Справа № 605/207/25
Провадження № 2/161/4573/25
26 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Антіпової Т.А.
за участю секретаря судового засідання Семенової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
02.07.2025 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшли матеріали цивільної справи № 605/207/25, відповідно до ухвали Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03.06.2025.
Відповідно до даної позовної заяви позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 395,00 гривень та судові витрати.
Вимоги мотивує тим, що 09.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 4813840, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн. на строк 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна процентна ставка 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «Мілоан» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу № 07Т від 13.09.2021 року.
Заборгованість відповідача за кредитним договором становить 31 395 гривень, з них:
7 000 грн. - тіло кредиту, 23 625 грн. - проценти за користування кредитом, 770 грн. - комісія.
Позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також покласти на нього судові витрати.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (а.с. 74).
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
30 липня 2025 року на адресу суді від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив (а.с. 80-85).
Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що договір № 4813840 від 09 травня 2021 року, анкету заяву на кредит № 4813840 від 09 травня 2021 року, відповідач ОСОБА_1 не підписувала, ні власноручно, не електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.
Зазначає, що ні з ТОВ «Мілоан», ні з ТОВ «Діджи Фінанс» не укладала ніяких договорів, ніяких грошових коштів не отримувала, банківська картка, на яку надходили оспорюванні позивачем кошти, ніколи не належала ОСОБА_1 , доказом чого є довідки банків України з усіма відкритими та закритими на ім'я ОСОБА_1 рахунками, та прив'язаними до них платіжними картками за період ще з 2012 року по даний час.
Позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем по справі. Також позивачем не надано доказів на підтвердження отримання відповідачем коштів та користування ними. За вказаних обставин, відсутні підстави вважити, що кредитний договір № 4813840 від 09 травня 2021 року є взагалі укладеним. Зазначає що позовні вимоги є безпідставними та неправомірними.
Повідомляє що орієнтовна сума понесених судових втрат із розглядом справи ОСОБА_1 становитиме 5 299 гривень - понесені витрати на правничу допомогу.
З огляду на викладене просила відмовити в задоволенні позову та стягнути з позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу (а.с.80-100).
26 серпня 2025 року на адресу суду від представникам позивача надійшли додаткові пояснення у справі. У письмовій відповіді на відзив позивач вказав, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення від 09.05.2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 4813840 від 09 травня 2021 року. Первісний кредитор є належною фінансовою установою, яка надала кредит у встановленому законом порядку. Фактичне зарахування коштів на платіжну картку відповідача здійснене банківською установою, яка не є стороною договору про споживчий кредит № 4813840 від 09 травня 2021 року, та виконує лише технічні функції з обслуговування платежу.
З огляду на зазначене, з метою підтвердження факту надання переказу кредитних коштів та їх зарахування на платіжну картку відповідача, просить витребувати у банківської установи, яка здійснила платіж, банківські виписки, платіжні доручення, та інші документи що підтверджують транзакцію (а.с.101-121).
04 вересня 2025 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення.
Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що матеріали справи не містять жодного доказу, на підтвердження отримання відповідачем коштів та користування ними. Позивачем не надано виписки по особовому рахунку, яка може бути належним та допустимим доказом щодо заборгованості за кредитом. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а тому не може слугувати доказом наявності заборгованості за кредитом (а.с.129-136).
08 вересня 2025 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про доручення доказів, а саме долучити до матеріалів справи довідку АТ «Таскомбанк» від 04.09.2025 №2196/47.7.-Д, як доказ відсутності рахунків відповідача у даному банку (а.с.137-142).
09 вересня 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Представник позивача зазначає, що, враховуючи порядок та умови надання грошових коштів у кредит, позичальник, уклавши та підписавши договір про споживчий кредит № 4813840 від 09.05.2021, мав можливість на власний розсуд розпорядитися кредитними коштами, зокрема, перерахувати їх на картковий рахунок третьої особи, у зв'язку з чим неемітування на ім'я відповідача платіжної картки № НОМЕР_1 не може вважатися доказом того, що ним не були отримані кредитні кошти відповідно до зазначеного договору.
Звертають увагу суду на те, що позичальник міг навмисно вказати картковий рахунок, який належить третій особі, з метою у подальшому уникнути відповідальності за неналежне виконання умов договору. Просять задовольнити у повному обсязі позові вимоги позивача у справі за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.143-147).
23 вересня 2025 року на адресу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, з яких вбачається, що надана відповідачем довідка АТ «Таскомбанк» від 04.09.2025 року є офіційним документом, виданим банком, який прямо підтверджує відсутність будь-яких рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1 . Така довідка має статус первинного письмового доказу відповідно до ст. 95 ЦПК України і беззаперечно спростовує твердження позивача про можливе отримання відповідачем коштів.
Позивачем взагалі не надано доказів факту перерахування коштів не тільки ОСОБА_1 , але і будь-якій іншій особі. Наголошує, що відсутні первинні документи - меморіальні ордери, банківські виписки. Таким чином, мова йде не про оцінку зарахування на «третю особу», а про повну відсутність підтвердження будь-якого перерахування кредитних коштів, що унеможливлює визнання виникнення грошового зобов'язання у ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене вище, а також на доводи та обґрунтування, викладені у відзиві від 29.07.2025, запереченні від 01.09.2025, клопотанні про долучені доказів від 05.09.2025, просить відмовити ТОВ «Діджи Фінанс» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі (а.с148-154).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано в АТ «Таскомбанк» наступні докази:
- інформацію чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1;
- виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 за період з 09.05.2021-13.05.2021 з відображенням часу зарахування коштів;
- інформацію щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № № НОМЕР_1 за період з 09.05.2021-13.05.2021;
- інформацію чи знаходиться номер телефону НОМЕР_2 в анкетних даних ОСОБА_1 ;
- ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_1, у тому числі, прізвище, ім'я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронно пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.
30.10.2025 року на адресу суду надійшли витребувані документи (а.с.135-150).
У судове засідання учасники справи не з'явились.
Представник позивача у тексті позову та відповіді на відзив просив суд розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача та його представника.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 12 та частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що 09.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 4813840, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000 грн. на строк 30 днів та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна процентна ставка 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
09.05.2021 ТОВ «Мілоан»» перерахувало грошові кошти в суми 7 000 грн. на картку № НОМЕР_1, емітовану в АТ «Таскомбанк» (а.с. 31).
Станом на 13.10.2025 року ОСОБА_1 рахунки в АТ «Таскомбанк» не відкривалися, банківська платіжна картка № НОМЕР_1 не видавалася. Фінансовий номер телефону НОМЕР_2 клієнтам АТ «Таскомбанк» не належить (відповідь АТ «Таскомбанк» на ухвалу суду від 24.09.2025 року (а.с.163-164).
13.09.2021 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» уклали договір факторингу № 07Т (а.с. 23-29), на підставі якого до фактора перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 4813840 від 09 травня 2021 року.
За розрахунком позивача, заявлена до стягнення заборгованість позичальника за кредитним договором становить 31 395 гривень, з них 7 000 грн. - тіло кредиту, 23 625 грн. - проценти за користування кредитом, 770 грн. - комісія (а.с.4-45).
Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави дійти висновку, що лише виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
В той же час, суд зазначає, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
За встановлених фактичних обставин справи суд дійшов таких висновків.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано копію договору № 4813840 від 09 травня 2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту та розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість ОСОБА_1 становить 31 395 гривень, з них: 7 000 грн. - тіло кредиту, 23 625 грн. - проценти за користування кредитом, 770 грн. - комісія.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання відповідачем коштів та користування ними. Крім цього, позивачем не надано виписки по особовому рахунку, яка може бути належним та допустимим доказом щодо заборгованості за кредитом. Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а тому не може слугувати доказом наявності заборгованості за кредитом.
Також, до матеріалів справи приєднано платіжне доручення від 09.05.2021 року, за яким здійснено переказ коштів на ім'я ОСОБА_1 в розмірі 7 000,00 грн. для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1.
Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач повинен був довести обставину надання кредиту відповідачу ОСОБА_1 .
За результатами витребування доказів судом було з'ясовано, що у АТ «Таскомбанк» відсутня інформація про фізичну особу ОСОБА_1 , карткові рахунки на її ім'я не відкривалися.
Відповідно до ч.1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором не підтверджені належними доказами, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат у справі суд зазначає наступне.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У своїй постанові від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17 Верховний Суд прийшов до висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Судом встановлено, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідача надано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 16.07.2025 року; калькуляцію вартості з надання правничої допомоги за договором від 16.07.2025 року на суму 5 299,00 гривень, акт приймання-передачі виконаних від 28.07.2025 року, в якому зазначено вартість послуг 5 299,00 гривень, та квитанцію про переказ готівки № 22 на суму 5 299,00 гривень.
При цьому, суд дійшов висновку саме про відмову в задоволенні позову. Внаслідок чого саме відповідач набув право на компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи за рахунок позивача.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій при розгляді справи, суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та належним чином підтвердженими.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та складності), розумності їхнього розміру та конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
З огляду на наведене, зважаючи на принцип розумності та справедливості, положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, а також те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог сторони позивача повністю, суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат з надання професійної правничої допомоги пропорційно до розміру вимог, в задоволенні яких відмовлено, а саме в сумі 5 299,00 гривень.
На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати по сплаті судового забору - залишити за позивачем.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 299,00 (п'ять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 42649746
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повний текст рішення виготовлено 05 грудня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.А. Антіпова