Справа № 369/14705/24
Провадження № 2/369/3407/25
Іменем України
08.12.2025 м. Київ
Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в м. Києві цивільну справу
№ 369/14705/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені та в інтересах неповнолітнього діє його законний представник ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, -
Позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені та в інтересах неповнолітнього діє його законний представник ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом до російської федерації в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 лютого 2022 року російська федерація розпочала військову агресію проти України, вчинивши терористичний широкомасштабний збройний напад, який триває до сьогодні. Реально на території України йде війна із застосуванням сучасних систем озброєння, країною агресором здійснюється терор мирного населення відбувається масове знищення інфраструктури. Із-за військової агресії значні території України виявилися окупованими іноземним російським військом. Після початку військового вторгнення російської федерації Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-1X в Україні з 05:30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який потім неодноразово продовжувався. Цей факт є загальновідомим та не підлягає доказуванню згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка селища Манойлешти, Унгенського району, Республіки Молдова, є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим Великолепетиським РВ УМВС України в Херсонській області 21 червня 2006 року.
З 17 червня 2006 року позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 17 червня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Великолепетиського районного управління юстиції Херсонської області.
За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 11.07.2007 року, посвідченим державним нотаріусом Великолепетиської державної нотаріальної контори Херсонської області Ващенко А.М. 11.07.2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1233 (бланки серії ВЕР №160315, ВЕР №160316) та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16513703, виданим 02.11.2007 року Комунальним підприємством «Каховське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради.
Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Таким чином, мені на праві спільної сумісної власності подружжя належить 1/2 частка вищезазначеного житлового будинку.
В період шлюбу народився син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Херсон Херсонської області, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 12 грудня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Великолепетиського районного управління юстиції Херсонської області. На даний час йому виповнилося сімнадцять років, він є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID карти № НОМЕР_4 ; дата видачі: 28.12.2020; дійсний до 28.12.2024; орган, що видав 6517, запис №20061202-04094.
Разом з сином вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України окупована № 309 від 22.12.2022 року, Великолепетиська селищна територіальна громада тимчасова окупована з 24 лютого 2022 року та щодо якої ще не визначена дата завершення тимчасової окупації.
Позивачка разом з родиною, в період з 24 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року, проживали під окупацією російської федерації в рідному селищі з надією на його швидку деокупацію. Російські військові пересувалися на танках та різних видах військової техніки з відкритими люками та наставляли зброю та всіх перехожих. Цілодобово військові рф здійснювали обстріли правобережжя Херсонської області, через що за час проживання в окупації вони перебували в постійному нервовому стресі, великій напрузі та страху за своє, рідних та близьких життя, а в першу чергу за життя свого неповнолітнього сина після новин про деокупацію м. Ірпінь та м. Буча Київської області, де хлопців підліткового віку та чоловіків розстріляли.
Крім того, російськими військами було обмежене їхнє пересування по території селища, заїхала різна військова техніка, у зв'язку з відрізанням всіх шляхів, у їх навіть не було елементарного для проживання хліба та продуктів харчування, ліків вони не могли отримати кваліфіковану медичну допомогу, повністю було перервано (відрізано) їхній зовнішній зв'язок зі світом (відсутній будь-який телефонний зв'язок та інтернет) та інше. Їхній будинок розташований на лівому березі та поруч з річкою Дніпро і коли російські військові заїхали на різній тяжкій військовій техніці та почали її закопувати вздовж берегу річки Дніпро поруч з їхнім будинком, вони зібрали вночі за дві години речі та зранку 25 квітня 2022 року виїхали селища, бо зрозуміли що знаходяться на лінії активних бойових дій. Під час виїзду з окупованої території їм довелося проїхати більше 30 блокпостів з угрупувань російських військових, на одному з них в напрямку Бериславського району Херсонської області, їхню колону з більше як 10 автомобілів більше трьох годин тримали під прицілом автоматів сформованої цілої колони з військових рф в якості живого щита для забезпечення безпечного пересування вздовж дороги колони військової техніки російської федерації.
У зв'язку з військовою агресією збройними силами та іншими військовими формуваннями російської федерації на території їхнього з родиною проживання, а саме селища міського типу Велика Лепетиха Каховського району Херсонської області постійно здійснювалися обстріли та населений пункт й досі перебуває під окупацією військових формувань російської федерації з першого дня повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації, вона вимушена була разом зі своєю родиною негайно покинути рідне селище, шукати безпечні умови для життя своєї родини та переїхати до міста Боярка Фастівського району Київської області, де зараз фактично проживає разом з сином та зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб: від 28.04.2022 року № 3223-7001076839, № 3223-7001076652 та від 23.01.2024 №3223-7001953518, № 3223-7001953538.
В результаті переїзду вони втратили власне житло, перебували в постійному стресі та напрузі, довелося буквально з нуля розпочинати та облаштовувати своє життя, займалися постійними пошуками орендованого житла, влаштовувати сина до навчального закладу, перебивалися тимчасовими заробітками. Позивачка втратила постійне улюблене місце роботи, оскільки до початку повномасштабного вторгнення працювала у Великолепетиському районному суді Херсонської області на посаді помічника судді, а після переїзду доводиться перебиватися тимчасовими заробітками через відсутність можливості знайти підходящу роботу, яка б відповідала її трудовому стажу, рівню освіти та відповідною заробітною платою (з урахуванням вартості оренди житла та проживання у Київській області).
Її неповнолітньому сину, ОСОБА_2 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, що підтверджується Рішенням Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 08 лютого 2024 року №11/87 «Про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів неповнолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Через деякий час після переїзду позивач дізналася про стрімке погіршення стану здоров'я свого тата ОСОБА_4 , який залишився проживати разом з дружиною (її матір'ю) на окупованій території. Йому через відсутність на окупованій території доступу до кваліфікованої медичної допомоги дуже пізно діагностували рак легенів з множинними метастазами. Позивач постійно відчувала сильний біль та душевні страждання через свою безпорадність та відсутність можливості допомогти своїм рідним. Не мала можливості навіть бути присутньою на похованні свого тата, щоб попрощатися та провести його в останню путь. Крім того, довелося через суд встановлювати факт смерті її тата на окупованій території, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року справа № 369/8515/22 (провадження № 2-0/369/269/22).
Внаслідок воєнних дій відповідача на території України та зазначених вище подій позивачу та її сину завдано моральної шкоди, яка полягає у погіршенні морально-психологічного стану, внаслідок негативного впливу у наслідків військової агресії російської федерації, саме через дії відповідача вона разом з родиною була позбавлена звичного ритму життя, змушена була покинути власне житло та рідне селище, в якому проживають її батьки, рідні, друзі та знайомі, з якими були сформовані довготривалі соціальні та родинні зв'язки, налагоджений побут, постійне місце роботи, що призвело до погіршення морального, майнового стану, настрою та здоров'я в цілому.
Розмір моральної шкоди, завданої позивачу та її сину, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, вона оцінює у 2500000 гривень 00 копійок (два мільйона п'ятсот тисяч гривень нуль копійок) кожному, що еквівалентно 60585 доларів США 50 центів (шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять доларів США п'ятдесят центів) і/або 54893 Євро 05 центів (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто три Євро п'ять центів).
За даними загальнодоступного офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua за посиланням https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates офіційний курс гривні щодо іноземних валют станом на 04.09.2024 становить: Долар США - 41,2640 гривень; Євро -- 45,5431 гривень, що підтверджується скріншотом із зазначеного сайту. Тобто, якщо 2500000 гривень: 41,2640 гривень за один долар США = 60585 доларів США 50 центів, а якщо 2500000 гривень : 45,5431 гривень за один Євро = 54893 Євро 05 центів. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
09.09.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче провадження у справі.
18.11.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Позивачі в прохальній частині позовної заяви просили проводити розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Представник держави російська федерація, у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду, а також шляхом розміщення друкованого тексту оголошення на сайті судової влади, про що свідчать матеріали справи, також не скористався правом на надання відзиву.
Будь-яких клопотань на адресу суду від сторони відповідача не надходило.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18. Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмових відзивів на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання в силу вимог ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дана ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явилися всі учасники такої справи.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язок держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Основного Закону України).
За положеннями ст.1 Закону України "Про оборону України", збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України "Про особливості Державної Політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України стала окупація частини території України.
Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: "Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України".
Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка селища Манойлешти, Унгенського району, Республіки Молдова, є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим Великолепетиським РВ УМВС України в Херсонській області 21 червня 2006 року .
З матеріалів справи вбачається, що з 17 червня 2006 року позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 17 червня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Великолепетиського районного управління юстиції Херсонської області.
Як зазначено позивачкою, що за час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжям було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 11.07.2007 року, посвідченим державним нотаріусом Великолепетиської державної нотаріальної контори Херсонської області Ващенко А.М. 11.07.2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1233 (бланки серії ВЕР №160315, ВЕР №160316) та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16513703, виданим 02.11.2007 року Комунальним підприємством «Каховське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради.
Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Таким чином, мені на праві спільної сумісної власності подружжя належить 1/2 частка вищезазначеного житлового будинку.
В період шлюбу народився син, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Херсон Херсонської області, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 12 грудня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Великолепетиського районного управління юстиції Херсонської області. На даний час йому виповнилося сімнадцять років, він є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі ID карти № НОМЕР_4 ; дата видачі: 28.12.2020; дійсний до 28.12.2024; орган, що видав 6517, запис №20061202-04094.
Разом з сином вони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України окупована № 309 від 22.12.2022 року, Великолепетиська селищна територіальна громада тимчасова окупована з 24 лютого 2022 року та щодо якої ще не визначена дата завершення тимчасової окупації.
Позивачка разом з родиною, в період з 24 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року, проживали під окупацією російської федерації в рідному селищі з надією на його швидку деокупацію. Російські військові пересувалися на танках та різних видах військової техніки з відкритими люками та наставляли зброю та всіх перехожих. Цілодобово військові рф здійснювали обстріли правобережжя Херсонської області, через що за час проживання в окупації вони перебували в постійному нервовому стресі, великій напрузі та страху за своє, рідних та близьких життя, а в першу чергу за життя свого неповнолітнього сина після новин про деокупацію м. Ірпінь та м. Буча Київської області, де хлопців підліткового віку та чоловіків розстріляли.
Крім того, російськими військами було обмежене їхнє пересування по території селища, заїхала різна військова техніка, у зв'язку з відрізанням всіх шляхів, у їх навіть не було елементарного для проживання хліба та продуктів харчування, ліків вони не могли отримати кваліфіковану медичну допомогу, повністю було перервано (відрізано) їхній зовнішній зв'язок зі світом (відсутній будь-який телефонний зв'язок та інтернет) та інше. Їхній будинок розташований на лівому березі та поруч з річкою Дніпро і коли російські військові заїхали на різній тяжкій військовій техніці та почали її закопувати вздовж берегу річки Дніпро поруч з їхнім будинком, вони зібрали вночі за дві години речі та зранку 25 квітня 2022 року виїхали селища, бо зрозуміли що знаходяться на лінії активних бойових дій. Під час виїзду з окупованої території їм довелося проїхати більше 30 блокпостів з угрупувань російських військових, на одному з них в напрямку Бериславського району Херсонської області, їхню колону з більше як 10 автомобілів більше трьох годин тримали під прицілом автоматів сформованої цілої колони з військових рф в якості живого щита для забезпечення безпечного пересування вздовж дороги колони військової техніки російської федерації.
У зв'язку з військовою агресією збройними силами та іншими військовими формуваннями російської федерації на території їхнього з родиною проживання, а саме селища міського типу Велика Лепетиха Каховського району Херсонської області постійно здійснювалися обстріли та населений пункт й досі перебуває під окупацією військових формувань російської федерації з першого дня повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації, позивач вимушена була разом зі своєю родиною негайно покинути рідне селище, шукати безпечні умови для життя своєї родини та переїхати до міста Боярка Фастівського району Київської області, де зараз фактично проживають разом з сином та зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб: від 28.04.2022 року № 3223-7001076839, № 3223-7001076652 та від 23.01.2024 №3223-7001953518, № 3223-7001953538.
В результаті переїзду вони втратили власне житло, перебували в постійному стресі та напрузі, довелося буквально з нуля розпочинати та облаштовувати своє життя, займалися постійними пошуками орендованого житла, влаштовувати сина до навчального закладу, перебивалися тимчасовими заробітками. Позивачка втратила постійне улюблене місце роботи, оскільки до початку повномасштабного вторгнення працювала у Великолепетиському районному суді Херсонської області на посаді помічника судді, а після переїзду доводиться перебиватися тимчасовими заробітками через відсутність можливості знайти підходящу роботу, яка б відповідала її трудовому стажу, рівню освіти та відповідною заробітною платою (з урахуванням вартості оренди житла та проживання у Київській області).
