Справа № 420/29142/25
08 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках та підйомної допомоги за весь час затримки виплати з 01.03.2016 року по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_5 мобільного прикордонного загону від 23.07.2025 року №890-ОС був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Проте, як зазначено у позові, за час проходження військової служби позивачу належним чином не проводилось нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, а саме у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати не було враховано додаткову грошову винагороду у розмірі 60 відсотків грошового забезпечення, виплата якої передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 № 889.
Після звільнення позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення з 2016 по 2018 роки, проте листом відповідача позивачу було відмовлено в задоволенні заявлених позовних вимог.
Посилаючись на те, що така протиправна бездіяльність відповідача призвела до того, що йому не у повному обсязі здійснено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У свої доводах позивач посилається на те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку підйомної допомоги та грошової допомоги на оздоровлення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
Ухвалою суду від 01.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
10.09.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач заперечує щодо задоволення позову, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
У відзиві відповідач не заперечував, що п. 1 Постанови № 889 (який набрав чинності з 1 січня 2016 року) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям, однак посилався на те, що відповідно до розд. ІІІ Інструкції № 425 розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення крім винагород. Тобто, на переконання відповідача, додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Отже, так як допомога для оздоровлення є одноразовою виплатою, то щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до складу грошового забезпечення при її нарахуванні. За таких обставин, на переконання відповідача, в/ч НОМЕР_3 діяла правомірно, застосовуючи положення Інструкції №425 як норми прямої дії в частині виключення винагород із категорії складових грошового забезпечення, з сум яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Відповідач також зауважив, що посилання позивача на постанову Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 не можна приймати до уваги під час розгляду даної справи, адже дана постанова стосується врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. А предметом спору у справі, що розглядається, є питання врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, при виплаті допомоги на оздоровлення.
Щодо компенсації втрати частини доходів у відзиві зазначено, що законодавець передбачив виплату компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків виплати тільки тих доходів, які не мають разового характеру, тобто регулярні доходи, які нараховуються систематично, рівномірно, через певні проміжки часу. Відтак, будь-яка затримка виплати допомоги на оздоровлення не підлягає компенсації взагалі, так як указаний вид доходу не охоплюється Законом №2050-ІІІ.
Інші заяви по суті справи та додаткові докази до суду не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у спірний період проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, що підтверджується картками його грошового забезпечення за 2016-2018 роки.
Однак, як вказано у позові, під час проходження служби відповідачем до складу грошового забезпечення, з якого проведено обчислення допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2016 рік, позивач у період з 01.02.2016 по 29.02.1016 отримував щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 25 %, з 01.03.2016 по 30.04.2016 - у розмірі 32%, а з 01.05.2016 року 60 %. У березні 2016 року позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення.
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2017 рік, позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 %. У травні 2017 року позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення.
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2018 рік, позивачу нараховано щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 % за січень-березень 2018 року, а у лютому 2018 року отримано допомогу для оздоровлення.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із заявою, якою просив перерахувати грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки, включивши суму щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2010 №889 за відповідний місяць до складу грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога на оздоровлення.
У відповідь на вказане звернення листом від 12.08.2025 року вих. №09/В-10223/11028 позивачу надано відповідь про те, що відповідно до п. 8 «Інструкції про розмір і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюються обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (в т.ч. допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому також просив виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже, обчислення грошової допомоги на оздоровлення здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення.
У спірний період діяла постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», яка передбачала щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовців.
Згідно підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови, Кабінет Міністрів України постановив установити щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 була затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 73, яка була чинною до 09.11.2018).
Згідно пп. 2 п. 2 Інструкції № 73, виплата винагороди військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) здійснювалась у розмірі до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно п. 3 Інструкції № 73, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
У пункті 8 Інструкції № 73 було визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
До суду надано копії Особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2018 рр. (а.с. 11-13).
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2016 рік, позивач у період з 01.02.2016 по 29.02.1016 отримував щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 25 %, з 01.03.2016 по 30.04.2016 - у розмірі 32%, а з 01.05.2016 року 60 %. У березні 2016 року позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення.
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2017 рік, позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 %. У травні 2017 року позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення.
Згідно особистої картки грошового забезпечення за 2018 рік, позивачу нараховано щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 % за січень-березень 2018 року, а у лютому 2018 року отримано допомогу для оздоровлення.
Спірним у даній справі є питання щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, при обчисленні позивачу допомоги на оздоровлення у 2016-2018 роках.
Позиція відповідача щодо відмови включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення, ґрунтується на нормах Інструкції №73.
У розрізі цього, суд зауважує, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови КМУ №889, а не Інструкції 75.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.
У постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Такий висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року по справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 року по справі № 810/2734/17, від 14.07.2020 року по справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 року по справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 року по справі № 240/1095/20, які стосуються правил обчислення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
При цьому, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, хоча й регулюються різними нормами права, однак має однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у даній справі.
Як встановлено судом, позивачу протягом 2016-2018 рр. нараховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода.
На підставі викладеного, враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з місячного грошового забезпечення, а додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, суд вважає що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роках, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою КМУ №889, яку отримував позивач під час проходження служби.
Тобто, виплативши позивачу допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роках без врахування у складі грошового забезпечення для обрахунку вказаної допомоги щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, відповідач порушив вимоги належної оплати праці, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме суд вважає доцільним:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення, суд зазначає наступне.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові по справі № 240/11882/19 від 15.10.2020.
Таким чином, оскільки нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 889 відповідачем ще не здійснено, суд вважає, що позовні вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є передчасними, а тому не належать задоволенню.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255-258, 262, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення в 2016, 2017, 2018 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук