Справа № 500/4904/25
08 грудня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через представника, - адвоката Нужду Світлану Федорівну, звернувся до тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, в якому просить:
визнати протиправними дії 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області, які полягають у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за період затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року;
зобов'язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року;
визнати протиправними дії 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області, які полягають у не нарахуванні та невиплаті компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час звільнення зі служби із позивачем, всупереч вимог норми ст. 116 Кодексу законів про працю України, не вчасно здійснено розрахунки при звільненні, а саме не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки. Натомість, вказана виплата у розмірі 398742 грн 75 коп. виплачена позивачу 27 червня 2025 року. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 04.09.2025, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.09.2025 до суду від 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що відповідач здійснив усе від себе залежне, з метою своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні зі служби цивільного захисту.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу в 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області від 19.05.2025 №255-НК/64 позивача звільнено зі служби цивільного захисту та виключено зі списків особового складу.
Позивач, вважаючи, що під час звільнення зі служби із позивачем всупереч вимог норми ст. 116 Кодексу законів про працю України не вчасно здійснено розрахунки при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України, Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 №623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, якими порядок проходження служби, виплати грошового забезпечення, гарантії соціального захисту, звільнення з публічної служби чітко врегульовані та не передбачають застосування норм Кодексу законів про працю України.
Суд наголошує, що жодним з вище зазначених нормативно правових актів не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Так, Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме: статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
З матеріалів справи слідує, що на дату звільнення позивача із служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (19.05.2025) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок.
Лише 26.06.2025 проведено розрахунок з позивачем в частині виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
З огляду на наведене вище, враховуючи протиправність поведінки відповідача щодо виплати не у повному обсязі грошового забезпечення та інших сум, належних позивачу, суд дійшов висновку про те, що відповідач не дотримався обов'язку провести розрахунок із позивачем у день звільнення, тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, з огляду на що, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Поряд з цим, розрахунок компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, щодо обчислення середнього заробітку (грошового забезпечення) проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі.
Згідно з довідкою 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області №55 від 17.07.2025 середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням з кадрів ДСНС України (березень-квітень 2025 року) становив 968,40 грн.
Отож, за час затримки розрахунку за період з 20 травня 2025 року до 26 червня 2025 року розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 36799,20 грн (968,40 грн х 38 календарних дні).
З урахуванням обставин цієї справи та заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ці позовні вимоги у цій частині слід задовольнити повністю у належний спосіб шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року до 26 червня 2025 року.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за весь час затримки виплати починаючи з 20 травня 2025 року до 26 червня 2025 року та зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату такої компенсації, суд зазначає наступне.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону №2050-ІІІ затверджено "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі №2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а та ряду інших.
Таким чином, відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, повинне було здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації.
Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена фактично виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки позивача, є порушенням прав особи на отримання такої компенсації.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування правомірності його дій .
Таким чином враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.
Оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір сплачений згідно квитанції від 02.09.2025
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області, які полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року.
Зобов'язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року
Визнати протиправними дії 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області, які полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку із порушенням термінів їх виплати на суму одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 20 травня 2025 року по 26 червня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 08 грудня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- 3 державний пожежно - рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Текстильна, 18, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001, код ЄДРПОУ 38201617).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.