Справа № 420/31772/24
08 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Беринда Дар'я Олександрівна, звернулася до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500080/2024/000477/2 від 15.09.2024;
визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500080/2024/000358.
Позовні вимоги умотивовані тим, що позивач при увезенні транспортного засобу на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості було надано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, у тому числі комерційний інвойс (Commercial invoice) №OD2024-576064 від 03.05.2024, згідно з яким вартість транспортного засобу становить 4300,00 доларів США, а вартість його перевезення складає 1600,00 доларів США. При цьому вказаним інвойсом у відповідній графі визначено, що доставка здійснюється саме в Україну («DELIVERY TO UKRAINE» - «ДОСТАВКА ДО УКРАЇНИ»), тому транспортні витрати в розмірі саме 1600,00 доларів США є підтвердженими. Щодо посилання митного органу на відсутність страхових документів, що містять відомості про вартість страхування, то позивачем було повідомлено, що страхування транспортного засобу не здійснювалось. Отже, позивач під час митного оформлення транспортного засобу надав документи, що містять необхідні відомості для визначення його митної вартості за основним методом - за ціною договору, а тому у відповідача не було підстав для коригування митної вартості.
Також позивач у позовній заяві просить стягнути на її користь судові витрати, в тому числі на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою від 15.10.2024 провадження у вказаній справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем 30.10.2024 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскаржувані рішення є правомірними, а коригування митної вартості відбулось за наявності на те підстав, оскільки за поданою позивачем митною декларацією (МД) №24UA500080010424U1 від 11.09.2024 спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками, унаслідок чого було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності та не містяться всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, оскільки:
1) у інвойсі продавцем зазначено, що доставка автомобіля в Україну коштує 1600 дол. США, що, за наявною у митного органу інформацією, - може відповідати тільки вартості морського перевезення від порту Incheon Korea (KR) до порту розвантаження Constanta (RO), який зазначено у CMR як місце завантаження товару на автомобіль, у зв'язку з чим вантажно-розвантажувальні роботи в порту Constanta (RO), транспортно-експедиційне обслуговування за межами України і вартість доставки до кордону України, - не враховані при декларуванні митної вартості товару;
2) у випадку якщо покупець бажає, то він може самостійно вжити заходів до забезпечення страхування вантажу, однак документи про наявність або відсутність витрат на страхування товарів покупцем до кордону України не надано.
Відповідач вказує, що оскільки в документах, які надані позивачем до митного органу разом з митною декларацією містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до пункту 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. При цьому, у рішенні про коригування митної вартості наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.
Просить відмовити у задоволенні позову.
08.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача стверджує, що вартість товару (транспортного засобу), зазначена в Інвойсі, включає у себе кінцеву вартість продукції з урахуванням експортного оформлення, уплати вивізного мита та інших зборів, а також вартість доставки до зазначеного пункту призначення, тому саме Інвойс є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів, що кореспондується з Постановою Верховного суду від 31.05.2019 у справі 804/16553/14, відповідно до якої якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів, а тому інвойс, довідка про транспортні витрати є належним підтвердженням вартості перевезення. Також вказує, що страхові документи надаються виключно за наявності, проте оскільки позивач не здійснював страхування товару, то й такі документи він не повинен був подавати. На думку позивача, відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено суду, що надані разом із митними деклараціями документи містять істотні розбіжності, в них наявні ознаки підробки, або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за імпортований товар.
Відповідачем 14.11.2024 подано заперечення на відповідь, в яких переважно з посиланням на наведену у відзиві аргументацію спростовуються доводи позивача та зазначено, що оскаржене рішення про коригування митної вартості товарів №UА500080/2024/000477/2 від 15.09.2024 складене посадовою особою митного органу відповідно до чинного законодавства України та відповідно до рекомендацій Державної митної служби України; щодо своєї форми рішення повністю відповідає наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору»; в графі 33 рішення детально розписані фактичні обставини справи, наведено належні пояснення щодо розбіжностей в наданих до митного оформлення документах, наведено повну інформацію щодо джерел, які використовувалися при визначені митної вартості оцінюваних товарів, отриману за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номерів відповідних митних декларацій, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), АСМО «Інспектор», та також обґрунтовано позицію митного органу з посиланням на відповідні норми митного законодавства України.
19.11.2024 від представника позивача повторно надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 25.11.2024 позивачу поновлено установлений ухвалою від 15.10.2024 строк для подання відповіді на відзив.
Враховуючи, що учасниками справи подані необхідні для розгляду справи заяви по суті спору та докази, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення.
Рішення ухвалюється судом в межах строку розгляду справи з урахуванням строку перебування судді у щорічній основній відпустці та на лікарняному, а також з урахуванням періодів тривалої відсутності електроенергії в будівлі суду внаслідок ракетних обстрілів збройними угрупуваннями російської федерації та тривалості повітряних тривог, оголошених в м. Одесі.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
Як встановлено судом, декларантом позивача для здійснення митного оформлення товару до Одеської митниці подана митна декларація (МД) №24UA500080010424U1 від 11.09.2024, відповідно до якої на митну територію України надійшов товар ОСОБА_2 , а саме: - товар № 1 - легковий автомобіль, такий що використовувався - 1 шт. Торгівельна марка - VOLKSWAGEN, модель - TIGUAN. Ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_1 , тип двигуна - дизель, номер двигуна - нема даних; Об'єм двигуна - 1968 см3; колісна формула - 4х4, тип кузова - універсал, календарний рік виготовлення - 01/2014 р.; модельний рік - 2014 р.; загальна кількість місць, включаючи водія - 5. Має пошкодження складових частин для усунення яких потрібен відновлювальний ремонт: деформація капота, дверей задка, заднього бампера, переднього бампера, накладки заднього бампера. Розбита решітка радіатора, фара ліва, світловідбивач заднього бампера правий. Виробник: VOLKSWAGEN AG. Країна походження: Німеччина.
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) № 24UA500080010424U1 від 11.09.2024 позивачем подані документи, які зазначені у графі 44 МД, а саме:
- рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № OD2024-576064 від 03.05.2024;
- автотранспортна накладна CMR № 2909665 від 04.09.2024
- декларацiя про походження товару (Declaration of origin) № OD2024-576064 від 03.05.2024;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 2820-202404-003476 від 02.04.2024;
- висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 418-Е/24 від 11.09.2024;
- договір про надання послуг митного брокера б/н від 05.07.2024;
- паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні № 006321060 від 06.07.2021;
- інші некласифіковані документи (Довідка) № 2024-15658 від 04.09.2024;
- інші некласифіковані документи (Заява на посв.) б/н від 11.09.2024;
- інші некласифіковані документи (Плат.кв.) № 151800 від 04.09.2024;
- інші некласифіковані документи (Фіз. огл.) б/н від 06.09.2024
За цією митною декларацією автоматизованою системою управління ризиками були встановлені наступні форми обов'язкового контролю: 117-2 Здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів спеціалізованим підрозділом митниці для перевірки числового значення заявленої митної вартості 210-1 Проведення митного огляду транспортного засобу 911-1 Здійснення фото- та/або відеофіксації виконання митних формальностей. Повідомлення до форми контролю: «Можливе заниження митної вартості транспортного засобу. Здійснити перевірку правильності визначення митної вартості транспортного засобу, у тому числі, характеристик товару, які впливають на визначення митної вартості».
Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: 1) документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; 2) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 3) копію митної декларації країни відправлення.
14.09.2024 декларантом було додатково надано коносамент, де пунктом розвантаження товару зазначено порт Constanta Румунія (RO). У своєму електронному повідомленні від 14.09.2024 декларант зазначив, що надав вичерпний перелік наявних у нього документів.
