05 грудня 2025 року м. Львівсправа № 380/9106/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому із урахуванням заяви від 22 липня 2025 року про уточнення позовних вимог просить:
- визнати протиправною письмову відмову військової частини НОМЕР_1 від 17 квітня 2025 року у задоволенні рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 та винести наказ про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації. Позивач має батька ( ОСОБА_2 ), який є особою з інвалідністю другої групи та за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати догляд, окрім сина, у нього немає. У зв'язку з цим позивач, не бажаючи проходити військову службу, 18 березня 2025 року подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», долучивши до рапорту всі необхідні підтверджувальні відповідні сімейні обставини документи. Проте 17 квітня 2025 року позивач отримав відмову в задоволенні рапорту у зв'язку з тим, що подані разом із рапортом документи не є належними підтверджувальними документами для його звільнення з військової служби із зазначеної підстави.
Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача, вважає її протиправною, оскільки він подав відповідачу всі належні підтверджувальні документи, які є підставою для звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», натомість відповідач поверхово розглянув подані документи, неправильно розтлумачив норми законодавства, що й призвело до протиправної відмови у звільненні позивача з військової служби із зазначеної ним підстави.
З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву (з урахуванням додаткових пояснень від 15 червня 2025 року). Відповідач вказує, що рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами позивач адресував не по команді, без дотримання порядку підпорядкованості командиру військової частини НОМЕР_1 та без належного розгляду безпосереднім і прямими командирами, що є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - також Положення), пункту 2 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі - також Порядок).
Відповідач зазначає, що за результатами вивчення акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06 березня 2025 року, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , встановлено, що цим актом обстеження сімейного стану не підтверджено обставин, які надають право на звільнення за вказаною у рапорті позивача обставиною, а саме: інформація про невстановлення інших осіб першого чи другого ступеня споріднення записана формально, без належного використання відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних.
Відповідач відзначає, що Міністерством охорони здоров'я України листом до Міністерства оборони України було доведено роз'яснення про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді, яке надалі за резолюцією заступника Міністра оборони України від 23 листопада 2023 № 162/уд для врахування в роботі доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та інших органів військового управління. У зазначеному листі повідомляється, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають МСЕК та ЛКК. МСЕК вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю ІА, Б групи в довідці до акту огляду МСЕК (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577). Усім решта потребу в постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та ЛКК, що підтверджують відповідними документами: формою первинної облікової документації № 080-4/о та формою первинної облікової документації № 080-2/о. На момент подання рапорту (18 березня 2025 року) форма первинної облікової документації № 080-4/о або форма первинної облікової документації № 080-2/о додані до цього рапорту не були.
Відповідач звертає увагу, що одним із додатків до позовної заяви є форма первинної облікової документації № 080-4/о - висновок від 15 травня 2025 року № 105 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий КНП « 2-А міська поліклініка м. Львова». Однак такий документ складений 15 травня 2025 року, тобто уже після того як розгляд рапорту позивача про звільнення з військової служби був завершений, тому він не може братися судом до уваги.
Отже, на переконання відповідача, позивач належно не довів наявність у нього права для звільнення з військової служби із розглядуваної підстави, а тому оскаржувана відмова у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби є правомірною.
Також відповідач зауважує, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 18 березня 2025 року у такому вигляді як він є і з тими ж додатками задоволенню не підлягає, тому результатом повторного розгляду саме цього рапорту буде відмова в його задоволенні. Крім цього, командир військової частини НОМЕР_1 , хоча і наділений правом звільняти з військової служби військовослужбовців певних категорій, однак належить до категорії посадових осіб, зазначених у абзаці другому підпункту 2 пункту 225 Положення «командири бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадові особи, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них», а тому не уповноважений звільняти з військової служби військовослужбовців, які мають військове звання «лейтенант». Тож позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного, на його думку, права.
З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав письмові пояснення по суті справи, в яких вказує, що батько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується відповідними медичними документами, зокрема довідкою за формою № 080-4/о, яка надається відповідно до наказу МОЗ України від 28 травня 2009 року № 407 (в редакції 2021 року). Такий висновок підтверджує наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребує постійного догляду на непрофесійній основі. Зазначену довідку позивач додав до рапорту про звільнення, вона є наявною і чинною. Відповідно до законодавства наявність такої довідки є належним підтвердженням потреби особи в догляді. Позивач є «єдиним сином» особи з інвалідністю - батька. Відповідач помилково покликається на необхідність подання довідки з відділу ДРАЦС про склад сім'ї або кількість родичів; така вимога є необґрунтованою та суперечить положенням чинного законодавства. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку або повноважень представників ІНФОРМАЦІЯ_2 під час складання актів обстеження використовувати інформацію з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 12 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 26 травня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію спірного аркуша бесіди на рапорт щодо звільнення позивача.
