05 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6284/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 15 квітня 2025 року №032650006522 щодо відмови в призначені та виплаті пенсії за віком; зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року відповідно до довідки від 13 лютого 2025 року №139 та трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 жовтня 1985 року; з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року відповідно до довідки від 10 березня 2025 №487 та трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 жовтня 1985 року; з 01 січня 1992 року по 2000 рік відповідно до довідки від 10 березня 2025 № 487 та трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 жовтня 1985 року, починаючи з 07 квітня 2025 року.
В обґрунтування позову позивач вказав, що 07 квітня 2025 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Чернігівській області. Рішенням відповідача 2 від 15 квітня 2025 року №032650006522 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року відповідно до довідки від 13 лютого 2025 року №139 та з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року відповідно до довідки від 10 березня 2025 року №487, оскільки документи, видані на території Республіки Білорусь, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений; з 01 січня 1992 року по 2000 рік, оскільки з 19 червня 2023 року припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Позивач вважає рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Вказав, що спірні періоди його роботи підтверджено трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , довідками 13 лютого 2025 року №139, від 10 березня 2025 року №487, усі записи в трудовій книжці є читабельними та чіткими, внесені відповідно до вимог законодавства, в саме належно завірені та містять необхідні реквізити, передбачені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників. Записи виконані акуратно, без виправлень і помилок, у хронологічному порядку, що забезпечує повноту та достовірність відображення трудової діяльності працівника.
ОСОБА_1 зазначив, що періоди роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року, з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року на території Республіки Білорусь, тобто в організаціях, які знаходяться на території Республіки Білорусь підлягають зарахуванню до страхового стажу, оскільки Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав в галузі пенсійного забезпечення на момент виникнення спірних правовідносин була чинною. Також на переконання позивача період роботи з 01 січня 1992 року по 2000 рік може бути зарахований до стажу, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а спірні періоди трудової діяльності мали місце в період дії вказаної Угоди.
З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідачі, отримавши ухвалу про відкриття провадження 16 червня 2025 року (а.с.34-35), відзив на позов не подали.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 січня 2025 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії за віком, подавши документи згідно з переліком, зазначеним у розписці-повідомленні (а.с.48-49). Після реєстрації заяви та формування електронної пенсійної справи працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, рішенням якого від 17 січня 2025 року №032650006522 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком (а.с.60).
07 квітня 2025 року ОСОБА_1 знову звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою про призначення пенсії за віком (а.с.50), яка за принципом екстериторіальності розглядалася ГУ ПФУ в Чернігівській області.
Рішенням відповідача 2 від 15 квітня 2025 року №032650006522 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 11, 61).
Зі змісту вказаного рішення слідує, що необхідний страховий стаж встановлений статтею 26 Закону №1058-ІV становить 31 рік. Страховий стаж заявника - 23 роки 1 місяць 22 дні.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року відповідно до довідки від 13 лютого 2025 року №139 та з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року відповідно до довідки від 10 березня 2025 року №487, оскільки документи, видані на території Республіки Білорусь, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений;
з 01 січня 1992 року по 2000 рік, оскільки з 19 червня 2023 року припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Позивач не погоджується з таким рішенням ГУ ПФУ в Чернігівській області, вважає його протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантоване право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.
Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертої статті 24 вказаного Закону визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01 січня 2004 року стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а з 01 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди роботи на підставі відомостей персоніфікованого обліку. Основним документом, що характеризує і підтверджує трудову діяльність особи до 1 січня 2004 року, є трудова книжка.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, зі мінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
За обставин цієї справи спірним є питання про зарахування позивачу до стажу роботи періодів трудової діяльності до набрання чинності Законом №1058-IV.
За приписами частини першої статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що період роботи з 16 серпня 1985 по 20 березня 1986 року та з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року не зараховано до страхового стажу, оскільки пенсійним органом до розгляду не прийнято довідки від 13 лютого 2025 року №139 від 10 березня 2025 року №487, тому що документи видані на території Республіки Білорусь, які не мають установленої форми, приймаються на території України за умови проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.24-27). Відповідно до записів трудової книжки (у межах спірних періодів) ОСОБА_1 , зокрема: 16 серпня 1985 року прийнятий на завод «Цвєтотрон» виробничого об'єднання «Інтеграл» ім. ХХV з'їзду КПСС фрезерувальником першого розряду в цех 19 (запис №3, внесений на підставі наказу від 14 серпня 1985 року №462); 01 березня 1986 року переведений фрезерувальником по другому розряду в 19 цеху (запис №4, внесений на підставі наказу від 28 лютого 1986 року №339); 20 березня 1986 року звільнений з роботи по власному бажанню (запис №5, внесений на підставі наказу від 21 березня 1986 року №26 ок); 10 квітня 1986 року прийнятий на роботу шофером колгоспу ім. Кірова (запис №6, внесений на підставі наказу від 10 квітня 1986 року №5); 09 лютого 2001 року виведений з членів колгоспу і звільнений з роботи по власному бажанню (запис №7, внесений на підставі наказу від 09 лютого 2001 року №3).
При цьому слід зауважити, що хронологічна послідовність записів у трудовій книжці дотримана; наявні посилання на документи, на підставі яких вчинено записи.
В матеріалах справи наявні копії довідки від 13 лютого 2025 року №139 (а.с.56), яка підтверджує період трудової діяльності позивача з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року на заводі «Цвєтотрон» виробничого об'єднання «Інтеграл» ім. ХХV з'їзду КПСС, а також довідки від 10 березня 2025 року №487 (а.с.52), з якої слідує, що ОСОБА_1 з 10 квітня 1986 по 09 лютого 2001 року був членом колгоспу ім. Кірова, тут же зазначено про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих вихододнів.
Щодо посилання відповідача 2 в оскаржуваному рішенні на необхідність проставлення апостиля, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (далі за текстом - Конвенція) встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
01 грудня 2022 року було прийнято Закон України №2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який з 23 грудня 2022 року набрав чинності.
Вищезазначений Закон передбачає: зупинення дії у відносинах з російської федерацією та Республікою Білорусь Конвенції та Протоколу до неї; вихід з зазначеної Конвенції та Протоколу до неї.
Однак, в подальшому Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (Постанова №107), якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX затверджено Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Суд наголошує, що дія Постанови №107 поширюється на офіційні документи іноземних держав, у відносинах з якими станом на 24 лютого 2022 року діяло зобов'язання приймати такі документи в Україні без спеціального засвідчення. Текст цієї постанови не містить застережень чи обмежень щодо дати видачі таких документів.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з Республікою Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям цієї Постанови №107 документи цієї держави і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Після припинення воєнного стану в Україні та закінчення строку 6 місяців після його припинення передбачається проставлення апостиля, що випливає з наведеного вище.
Вказана Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Таким чином, надані позивачем довідки від 13 лютого 2025 року №139, від 10 березня 2025 року №487 відповідають наведеним положенням та підлягають врахуванню при обрахунку періодів страхового стажу.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягають зарахуванню періоди роботи з 16 серпня 1985 по 20 березня 1986 року та з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року.
Період роботи з 01 січня 1992 року по 2000 рік не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки з 19 червня 2023 року припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Згідно зі статтею 19 Закону України “Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення розміру пенсії за даною Угодою провадиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992року у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02 грудня 2022 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Відтак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Частиною другою статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.
Позиція відповідача 2 суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності ОСОБА_1 у спірні періоди Угода була чинною, а тому він має право на зарахування періоду роботи з 01 січня 1992 року по 2000 рік до страхового стажу.
Отже, наведене у сукупності вказує на помилковість висновків відповідача 2 про неможливість зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди, відтак оскаржуване рішення від 15 квітня 2025 року №032650006522 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 07 квітня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року, з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року та з 01 січня 1992 року по 2000 рік, то суд зазначає на таке.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Суд зазначає, що органом, що призначає пенсію, визначено за принципом екстериторіальності - ГУ ПФУ в Чернігівській області, яким розглядалось питання про призначення позивачу пенсії та приймалось рішення про відмову в такому призначенні.
ГУ ПФУ у Волинській області не розглядало питання щодо призначення позивачу пенсії, рішень з цього питання, зокрема щодо розрахунку трудового стажу позивача, відповідачем 1 не приймалось.
Отже, в даному випадку права позивача порушені виключно ГУ ПФУ в Чернігівській області, яке розглядало питання про призначення позивачу пенсії та здійснювало розрахунок трудового стажу позивача.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.
Тому в задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ у Волинській області, слід відмовити.
Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як орган, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком з 07 квітня 2025 року, суд зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг віку 60 років, тобто набув право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV при наявності необхідного страхового стажу.
Як слідує з розрахунку зарахованого відповідачем страхового стажу позивача, на час звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 1 місяць 22 дні, про що також вказано в оскаржуваному рішенні.
Разом з тим, щодо наявності у позивача страхового стажу не менше 31 років, то у суду відсутній розрахунок такого стажу, і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі №810/637/18.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15, яка зводиться до того, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання пенсійного органу призначити пенсію позивачу.
Отже, суд приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України після зарахування спірних періодів повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 07 квітня 2025 року.
При цьому, суд не має підстав робити висновок про те, що при обчисленні стажу, що дає право на пенсію за віком з врахуванням висновків суду, викладених у цій справі, та за наявності підстав для призначення пенсії, територіальне управління Пенсійного фонду України порушуватиме права позивача, не призначаючи, чи не виплачуючи таку пенсію.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на безпідставність неврахування відповідачем 2 до страхового стажу позивача періодів роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року, з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року та з 01 січня 1992 року по 2000 рік, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, з метою належного захисту прав позивача у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області від 15 квітня 2025 року №032650006522, зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року, з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року та з 01 січня 1992 року по 2000 рік та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Отже, у зв'язку із частковим задоволенням позову, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернігівській області судовий збір в сумі 645,96 грн, що був сплачений в розмірі 968,96 грн квитанцією від 09 червня 2025 року (а с. 9, 31).
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця П'ятницька, будинок 83А, ідентифікаційний код юридичної особи 21390940) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 15 квітня 2025 року №032650006522.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 16 серпня 1985 року по 20 березня 1986 року, з 10 квітня 1986 року по 31 грудня 1991 року, з 01 січня 1992 року по 2000 рік та повторно розглянути заяву від 07 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області судові витрати у сумі 645,96 грн (шістсот сорок п'ять гривень грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк