05 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 640/22765/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.04.2020 №78676-3313-2615.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.06.2020 нею отримано від ГУ ДПС у місті Києві податкове повідомлення-рішення №78676-3313-2615 від 07.04.2020 про сплату земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 24 173,23 грн, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік, у сум 24 173,23 грн. за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за земельну ділянку площею 0,007734 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований багатоквартирний житловий будинок загальною площею 5721,90 кв.м. У цьому будинку знаходяться нежитлові приміщення (групи приміщень №0245-3) загальною площею 212,3 кв.м., що належать позивачці на праві приватної власності.
На переконання позивачки, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Що стосується особи, яка володіє нерухомим майном у багатоквартирному будинку, то, виходячи із викладеного вище, права на земельну ділянку під багатоквартирним будинком та прибудинкову територію виникають у всіх співвласників (власників житлових та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку) з моменту державної реєстрації таких прав на земельну ділянку під цим багатоквартирним будинком та відповідну прибудинкову територію у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. Тому безпосереднім платником земельного податку в цьому випадку буде виступати особа, щодо якої здійснено державну реєстрацію прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком з урахуванням прибудинкової території (установа або організація, яка здійснює управління багатоквартирним будинком державної або комунальної власності; об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке є суб'єктом реєстрації відповідно до рішення співвласників), з моменту такої реєстрації прав особи на земельку ділянку.
Вважаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним, звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 640/22765/20, вирішено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
У поданому до суду відзиві ГУ ДПС у м. Києві позовні вимоги не визнали у повному обсязі, в задоволенні позову просили відмовити, зазначивши, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ Печерського району ГУ ДПС у м. Києві як платник плати за землю з фізичних осіб на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,007734 га. Не зважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, згідно з п. 5.2 ст. 5 ПКУ, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
На підставі пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами справа №640/22765/20 передана на розгляд та вирішення Волинському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 цю справу передано для розгляду судді Костюкевичу С.Ф.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 адміністративну справу №640/22765/20 прийнято до провадження судді Костюкевича С.Ф., розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, допущено заміну відповідача у справі Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, письмові докази по справі, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 на праві приватної власності з 18.01.2019 належать нежитлові приміщення (група приміщень №0245, загальною площею 212,3 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_1 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №153372330 від 22.01.2019 (запис про право власності №29940367 від 18.01.2019).
Також ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ Печерського району ГУ ДПС у м. Києві як платник плати за землю з фізичних осіб на земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,007734 га.
11.06.2020 позивачкою отримано від Головного управління ДПС у місті Києві податкове повідомлення-рішення №78676-3313-2615 від 07.04.2020 про сплату земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік у сумі 24 173,23 грн, згідно якого визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в суму 24 173,23 грн за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за земельну ділянку площею 0,007734 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Незгода позивачки із таким податковим повідомленням-рішенням стала підставою для її звернення із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним законодавчим актом, що регулює земельні відносини в Україні є Земельний кодекс України, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Нормативно-правові акти застосовуються в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпункту 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
В силу вимог підпункту 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.
Плата за землю справляється відповідно до закону.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).
Тобто, фізична особа власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п. 284.1 ст. 284 ПК України).
По місту Києву ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку встановлені Рішенням Київської міської Ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» від 23 червня 2011 року №242/5629 із змінами та доповненнями.
Відповідно до п. 1 та п. 3 ст. 73 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» зі змінами та доповненнями, акти сільського, селищного, міського голови, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз. 2 п. 286.1 ст. 286 ПК України).
В той же час, п. 3 Рішення Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів» від 23.06.2011 № 242/5629 зі змінами та доповненнями (далі - Рішення), зобов'язано Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надавати органам державної фіскальної служби інформацію (дані) з міського земельного кадастру про земельні ділянки, а згідно п. 4 цього Рішення, органам державної фіскальної служби рекомендовано при адмініструванні плати за землю в м. Києві використовувати інформацію (дані) з міського земельного кадастру.
Відповідно до пп. 1.8 п. 1 додатку 5 до рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року № 43/1877, із змінами та доповненнями, при зміні частин в будівлі (споруді) або їх функціонального використання юридичні та фізичні особи (у тому числі нерезиденти України) зобов'язані у десятиденний термін в письмовій формі (за заявою згідно зі зразком) повідомити Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про необхідність здійснення нормативної грошової оцінки земельної ділянки або її частини свідоцтв про право власності з урахуванням зазначених змін.
Згідно даних інформаційно-телекомунікаційних систем органів ДПС фізична особа фізична особа ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ДПІ Печерського с району Головного управління ДПС у м. Києві, як платник плати за землю з фізичних осіб за земельну ділянку під нежитловим приміщенням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,007734 га.
В зв'язку з вищенаведеним, ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 , було сформовані податкове повідомлення - рішення (форми «Ф») від 07.04.2020 року № 78676-3313-2615 на суму - 24173,23 грн.
Дане податкове повідомлення-рішення було направлене за адресою: АДРЕСА_2 (останнього відомого місцезнаходження) поштовим відправленням та вручене адресату 11.06.2020.
Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Тобто, фізична особа-власник приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідачем нараховано земельний податок, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5J2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Враховуючи вищенаведене, та, зокрема, приписи ст. 206 Земельного кодексу, а саме, що використання землі в Україні є платним, Позивач, що є власником нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , повинен з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташована така будівля (споруда, її частина), з урахуванням площі прибудинкової території.
Отже, ОСОБА_1 , як власник нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , є платником земельного податку з дати І державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №153372330 від 22.01.2019, ОСОБА_1 на праві приватної власності з 18.01.2019 належать нежитлові приміщення (група приміщень №0245, загальною площею 212,3 кв. м.) за адресою: АДРЕСА_1 (запис про право власності №29940367 від 18.01.2019).
За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі № 826/12388/13-а, який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 19 червня 2018 року у справі №826/8009/16 (адміністративне провадження №К/9901/30996/18), від 17.03.2020 року у справі № 815/4644/14 (адміністративне провадження № К/9901/26171/18), від 16.06.2020 року у справі №826/11166/16 (адміністративне провадження №К/9901/38125/18), від 01 листопада 2022 року у справі № 808/5653/14(СН/808/1/17) (адміністративне провадження № К/9901/23571/21), від 12 травня 2023 року у справі № 826/14240/16, та інших.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наявну усталену практику Верховного Суду з питання, яке є предметом розгляду в межах спірних правовідносин, суд не приймає посилань позивача на Узагальнюючу податкову консультацію щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, права на яку у такої особи не оформлені, затверджену Наказом Міністерства фінансів України 06.07.2018 № 602.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.Ф. Костюкевич