Провадження № 2-о/537/143/2025
Справа № 524/8729/25
26.11.2025 в м. Кременчуці Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Фадєєвої С.О., з участі секретаря Супруненко О.О., заявника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу № 524/8729/25 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, де просить ухвалити рішення, яким встановити факт, що він, ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування заяви зазначив, що з 04.08.2008 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який був розірваний рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.06.2014. У шлюбі у них народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.08.2014 з нього на користь ОСОБА_3 були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини усіх видів доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.07.2014 і до досягнення сином повноліття. Вказав, що виконавчий лист щодо стягнення з нього аліментів перебував на виконанні у Чугуївському відділ державної виконавчої служби у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 17.05.2024 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа щодо стягнення з нього аліментів було закрито за заявою стягувача ОСОБА_3 . Вказав, що наразі ОСОБА_3 , матір неповнолітнього сина ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі. Їх син висловив бажання проживати разом з ним, заявником. Вказав, що його колишня дружина ОСОБА_3 у своїй заяві підтвердила, що вона не може повноцінно виховувати сина у зв'язку з проходженням нею військової служби. Зазначив, що повністю опікується сином, який проживає з ним, вын забезпечує сина, займається його вихованням, піклується про нього. Він, заявник, перебуває на військовому обліку, у разі його призову на військову службу неповнолітній син залишиться сам без належного виховання та матеріального утримання. Встановлення факту самостійного виховання ним сина необхідно для реалізації своїх прав, як особи, яка самостійно виховує дитину, в тому числі прав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Заявник у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі з підстав та мотивів, викладених у заяві, та просив задовольнити вимоги.
Заінтересовані особи ОСОБА_3 та представники заінтерсованих осіб виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, як органу опіки та піклування, і ІНФОРМАЦІЯ_2 у судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи були належним чином повідомлені.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є батьком, а заінтересована особа ОСОБА_3 є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . З ЄДРСР вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02.06.2014.
Згідно з довідкою, виданою військової частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , яка є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі. Також судом встановлено, що ОСОБА_3 з 29.08.2022 зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у м. Охтирці Сумської області, що підтверджується відповіддю №1921641з ЄІССС.
З матеріалів справи вбачається, що з 27.01.2015 по 15.05.2024 на виконанні у Чугуївському ВДВС Чугуївського району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 25.12.2014 Київським районним судом м. Харкова, про стягнення із заявника ОСОБА_1 на користь заінтересованої особи ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , виконавче провадження закрите за заявою стягувача.
Неповнолітній ОСОБА_2 є учнем Вищого професійного училища № 7 м. Кременчука, період навчання - з 01.09.2024 по 30.06.2027. Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджується, що ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 зареєстровані як внутрішньо переміщені особи з 27.06.2023 у м. Кременчуці Полтавської області.
Отже ОСОБА_3 проживає на даний час окремо від сина, аліменти на його утримання у примусовому порядку із матері не стягуються, ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав відносно свого неповнолітнього сина, ОСОБА_2 . Заявником у суді підтверджено, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, не бере безпосередньої участі у бойових діях, буває у відрядженнях, постійно проживає та перебуває в м. Охтирка Сумської області. Також заявник підтвердив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтримують спілкування засобами телефонного зв'язку.
У даній справі предметом судового розгляду є вимоги, заявлені в порядку окремого провадження, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме самостійного виховання та утримання дитини.
Згідно з положеннями ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пункт 5 частини 2 цієї статті передбачає, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 та інших.
Верховний Суд у справі № 707/3637/23 від 14.11.2025 розу наголосив, що юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Таким чином визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.
В обґрунтування поданої заяви заявник ОСОБА_1 вказує, що йому необхідно встановити факт самостійного виховання дитини для реалізації своїх прав, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Отже заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу. Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150, 151 СК України. Обов'язок батька, матері утримувати дитину та його виконання регулюється главою 15 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.. 180 СК). За ч.1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частиною 8 цієї статті передбачено, що якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Отже сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Лише з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Тобто для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. При цьому визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання та утримання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Заявник просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання та утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у справі № 707/3637/23 у постанові від 14.11.2025.
Отже у справі, яка розглядається, наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
В силу ч.6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Керуючись ч.6 ст. 294 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що він має право звернутися до суду на загальних підставах.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: С.О.Фадєєва
Повна ухвала складена 02.12.2025