м. Миколаїв
08 грудня 2025 р.справа № 400/2526/25
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Національної поліції в Миколаївській області, вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправним та скасування наказу від 27.02.25 р. № 660 в частині, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ НП в Миколаївській області), в якому, з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про зміну предмету позову, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Миколаївській області від 27.02.25 р. № 660 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності та вжиття заходів дисциплінарного впливу до окремих поліцейських ВП № 2 Баштанського РВП та СПД № 1 ВП № 2 Баштанського РВП ГУ НП в Миколаївській області» в частині звільнення зі служби позивача;
- поновити позивача на службі в поліції на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції поліції відділення поліції № 2 Баштанського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з 28.02.25 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування своїх вимог, позивач послався на наступне:
- висновок відповідача про необґрунтоване застосування позивачем до ОСОБА_2 спеціального засобу та фізичної сили зроблено безпідставно, без урахування всіх фактичних обставин;
- відповідачем порушена процедура проведення службового розслідування, а саме позивача протиправно відкликано з щорічної відпустки; матеріали службового розслідування не надані для ознайомлення; пояснення відібрані не уповноваженою на то особою.
Відповідач позов не визнав, у відзиві просив в його задоволенні відмовити з таких підстав:
- позивач мав попередити ОСОБА_2 про застосування заходів примусу, чого ним зроблено не було;
- застосування ОСОБА_1 спеціального засобу та фізичної сили, явно не відповідало обстановці;
- ОСОБА_2 мав явні ознаки старості, що виключає застосування заходів примусу;
- позивач мав надати ОСОБА_2 домедичну допомогу;
- позивач не доповів про подію керівнику поліції.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій заперечив доводи відповідача:
- під час службового розслідування не було допитано ОСОБА_2 на предмет потреби в наданні йому домедичної допомоги.
У запереченнях відповідач наголосив, що в незалежності від пояснень ОСОБА_2 , позивач не дотримався порядку застосування поліцейських заходів примусу.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
24.02.25 р. начальнику ГУ НП в Миколаївській області надійшла доповідна записка від начальника управління головної інспекції (далі - УГІ) ГУ НП в Миколаївській області, в якій міститься інформація про те, що в мережі “TikTok» була виявлена публікація відео, на якому поліцейський застосовує до невідомої особи спеціальний засіб сльозогінної та дратівливої дії, після чого наносить удар в обличчя. УГІ встановлено, що даним поліцейським є ОСОБА_1 . Запропоновано за цим фактом провести службове розслідування.
Також, 24.02.25 р. до відповідача надійшов лист Департаменту внутрішньої безпеки, в якому викладені ті ж самі обставини і вимагається проведення службового розслідування.
Наказом ГУ НП в Миколаївській області від 24.02.25 р. № 598 призначено службове розслідування.
27.02.25 р. складено висновок службового розслідування, в якому зафіксовані наступні обставини:
18.02.25 р. поліцейські СПД № 1 ВП № 2 Баштанського РВП ГУ НП Авраменко І.А. та ОСОБА_3 на службовому автомобілі заступили на добове чергування. О 16:15 год. до інспектора-чергового СПД № 1 ВП № 2 Баштанського РВП ГУ НП Михайльова Р.П. звернулась невідома особа, яка повідомила, що біля будівлі ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Березнегувате виявлено чоловіка у військовій формі з явними ознаками алкогольного сп'яніння, який порушує громадський спокій.
Прибувши на місце, поліцейські ОСОБА_1 і Заяць О.П. виявили військовослужбовця ОСОБА_2 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння (млява мова, хитка хода, поведінка, яка не відповідає обстановці).
Між поліцейськими і ОСОБА_2 відбувся діалог, під час якого останній виражався незензурною лайкою та погрожував поліцейським фізичною розправою.
Поліцейський ОСОБА_1 застосував до ОСОБА_2 спеціальний засіб, споряджений речовинами сльозогінної та дратівної дії “Терен-4» та наніс йому один удар рукою в обличчя, після чого ОСОБА_2 , впав на землю.
Позивач про дану подію керівництву поліції не доповідав.
Відповідач розцінив вчинок ОСОБА_1 , як порушення ст. 1 ч. 3 п. 1-4, 6, 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.18 р. № 2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут).
Зокрема, відповідач зробив висновок про безпідставне застосування ОСОБА_1 спеціального засобу та фізичної сили.
Додатково відповідач врахував ту обставину, що відео із вчинком ОСОБА_1 потрапило до мереж “TikTok» і “Facebook» і викликало обурливу реакцію громадськості, дискредитувало звання поліцейського і негативним чином вплинуло на довіру до органів поліції.
27.02.25 р. наказом ГУ НП в Миколаївській області № 660 (далі - наказ № 660), на підставі ст. 1 ч. 3 п. 1-4, 6, 13 Дисциплінарного статуту, ст. 18 ч. 1 п. 1, 2, ст. 43 ч. 1, 4, ст. 44 ч. 1, 2, ст. 45 ч. 3 пп. 3, ч. 6, ст. 64 ч. 1 Закону України “Про Національну поліцію» до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
З наказом № 660 позивача було ознайомлено в день його видання, тобто 27.02.25 р., про що свідчить власноручний підпис ОСОБА_1 на тексті наказу.
Наказ № 660 був реалізований наказом ГУ НП в Миколаївській області від 27.02.25 р. № 205о/с (далі - наказ № 205о/с), яким ОСОБА_1 було звільнено з поліції на підставі ст. 77 ч. 1 п. 6 Закону України “Про Національну поліцію». Цей наказ також у день видання було вручено ОСОБА_1 під підпис.
Позивач стверджує, що наказ № 205о/с не може вважатись наказом, яким реалізовано наказ № 660, так як в ньому міститься посилання на інший наказ № 66.
З цього приводу відповідач пояснив, що ним самостійно була виявлена помилка у наказі № 205о/с, а саме в якості підстави помилково вказано номер наказу 66, замість вірного № 660, у зв'язку з чим 09.04.25 р. ним було видано наказ № 386о/с, яким внесені зміни до наказу № 205о/с, шляхом викладення його в новій редакції, а саме вказано, що підставою для його видання послугував наказ № 660.
Таким чином, в наказі № 205о/с відповідачем була допущена суто технічна описка, яка не вплинула на правові підстави звільнення позивача.
ОСОБА_1 у своєму позові навів по суті дві окремі групи аргументів, перша з яких стосується невірної оцінки відповідачем фактичних обставин події - не заперечуючи самих обставин, які викладені у висновку службового розслідування, позивач стверджує, що застосування ним спеціального засобу та фізичної сили до ОСОБА_2 , здійснено в рамках закону та було цілком виправданим, а друга група аргументів стосується процедурних порушень притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Надаючи оцінку питанню правомірності застосування позивачем до ОСОБА_2 поліцейських заходів примусу у виді спеціального засобу та фізичної сили, суд виходить з наступного.
Стаття 29 ч. 1-6 Закону України “Про Національну поліцію» визначає, що поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.
Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.
Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.
Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.
Відповідно до ст. 42 ч. 1 Закону України “Про Національну поліцію», поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу:
1) фізичний вплив (сила);
2) застосування спеціальних засобів;
3) застосування вогнепальної зброї.
Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.
Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.
Для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати такі спеціальні засоби: засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії (пп. 4).
Відповідно до ст. 43 Закону України “Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку.
Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.
Поліцейські зобов'язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.
Заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров'ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.
Стаття 44 Закону України “Про Національну поліцію» регламентує застосування фізичної сили:
поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом;
поліцейський зобов'язаний письмово повідомити свого керівника, а той зобов'язаний повідомити прокурора про завдання особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили.
Згідно з ст. 45 ч. 1, 2, 3 п. 3 Закону України “Про Національну поліцію», поліцейський для забезпечення публічної безпеки і порядку застосовує спеціальні засоби, визначені цим Законом.
Поліцейський уповноважений застосовувати спеціальні засоби тільки у разі, якщо він пройшов відповідну спеціальну підготовку.
Загальні правила застосування спеціальних засобів:
засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії, застосовуються для:
а) відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об'єкт, що перебуває під охороною;
б) припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень.
Отже, з наведених норм Закону можна зробити висновок, що поліцейський вправі застосовувати заходи примусу, але їх застосування має суворе регламентування.
Так, перш ніж застосовувати будь-який захід примусу, поліцейський повинен: а) попередити особу про застосування заходу примусу, б) надати розумний час для виконання вимог поліцейського.
Засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії, застосовуються лише у двох випадках: 1) відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об'єкт, що перебуває під охороною; 2) припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень.
Судом досліджений відеозапис з відеореєстратора поліцейського Заяць О.П., який був долучений відповідачем до відзиву.
Зокрема на відеозапису можна побачити, що Авраменко І.А. не попереджав Павленко С.М. про застосування заходів примусу і ніяких законних вимог до нього не звертав.
Твердження позивача про те, що в умовах, які склались, у нього не було можливості попередити Павленко С.М. про застосування заходів примусу, що підпадає під виключення наведене в ст. 43 ч. 1 Закону України “Про Національну поліцію», не знаходять свого підтвердження - із відеозапису чітко вбачається, що дії ОСОБА_2 не створювали умов, за яких попередження про застосування позивачем заходів примусу, було б неможливе.
Суд відкидає і посилання позивача на те, що застосування з його боку заходів примусу було необхідним з огляду на можливе застосування ОСОБА_2 зброї у виді гранати, так як за весь час діалогу між поліцейськими і цією особою, було можливим з достатньою переконливістю упевнитись у відсутності у ОСОБА_2 будь-якої зброї.
Також відповідач вірно вказав у висновку службового розслідування, що позивач не надав медичну допомогу ОСОБА_2 і не повідомив свого керівника про застосування фізичної сили.
Стосовно застосування другого заходу примусу - спеціального засобу спорядженого речовинами сльозогінної та дратівної дії “Терен-4», то як наведено судом вище, Закон дозволяє застосування такого засобу виключно для відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об'єкт, що перебуває під охороною або для припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень.
Судом не встановлена жодна з цих умов. Посилання позивача на відбиття ним нападу з боку ОСОБА_2 безпідставні, так як на відеозаписі можна побачити, що перед застосуванням ОСОБА_1 спеціального засобу, ОСОБА_2 не здійснював жодних дій, які можливо було розцінити, як напад на поліцейського.
За таких умов, відповідач під час службового розслідування, зробив цілком обґрунтований і доведений доказами висновок, що позивач застосував до ОСОБА_2 поліцейські засоби примусу у виді фізичної сили та спеціального засобу спорядженого речовинами сльозогінної та дратівної дії “Терен-4» безпідставно і без дотримання вимог і умов, передбачених Законом України “Про Національну поліцію», що утворює склад дисциплінарного проступку.
Аргументи позивача про порушення відповідачем процедури службового розслідування, суд оцінює наступним чином.
Позивач стверджує, що відкликавши його з відпусти під час службового розслідування, відповідач тим самим порушив вимоги ст. 79 ч. 6, 7 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) та ст. 12 ч. 3 Закону України “Про відпустки».
Згідно з ст. 92 ч. 1 Закону України “Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Отже, правовідносини щодо надання відпусток поліцейським та відкликання з них, регулюються Законом України “Про Національну поліцію», а не нормами трудового законодавства - КЗпПУ і Законом України “Про відпустки», як помилково стверджує позивач.
Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 93 ч. 11 Закону України “Про Національну поліцію»).
В матеріалах справи мається наказ ГУ НП в Миколаївській області від 25.02.25 р. № 196о/с, яким ОСОБА_1 , у зв'язку з службовою необхідністю, відкликано з щорічної відпустки за 2024 р., яка була раніше надана наказом ГУ НП в Миколаївській області від 17.02.25 р. № 156о/с.
Суд вважає, що питання відкликання поліцейського з відпустки, є дискреційними повноваженнями відповідача. В даному спорі, відкликання позивача з відпустки у зв'язку з проведення службового розслідування щодо нього, не суперечить Закону України “Про Національну поліцію».
Стаття 18 ч. 1-2 Дисциплінарного статуту передбачає, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються;
2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи;
3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами;
4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування;
5) користуватися правничою допомогою.
Доводи позивача про те, що відповідач порушив право позивача на ознайомлення з матеріалами службового розслідування, суд до уваги не приймає, так як відсутні докази того, що позивач взагалі звертався із відповідним клопотанням до ГУ НП в Миколаївській області і йому було відмовлено в реалізації такого права.
Не відповідають дійсності і зауваження позивача про те, що пояснення від нього відбирала неуповноважена особа на бланку без зазначення дати і посади.
Так, відповідачем надані пояснення ОСОБА_1 , викладені на бланку Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Управління організації службових розслідувань Національної поліції України, в якому вказано, що позивач був опитаний слідчим слідчого відділу Миколаївського РУП ГУ НП в Миколаївській області капітаном поліції Іващенко О.В. На бланку також міститься дата - 25.02.25 р. і місце складання - м. Миколаїв. Крім того, дані пояснення власноручно підписані позивачем, а після тексту пояснень стоїть його відмітка “З моїх слів надруковано вірно, доповнень не маю».
Таким чином, судом не встановлено будь-яких порушень в діях відповідача в частині організації та проведення службового розслідування.
З урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 40108735) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз