про повернення позовної заяви
08 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/2233/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 21 листопада 2025 року надійшов позов Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 166278,44 грн під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
Ухвалою від 24 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху; запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання ухвали надати до суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення цього строку та доказами поважності причин його пропуску; документ про сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На виконання вимог ухвали від 24 листопада 2025 року від представника позивача 26 листопада 2025 року надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що з 24 лютого 2022 року командування та особовий склад військової частини НОМЕР_1 з метою проведення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ проти України залишило пункт постійної дислокації в АДРЕСА_1 (по якому неодноразово було нанесено ворожі артилерійсько ракетні удари) та по теперішній час перебуває в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, де бере безпосередню участь у бойових діях, захищаючи державний суверенітет та цілісність України.
Представник позивача вказує, що фундаментальним та основним завданням військової частини є виконання завдань із захисту територіальної цілісності України, при цьому висока динамічність бойових дій насамперед, вимагає максимального напруження та залучення всіх наявних в розпорядженні військової частини сил та засобів, що нерідко зумовлює потребу відкладення на пізніше інших завдань, які також стоять перед військовою частиною. Зазначені обставини були одним із чинників, які потягли затягування проведення начальником фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 перевірки нарахованого та виплаченого військовослужбовцю у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 грошового забезпечення.
Представник позивача зазначає, що командуванню військової частини НОМЕР_1 не було відомо фактів як недоплати, так і переплати грошового забезпечення відповідачу, тому наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29 листопада 2023 року № 1240 «Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом нез'явлення на службу з лікувального закладу» не визначено строків, в межах яких начальнику фінансово-економічної служби належало провести вище зазначену перевірку. З огляду на викладене, щодо строків проведення перевірки, командування військової частини НОМЕР_1 не вбачає в діях начальника фінансово-економічного служби ознак неналежного виконання своїх обов'язків.
Про наявність факту переплати відповідачу грошового забезпечення командуванню військової частини НОМЕР_1 стало відомо з рапорту начальника фінансово-економічної служби ОСОБА_2 від 14 вересня 2025 року № 18941/р. З метою перевірки інформації, викладеної у рапорті начальника фінансово-економічної служби, військова частина НОМЕР_1 вимушена була провести службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли неналежному виконанню службових обов'язків колишнім військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_1 , що призвело до надлишкової виплати грошового забезпечення за серпень 2022 року. Підсумки службового розслідування викладені у наказі від 14 жовтня 2025 року № 1109 (з основної діяльності) «Про підсумки службового розслідування стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 за фактом неналежного виконання службових обов'язків, що спричинило надлишкову виплату грошового забезпечення за серпень 2022 року та надлишкову виплату додаткової винагороди за серпень 2022 року молодшому сержанту ОСОБА_1 ».
Представник позивача зауважує, що невід'ємною складовою підстави звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів, є наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, але ТУ ДБР, розташоване у м. Краматорську, тільки 06 лютого 2024 року сформувало відповідний витяг щодо військовослужбовця ОСОБА_1 .
Представник позивача зазначає, що навіть за умови обізнаності про факт переплати грошового забезпечення ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 не мала змоги звернутися до суду за захистом свого права через відсутність фінансування на оплату судового збору в період з червня 2024 по березень 2025 року.
Місто Костянтинівка та місто Краматорськ Донецької області постійно піддаються ворожим обстрілам та бомбардуванням. Фактично щодня відбувається нанесення окупаційними військами РФ ударів керованими авіабомбами, здійснення скидів засобів ураження з використанням FPV дронів, нанесення ударів з використанням безпілотних літальних апаратів типу «Шахед», «Герань». Вказані протиправні дії зумовлюють командування військової частини НОМЕР_1 здійснювати постійну передислокацію особового складу, озброєння та матеріальних ресурсів підрозділу, вживання додаткових заходів щодо маскування місць перебування підрозділу. Крім того, обстріли та бомбардування завдають ушкоджень інфраструктурі міста, що спричиняє постійне та тривале відключення електроенергії по місту. Вказані терористичні дії зі сторони окупаційних військ РФ носять постійний та систематичний характер.
В умовах сьогодення захист держави від зовнішніх загроз та забезпечення її територіальної цілісності є основною складовою системи національної безпеки та оброни нашої країни. В умовах воєнного стану ключовим обов'язком держави та усіх її органів є забезпечення та надання пріоритету силам ЗСУ у їхній діяльності.
З огляду на викладене, просив визнати поважними причини пропуску звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та поновити строк у справі № 360/2233/25.
Також на виконання вимог ухвали від 24 листопада 2025 року представником позивача до заяви, що надійшла до суду 26 листопада 2025 року, про усунення недоліків додано квитанцію про сплату судового збору від 24 листопада 2025 року № 2154-6283-1693-0691 на суму 2422,40 грн.
Разом з тим, відповідно до довідки уповноваженої особи Луганського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року, згідно з інформацією з реєстру підтвердження сплат комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», судовий збір, сплачений за квитанцією від 24 листопада 2025 року № 2154-6283-1693-0691 на суму 2422,40 грн, враховано по справі № 360/2234/25 (суддя І.О. Свергун). Статтею 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що зарахування судового збору перевіряється судом перед відкриттям провадження. Обов'язок перевірити повноту сплати судового збору покладається на суд, який відкриває провадження. У зв'язку зі здійсненням контролю за зарахуванням судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України з метою запобігання неправомірному використанню одних і тих самих платіжних документів про сплату судового збору декілька разів, сплату судового збору за квитанцією від 24 листопада 2025 року № 2154-6283-1693-0691 на суму 2422,40 грн у справі 360/2233/25 не підтверджено.
Згодом на виконання вимог ухвали від 24 листопада 2025 року від представника позивача 01 грудня 2025 року надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору від 30 листопада 2025 року № 2160-4571-8047-08.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає таке.
В ухвалі від 24 листопада 2025 року суд дійшов висновку, що позивач звернувся з даним позовом з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд зазначає таке.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі «Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З наведеного слідує, що поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Щодо посилання представника позивача на те, що з 24 лютого 2022 року по теперішній час командування та особовий склад військової частини НОМЕР_1 перебуває в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, де бере безпосередню участь у бойових діях, а місто Костянтинівка та місто Краматорськ Донецької області постійно піддаються ворожим обстрілам та бомбардуванням, тривале відключення електроенергії по місту, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Крім того, питання здійснення правосуддя в умовах воєнного стану регламентовано статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до положень якої правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України (частина перша). Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (частина друга).
У зв'язку з введенням воєнного стану на території України, Рада Суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, в яких зазначено виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану (п. 6).
Верховний Суд у постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21 вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.
Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України та проходження військової служби не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на заявника, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Також, Верховним Судом у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Ураховуючи те, що перебіг процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення РФ на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку за умови надання до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнана поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Суд зазначає, що з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду з цим позовом по теперішній час воєнний стан в Україні триває. Разом з цим, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду вчасно будь-яким способом, як то направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку, подання позову нарочним способом або звернення через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Представник позивача стверджує, що командування та особовий склад військової частини НОМЕР_1 перебуває в районах ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей, де бере безпосередню участь у бойових діях. Наведена обставина є такою, що дійсно та істотно створює перешкоди та труднощі для своєчасного звернення до суду, а тому є поважною причиною пропуску відповідного строку.
Однак представником позивача не додано до матеріалів позовної заяви доказів на підтвердження того, що все командування та ввесь особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі працівники юридичного відділу, у період з 24 лютого 2022 року по теперішній час безперервно беруть участь у бойових діях.
Сама по собі обставина дислокації Військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 не свідчить про пропуск строку звернення до суду внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Більше того, вказана обставина не стала перешкодою для звернення позивача до суду з цим позовом через підсистему «Електронний суд».
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування військової частини та всього її особового складу в районах ведення бойових дій об'єктивно унеможливила виконання позивачем зазначеної процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку перебуванням всього особового складу військової частини, у тому числі фінансово-економічної служби військової частини, якій наказом командира військової частини від 29 листопада 2023 року № 1240 наказано здійснити перевірку нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з 31 липня 2022 року по теперішній час та у разі встановлення факту виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_1 за період з 31 липня 2022 року по теперішній час в більшому, ніж передбачено чинним законодавством розмірі, вжити передбачених чинним законодавством заходів щодо негайного утримання надмірно виплаченого грошового забезпечення та додаткової винагороди, а також невідкладно доповісти рапортом командиру військової частини НОМЕР_3 , в районах ведення бойових дій та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
Заява представника позивача містить загальні посилання на запровадження воєнного стану та перебування командування і особового складу військової частини НОМЕР_1 в районах ведення бойових дій, однак не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці обставини об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Посилання представника позивача на обов'язкову наявність витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, як на підставу для звернення до суду з цим позовом, суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки проведення досудового розслідування в даному випадку не є обов'язковою умовою, яка повинна передувати зверненню до суду з такими вимогами.
Щодо посилання представника позивача на відсутність фінансування військової частини НОМЕР_1 для сплати судового збору як на поважну причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Обов'язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. Водночас судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов'язків, передбачених законами України.
Усталеною також є судова практика щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
З огляду на наведене, суд відхиляє посилання позивача на неможливість вчасної сплати судового збору за подання позовної заяви як на поважну причину пропуску строку у зв'язку з їх безпідставністю.
Також відхиляються посилання представника позивача на те, що з травня 2024 року по березень 2025 року була вакантна посада помічника командира батальйону з правової роботи, оскільки, по-перше, як встановлено судом, про надлишкову виплату грошового забезпечення відповідачу позивач мав дізнатися ще у 2023 році, по-друге, позивачем не надано суду доказів того, що з 2023 року по теперішній час у відділі з правової роботи взагалі були відсутні працівники. Відтак, наявність вакантної посади помічника командира батальйону з правової роботи не може бути виключною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Більш того, як вже вище вказано, негайне та невідкладне вжиття заходів щодо проведення перевірки виплаченого відповідачу грошового забезпечення, а також утримання надмірно виплаченого грошового забезпечення, було доручено фінансово-економічній службі військової частини, яка такі дій вчинила тільки у вересні 2025 року після спливу майже двох років з дня відповідного доручення, та вже після увільнення відповідача з займаної посади, призупинення його військової служби з 06 лютого 2024 року за наказом командира військової частини від 14 лютого 2024 року № 47, а також виключення відповідача з особового складу військової частини з 06 лютого 2024 року за наказом від 27 червня 2025 року № 183.
Вказані обставини також свідчать, що відсутність в особовому складі позивача помічника командира батальйону з правової роботи з травня 2024 року по березень 2025 року не призвела до порушення строку звернення до суду, тому така обставина не може бути й підставою для поновлення цього строку.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у клопотанні не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в заяві про поновлення строку звернення до суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяК.О. Пляшкова