Відповідач 17 червня 2025 року подав до суду заяву, у якій вказує, зокрема, що не може надати суду належно засвідчену копію спірного аркуша бесіди на рапорт щодо звільнення позивача, оскільки такого документа немає.
Ухвалою суду від 08 липня 2025 року у прийнятті заяви представника позивача від 03 липня 2025 року про уточнення позовних вимог відмовлено; заяву представника позивача від 03 липня 2025 року про уточнення позовних вимог повернуто.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації.
18 березня 2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому повідомив, що його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є особою з інвалідністю другої групи та потребує постійного стороннього догляду; він є єдиним сином у батька, а інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості немає. Просив звільнити його з військової служби за зазначених сімейних обставин (відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
На рапорті містяться резолюції (підписи) командира 3 мотопіхотної роти лейтенанта ОСОБА_4 та командира мотопіхотного батальйону майора ОСОБА_5 .
До цього рапорту позивач додав такі документи:
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ;
- нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 611970 ОСОБА_2 ;
- копію медичного висновку ЛКК № 368 від 07 листопада 2024 року ОСОБА_2 ;
- відомості з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 176024;
- копію акту № 332 Львівського комунального підприємства «Магістральне»;
- копію акту обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 .
Листом від 17 квітня 2025 року № 6817 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, зокрема про те, що рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами він адресував не по команді, без дотримання порядку підпорядкованості командиру військової частини НОМЕР_1 , без зазначення своєї посади та без належного розгляду безпосереднім і прямими командирами, що є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку.
Також зазначила, що Міністерством охорони здоров'я України листом до Міністерства оборони України було доведено роз'яснення про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді, яке надалі за резолюцією заступника Міністра оборони України від 23 листопада 2023 № 162/уд для врахування в роботі доведено до структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та інших органів військового управління. У зазначеному листі повідомляється, що потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають МСЕК та ЛКК. МСЕК вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю ІА, Б групи в довідці до акту огляду МСЕК (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 липня 2012 року № 577). Усім решта потребу в постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та ЛКК, що підтверджують відповідними висновками: за формою № 080-4/о та за формою № 080-2/о. Вказані обставини свідчать, що подані позивачем документи разом із рапортом про звільнення з військової служби не є належними підтверджувальними документами для звільнення його з військової служби з підстав, передбачених абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ураховуючи наведене, командування військової частини НОМЕР_1 не може задовольнити рапорт позивача та звільнити його з військової служби.
Позивач, уважаючи таку відмову відповідача у звільненні з військової служби протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду в цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, оголошено та проведено загальну мобілізацію в Україні упродовж 90 діб. Надалі строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої - третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Своєю чергою, абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 15 серпня 1986 року.
Батько позивача ОСОБА_2 - розлучений, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 30 вересня 2011 року.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 18 березня 2025 року, в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком - ОСОБА_2 , який згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 611970 є особою з інвалідністю другої групи та відповідно до медичного висновку ЛКК № 368 від 07 листопада 2024 року, виданого КНП « 2МП м. Львова», за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 06 березня 2025 року, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , обстеження проведено за адресою: АДРЕСА_1 ; інших рідних на момент обстеження не встановлено; установлено: інвалідність другої групи батька лейтенанта ОСОБА_1 , який мешкає сам; вказує на потребу надання йому вчасної допомоги за обставин настання погіршення стану здоров'я та повноцінного догляду, враховуючи відсутність інших рідних і членів сім'ї; документів про здійснення будь-ким постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 не представлено; сімейний статус батька - розлучений; осіб, які на момент перевірки комісією здійснюють догляд за громадянином ОСОБА_2 , не виявлено і не встановлено.
Отже, наявними у матеріалах справи документами, які також були додані до рапорту від 18 березня 2025 року про звільнення з військової служби, підтверджується необхідність здійснення постійного догляду за хворим батьком позивача - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю другої групи, а також відсутність у нього інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли такий догляд здійснювати.
Тож у ситуації з позивачем наявна підстава для звільнення його з військової служби, передбачена підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, з огляду на що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на цій підставі, оформлена листом від 17 квітня 2025 року № 6817, є неправомірною.
Щодо покликань відповідача на лист Міністерства охорони здоров'я України, яким до Міністерства оборони України доведено роз'яснення про форми документів, які підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді, а відтак і на те, що форма первинної облікової документації № 080-4/о або форма первинної облікової документації № 080-2/о не були додані до рапорту від 18 березня 2025 року, суд зазначає таке.
Листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/2426/16.
Отже, покликання відповідача на згаданий лист Міністерства охорони здоров'я України є неналежними та відхиляються судом.
Суд повторює, що до рапорту від 18 березня 2025 року позивач на підтвердження факту інвалідності свого батька та необхідності здійснення за ним постійного догляду надав відповідачу довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 611970 та медичний висновок ЛКК № 368 від 07 листопада 2024 року, виданий КНП « 2МП м. Львова», які у розумінні абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232 є належними документами на підтвердження такої сімейної обставини як необхідність здійснення постійного догляду за хворим батьком, який є особою з інвалідністю другої групи та потребує постійного догляду.
Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2025 року у справі № 560/17590/24, який зазначив, що відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.
Щодо покликань відповідача на те, що інформація про невстановлення інших осіб першого чи другого ступеня споріднення в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця від 06 березня 2025 року записана формально, без належного використання відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, суд зазначає, що вказана обставина не була підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби та не зазначена у листі від 17 квітня 2025 року № 6817, тож правову оцінку такому доводу відповідача суд не надає.
Водночас суд відзначає, що згідно з процесуальним законодавством обов'язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Покликавшись на те, що інформація про невстановлення інших осіб першого чи другого ступеня споріднення записана в акті від 06 березня 2025 року формально, відповідач не був позбавлений можливості надати суду докази наявності у батька позивача - ОСОБА_2 членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак відповідач цього не зробив.
Щодо покликань відповідача на подання позивачем рапорту від 18 березня 2025 року не по команді, без дотримання порядку підпорядкованості командиру військової частини НОМЕР_1 та без належного розгляду безпосереднім і прямими командирами, суд зазначає таке.
Відповідно до абзаців першого - четвертого пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку).
З питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку).
Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок « ІНФОРМАЦІЯ_4 »; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку).
Відповідно до абзацу другого статті 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).
Суд відзначає, що рапорт позивача від 18 березня 2025 року адресований командиру військової частини НОМЕР_1 .
Водночас на цьому рапорті містяться резолюції (підписи) командира 3 мотопіхотної роти лейтенанта ОСОБА_4 та командира мотопіхотного батальйону майора ОСОБА_5 .
Спірна відмова, оформлена листом від 17 квітня 2025 року № 6817, підписана командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_7 .
Ураховуючи наведене, беручи до уваги резолюції на тексті рапорту від 18 березня 2025 року командира 3 мотопіхотної роти лейтенанта ОСОБА_4 та командира мотопіхотного батальйону майора ОСОБА_5 , а також факт розгляду цього рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_7 , суд критично оцінює покликання відповідача на подання позивачем рапорту не по команді, без дотримання порядку підпорядкованості командиру військової частини НОМЕР_1 та без належного розгляду безпосереднім і прямими командирами.
Водночас суд зазначає, що рапорт позивача від 18 березня 2025 року розглянутий відповідачем по суті, за наслідками його розгляду позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, тому відповідні посилання відповідача жодного правового значення для розглядуваного спору не мають.
Підсумовуючи викладене, беручи до уваги достатність доказів для підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за батьком з інвалідністю другої групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд, суд визнає протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 17 квітня 2025 року № 6817, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 18 березня 2025 року, то вказана вимога підлягала б задоволенню у тому разі, якщо відповідач не розглянув би згаданий рапорт позивача по суті та не надав би йому правової оцінки. У спірній же ситуації відповідач розглянув вказаний рапорт і відмовив позивачу у звільненні з військової служби, а спірна відмова, оформлена листом від 17 квітня 2025 року № 6817, визнана судом протиправною. Тож зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача винести наказ про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» суд зазначає таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - також Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
За висновкам Європейського суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб засіб захисту був «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьев проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зрештою ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати у такий спосіб мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).
Ураховуючи те, що під час розгляду справи позивач належними та допустимими доказами довів своє право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232, з огляду на що суд визнав відповідну відмову відповідача протиправною, суд з метою належного та ефективного захисту порушеного права вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Подібний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24, який суд враховує в силу імперативних норм частини п'ятої статті 242 КАС України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
За змістом частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Суд відзначає, що у цій справі, яка пов'язана з виконанням військового обов'язку, позивач як військовослужбовець звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату від 06 травня 2025 року № 2295-7079-5840-6826.
Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 17 квітня 2025 року № 6817, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 05 грудня 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна