П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/6006/25
Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,
повний текст судового рішення
складено 29.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів - Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ), НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_6 ), НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_4 ) (далі - ВЧ НОМЕР_4 ), НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_6 ) (далі - ВЧ НОМЕР_6 ), НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) та просила:
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_6 , які полягають у не нарахуванні і не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 р. №44 (далі Порядок №44);
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_6 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови КМУ від 17.07.2003 р. №1078 (далі Постанова №1078) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 05.07.2021 р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_6 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 05.07.2021 р. із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2021 р. по 13.12.2021 р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.07.2021 р. по 13.12.2021 р. із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078, у фіксованій величині, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44;
- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_4 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.12.2021 р. по 31.12.2022 р.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.12.2021 р. по 31.12.2022 р. із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078, у фіксованій величині, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 05.07.2021 р. по день фактичної виплати;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 13.12.2021 р. по день фактичної виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.10.2017 р. по 28.02.2018 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_4 , ВЧ НОМЕР_6 , ВЧ НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. із застосуванням щомісячної фіксованої індексації відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою №1078 (далі Порядок №1078).
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану індексацію у розмірі 4448 (чотири тисячі чотириста сорок вісім) грн. 22 коп. за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у загальному розмірі 257996 (двісті п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 76 коп. відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_6 , ВЧ НОМЕР_2 , ВЧ НОМЕР_4 .
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.11.2023 р. №695-ОС "Про особовий склад" старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.
08.01.2025 р. позивачка звернулася до відповідачів із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. з встановленням базового місяця січень 2008 року; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у відповідності до абз.4 п.5 Порядку №1078, тобто різницю між сумою індексації, виплаченої за лютий 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулося в березні 2018 року (щомісячна фіксована сума індексації); надати довідку розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. належної до виплати грошової суми індексації з розрахунком по місяцях із зазначенням базового місяця.
Листом від 05.02.2025 р. № 09/С-176/794 ВЧ НОМЕР_4 надала довідку-розрахунок виплаченої індексації та повідомила, що відповідно до Постанови №1078 починаючи з січня 2016 року сума індексації змінюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу). В березні 2018 року збільшено розмір посадового окладу, що призвело до збільшення грошового забезпечення. Березень 2018 року є базовим для обчислення індексації. Підстави для нарахування фіксованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р. відсутні.
Від ВЧ НОМЕР_2 та ВЧ НОМЕР_6 позивачка відповіді не отримала.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Також суд зазначив, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачці індексацію-різницю за період, починаючи з 01 березня 2018 року, та не вирішував питання щодо наявності у позивачки права не цей вид індексації за спірний період.
Також суд дійшов висновку, що позивачка має право на компенсацію сум податку.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон).
Відповідно до ст.2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст.4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст.5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком №1078, п.1-1 якого визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
З аналізу наведеного вбачається, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи, при цьому, зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року, останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
На момент виникнення спірних правовідносин, визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до Постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до п.13 Постанови №1294, вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою пов'язується встановлення базового місяця індексації.
Вищевказана Постанова діяла до дати набрання чинності Постанови №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме до 01 березня 2018 року.
З аналізу наведеного можна дійти висновку, що в період дії Постанови КМУ №1294, а саме з 01.01.2008 року по 28.02.2018 року (включно), розміри посадових окладів військовослужбовців були незмінні, що свідчить про наявність підстав для визначення базовим місяцем для проведення індексації у спірний період саме січня 2008 року.
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08 листопада 2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/18, від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18 та від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин щодо застосування базового місяця січня 2008 року за період з 01 січня 2018 року по 28 лютого 2018 року.
Стосовно частини позовних вимог за період з 01.03.2018 року апеляційний суд зазначає наступне.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
У контексті наведеного, суд зазначає, що термін “індексація-різниці» фактично запроваджений Верховним Судом у постанові від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, як позначення другого виду індексації грошового забезпечення право на яку виникає на підставі абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Як зазначено Верховним Судом у пункті 102 постанови у вказаній справі, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Верховний Суд у пункті 106 вказаної постанови виснував, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Так, Верховний Суд у пункті 108 тієї ж постанови дійшов висновку, що якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 по справі № 400/3826/21, від 28 серпня 2023 року по справі № 420/17338/22, від 28 серпня 2023 року по справі № 420/17338/22, від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21.
Судом встановлено, що у березні 2018 року величина приросту індексу споживчих цін становила 253,3%, сума нарахованої індексації - 4463 грн. 15 коп. (1762,00*253,3)/100.
За наведеними розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30%= 4463,15 грн.
Оскільки у березні 2018 року сума, на яку збільшилось грошове забезпечення позивача у березні 2018 року з урахуванням сталих складових порівняно з лютим 2018 року є меншою, ніж 4463,15 грн., суд 1ї інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання індексації різниці за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. у розмірі 4448,22 грн. (4463,15 грн. - 14,93 грн.) на місяць.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.
У пункті 164.6 статті 164 ПК України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Згідно пункту 1 Порядку №44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4, 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначалось судом вище, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі № 380/813/22.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк