Справа № 372/250/25
Провадження № 1-кп-165/25
іменем України
08 грудня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурора: ОСОБА_3 ,
захисника: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111230002296 від 27.11.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Обухів, Київської області, громадянина України, одруженого, працюючий директором ФОП « ОСОБА_5 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.336 КК України,
ОСОБА_5 перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 , як військовозобов'язаний, на особливий період, а саме в період дії воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про запровадження воєнного стану в Україні», із подальшим продовженням строку дії, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних. В подальшому ОСОБА_5 , направлено на проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої, згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 18.10/265 від 09.10.2024, останній визнаний придатним для проходження військової служби під час мобілізації.
09.10.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , у встановленому законом порядку, належним чином вручено повістку ОСОБА_5 та повідомлено про обов'язкову явку на 13.10.2024 о 06 годині 45 хвилин до пункту попереднього збору військовозобов'язаних, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки до 169 навчального центру Збройних Сил України для проходження курсу підготовки та попереджений про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу у виді кримінальної відповідальності.
Проте, військовозобов'язаний ОСОБА_5 , будучи придатним до військової служби відповідно до рішення військово-лікарської комісії від № 18.10/265 від 09.10.2024, без права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без поважних причин, маючи реальну можливість прибути на зазначену дату та час до пункту попереднього збору військовозобов'язаних, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 1. 10, 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» із подальшим продовженням строку дії, до місця призову, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 та до місця проходження курсу підготовки, а саме 169 навчального центру ЗСУ не прибув.
Після цього, 21.11.2024 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно вручено повістку ОСОБА_5 та повідомлено про обов'язкову явку на 25.11.2024 о 06 годині 45 хвилин до пункту попереднього збору військовозобов'язаних, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 , для відправки на військову службу до НОМЕР_1 навчального центру ЗСУ за призовом по мобілізації, на особливий період, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України та попереджений про наслідки відмови бути призваним та проходити військову службу у виді кримінальної відповідальності.
Проте, військовозобов'язаний ОСОБА_5 будучи придатним до військової служби відповідно до рішення військово-лікарської комісії № 18.10/265 від 09.10.2024, без права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, без поважних причин, маючи реальну можливість прибути на зазначену дату та час до пункту попереднього збору військовозобов'язаних, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 1. 10, 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» із подальшим продовженням строку дії, повторно до місця призову, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 та до місця проходження військової служби не прибув, тобто у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а саме в період дії воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину не визнав та показав, що не ухилявся від мобілізації. Восени 2024 року він отримав повістку та прибув в ІНФОРМАЦІЯ_3 де пояснив, що є віруючий церви Свідки Єгови з 2009 року та подав письмову заяву про проходження альтернативної військової служби, оскільки релігія яку він сповідує забороняє брати до рук зброю, носити військову форму, отримувати за це грошову винагороду. Альтернативна служба не суперечить його релігійним переконанням. На всі виклики до ТЦК він з'являвся і надав докази, що є віруючим церкви Свідки Єгови. 21.11.2024 обвинуваченого викликали в поліцію щоб отримати пояснення чому він не заявляється по повістці в ТЦК. В приміщенні поліції був присутній представник ТЦК, який вручив йому повістку, проте обвинувачений відмовився від направлення до військової частини, оскільки це супе6рчить його релігійним переконанням. Обвинувачений є прихожанином церкви Свідки Єгови вже 16 років і його релігійні переконання забороняють носити військову форму, брати до рук зброю та отримувати за це кошти. Обвинувачений не ухиляється від його громадянських обов'язків, проте без зброї, він допомагає фінансового. Як Свідок ОСОБА_6 він регулярно відвідує богослужіння, проповідує. Вказує, що має право на альтернативну службу, яка має бути цивільною.
Незважаючи на не визнання вини, винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю доведена показами свідка.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що працює в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Здійснює вручення повісток на проходження військової служби та робота по виявленню фактів не прибуття по повістках до ТЦК. ОСОБА_5 повістка була вручена уповноваженою особою 09.10.2024 він розписався про її отримання та обов'язок прибути 13.10.2024. Обвинувачений пройшов ВЛК, оновив всі дані, проте він відмовився від проходження військової служби, тому по даному факту була направлена інформація до поліції. Наступну повістку також ОСОБА_5 отримав, проте до ТЦК не з'явився, про що був складений рапорт. Чи подавав обвинувачений заяву про альтернативну службу, свідок не пам'ятає.
Окрім викладених показань свідка, вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, повністю підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими та речовими доказами, а саме:
- повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_5 № 16956 від 31.10.2024 про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ст.336 КК України (т.1 а.с.44,45);
- військовим квитком серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 (т.1 а.с.46-52);
- карткою обстеження та медичного огляду від 13.09.2024, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_5 придатний до військової служби (т.1 а.с.53);
- довідкою ВЛК №18.10/265 від 11.10.2024, відповідно до якої ОСОБА_5 придатний до військової служби (т.1 а.с.54-56);
- рапортом старшого офіцера мобілізаційного відділення від 29.10.2024, відповідно до якої повідомлено, що в ході проведення відправки військовозобов'язаних 13.10.2024 було виявлено відсутність ОСОБА_5 , на телефонні зв'язки не відповідає, на зв'язок не виходить (т.1 а.с.57);
- повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_5 № 18469 від 26.11.2024 про систематичне умисне ухилення ОСОБА_5 від призову на військову службу під час мобілізації (т.1 а.с.58-62);
- листом Релігійної організації «Релегійний центр Свідків Єгови» від 02.12.2024 про те, що ОСОБА_5 з 20.09.2009 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в України, довідкам від 26.10.2023, 10.09.2024 про те, що ОСОБА_5 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в України та інформацією із сайту (т.1 а.с.63-66);
- протоколом огляду відеозапису від 03.12.2024 та відтвореним відеозаписом процесуальної дії (т.1 а.с.67-71);
- довідкою Міністерства економіки України від 07.01.2025, відповідно до якої вказано, що в Міністерстві відсутня інформація щодо бронювання військовозобов'язаного ОСОБА_5 (т.1 а.с.82);
- заявою ОСОБА_5 на ім'я начальника Обухівського РТЦК від 13.09.2024 про заміну військового обов'язку на невійськову службу з мотивів релігійних переконань та заявою від 11.10.2024 та 24.11.2024 з поясненням причини нез'явлення за бойовою повісткою (т.1 а.с.83-85);
Також судом допитано свідка захисту ОСОБА_8 , який показав, що знає ОСОБА_5 з 2017 року, з часу коли свідок переїхав до Обухова. Свідок є священнослужителем Свідків Єгови. Обвинувачений також є Свідком Єгови та регулярно відвідує зібрання. В зв'язку з тим, що Свідкам Єгови через релігійні переконання не можна свідчити в армії та брати до рук зброє, обвинувачений написав заяву про проходження альтеративної служби щоб бути корисним суспільству. Свідком Єгови не можна стати за короткий час, особа яка має такий намір повинна дотримуватись відповідних правил та протягом досить тривалого часу регулярно відвідувати зібрання релігійної організації, не курити, не вживати алкоголь, повинен вивчати Біблію та ділитись таким знаннями і пройти хрещення, мінімальний термін складає орієнтовно 6 місяців. В Біблії написано, що не можна брати в руки зброю і навчатись військовій справі. Списки учасників релігійної організації формується священнослужителями та фіксується в центрі Свідків Єгови. Свідку відомо, що обвинувачений є Свідком Єгови з 2009 року. Свідок заперечує, що релігійна організації Свідків Єгови приймає нових членів ,які мають на меті в такий спосіб уникнути мобілізації.
Також судом дослідженні письмові докази сторони захисту:
- довідкам від 26.10.2023, 10.09.2024 та 17.03.2025 про те, що ОСОБА_5 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в України (т.1 а.с.120-122);
- листом Релігійної організації «Релегійний центр Свідків Єгови» від 02.12.2024 про те, що ОСОБА_5 з 20.09.2009 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в України (т.1 а.с.123);
- заявами ОСОБА_5 на ім'я начальника Обухівського РТЦК від 13.09.2024 про заміну військового обов'язку на невійськову службу з мотивів релігійних переконань та заявами від 11.10.2024 та 24.11.2024 з поясненням причини нез'явлення за бойовою повісткою (т.1 а.с.124-127);
- копією пояснень ОСОБА_5 начальнику відділенні СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області від 04.12.2024 (т.1 а.с.128-129);
- інформацією із сайту (т.1 а.с.130-131);
- фотографіями (т.1 а.с.132-139);
- судовою практикою, рішеннями ЄСПЛ (т1.а.с.140-250, т.2 а.с.1-56).
Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_5 свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_5 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах встановлених судом доведена повністю.
Аргументи обвинуваченого та захисту з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв'язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Об'єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
Додатковий обов'язковий об'єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об'єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об'єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.
Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов'язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов'язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
Усвідомлення суб'єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.
Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.
Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 судом встановлено, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову, враховуючи таке.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.
Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», віком 18-25 років.
Отже, ОСОБА_5 будучи військовозобов'язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.
Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.
Суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.
Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.
Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов'язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов'язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 (провадження № 51-90км24).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 будучи військовозобов'язаним та придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістку 13.10.2024 та 25.11.2024, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до місця проходження курсу військової підготовки до навчального центру ЗСУ за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.
На думку сторони захисту подані обвинуваченим заяви та повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 про заміну військової служби на альтернативну та відмову від прибуття у військову частину свідчать про його релігійні переконання, що несумісні із військової службою.
Але суд зазначає, що військовий стан та загальна мобілізація у нашій державі оголошені 24.02.2022.
Як вказувалося вище, можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», Конституція України та інші Закони України не передбачають.
ОСОБА_5 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов'язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення обвинуваченого від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.
Також суд зазначає, що з 24.02.2022 росія вчиняє на території нашої суверенної держави варварські вбивства, ґвалтування, терор, ядерний шантаж та інші жахливі злочини щодо цивільного населення, що не вкладаються у свідомість цивілізованих людей.
Фактично росія розпочала акт геноциду проти української нації та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства.
Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого зазначала, що дії ОСОБА_5 з приводу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними і пов'язані з його глибокими релігійними переконаннями. При цьому він посилався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Вірменії», «Адян та інші проти Вірменії», «Християнська релігійна організація Свідків Єгови в НКР проти Вірменії», «Феті Демірташ проти Туреччини».
Суд зазначає, що ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27.10.2009, заява №23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15.09.2016, заява №66899, пункт 36; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, заяви №14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12.03.2024 року, заява №18382/15, пункт 42).
Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Європейської конвенції з прав людини і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).
У першому та другому реченнях пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії», зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв'язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 статті 9 Європейської конвенції».
Але у той же час, у третьому реченні вказаного пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» ЄСПЛ чітко зазначив, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Європейської конвенції тільки в тому випадку, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену у пункті 2 статті 9 Європейської конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».
На теперішній час українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов'язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями.
Альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство також не передбачає.
Окрім того, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов'язкова для всіх, без виключення, військовозобов'язаних незалежно від їх віросповідання.
Також суд вважає на необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 сформував такий правовий висновок.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.
Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України №2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Отже, суд дійшов висновку, що призов обвинуваченого який є Свідком Єгови, на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним у розумінні законодавства України, його призов переслідував єдину мету - це захист незалежності та територіальної цілісності України від країни-агресора, захист європейських цінностей, зупинення російської агресії, яка на території нашої суверенної країни вбиває мирних цивільних громадян.
Тому дії ОСОБА_5 по ухиленню від проходження військової служби за релігійними поглядами є злочинними, у зв'язку з чим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.
За таких обставин суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_5 та його передбаченим статтею 65 Конституції України обов'язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.
У ОСОБА_5 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.
Суд вважає, що дії ОСОБА_5 вірно кваліфіковані за ст.336 КК України, оскільки він вчинив умисні дії, які виразилися у ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, його особу та відношення до скоєного, обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Відповідно до положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховуючи тяжкість та характер кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивні характеристики, висновок органу пробації, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, оскільки такий вид покарання є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому суд вважає можливим застосування ст.ст. 75, 76 КК України і звільнення обвинуваченого від відбування призначеного цим вироком покарання за умови виконання покладених судом обов'язків.
Запобіжний захід не обирався.
Судові витрати відсутні.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільний позов не заявлявся.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України суд,
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового терміну - 2 (двох) років не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно до статті 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_5 обов'язки:
періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Контроль за поведінкою ОСОБА_5 покласти на Обухівський районний відділ філії Державної установи «Центр пробації» у м. Київ та Київській області.
Речові докази - DVD-R диск - залишити при матеріалах кримінального провадження;
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1