення, що вказує на існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України
Виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини:
Показами свідків, повідомленням військової частини НОМЕР_1 про вчинення кримінального правопорушення, висновком службового розслідування за вказаним вище фактом та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності. Вжитими розшуковими заходами встановити місцезнаходження ОСОБА_4 не вдалося, останній на виклики органу досудового розслідування не з'являється.
Обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів:
Підозрюваний ОСОБА_4 переховується від органів досудового розслідування та прокуратури, про своє місце перебування командирів (начальників), правоохоронні органи, інші державні органи та органи місцевого самоврядування не повідомив. ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, не має стійких соціальних зв'язків, а тому інший більш м'який запобіжний захід, не зможе забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_4 покладених на нього обов'язків.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав посилаючись на викладені у ньому обставини. Просив обрати щодо ОСОБА_4 запобіжний захід - тримання під вартою без визначення розміру застави.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник заперечили з приводу задоволення клопотання. Підозрюваний зазначив, що бажає служити.
Заслухавши пояснення прокурора, підозрюваного, захисника, дослідивши надані слідчим матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Третім слідчим відділом (із дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури сфері оборони розслідується кримінальне провадження № 62025240030007572 від 04.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
26.11.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ч. 5 ст. 407 КК України.
26.11.2025 підозрюваного ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину.
Згідно з вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою» подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинно бути мотивованим і містити підстави для обрання такого запобіжного заходу.
Так, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства, наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати спостерігача в тому, що відповідна особа могла таки вчинити злочин, однак, те, що можна вважати обґрунтованим, залежить від обставин.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий та прокурор при розгляді клопотання довели про наявність обґрунтованої підозри.
Слідством зібрано достатні фактичні дані, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Вивченням особи ОСОБА_4 на даний час встановлено, що він військовослужбовець військової служби за призовом по мобілізації, курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат», раніше не судимий, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
Відповідно до вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прийнятою Радою Європи в Римі 04.11.1950, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Слідчий суддя рахує про доведенням наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за скоєння якого законом передбачено покарання на строк від п'яти до десяти років, а також, що підозрюваний ОСОБА_8 може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Вирішуючи клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд своїм рішенням зобов'язаний забезпечити не тільки права підозрюваного, але і високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів. Визначення таких прав вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», у справі «Летельє проти Франції» вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На цьому етапі кримінального провадження, до встановлення судом фактичної істини у ньому, сукупність зазначених матеріалів є достатньою для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відповідає критеріям, сформованих в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», якою відзначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
А тому, враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за скоєння якого законом передбачено покарання на строк від п'яти до десяти років, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам, суд прийшов до висновку, що слід застосувати до нього запобіжний захід - тримання під вартою.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України», особа може триматися під вартою протягом розумного строку, який не може оцінюватись абстрактно. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості.
Враховуючи викладене, вважаю доведеною ту обставину, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Також, згідно ч. 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
При цьому, згідно із вимогами статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Однак, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Одночасно, розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
У розмірі цих норм законодавства чітко вбачається, що наведені фактори вказують на те, що є достатні підстави застосувати до підозрюваного саме такий запобіжний захід як тримання під вартою без визначення розміру застави.
Винятково таким найсуворішим заходом забезпечення можливо досягти також мети щодо запобігання рецидиву та він має превентивну мету і не розглядається як каральний захід через призму рішень Європейського суду з прав людини, зокрема «Тимофєєв та Поступкін проти Росії».
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 184, 395 КПК України, суд
Клопотання слідчого задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Славута, Шепетівського району, Хмельницької області, українця, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом по мобілізації, курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у військовому звані «солдат», раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком на 60 днів, а саме до 16 год. 19 хв. 25 січня 2026 року.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання підозрюваного, а саме з 16 год. 19 хв. 26.11.2025 року.
Утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Встановити строк дії ухвали до 16 год. 19 хв. 25 січня 2026 року.
Виконання ухвали в частині етапування підозрюваного покласти на слідчого.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя Рівненського міського суду ОСОБА_9