05 грудня 2025 року Справа № 280/8532/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 13.08.2025 року № 084750011633 про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, передбаченим Списком №2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 06.08.2025 року на підставі пункту “б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 02.03.1998 по 31.05.2025 в подвійному розмірі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбаченим Списком №2, з усім необхідним пакетом документів. Вказує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №084750011633 від 13.08.2025 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ,передбаченим Списком №2. Зазначає, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пільгової пенсії від 14.07.2025 № 72. Вказує, що у трудовій книжці від 30 квітня 1991 року НОМЕР_1 у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність ОСОБА_1 із зазначенням дат прийняття на роботу, присвоєння розрядів, переміщення в межах підприємства, перейменування (перетворення) підприємства, а також звільнення з роботи з посиланням на розпорядчі документи та які засвідчено відповідними печатками підприємства. Стверджує, що періоди роботи позивача з 02.03.1998 по 31.05.2025 є роботою у закладі надання психіатричної допомоги, тому зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Вважає рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії від 13.08.2025 року № 084750011633 протиправним. Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач 1 позов не визнав. У письмовому відзиві від 20.10.2025 вх. № 52188 вказав, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на час розгляду заяви позивача є чинними. Просить відмовити у задоволенні пенсії. Зазначає, що згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії від 13.08.2025 вік заявниці 52 роки 03 місяці 04 дні, страховий стаж позивача становить 33 роки 10 місяців 14 днів, пільговий стаж позивача становить 05 років 22 дні. Вказує, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пільгової пенсії від 14.07.2025 № 72, оскільки довідка не відповідає формі довідки (додаток 5), затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 920. Вказує, що згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у ОСОБА_1 відсутнє. Також зазначає, що оскільки з 01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058, в якому у пункті 3 ст.24 Закону №1058 цього Закону зазначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом, тому з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Отже, правових підстав для зарахування періоду роботи з 01.01.2004 до стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення» немає. На підставі викладеного, період роботи позивача з 02.03.1998 по 31.05.2025 зараховано до загального страхового стажу. Вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні пенсії позивачу є правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству України. Просить відмовити у позові.
Відповідач 2 позов також не визнав. У відзиві вх. № 51935 від 16.10.2025 вказує, що органом, що здійснив розгляд заяви про призначення пенсії, в даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а органом, у якому позивач повинен перебувати на обліку, та який буде здійснювати виплату пенсії у випадку її призначення - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Зазначає також, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, правомірно прийнято рішення про відмову в призначенні даного виду пенсії. Будь-яке порушення прав позивача на пенсійне забезпечення з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відсутнє. Право на пенсійну виплату згідно наданих документів позивачка матиме з 03.05.2031. Просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 01.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/8532/25. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 06.08.2025 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.08.2025 року № 084750011633 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Результати розгляду документів, доданих до заяви: До пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пільгової пенсії від 14.07.2025 № 72, оскільки довідка не відповідає формі довідки (додаток 5) затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006. № 920. У довідці не зазначено посилання на Постанову № 461 від 24.06.2016 під час роботи заявниці, розділи та підрозділи та не повністю зазначено підрозділ до Постанови № 36 від 16.01.2003.
Не погодившись з рішенням відповідача 1 та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, який містить ч. 1 ст. 114 такого змісту: «Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону».
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За приписами ст. 12 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах та кількість страхового стажу.
Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (п. 1 рішення).
Згідно з п. 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають ст. 13, ч. 2 ст. 14, п. «б» - «г» ст. 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років (при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах), тоді як другий - у 55 років (при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10років на зазначених роботах).
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи скаржника (Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області) про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абз.2 п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи з наведеного, жінкам, які досягли 50 років, пенсія за віком на пільгових умовах за Списком № 2 може бути призначена за наявності стажу роботи не менше 20 років, з яких не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Судом встановлено, що у спірному рішенні констатовано досягнення позивачкою 52 років 03 місяців 04 дні, наявність у позивачки страхового стажу у розмірі 33 роки 10 місяців 14 днів, пільгового стажу за списком № 2 - 05 років 22 дні.
При цьому, в оскаржуваному рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пільгової пенсії від 14.07.2025 № 72, оскільки довідка не відповідає формі довідки (додаток 5) затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006. № 920. У довідці не зазначено посилання на Постанову № 461 від 24.06.2016 під час роботи заявниці, розділи та підрозділи та не повністю зазначено підрозділ до Постанови № 36 від 16.01.2003.
Надаючи оцінку таким обставинам, суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 56 Закону №1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до сттті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Судом встановлено, що довідка про підтвердження спеціального стажу роботи для призначення пільгової пенсії від 14.07.2025 № 72 містить інформацію про роботу ОСОБА_1 у КУ «Кіровський будинок інвалідів» перейменований в КУ «Таврійський будинок інвалідів», та надалі перейменований у КУ «Таврійський психоневрологічний інтернат з геріатричним відділенням» Запорізької обласної ради у період з 02.03.1998 по 31.12.2010 де вона повний робочий день виконувала роботу по обслуговуванню психоневрологічно хворих людей за професією молодша медична сестра санітарка палатна, що передбачено Списком № 2, а також у період з 01.01.2011 по 11.09.2022 - за професією молодша медична сестра з догляду за хворими, у будинках інтернатах для психічно хворих, дитячих будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей системи соціального забезпечення, що передбачено Списком 2. Згідно вказаної довідки з 12.09.2022 по 31.05.2024 оголошено простій не з вини працівника, 31.05.2025 позивачка звільнена за власним бажанням.
Тобто, відповідачем 1 не зараховано у подвійному розмірі стаж за період з 02.03.1998 по 31.05.2024.
Слід зазначити, що відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час, зокрема, на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальних органах Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно - епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
У примітці 2 Переліку № 909 зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно з Переліком закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 28.10.2002 № 385, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 892/7180, до закладів охорони здоров'я відносяться: лікувально-профілактичні заклади (лікарняні заклади, багатопрофільні, однопрофільні, спеціалізовані, особливого типу, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади переливання крові, швидкої та екстреної медичної допомоги, санаторно-курортні заклади); санітарно-профілактичні заклади; фармацевтичні (аптечні) заклади; інші заклади; заклади медико-соціального захисту; установи/заклади системи соціального захисту населення.
За приписами статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III (далі - Закон №1489-ІІІ):
психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;
фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги;
заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №1489-ІІІ законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
На підставі частини 1 статті 10 Закону №1489-ІІІ психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1489-ІІІ професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.
Тобто, враховуючи найскладніші умови трудової діяльності, що провокують професійне «вигорання» в наведених вище закладах охорони здоров'я, законодавцем було передбачено спеціальну преференцію - подвійне зарахування стажу для призначення пенсії під час перебування на посадах медичного працівника в таких закладах.
Відповідно до Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №957, психоневрологічний інтернат (далі - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні).
Інтернат утворюється, реорганізується та ліквідується за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (далі - засновник).
У своїй діяльності інтернат керується Конституцією та законами України, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Мінсоцполітики, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням (пункти 1-3 положення).
Відповідно до пунктів 5-7 положення основними завданнями інтернату є:
1) забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним;
2) надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів). Інтернат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування. Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства. Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;
3) проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Підопічним гарантується, зокрема, надання медичної допомоги, у тому числі екстреної, за наявності медичних показань, консультації, стаціонарне лікування на базі закладів охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Таким чином, суд дійшов висновку про поширення на КУ «Таврійський психоневрологічний інтернат з геріатричним відділенням» Запорізької обласної ради положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до ст. 62 Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За ч.ч. 1, 2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Нормами пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV передбачено, що положення Закону України №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Згідно з п. 10 Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Уточнююча довідка з підприємства надається лише у випадку відсутності записів у трудовій книжці.
В свою чергу, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.04.1991, наявні записи про роботу ОСОБА_1 в період з 02.03.1998 по 31.05.2024 в КУ «Кіровський будинок інвалідів» перейменованому в КУ «Таврійський будинок інвалідів», та надалі перейменованому у КУ «Таврійський психоневрологічний інтернат з геріатричним відділенням» Запорізької обласної ради.
В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем 1 не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписами уповноважених осіб та скріплені печатками.
Тому, оскільки трудова книжка позивачки містить відповідні записи, то покликання позивача про неможливість зарахувати вказаний період роботи за довідкою від 14.07.2025 № 72 суд вважає необґрунтованим.
Також, пенсійний орган у відзиві заперечує проти подвійного зарахування стажу з підстав набрання чинності 01.01.2004 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який не містить положень, аналогічних статті 60 Закону №1788-XII.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 60 Закону №1788-XII була чинною, а стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статті 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі №689/872/17.
У свою чергу, стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.
Крім того, порівняльний аналіз норм дає підстави для висновку про те, що Закон № 1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону № 1788-XII при обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону № 1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час і, до того ж, спеціальною у питаннях про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах та за вислугу років.
Таким чином, зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України № 1788-XII, не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 24 Закону України № 1058-IV та ст. 60 Закону України № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17 та від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22, від 11.02.2025 у справі № 420/8637/24 які, в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, є обов'язковими для врахування.
Суд враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Наведене узгоджується також із практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.12.2021 у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17 та від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.
У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом України № 1058-IV та Законом України № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон України № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон України №1058-IV.
Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України № 1788-ХІІ, то він мав би виключити з останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України №1788-XII при обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з чим передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов'язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Отже, суд висновує про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду з 02.03.1998 по 31.05.2024 у подвійному розмірі.
Ураховуючи вищевикладене,суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.08.2025 року № 084750011633 про відмову в призначенні пенсії.
Щодо способу захисту прав позивача, суд зазначає, що частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Водночас, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо підрахунку стажу та вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
За таких обставин, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.08.2025 року № 084750011633 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи в подвійному розмірі періоди роботи ОСОБА_1 з 02.03.1998 по 31.05.2024 і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 серпня 2025 року про призначення пенсії.
В свою чергу, як вказав відповідач 1 період роботи позивача з 02.03.1998 по 31.05.2025 до загального страхового стажу вже зараховано, тому відсутні підстави для задоволення вимог в цій частині.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 726,72 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.08.2025 року № 084750011633 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до стажу роботи в подвійному розмірі періоди роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з 02.03.1998 по 31.05.2024 і повторно розглянути її заяву від 06 серпня 2025 року про призначення пенсії.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.12.2025.
Суддя Л.Я. Максименко