08 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12489/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення; зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач) в якому просить суд:
1) Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №032350033139 від 20.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
2) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 17.05.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 17.01.1995 по 17.04.1998; з 24.04.1999 по 04.03.2003; з 04.03.2003 по 31.12.2003; з 29.08.1983 по 06.08.1984 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.08.1983.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що набувши право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні 60-річного віку, ОСОБА_1 звернулася до територіального органу пенсійного фонду за місцем свого проживання з відповідною заявою, проте рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №032350033139 від 20.08.2025 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, у спірному рішенні вказано, що ГУ ПФУ в Закарпатській області до страхового стажу, що дає право на пенсію враховано лише 24 роки 02 місяці 19 днів при необхідному стажі 32 роки.
До страхового стажу не враховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.1983, а саме:
- з 17.01.1995 по 17.04.1998, оскільки дата на звільнення та дата в наказі на звільнення містить виправлення;
- з 24.04.1999 по 04.03.2003, оскільки дата та наказ на прийняття дописано чорнилом іншого кольору;
- з 04.03.2003 по 31.12.2003, оскільки після запису на звільнення відсутні підпис відповідальної особи та печатка підприємства;
- період навчання з 08.02.1999 по 09.04.1999 згідно свідоцтва №004797 від 09.04.1999, оскільки відсутній підпис голови кваліфікаційної комісії;
- з 29.08.1983 по 06.08.1984, оскільки заявник працював в Казахстані. Зазначений період роботи в Казахстанській РСР підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх страхового стажу.
Позивач вважає, що має достатній страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком. При цьому зауважує, що працівник не може нести відповідальність за дії підприємства щодо правильності та повноти оформлення бухгалтерських документів та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації. Тому з вини адміністрації підприємства не може бути позбавлена конституційного права на соціальний захист. Вважає рішення відповідача протиправним та просить задовольнити її позовні вимоги.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 КАС України.
Відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області у відзиві на позовну заяві від 10.11.2025 щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що згідно рішення від №032350033139 від 20.08.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Вказує, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 29.08.1983: з 17.01.1995 по 17.04.1998, оскільки дата на звільнення та дата в наказі на звільнення містить виправлення; з 24.04.1999 по 04.03.2003, оскільки дата та наказ па прийняття дописано чорнилом іншого кольору; з 04.03.2003 по 31.12.2003, оскільки після запису на звільнення відсутні підпис відповідальної особи та печать підприємства. З 01.01.1998 страховий стаж зараховано згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Не зараховано період навчання з 08.02.1999 по 09.04.1999 згідно свідоцтва №004797 від 09.04.1999, оскільки відсутній підпис голови кваліфікаційної комісії.
Відповідач вказує, що обов'язок в наданні достатнього пакету документів законодавець поклав на позивача, а орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями у підтвердженні стажу та відповідних статусів, а лише у відповідності до пункту 4.2 Порядку №22-1 досліджує, аналізує та перевіряє вже надані документи, виявляє їх неточності та розбіжності. Тобто, для призначення пенсії за віком позивач має належним чином підтвердити свій страховий стаж, що дає право на пенсійне забезпечення шляхом подання до органу Пенсійного фонду України відповідних документів. Позивачем не надано відповідних доказів щодо підтвердження факту роботи у спірний період, визначених чинним законодавством.
З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позову.
Крім того, просив залучити до участі у справі у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 в задоволенні клопотання представника ГУ ПФУ в Закарпатській області про залучення співвідповідача у справі відмовлено.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню пенсійного віку - 60 років, 12.08.2025 звернулась із заявою до територіального органу пенсійного фонду Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про призначення пенсії за віком, до якої надала необхідні для призна чення пенсії документи, передбачені Порядком подання та оформлення документів для при значення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду У країни від 25.11.2005 №22-1.
Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами ГУ ПФУ в Закарпатській області.
За результатами розгляду заяви позивача від 12.08.2025 згідно із наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ГУ ПФУ в Закарпатській області 20.08.2025 прийнято рішення №032350033139 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
При цьому, із змісту оскаржуваного рішення слідує, що до страхового стажу позивача не враховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.1983, а саме:
- з 17.01.1995 по 17.04.1998, оскільки дата на звільнення та дата в наказі на звільнення містить виправлення;
- з 24.04.1999 по 04.03.2003, оскільки дата та наказ на прийняття дописано чорнилом іншого кольору;
- з 04.03.2003 по 31.12.2003, оскільки після запису на звільнення відсутні підпис відповідальної особи та печатка підприємства;
- період навчання з 08.02.1999 по 09.04.1999 згідно свідоцтва №004797 від 09.04.1999, оскільки відсутній підпис голови кваліфікаційної комісії;
- з 29.08.1983 по 06.08.1984, оскільки заявник працював в Казахстані. Зазначений період роботи в Казахстанській РСР підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх страхового стажу.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - №1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно зі статтею 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV в разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року по 31 грудня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV в разі відсутності, починаючи з 01.01.2019 страхового стажу, передбаченого частиною першою та другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Відтак, необхідною умовою для призначення пенсії є вік 60 років та відповідно частини другої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу від 22 до 32 років.
Згідно наданих до заяви документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача становить 24 роки 02 місяці 19 днів; вік - 60 років, що не заперечується відповідачем.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За правилами статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).
Пунктом 4.1. Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2. Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (пункт 4.3 Порядку №22-1).
Згідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, до страхового стажу позивача не враховані періоди роботи ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.1983, а саме:
- з 17.01.1995 по 17.04.1998 - дата на звільнення та дата в наказі на звільнення містить виправлення;
- з 24.04.1999 по 04.03.2003 - дата та наказ на прийняття дописано чорнилом іншого кольору;
- з 04.03.2003 по 31.12.2003 - після запису на звільнення відсутні підпис відповідальної особи та печатка підприємства;
- з 29.08.1983 по 06.08.1984 - потребує підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Суд звертає увагу, що на час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 (далі - Інструкція №58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції №58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції №58).
Пунктом 2.14 Інструкція №58 встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Що стосується неврахування відповідачем періодів роботи ОСОБА_1 з 17.01.1995 по 17.04.1998 (записи в трудовій книжці №11-№14), де дата на звільнення та дата в наказі на звільнення містить виправлення; з 24.04.1999 по 04.03.2003 (записи №17-№18), де дата та наказ на прийняття дописано чорнилом іншого кольору; з 04.03.2003 по 31.12.2003 (записи №19-№20), де після запису на звільнення відсутні підпис відповідальної особи та печатка підприємства, що, на думку відповідача, перешкоджає в зарахуванні даних періодів до страхового стажу суд зазначає наступне.
Пунктом 1.5 Інструкції №58 визначено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні норми встановлені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, відповідно до пункту 1 якого, як вже зазначено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме виправлення у даті прийняття, звільнення, відсутній підпис відповідальної особи та назва підприємства, не може вважатися достатньою підставою неврахування відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, зі змісту вказаних вище норм вбачається, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про роботу особи у спірний період, що визначає її право на пенсію.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак, що ГУ ПФУ в Закарпатській області протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 17.01.1995 по 17.04.1998 (записи в трудовій книжці №10-№14) у Волинській обласній асоціації інвалідів та ветеранів; з 24.04.1999 по 04.03.2003 (записи №17-№18) в ТзОВ «Автозаправочна станція»; з 04.03.2003 по 31.12.2003 (записи №19-№20) в ПФ «Алладін», тому вказані періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо незарахування періоду роботи з 29.08.1983 по 06.08.1984 в Республіці Казахстан, оскільки зазначений період роботи в Казахстанській РСР підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх страхового стажу, суд зазначає наступне.
Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 від 29.08.1983 в спірний період ОСОБА_1 працювала в Прокуратурі Талди-Курганської області (записи №№1-3).
Зазначені записи у трудовій книжці завірені печатками та підписом відповідальних осіб.
Разом з тим, як зазначає позивач в позовній заяві, подаючи 12.08.2025 заяву про призначення пенсії нею особисто повідомлялось ГУ ПФУ у Волинській області про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення інших держав, в т. ч. Казахстану, що не заперечується відповідачем в оскаржуваному рішенні.
В той же час, ГУ ПФУ в Закарпатській області зазначає, що документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання мною таких виплат по ЕПС, не долучено.
Щодо таких доводів пенсійного органу суд звертає увагу, що Законом України від 25.04.2024 за №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (який набрав чинності з 23.06.2024) внесено зміни до Закону №1058-IV.
Так, Закон №1058-IVдоповнено статтею 24-1 «Періоди трудової діяльності за межами України, які зараховуються до страхового стажу».
За змістом частини другої статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії Кабінетом Міністрів України не визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Крім того, відповідно до абзацу четвертого пункту 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №2-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Таким чином, встановивши, що позивачем не подано повідомлення про нездійснення іншою державою колишнього Союзу РСР пенсійної виплати, відповідач повинен був письмово повідомити про це позивача і надати можливість подати таке повідомлення, проте цього не зробив.
Як передбачає частина третя статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації, зазначеної у поданих мною документах.
З огляду на викладене суд вважає, що у відповідача не було обґрунтованих підстав для не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 29.08.1983 по 06.08.1984 в Республіці Казахстан згідно з даними трудової книжки.
Відсутність документального підтвердження неотримання пенсії не може впливати на мої конституційні права щодо соціального захисту, складовою якого є право на пенсію
Тим більше, що під час подання заяви про призначення пенсії позивач зазначила інформацію про те, що я не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Отже, оскільки за наведеними вище висновками суду позивачу підлягає зарахуванню до страхового стажу період роботи 17.01.1995 по 17.04.1998; з 24.04.1999 по 04.03.2003; з 04.03.2003 по 31.12.2003; з 29.08.1983 по 06.08.1984 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.08.1983 (що становить 8 років 10 місяців 17 днів), то з урахуванням цього стажу та безспірного страхового стажу (24 років 02 місяці 19 днів) очевидним для призначення пенсії за віком є виконання умови про наявність необхідного страхового стажу - не менше 32 років.
З огляду на те, що єдиною підставою прийняття ГУ ПФУ у Волинській області рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу була відсутність необхідного страхового стажу - 32 роки, суд доходить висновку, що рішення відповідача від №032350033139 від 20.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
Згідно зі статтею 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи досягнення позивачем віку 60 років - 16.05.2025 та її звернення із заявою про призначення пенсії 12.08.2025, право на отримання пенсії за віком відповідно до приписів статті 45 Закону №1058-IV у неї виникло з 17.05.2025 (тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, виходячи з наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №032350033139 від 20.08.2025 та зобов'язання відповідача призначити позивачу з 17.05.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи 17.01.1995 по 17.04.1998; з 24.04.1999 по 04.03.2003; з 04.03.2003 по 31.12.2003; з 29.08.1983 по 06.08.1984 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.08.1983, з урахуванням висновків суду, які викладені в цьому рішенні.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 26.10.2025.
Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Площа Народна, будинок 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №032350033139 від 20.08.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 17.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 17.01.1995 по 17.04.1998; з 24.04.1999 по 04.03.2003; з 04.03.2003 по 31.12.2003; з 29.08.1983 по 06.08.1984 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.08.1983, з урахуванням висновків суду, які викладені в цьому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя В.В. Мачульський