Надалі відповідач прийняв оскаржене у цій справі рішення про коригування митної вартості товарів № UА500080/2024/000477/2 від 15.09.2024, у пункті 33 якого зазначено: «…у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: у інвойсі продавцем зазначено, що доставка автомобіля в Україну коштує 1600 дол. США, що, за наявною у митного органу інформацією, може відповідати тільки вартості морського перевезення від порту Incheon Korea (KR) до порту розвантаження Constanta (RO), який зазначено у CMR як місце завантаження товару на автомобіль. Отже, вантажно-розвантажувальні роботи в порту Constanta (RO), транспортно-експедиційне обслуговування за межами України і вартість доставки до кордону України, не враховані при декларуванні митної вартості товару. У випадку якщо покупець бажає, то він може самостійно вжити заходів до забезпечення страхування вантажу. Документи про наявність або відсутність витрат на страхування товарів покупцем до кордону України не надано. Таким чином у митного органу виникають сумніви щодо достовірності зазначених у документах складових митної вартості. … 14.09.2024 декларантом було додатково надано коносамент, де пунктом розвантаження товару зазначено порт Constanta Румунія (RO). У своєму електронному повідомленні від 14.09.2024 декларант зазначив, що надав вичерпний перелік наявних у нього документів. … Оскільки декларант надіслав електронне повідомлення в якому зазначив, що надав вичерпний перелік наявних у нього документів, то, на підставі аналізу наявної у митного органу інформації згідно з положеннями п.1 ст.55 МКУ, митним органом буде здійснено коригування до рівня митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, з заявленої декларантом 5900 дол. США/ шт. до 9600дол. США/ шт. але не менш ніж 8600 євро/шт. (МД 24UA50010000134806 від 08.02.2024 9600 дол. США/шт.), з урахуванням: об'єму двигуна, моделі, року виготовлення та модельного року виготовлення».
Також відповідач склав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500080/2024/000358, якою відмовив у митному оформленні (випуску) товарів з такої причини: «Згідно ст. 55 МКУ від 13.03.2012р. №4496-VI винесено рішення про коригування митної вартості від 15.09.2024 р. № UA5000800/2024/000477/2».
Не погоджуючись з такими рішенням митного органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні цього спору суд виходить з такого.
Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі також- МК України).
Згідно частини 1 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною 2 статті 52 Митного кодексу України установлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами частини 1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Згідно з частиною1 статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до частин 2, 3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною 6 статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей Митного кодексу України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Отже, як зазначено вище, з метою підтвердження заявленої митної вартості транспортного засобу позивач подав до відповідача повний пакет документів для підтвердження визначеної ним митної вартості, передбачений статтею 53 Митного кодексу України.
Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Також в оскаржуваному рішенні відповідач, як на підставу прийняття вказаного рішення, посилається на те, що вантажно-розвантажувальні роботи в порту Constanta (RO), транспортно-експедиційне обслуговування за межами України і вартість доставки до кордону України не враховані при декларуванні митної вартості товару.
При цьому відповідач виходив з того, що декларантом додатково подано міжнародну товарно-транспортну накладну № 2909665 від 04.09.2024, відповідно до якої навантаження товару, визначеного інвойсом №OD2024-576064 від 03.05.2024, на автомобільний транспорт відбувалось у порту Constanta (RO), а місцем розвантаження зазначено Україна, м. Чорноморськ.
Відповідач зазначив в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості про наявність у митного органу інформації про те, що вартість доставки автомобіля в сумі 1600,00 дол. США може відповідати тільки вартості морського перевезення від порту Incheon Korea (KR) до порту розвантаження Constanta (RO), який зазначено у CMR як місце завантаження товару на автомобіль, а отже вантажно-розвантажувальні роботи в порту Constanta (RO), транспортно-експедиційне обслуговування за межами України і вартість доставки до кордону України, не враховані при декларуванні митної вартості товару.
У цьому аспекті суд враховує, що Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише конкретні документи), а тому оскільки законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що в Інвойсі у графі «final destination (кінцевий пункт призначення)» зазначено «DELIVERY ТО UKRAINE» (доставка до України), а також що вартість доставки до України складає 1600,00 доларів США.
Тобто, зазначена в Інвойсі ціна (5900 доларів США) включає у себе кінцеву вартість транспортного засобу з урахуванням експортного оформлення, уплати вивізного мита та інших зборів, а також вартість доставки до зазначеного пункту призначення.
Посилаючись в оскаржуваному рішенні на наявність у митного органу певного роду інформації щодо вартості перевезень, відповідач ані в рішенні, ані у відзиві не вказав, на чому ґрунтується така інформація і чим підтверджується. Не надано відповідачем до суду і відповідних доказів на підтвердження таких доводів.
Тому немає достатніх та документально підтверджених підстав уважати, що вартість транспортування товару від порту Constanta (RO) до України, м. Чорноморськ не входить до загальної вартості транспортування товару, яка визначена в інвойсі №OD2024-576064 від 03.05.2024 і повинна додаватись до митної вартості.
Щодо твердження відповідача про ненадання документів про наявність або відсутність витрат на страхування, то слід вказати, що за правилами пункту 8 частини 2 статті 53 Митного кодексу України такі документи подаються, а витрати включаються до митної вартості лише тому у разі, якщо страхування здійснювалося.
Відповідачем не доведено, що транспортування спірного товару в силу приписів будь-якого нормативно-правового акту підлягає обов'язковому страховому покриттю вантажу.
Як вказує позивач, відсутність документів, пов'язаних зі страхуванням транспортного засобу, зумовлена тим, що він не здійснював таке страхування.
За таких обставин, вказані доводи митного органу не давали підстав для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, а також не могли бути причиною для коригування митної вартості та для відмови у митному оформленні товару.
З урахуванням викладеного і положень статті 53 МК України суд вважає, що позивач не мав обов'язку додатково доводити документально ті окремі складові митної вартості, на які вказав відповідач.
Отже, сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що декларантом надані не всі документи, - є необґрунтованими. Крім того, будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Поряд з цим, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару. При цьому надані митному органу документи є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не тільки не спростовані митним органом, але й взагалі залишені без уваги.
Також слід зауважити, що як вбачається з матеріалів справи та спірного рішення, ще однією підставою для коригування відповідачем митної вартості товарів послугувала інформація з цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби щодо митного оформлення ідентичних товарів з вищим рівнем митної вартості.
Однак, формально нижчий рівень митної вартості імпортованих позивачем товарів від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товарів і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товарів за першим методом визначення їх митної вартості.
У постанові від 25.02.2020 року (справа №260/718/19) Верховний Суд дійшов висновку, що спрацювання системи управління ризиками АСАУР, є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Верховний Суд у цій справі зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС Держмитслужби України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Отже, відомості з інформаційних систем фіскальних органів не можуть слугувати беззаперечним джерелом інформації про митну вартість конкретного товару.
При цьому, різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Таку правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 року (справа №805/2713/16-а).
Крім того, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України, митний орган за відповідних умов має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті.
При цьому, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598).
Отже, з системного аналізу наведених приписів слідує, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов'язкових відомостей, визначених частиною 2 статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Необхідно зауважити, що імпортований позивачем транспортний засіб має свої особливості, в частині своїх якісних характеристик, які впливають безпосередньо на ціну товару, а саме те, що автомобіль має пошкодження складових частин для усунення яких потрібен відновлювальний ремонт (деформація капота, дверей задка, заднього бампера, переднього бампера, накладки заднього бампера, розбита решітка радіатора, фара ліва, світловідбивач заднього бампера правий).
Водночас, відповідач зазначає, що вартість увезеного позивачем товару визначена на підставі раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях, а саме рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений до митного оформлення час є більше та становить: 9600дол. США/ шт. але не менш ніж 8600 євро/шт. (МД 24UA50010000134806 від 08.02.2024 9600 дол. США/шт.), з урахуванням об'єму двигуна, моделі, року виготовлення та модельного року виготовлення.
Слід зазначити, що відповідач не надав до суду зазначеної у рішенні митної декларації та документів, які були подані разом із ними.
Оскаржене рішення про коригування митної вартості не містить відомостей про увезений за згаданою митною декларацією товар, митну вартість якого раніше було визначено (визнано).
Таким чином, висновки митного органу, що митна вартість таких товарів є застосовною до товару, які увозив позивач - не є повністю достовірними і обґрунтованими.
До того ж, з оскаржуваного рішення випливає, що сумнів у митного органу викликали лише дві складові митної вартості - витрати на транспортування та витрати на страхування.
Тому саме в цій частині і повинно було відбуватись коригування митної вартості увезеного товару, однак відповідач фактично коригував митну вартість самого транспортного засобу, про що свідчить його посилання у оскаржуваному рішенні на врахування об'єму двигуна, моделі, року виготовлення та модельного року виготовлення при визначенні рівня митної вартості подібних товарів.
Натомість належних аргументів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведених декларантом розрахунків митної вартості товару (транспортного засобу) за ціною договору, відповідачем у рішенні про коригування митної вартості ввезених товарів не наведено.
Водночас, приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за резервним методом, відповідач послався лише на зовнішнє джерело, не навівши порівняння характеристик товару, що розмитнювалися, та інших товарів, ціна яких взята за основу при визначенні митної вартості товару, ввезеного позивачем.
Таким чином, митний орган у рішеннях про коригування митної вартості не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі та які складові вплинули на формування саме такої вартості, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.
На підставі викладеного, суд вважає що у відповідача були відсутні достатні та обґрунтовані підстави для коригування митної вартості товарів, поданих позивачем для митного оформлення.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що прийняті відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UА500080/2024/000477/2 від 15.09.2024 картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500080/2024/000358 є протиправними, позаяк вони необґрунтовані, а тому позовні вимоги щодо їх скасування є такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статей 139, 143 КАС України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, а позивач поніс витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 212,00 грн згідно із платіжним дорученням 0.0.3933979028.1 від 10.10.2024, то ці судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що між адвокатом Беринда Дар'єю Олександрівною та ОСОБА_1 05.10.2024 укладено Договір про надання правничої допомоги №05/10/24, пунктами 1.1, 3.1, 3.2, 3.3 та 4.1 якого, передбачено, що Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Адвокат бере на себе наступні зобов'язання:
здійснення правового аналізу документів, за якими здійснено митне оформлення автомобілю VOLKSWAGEN TIGUAN, номер кузову НОМЕР_1 , модельний рік 2014, який належить Клієнту;
формування правової позиції Клієнта у справі щодо оскарження Рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів UA500080/2024/000477/2 від 15.09.2024;
підготовка та подача Позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про скасування Рішення ДМС України Одеської митниці про коригування митної вартості товарів UA500080/2024/000477/2 від 15.09.2024;
представництво інтересів Клієнта у справі за позовом про скасування Рішення ДМС України Одеської митниці про коригування митної вартості товарів UA500080/2024/000477/2 від 15.09.2024.
За правову допомогу, передбачену в пункті 1.2. Договору Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 10000 грн. (десять тисяч гривень). В ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов'язань за Договором, зокрема витрати на судовий збір. Клієнт перераховує суму судового збору у день перерахування гонорару. Оплата правової допомоги у розмірі, передбаченому у п. 3.1 Договору, здійснюється у готівковій формі у вигляді передоплати в день укладення цього Договору, про що Адвокатом видається Довідка.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн надано платіжну інструкцію № P24A333939037902967 від 05.10.2024 на суму 11 300,00 грн.
Слід зазначити, що згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених стороною на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла також у додатковій постанові від 15 червня 2022 року у справі №910/12876/19 та у додатковій постанові від 18 січня 2024 року у справі № 9901/459/21.
Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 15 липня 2020 року у справі №640/10548/19, від 18 травня 2022 року у справі №640/4035/20, від 16 червня 2022 року у справі №380/4759/21 та інших.
Також, у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд сформував висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України та ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Так, Суд зазначив, що «відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін.
Відтак, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України …».
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі №160/15983/20, від 27 квітня 2023 року у справі № 280/4115/20.
Ця ж позиція була викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 листопада 2019 року у справі №902/347/18, від 22 листопада 2019 року у справі №910/906/18, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі самі висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі №140/3868/24, відповідно до яких за відсутності належного обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Доречно наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Оцінюючи співмірність розміру зазначених витрат, суд виходить з такого.
Відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу, пославшись на те, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн становить 3,3 прожиткові мінімуми на працездатних осіб з 1 січня 2024 року, або 1,25 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, або мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі за 208 годин роботи, а отже є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.
Інших доводів відповідач не наводить.
З цього приводу суд зазначає, що предметом спору у цій справі виступає рішення відповідача, яким скориговано митну вартість увезеного позивачем транспортного засобу на 3700,00 доларів США або 152 218,00 грн (за курсом Національного банку України на день прийняття рішення).
Позивач поніс витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000,00 грн, що становить лише 6,56% від ціни позову.
При цьому суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Договором про надання правничої допомоги від 05.10.2024 №05/10/24 визначений фіксований розмір гонорару адвоката, який становить 10000,00 грн.
З урахуванням усього вищезазначеного, суд вважає, що з огляду на установлені документально підтверджені і фактично понесені позивачем витрати на правову допомогу, розмір таких витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованим, справедливим та пропорційним до предмета спору, об'єму та складності справи.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500080/2024/000477/2 від 15.09.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500080/2024/000358.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вул. Івана та Юрія Лип, буд.21 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 212,00 (одна тисяча двісті дванадцять) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (вул. Івана та Юрія Лип, буд.21 А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний