08 грудня 2025 рокуСправа №160/22315/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01.08.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.02.2025 № 047250024487 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.06.1990 по 17.04.1992, з 01.07.2000 по 31.01.2002.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 19.02.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, прийнятим за принципом екстериторіальності 26.02.2025 № 047250024487, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
06.08.2025 ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклика) сторін за наявними у справі матеріалами з 21.08.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно позивача.
21.08.2025 до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що позивач має право на пенсію за віком після досягнення 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років. Станом на дату звернення позивач має страховий стаж 28 років 7 місяців 23 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Так, до страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 04.06.1990 по 17.04.1992, оскільки в записі про звільнення відсутня посада відповідальної особи, чим порушено п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, при цьому, запис про звільнення скріплено нечітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати підприємство), а тому для зарахування цього запису необхідна уточнююча довідка про період роботи, видана на підставі первинних документів; з 01.07.2000 по 31.01.2002, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку, що свідчить про відсутність підстав для зарахування цього періоду до страхового стажу. Позивач матиме право на пенсію за віком після досягнення 63 років, а тому станом на 19.02.2025 після досягнення 60 років їй відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.02.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.02.2025 ГУ ПФУ в Івано-Франківської області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та прийнято рішення № 0478250024487, яким відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 04.06.1990 по 17.04.1992, оскільки в записі про звільнення відсутня посада відповідальної особи, чим порушено п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, при цьому, запис про звільнення скріплено нечітким відтиском печатки (неможливо ідентифікувати підприємство).
- не враховано період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2002, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку (на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794)).
Також в рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 28 років 7 місяців 23 дні, у зв'язку з чим, право на пенсію вона матиме після досягнення 63 років.
Враховуючі вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Отже між сторонами виник спір з приводу не зарахування певного періоду до страхового стажу, у зв'язку з чим позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до положень ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній.
Даним Порядком (пункт 3) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові розрахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду у той чи інший період роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а зазначено, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2024 року у справі № 440/4164/23 суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.06.1990 по 17.04.1992, оскільки в записі про звільнення відсутня посада відповідальної особи, чим порушено п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, при цьому, запис про звільнення скріплено нечітким відтиском печатки ( неможливо ідентифікувати підприємство).
Трудова книжка позивача містить записи про її роботу та про звільнення за спірний період, а тому в силу положень чинного законодавства позивач не несе відповідальності за правильне оформлення трудової книжки, і відсутність посади відповідальної особи, підписом якої засвідчена звільнення позивача за переведенням (запис №6), не може бути наслідком незарахування цього періоду до страхового стажу.
Окрім того, в силу положень ч. 2, 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не було здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності записів трудової книжки, які не були зараховані до страхового стажу позивача, необхідного для призначення пенсії за віком.
Що стосується періоду роботи з 01.07.2000 по 31.01.2002, слід зазначити наступне.
Згідно записів трудової книжки позивача серія НОМЕР_1 27.01.2000 року позивачу розпочату виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 1а ст. 29 Закону України Томаківським центром зайнятості (запис № 11), а 20.01.2001 року припинено виплату згідно п. 1з ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення» (запис № 12).
З 01.10.2001 по 01.11.2001 позивач працювала на посаді соціального працівника згідно трудового договору у Територіальному центрі соціального обслуговування Томаківського району Дніпропетровської області (записи № 13-14).
З 15.11.2001 по 09.11.2002 позивач отримувала допомогу по безробіттю в Томаківському районному центрі зайнятості відповідно до п. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (записи № 15-16).
Отже, відомості про зазначений період перебування позивача обліку в центрі зайнятості, підтверджено записами у трудовій книжці позивача та відповідачем не спростовані такі відомості.
Додатково, на підтвердження відомостей про отримання позивачем допомоги по безробіттю позивачем надавана довідка від Томаківського відділу Нікопольської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості.
Таким чином, враховуючи, що в означений період з 01.07.2000 по 31.01.2002 позивач отримувала допомогу по безробіттю та такий період відповідно до положень ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає зарахуванню до страхового стажу, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не врахував цей період до страхового стажу позивача, а тому рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 26.02.2025 № 047250024487 підлягає скасуванню, а заява позивача від 19.02.2025 повторному розгляду.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.02.2025 № 047250024487 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.06.1990 по 17.04.1992, з 01.07.2000 по 31.01.2002.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги таким, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 4369 від 18.07.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211, 20грн. з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.02.2025 № 047250024487 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.06.1990 по 17.04.1992, з 01.07.2000 по 31.01.2002.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15, ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець