Справа № 296/11747/25
2/296/4224/25
про залишення позовної зяви без руху
"06" листопада 2025 р. м.Житомир
Суддя Корольовського районного суду м.Житомира Адамович О.Й., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до громадянина Республіки Польщі ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Стадника В.С. звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаним позовом та відповідно до змісту позовних вимог просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який було зареєстровано 11 березня 2016 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, серія НОМЕР_1 , актовий запис №283.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення Закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Згідно ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими Цивільним процесуальним Кодексом України.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно ч. 2 ст. 28 чинного ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до системного аналізу положень статтей 27, 28 ЦПК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» місце проживання або перебування особи в Україні повинно бути зареєстроване в установленому законом порядку.
Звертаючись до суду з цим позовом, представник позивача зазначає, що сторони одружились 11 березня 2016 року в Україні, в м. Житомир, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. Відповідач ОСОБА_2 - громадянин Республіки Польща. Обоє з подружжя постійно проживають за кордоном, зокрема, у Великобританії.
Також представник позивача зазначає, що сторони спільних дітей не мають.
Обґрунтовуючи вибір підсудності, представник позивача покликається на ч. 2 ст. 28 ЦПК України та зазначає, що до позовної заяви додається спільна заява сторін як домовленість про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Установлено, що до позовної заяви не додано спільної заяви подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд цієї справи за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Разом з тим, суд вважає доцільним звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Суддею на виконання приписів ст. 187 ЦПК України було направлено запит для встановлення зареєстрованого місця проживання позивача.
Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Житомирській області ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте 27.09.2021 року знята з реєстрації.
Таким чином, позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні.
Представник позивача, обґрунтовуючи вимоги позову та вибору підсудності справи, підтверджує, що ані позивач, ані відповідач наразі не мають зареєстрованого місця проживання в Україні, однак покликається на «останнє відоме зареєстроване місце проживання» позивача.
Дійсно, законодавець надає право вибору альтернативної підсудності та використовує поняття за «останнім відомим місцем проживання», зокрема, в частині 9 статті 28 ЦПК України, відповідно до якої позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Аналіз наведеної норми процесуального закону дає підстави для висновку, що підсудність спору може визначатись за останнім відомим місцем проживання саме відповідача, а не позивача і лише тоді, коли місце проживання або перебування відповідача невідоме.
Національне законодавство України не передбачає можливості визначення підсудності спору за «колишнім зареєстрованим місцем проживання позивача».
Позов не містить жодного доказу того, що відповідач будь-коли був зареєстрований та проживав в Україні. Позов не містить обґрунтувань та доказів можливості застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 28 ЦПК України.
Позивач документально не підтвердила відомості про останнє відоме місце проживання відповідача.
Отже, для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 слід обґрунтувати та документально підтвердити наявність підстав звернення саме до Корольовського районного суду міста Житомира.
Також представник позивача у позовній заяві просить направити даний позов до Верховного Суду для визначення підсудності у порядку ст. 29 ЦПК України, оскільки відповідач є іноземцем та сторони фактично проживають за межами України.
Відповідно до ст. 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.
Слід зазначити, що клопотання про визначення підсудності згідно ст. 29 ЦПК України подається безпосередньо до Верховного Суду позивачем або його представником. При цьому суд звертає увагу, що позивачем не було додано доказів проживають за межами України сторін.
Крім того слід зазначити, що питання з'ясування місця проживання відповідача впливає не лише на визначення підсудності спору, але й на можливість судом належного виконання вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, надіслання йому копії позовної заяви з додатками, судової повістки з повідомленням про розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Положення Цивільного процесуального кодексу України передбачають необхідність вручення відповідачу позовної заяви із доданими до неї документами, надання можливості відповідачу подати відзив на позов, докази по справі, скористатись іншими процесуальними правами, визначеними законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації від 27.06.2008 року № 1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02.07.2008 року № 573/15264, у разі, якщо при розгляді цивільної справи у суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 року №1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
В такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Наведене дає підстави для висновку, що позовна заява не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до якого позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Крім того позивач, звертаючись до суду з цим позовом, належним чином не виконала вимоги ч. 1 ст. 177 ЦПК України, відповідно до якої позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України в разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Основною метою використання опису вкладення є одержання відправником офіційних доказів направлення адресату конкретного переліку документів.
Листування з описом вкладення на відміну від інших відправлень (в тому числі рекомендованим листом) підтверджує вміст конверту, у якому направляється звернення, а тому заповнений у двох примірниках бланк опису вкладення є обов'язковим додатком.
Як убачається з доданих до позовної заяви документів, на підтвердження надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками, представником позивача надано копію опису вкладення до листа, адресованого ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_1 .
Суд повторює, що позовна заява не містить документального підтвердження, що відповідач будь-коли проживав за вказаною адресою та не має зареєстрованого місця проживання в Україні.
Крім того вбачається, що представник позивача 15.07.2025 року вже звертався з такою позовною заявою, яка ухвалою від 10.09.2025 року повернута позивачу. А тому докази надсилання копії позовної заяви (без додатків) за вказаною адресою також не можна вважати належним виконанням вимог ч. 7 ст. 43 ЦПК України, оскільки позивач звернувся до суду з новим позовом.
Не можна вважати виконання вимог посилання представника позивача на надсилання копії позовної заяви на електронну пошту позивача та відповідача, оскільки будь-яких підтверджуючих даних, що така адреса належить, зокрема відповідача не надано.
Акт прийому-передачі позову 19.06.2025 року також не є доказом обізнаності відповідача про позовну заяву, оскільки такий акт не містить підпису ОСОБА_2 .
З наведеного слідує, що позивач належним чином не виконав вимоги процесуального закону, оскільки не надав доказів надіслання відповідачу та/чи отримання відповідачем копії позовної заяви з додатками.
Вказані недоліки перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Недоліки необхідно усунути шляхом виконання всіх вимог зазначених в цій ухвалі суду та поданням позовної заяви в новій редакції з усуненими недоліками.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України, передбачено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Разом із тим, суд роз'яснює, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 175, 185, 260, 353 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до громадянина Республіки Польщі ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків терміном п'ять днів з дня вручення копії ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків у встановлені строки, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. Й. Адамович