Її неповнолітньому сину, ОСОБА_2 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, що підтверджується Рішенням Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 08 лютого 2024 року №11/87 «Про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів неповнолітній дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
Через деякий час після переїзду позивачка дізналася про стрімке погіршення стану здоров'я свого тата ОСОБА_4 , який залишився проживати разом з дружиною (її матір'ю) на окупованій території. Йому через відсутність на окупованій території доступу до кваліфікованої медичної допомоги дуже пізно діагностували рак легенів з множинними метастазами. Позивач постійно відчувала сильний біль та душевні страждання через свою безпорадність та відсутність можливості допомогти своїм рідним. Не мала можливості навіть бути присутньою на похованні свого тата, щоб попрощатися та провести його в останню путь. Крім того, довелося через суд встановлювати факт смерті її тата на окупованій території, що підтверджується рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 вересня 2022 року справа № 369/8515/22 (провадження № 2-0/369/269/22).
Внаслідок воєнних дій відповідача на території України та зазначених вище подій позивачу та її сину завдано моральної шкоди, яка полягає у погіршенні морально-психологічного стану, внаслідок негативного впливу у наслідків військової агресії російської федерації, саме через дії відповідача вона разом з родиною була позбавлена звичного ритму життя, змушена була покинути власне житло та рідне селище, в якому проживають її батьки, рідні, друзі та знайомі, з якими були сформовані довготривалі соціальні та родинні зв'язки, налагоджений побут, постійне місце роботи, що призвело до погіршення морального, майнового стану, настрою та здоров'я в цілому.
Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Таким чином, розмір моральної шкоди, завданої позивачу та її сину, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, вона оцінює у 2500000 гривень 00 копійок (два мільйона п'ятсот тисяч гривень нуль копійок) кожному, що еквівалентно 60585 доларів США 50 центів (шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять доларів США п'ятдесят центів) і/або 54893 Євро 05 центів (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто три Євро п'ять центів).
За даними загальнодоступного офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua за посиланням https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates офіційний курс гривні щодо іноземних валют станом на 04.09.2024 становить: Долар США - 41,2640 гривень; Євро -- 45,5431 гривень, що підтверджується скріншотом із зазначеного сайту. Тобто, якщо 2500000 гривень: 41,2640 гривень за один долар США = 60585 доларів США 50 центів, а якщо 2500000 гривень : 45,5431 гривень за один Євро = 54893 Євро 05 центів.
Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно зі ст. 15 Конвенції зазначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Згідно із вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової)шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №686/13212/19. Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про Судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди"№4 від 31 березня 1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин.
Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
У пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст.12 та 81 ЦПК України.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 95 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомим є (тобто таким, що не потребує доказування) те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії рф, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження - військове вторгнення рф до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.74.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Відповідно до частини третьої статті 82 ЦПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння Відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 82 ЦПК є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі
№ 686/10520/15-ц.
Таким чином, Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 2500000 гривень 00 копійок (два мільйона п'ятсот тисяч гривень нуль копійок), що еквівалентно 60585 доларів США 50 центів (шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять доларів США п'ятдесят центів) і/або 54893 Євро 05 центів (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто три євро п'ять центів, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 12, 13, 23, 77, 79-80, 81, 89, 141, 263, 264, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1192 ЦК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені та в інтересах неповнолітнього діє його законний представник ОСОБА_1 до російської федерації в особі уряду російської федерації про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України - задовольнити повністю.
Стягнути з російської федерації в особі уряду російської федерації (вул. Краснопресненська набережна, 2, м. Москва) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса зареєстрованого місця провживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 моральну шкоду спричинену через збройну агресію російської федерації проти України у розмірі 2500000 гривень 00 копійок (два мільйона п'ятсот тисяч гривень нуль копійок), що еквівалентно 60585 доларів США 50 центів (шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять доларів США п'ятдесят центів) і/або 54893 євро 05 центів (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто три євро п'ять центів).
Стягнути з російської федерації в особі уряду російської федерації (вул. Краснопресненська набережна, 2, м. Москва) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса зареєстрованого місця провживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 моральну шкоду спричинену через збройну агресію російської федерації проти України у розмірі 2500000 гривень 00 копійок (два мільйона п'ятсот тисяч гривень нуль копійок), що еквівалентно 60585 доларів США 50 центів (шістдесят тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять доларів США п'ятдесят центів) і/або 54893 Євро 05 центів (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот дев'яносто три Євро п'ять центів)
Судові витрати покласти на відповідача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено: 08.12.2025 року.
Суддя А.В. Янченко