05 грудня 2025 рокусправа № 380/19951/25
Львівський окружний адімінстративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадженя адміністративну справ за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії.
встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Радович Б.Р., до Військової частини НОМЕР_1 з такими вимогами (мовою оригіналу):
«-визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні мене, ОСОБА_1 , з військової служби за сімейними обставинами»;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити мене з військової служби у зв'язку з необхідністю постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , інвалідом I групи».
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, за наявності відповідних підстав. Так, позивач вважає, що він має право бути звільненим з військової служби, оскільки має батька, інваліда І групи; при цьому відсутні інші особи, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 15.10.2025 суд постановив відкрити спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позову заперечив з тих підстав, що наявні інші особи, першого ступеня споріднення, які зобов'язані здійснювати постійний догляд за батьком позивача, а саме: мати позивача та рідний брат позивача.
Суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходить військову службу у Збройних Силах України.
06.05.2025 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4підпункту 2 пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із тим, що його батько ОСОБА_2 є інвалідом І групи та потребує стороннього догляду.
До рапорту, окрім документів, що посвідчують особу позивача, позивач додав копії: паспорта ОСОБА_2 ; паспорта матері ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріальна заява ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 є його сином і що лише він може здійснювати догляд за ОСОБА_2 ; висновок №561 від 17.06.2024, дійсний до 17.06.2025 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, видана ОСОБА_2 ; висновок ЛКК №11 від 22.01.2025, виданий ОСОБА_2 ; довідка МСЕК №611396 від 23.07.2024 про встановлення ОСОБА_2 І «Б» групи інвалідності із висновком про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду; довідка Комарнівської міської ради №105 від 28.01.2025 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою, АДРЕСА_1 ; відповідь Державної прикордонної служби від 13.11.2024 на адвокатський запит №0511 від 05.11.2024 з інформацією про перетинання державного кордону ОСОБА_4 , братом позивача; висновок ЛКК №142 від 01.08.2024 , виданий ОСОБА_3 , матері позивача про те, що вона перебуває на обліку в КНП «ЦПМСД» Комарнівської міської ради АЗПСМ м. Комарно з рекомендацією: не може здійснювати догляд за хворим.
Командир військової частини НОМЕР_1 , розглянув рапорт позивача та надав відповідь від 29.05.2025 №685/301/3803/пс, якою відмовив у звільненні з військової служби. Цю відмову відповідач мотивував тим, що відповідно до поданих ОСОБА_1 документів, його мати та брат є родичами першого ступеня спорідненості відносно ОСОБА_2 та зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 , батьком позивача. Також відповідач зазначає, що мати позивача не потребує стороннього догляду і тому може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а перебування за кордоном брата позивача, ОСОБА_4 , не позбавляє його права здійснювати догляд за батьком, ОСОБА_2 . Відтак, відповідач вважає, що подані позивачем документи на надають достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Позивач вважає відмову відповідача про звільнення з військової служби протиправною та такою, що порушує його права. Зазначене спонукало позивача звернутися до суду з позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі також Закон 2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч.1-3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частинами 1-3 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною 4 цієї статті.
Пунктом 1 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 06.05.2025 (зареєстрований 12.05.2025) про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992, а саме у зв'язку з необхідністю постійного догляду за батьком, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю I групи.
Відповідно до п.п. 28, п. 5 Додатку 19 Наказу Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі також Інструкція), для звільнення за вказаною підставою (підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992) позивач мав надати: Акт обстеження сімейного стану, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), який підтверджує відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення, здатних здійснювати догляд за особою з інвалідністю.
Позивач до рапорту додав посвідчення інваліда I групи та висновок МСЕК, які підтверджують інвалідність його батька та потребу в постійному догляді.
Разом з цим відповідно до Акту обстеження сімейного стану від 03.03.2025, складеного ТЦК та СП, зазначено, що наявні інші особи, першого ступеня споріднення, які зобов'язані здійснювати постійний догляд за батьком позивача, а саме: мати позивача, ОСОБА_3 та брат позивача, ОСОБА_5 .
Розглянувши рапорт, відповідач відмовив у звільненні позивача з військової служби з тих підстав, що відповідно до поданих ОСОБА_1 документів, його мати та брат є родичами першого ступеня спорідненості відносно ОСОБА_2 та зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 , батьком позивача.
Також відповідач зазначає, що мати позивача не потребує стороннього догляду і тому може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а перебування брата позивача, ОСОБА_4 , не позбавляє його права здійснювати догляд за батьком, ОСОБА_2 . Відтак, відповідач вважає, що подані позивачем документи не надають достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Суд погоджується з відмовою відповідача звільнити позивача з військової служби, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач є не єдиною особою, яка може здійснювати догляд за своїм батьком, ОСОБА_2 .
Як встановив суд, ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 , станом на день прийняття спірної відмови, могла здійснювати догляд за ОСОБА_2 та зауважує, що довідка №142 від 01.08.2024, на яку посилається позивач, не є висновком МСЕК чи ЛКК і не підтверджує, що мати позивача не здатна здійснювати догляд за батьком позивача.
Суд також зауважує, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано 18.07.2025, тобто після того, як відповідач відмовив позивачу у звільненні зі служби.
Також суд встановив, що брат позивача, ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою місця проживання їхнього батька.
Суд відхиляє твердження позивача, що його брат, ОСОБА_4 , не може здійснювати догляд батька, ОСОБА_2 , через постійне проживання за кордоном з таких підстав.
Так, застосовуючи ст.51 Конституції України у сукупності з ст.202 СК України, суд висновує, що означені норми не встановлюють винятків для виконання обов'язку по утриманню непрацездатних батьків, у разі перебування чи постійного проживання повнолітньої дитини такої особи за кордоном.
Довідка Державної прикордонної служби України, надана позивачем, лише підтверджує факт виїзду брата за кордон, але не звільняє його від обов'язку догляду за батьком відповідно до законодавства.
Документів, які б підтверджували неможливість брата позивача, ОСОБА_4 , здійснювати догляд, - позивач не подав.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.
Згідно з ст.139 КАС України судові витрати не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255 КАС України, суд
у задоволеннні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05.12.2025.
Суддя Лунь З.І.