08 грудня 2025 року м. РівнеСправа №460/20040/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 15.07.2025 позивач перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 . 03.09.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю II групи. Проте, командуванням ВЧ НОМЕР_1 відмовлено позивачу у звільненні з військової служби. Позивач вважає поведінку відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою від 03.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у відповідача додаткові докази. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву. До електронного кабінету відповідача ухвала суду доставлена 03.11.2025.
Ухвалою від 03.11.2025 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідач відзиву не подав. Водночас, 21.11.2025 відповідач надав витребувані судом документи.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Встановлені судом обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 15.07.2025 №5584, виданою відповідачем.
03.09.2025 ОСОБА_1 звернувся з письмовим рапортом по команді до командира 1 взводу 1 навчальної роти НОМЕР_2 зведеного батальйону військової частини НОМЕР_1 та просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), який є особою з інвалідністю II групи.
Листом від 24.10.2025 №1/9802/1 відповідач повідомив позивача, що згідно Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.10.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батька позивача, окрім позивача, наявні інші члени сім'ї І ступеня споріднення - син ОСОБА_3 , 1991 р.н., якому, згідно з долучених до рапорту документів, не визначена потреба в постійному сторонньому догляді згідно з висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Виходячи з викладеного, у задоволенні рапорту на звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивачу відмовлено.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд виходить з таких міркувань.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, воєнний стан діє на даний час.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану:
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд зауважує, що на час звернення позивача з рапортом, а також на час розгляду рапорту відповідачем вищевказані положення ст. 26 Закону № 2232-ХІІ змін не зазнавали.
Отже при вирішенні цієї справи, враховуючи зміст та підстави позовних вимог, суду належить дати відповідь на питання про: 1) наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби; 2) правомірність/протиправність рішення відповідача за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд враховує, що, згідно з пунктом 225 вказаного Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 17 п. 14.29 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 (в редакції, чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Як встановлено судом, позивач 25.08.2025 за місцем проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 подав по команді рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини.
До рапорту позивач долучив нотаріально посвідчені копії: паспорта серія НОМЕР_3 ; картки платника податків; свідоцтва про народження НОМЕР_4 ; паспорта серія НОМЕР_5 ; картки платника податків; довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ № 519666; пенсійного посвідчення серія НОМЕР_6 ; висновку № 443 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_7 ; заяви ОСОБА_2 ; довідки від 15.07.2025; паспорта для виїзду закордон.
Рапорт позивача від 25.08.2025 зареєстрований за вх. № 1/6844 від 03.09.2025.
В рапорті від 25.08.2025 позивач вказав про своє небажання проходити військову службу та просив звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2 , 1968 року народження, є батьком позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 , повторно виданим 15.10.2025 Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 10.07.2020 серії 12 ААБ №519666 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи з 02.07.2020 безтерміново.
За змістом висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) Комунального некомерційного підприємства “Здолбунівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Здолбунівської міської ради Рівненської області від 24.07.2025 №443 ОСОБА_2 , 1968 року народження, рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 24.07.2026.
Копії вказаних довідки до акту МСЕК та висновку ЛКК було долучено позивачем до рапорту від 25.08.2025.
Таким чином, необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком позивача підтверджується відповідними медичними документами.
Згідно з витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 30.10.2025 №1425/10-27, виданим Здолбунівською міською радою уповноваженому власнику (співвласнику, наймачу) житлового приміщення (будинку), членові житлово-будівельного кооперативу ОСОБА_4 (мати позивача), адреса АДРЕСА_1 , станом на 30.10.2025 в електронному реєстрі територіальної громади за зазначеною адресою зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована з 27.12.2006 по т.ч.; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 06.08.2018 по т.ч.; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 18.09.2025 по т.ч.
Витягом з реєстру територіальної громади стверджено, що ОСОБА_1 зареєстрований за вищевказаною адресою 18.09.2025.
09.08.2025 Здолбунівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснено державну реєстрацію розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , про що складено відповідний актовий запис №24 та видано Свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_7 .
Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.10.2025, затвердженим начальником Рівненського РТЦКСП 02.10.2025, складеним на виконання запиту ВЧ НОМЕР_1 від 11.09.2025 (вх.№8712 від 11.09.2025) щодо підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю 2 групи першого ступеня спорідненості батьком ОСОБА_2 військовослужбовцем ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , встановлено:
"Члени сім'ї, які зобов'язані здійснювати постійний догляд: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (брат). З 2017 року перебуває за межами України на території Польщі, де офіційно працює за договором про найм на роботу. Податки з доходів були сплачені у 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках. З 21.07.2020 по 05.06.2023 отримав картку тимчасового перебування у воєводстві Любуське, а також з 26.04.2023 по 08.08.2027 поновив картку тимчасового перебування у воєводстві Любуське. Станом на дату обстеження батько ОСОБА_2 проживає сам. У зв'язку з оперативним втручанням йому була сформована стома, що обмежує його здатність до самообслуговування".
Як встановлено судом, саме та обставина, що у ОСОБА_2 , 1968 р.н., окрім позивача, є інший член сім'ї І ступеня споріднення - син ОСОБА_2 , 1991 р.н., який може здійснювати постійний догляд за ним, слугувала підставою для відмови у задоволенні відповідачем рапорту позивача від 25.08.2025.
Суд зауважує, що необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини під час дії воєнного стану для здійснення постійного догляду, зокрема, за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
У справі, що розглядається, наявна інформація про іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення з батьком позивача, при цьому відсутні будь-які відомості про те що інші члени сім'ї самі потребують постійного догляду.
Отже суд констатує, що визначені чинним законодавством умови для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
В частині першій статті 202 Сімейного кодексу України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Згідно зі ст. 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Таким чином, суд зазначає, що громадянин України ОСОБА_2 , 1991 р.н., має конституційний та моральний обов'язок захищати Батьківщину, а також піклуватися про свого непрацездатного батька.
Працевлаштування громадянина України ОСОБА_2 , 1991 р.н., за кордоном не звільняє його від виконання таких обов'язків. Водночас, долучені до матеріалів судової справи документи підтверджують, що ОСОБА_2 , 1991 р.н., не лише зобов'язаний, але й може забезпечити надання догляду своєму хворому батькові, що потребує постійного стороннього догляду.
Отже, при розгляді рапорту позивача та доданих до нього документів відповідач надав належну оцінку тій обставині, що у батька позивача - ОСОБА_2 , 1968 р.н., окрім позивача, є інший син ОСОБА_2 , 1991 р.н., який може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , 1968 р.н.
Відтак, суд вважає, що поведінка відповідача у справі, що розглядається, відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості та враховує всі необхідні обставини.
Матеріали судової справи об'єктивно не містять доказів існування правових підстав для звільнення позивача з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, тому, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини на підставі його рапорту від 25.08.2025 (вх.№1/6844 від 03.09.2025) відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення таким суб'єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_10 )
Повний текст рішення складений 08 грудня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко