Справа № 279/5943/25
Провадження № 2/279/2688/25
08 грудня 2025 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Гончаровою Ю.Ю., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу №279/5943/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві про визнання батьківства та внесення змін у дані про батька,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві про визнання батьківства. В обгрунтування своїх вимог зазначив, що в 3.06.2014 року по 04.01.2024 року він перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 . Зазначив, що у вказаний період вони з відповідачем проживали однією сім'єю, на одній житловій площі, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Шлюб ними не реєструвався. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 , який проживав з ними на одній житловій площі до 04.01.2024 року. При реєстрації сина у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану м. Києва запис про батька у свідоцтві про його народження був зроблений зі слів відповідача, оскільки він (позивач) в той період був відсутнім у м. Києві і не був присутнім при реєстрації народження сина. Йому було відомо, що 16 жовтня 2015 року відповідач за їх спільним рішенням планувала подати до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану документи щодо реєстрації та отримання свідоцтва про народження сина. Оскільки на запланований відповідачем день візиту до Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану м. Києва, він з поважних причин не мав змоги бути присутнім при реєстрації сина (саме в цей час він перебував у терміновому відрядженні за межами м. Києва), то перед від'їздом у відрядження він залишив ОСОБА_3 копії належним чином завірених документів, необхідних для здійснення реєстрації сина, а саме: нотаріально завірену копію паспорта, нотаріально завірену копію довідки РНОКПП, спільну заяву щодо реєстрації їхньої спільної дитини, яка була підписана особисто ним та ОСОБА_3 та в якій прізвище дитини вказувалося, як ОСОБА_5 . В подальшому відповідач йому повідомила, що при реєстрації народження сина ОСОБА_4 у свідоцтві про його народження в графі батько був записаний, батько - ОСОБА_6 , а не він - ОСОБА_1 , причиною цього було нібито те, що працівник відділу державної реєстрації актів цивільного стану відмовила записати його батьком ОСОБА_4 , так як вони з ОСОБА_7 не перебували у зареєстрованому шлюбі і він не був відсутнім при реєстрації народження сина. Стало відомо в ході підготовки даного позову, запис у Книзі реєстрації народжень стосовно батька ОСОБА_4 вчинено відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України, оскільки ОСОБА_3 не надала працівнику органу державної реєстрації спільну заяву батьків про реєстрацію сина, яка в неї на той час була наявна. Чому вона так вчинила йому не відомо. Крім того, він матеріально забезпечував сім'ю, здійснював оплату навчання сина в ліцеї та утримував його матеріально, щомісячно пересилаючи відповідачу немалу суму коштів на утримання сина та оплату його навчання в ліцеї. Вирішити питання про внесення відповідних змін у актовий запис та свідоцтво про народження сина у добровільному порядку відповідач не бажає, тому він вимушений звертатися за вирішенням вказаного питання до суду. Відтак просить визнати його - ОСОБА_1 батьком - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та зобов'язати Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису №3170 від 02 жовтня 2015 року про народження ОСОБА_8 у дані про батька дитини.
Відповідачем подано відповідь на відзив, в якому зазначила, що позовні вимоги в частині встановлення батьківства та внесення зміни до актового запису про народження дитини "по батькові" визнає, оскільки не заперечує, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_1 та не заперечувала проти реєстраціїї батька позивача, навіть просила про це. Разом з тим позивач не бажав реєструвати себе батьком сина, пояснював, що він займається якоюсь діяльністю, що може нашкодити сім'ї, то не мав паспорта, то мав інші важливі справи. Крім того, вказує що єдиним належним і допустимим доказом у справі є судова генетична експертиза, клопотання про призначення якої позивачем не подавалося.
Позивачем подано відповідь на відзив вказав, що відповідач не заперечує проти позову про визнання його батьком дитини. Крім того, зауважує, що судова практика виходить із того, що у даній категорії справ єдиним доказом є генетична експертиза не заслуговує на увагу, оскільки якщо сторони не заперечують батьківство, як в даному випадку, то призначення експертизи не потребується.
Позивач та його представник в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Відповідач просить розглянути справу у її відсутність та відсутність її представника, не заперечує проти встановлення факту білогічного батьківства у законному порядку, однак вважає, що суд має оцінити не лише формальні підстави, а й мотиви позивача, його поведінку та здатність діяти в найкращих інтересах дитини.
Представник третьої особи проти задоволення позову не заперечив, розгляд справи просив проводити за його відсутності, про що подав заяву до суду.
Вислушавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 3.06.2014 року по 04.01.2024 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .
Відповідно до актового запису про народження №3170 від 02.10.2015 року батьками дитини вказані: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_3 . З якого вбачається, що видано витяг про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.1 ст.135 СК України.
Тобто, відомості про батька дитини внесені на підставі ст.135 СК України, тобто зі слів матері.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п.1 ч.2 ст.125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 128 СК України передбачено, що за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).
Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Крім того, для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
У постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц, провадження №61-6030св18 Верховний Суд зазначив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц, провадження № 61-29614св18, Верховний Суд зазначив про те, що враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, встановлення факту кровного споріднення між батьком і дитиною не може вважатись об'єктивним за відсутності висновку судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, навіть у випадку визнання позову про визнання батьківства відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 ст. 77 ЦПК).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту батьківства щодо малолітньої дитини. В обґрунтування позову позивач зазначив, що між ним та матір'ю дитини існували стосунки, внаслідок яких, на його переконання, народилась дитина. Відповідач позов визнала, однак доказів, що підтверджують біологічне походження дитини від позивача, надано не було.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. У справах про встановлення факту батьківства визначальним доказом є висновок судово-молекулярно-генетичної експертизи, який дозволяє з науковою достовірністю встановити факт споріднення.
Позивач не заявив клопотання про призначення генетичної експертизи, а інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт батьківства, не подав.
Верховний Суд у постановах від 18.04.2024 у справі № 641/8921/21 та від 24.01.2024 у справі № 367/4662/22 наголосив, що визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для його задоволення. Суд зобов'язаний перевірити доведеність обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За відсутності доказів біологічного споріднення суд не може задовольнити позов, навіть якщо відповідач визнає його.
Водночас огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі №367/4662/22 дає підстави стверджувати, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі. Ба більше, у разі відсутності висновку судової молекулярно-генетичної експертизи не виключається встановлення батьківства на підставі інших доказів (письмові, речові, електронні докази, висновки експертів, показання свідків).
Отже, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.
Позивачем зазначалось, що з 03.06.2014 по 04.01.2024 перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, за вказаний період проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільно виховували їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , однак об'єктивних доказів спільного проживання сторін як чоловіка та жінки, ведення спільного господарства, а тим самим утримання та виховання відповідачем дітей з 2014 по 2024 рік суду не надано.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач має не просто ставити питання про встановлення батьківства, а і навести конкретні докази щодо батьківства.
Щодо твердження сторони позивача, що відповідач не заперечує батьківство, тому призначення експертизи не потребується не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять будь яких доказів щодо спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту батьківства. Відсутність клопотання про проведення генетичної експертизи, а також неподання інших доказів, які б підтверджували біологічний зв'язок між позивачем і дитиною, унеможливлюють встановлення такого факту у судовому порядку.
Разом з цим, пунктом 2.13.4. «Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, передбачено, що підставою для внесення змін в актовий запис цивільного стану є, в тому числі, заява про визнання батьківства.
Отже, суд роз'яснює сторонам право урегулювання вказаних відносин в поза судовому порядку.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 212-215, 263-265 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві про визнання батьківства та внесення змін у дані про батька, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано .
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання/реєстрації/знаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса місця проживання/знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП- НОМЕР_2 . адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві адреса місця проживання/реєстрації/знаходження: 02100, м.Київ, вул. Верховної Ради,8/20, ЄДРПОУ -26088676.
Суддя Леся НЕДАШКІВСЬКА
копія згідно з оригіналом