04 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12540/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у відмові в розгляді заяви від громадянина російської федерації - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти та розглянути заяву позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся на адресу УДМС у Волинській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує тимчасового захисту, однак відповідач у встановленому чинним законодавством порядку вказану заяву не розглянув. Представник позивача зазначає, що подання вказаної заяви було зумовлене тією обставиною, ОСОБА_1 хоча і проживав на території України без належних підстав, проте як до початку повномасштабного вторгнення так і після початку повномасштабного вторгнення, позивач неодноразово надавав фінансову допомогу Збройним Силам України , про вказану обставину свідчить "Подяка" надана військовою частиною НОМЕР_1 від 31.10.2023, з якої вбачається що позивач надавав постійну волонтерську підтримку матеріальній базі даної частини.
З огляду на вищевказане в позивача наявні обґрунтовані підстави вважати, що при поверненні в країну походження, або країну, що підтримує російську федерацію він буде підданий репресіям та політичному переслідуванню зі сторони органів державної влади.
Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовних вимог не визнала та просила у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначила, що відповідно до рішення Ківерцівського районного суду від 25.09.2025 (справа №158/2853/25), іноземець поміщений до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що 28.04.2022 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 17.05.2022 із подальшою забороною в'їзду в Україну строком на три роки.
Відповідач вказане рішення не виконав та в судовому порядку його не оскаржував.
В подальшому, 23.09.2025 працівниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області громадянин рф ОСОБА_1 був виявлений та у зв'язку з порушенням ним законодавства України про правовий статус іноземців (відсутні дійсні документи, які посвідчують його законне перебування на території України) - затриманий.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», затвердженої наказом МВС від 29.02.2016 №141, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2016 за №748/28878 з Волинського ПТПІ 02.10.2025 до УДМС у Волинській області (Управління) надійшло повідомлення про направлення на адресу Управління заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стало підставою для реєстрації вказаної особи в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1 Правил).
Заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкета іноземця та інші супутні матеріали через адміністрацію Волинського ПТПІ надіслані на адресу УДМС у Волинській області та 10.10.2025 зареєстрований супровідний лист ВПТПІ, яким скеровано зазначені матеріали. ОСОБА_1 будь-які документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до заяви за захистом в Україні, що є порушенням частини сьомої статті 7 Закону №3671-VI не приєднав. 10.10.2025 заяву разом з супутніми матеріалами повернуто ініціатору з наданням відповідних роз'яснень.
З урахуванням наведеного вважає, що відповідачем не було допущено жодних дій щодо ухилення від розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Також зазначив, що в контексті фактичних обставин та враховуючи норми "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Крім того, зазначена у відзиві відповідача інформація про те, що заява позивача зареєстрована в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту дають підстави вважати, що відповідач при розгляді заяви позивача діяв не передбачений Законом спосіб розгляду вказаних заяв а саме, відсутнє рішення про відмову про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом і вказані дії відповідача не відповідають нормам Закону.
19.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких зазначив, що одним із визначальних критеріїв під час установлення статусу біженця є наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Цей критерій має комплексний характер, оскільки включає суб'єктивну та об'єктивну сторони.
Так, суб'єктивна сторона полягає у внутрішньому переконанні особи щодо існування загрози її життю, свободі чи безпеці у країні походження. Такі побоювання є результатом психологічної оцінки ситуації, що склалася навколо неї, і саме під їхнім впливом особа приймає рішення залишити державу. З огляду на це, при вирішенні спору про надання статусу біженця ретельному дослідженню підлягає суб'єктивне сприйняття заявником небезпеки та мотиви його виїзду.
Об'єктивна сторона пов'язана з фактичним підтвердженням наявності ризику переслідування. Вона полягає у наданні доказів, що свідчать про реальність побоювань, зокрема документів, свідчень, офіційних звітів чи інших відомостей, які доводять наявність обставин, здатних створити реальну загрозу для особи у разі її повернення до країни походження. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
Однак, позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками політичних переконань.
Просить відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Не є спірною та обставина, що позивач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації далі - рф).
Позивач прибув на територію України легально в 2011 році. Перебуває у країні понад 14 років.
Відповідно до рішення Ківерцівського районного суду від 25.09.2025 (справа №158/2853/25), іноземець поміщений до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що 28.04.2022 співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 17.05.2022 із подальшою забороною в'їзду в Україну строком на три роки.
Тобто, даним рішення зобов'язано залишити територію України, не обов'язково до рф а й до третьої країни.
Відповідач вказане рішення не виконав та в судовому порядку його не оскаржував.
В подальшому, 23.09.2025 працівниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області громадянин рф ОСОБА_1 був виявлений та у зв'язку з порушенням ним законодавства України про правовий статус іноземців (відсутні дійсні документи, які посвідчують його законне перебування на території України) - затриманий.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні», затвердженої наказом МВС від 29.02.2016 №141, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2016 за №748/28878 з Волинського ПТПІ 02.10.2025 до УДМС у Волинській області (Управління) надійшло повідомлення про направлення на адресу Управління заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації ОСОБА_1 , що стало підставою для реєстрації вказаної особи в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.1 Правил).
Заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкета іноземця та інші супутні матеріали через адміністрацію Волинського ПТПІ надіслані на адресу УДМС у Волинській області та 10.10.2025 зареєстрований супровідний лист ВПТПІ, яким скеровано зазначені матеріали. ОСОБА_1 будь-які документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до заяви за захистом в Україні, що є порушенням частини сьомої статті 7 Закону №3671-VI не приєднав.
Листом за вих. №0701.4-7584/0701 2-25 від 10.10.2025, що надійшов на адресу Волинського ПТПІ ДМС України у Волинській області 21.10.2025, відповідачем повернуто заяву ОСОБА_1 без прийняття до розгляду та вказало, що надання захисту в Україні, також порядок і процедура розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон № 3671-VI) та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон №3671-VI.
В розумінні пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частиною першою статті 2 вказаного Закону питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з частинами першою, шостою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис.
Суд зазначає, що у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом позивач не звернувся, чим порушив порядок та строки звернення.
За змістом пункту 8 частини першої статті 1 Закону №3671-VI заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила № 649.
Згідно з пунктом 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правничою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (пункт 2.2 Правил № 649).
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4).
Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС. Подані документи долучаються до особової справи заявника.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, долучивши до неї документи, визначені Законом № 3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
При цьому, норми чинного законодавства вимагають особистої присутності особи при поданні такої заяви з огляду на дії, які має вчинити при прийнятті заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (встановлення особи заявника, проведення дактилоскопії заявника, тощо), особиста присутність заявника є необхідною.
Обов'язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом № 3671-VI, виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої заяви, вимоги до чого, наведені вище.
У даній позовній заяві, серед іншого, міститься твердження про те, що «в позивача наявні обґрунтовані підстави вважати, що при поверненні в країну походження або в країну, що підтримує російську федерацію він буде підданий репресіям та політичному переслідуванню зі сторони органів державної влади», однак чим саме вони обґрунтовані у позові не вказав, будь-які документи, які підтверджують такий факт, відсутні.
Одночасно суд звертає увагу, що прийняття заяви про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до частини шостої статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченого законодавством.
Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Державна з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.
Правило Конвенції про статус біженців 1951 року застосовується відповідно до частини другої статті 2 Закону № 3671-VI. На комунікаційній платформі, яка відбулася 13.11.2022, ініційована ДМС України з метою налагодження діалогу з представниками міжнародних, громадських та правозахисних організацій з міграційних питань, Голова ДМС Наталія Науменко рекомендувала присутнім звернути увагу на тимчасові заходи, зазначені в статті 9 Конвенції з метою уникнення додаткових питань (https://dmsu.gov.ua/news/dms/13325.html 40-ва хвилина).
Враховуючи викладене, в даний час відсутня об'єктивна можливість здійснювати прийом та розгляд заяви за захистом.
Суд зауважує, що на сьогодні Україна в зв'язку з широкомасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації перебуває в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану продовжено з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб, а також обмежено права і свободи людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.
Слід зазначити, що процедурні заходи передбачені Правилами, які передують прийняттю/відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюються у разі дотримання заявником встановленого Законом порядку та строків подачі заяви.
Суд зауважує, що у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом не звернувся, чим порушив порядок та строки звернення.
Застосовуючи норми статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина російської федерації, ОСОБА_1 , до розгляду у відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не приймалася.
Також, не приймалося та наказом не оформлялося рішення про відмову в прийнятті заяви. Указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на період дії воєнного стану обмежує права і свободи людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадські та політичні права.
Окрім того, встановивши наявність мети позивача розпочати процедуру визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, Управлінням ДМС у Волинській області надіслано позивачу лист-роз'яснення щодо процедури подання заяви.
Відтак, у спірних правовідносинах вважаємо, що УДМС у Волинській області діяло правомірно, добросовісно намагаючись створити умови для подання позивачем спірної заяви за встановленою законом процедурою.
За таких обставин, УДМС у Волинській області не вбачає протиправних дій та/або бездіяльності у спірних правовідносинах, а також і порушень у наданні листа роз'яснення у відповідь на подану позивачем заяву.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Предметом спірних правовідносин у справі, що розглядається, є дії відповідача щодо повернення відповідачем заяви позивача про набуття громадянства України.
Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та того, що відповідач своїми рішеннями, дією чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси.
У даному випадку в позивача відсутнє порушення прав чи обов'язків у зв'язку із поверненням заяви позивачу, а відтак це не породжує для особи і права на судовий захист.
На даний час будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, що потребують судового захисту, відповідачем не приймалося та не вчинялося, а позивач звернувся за захистом прав, які жодним чином відповідачем не порушені.
За таких обставин, суд не вбачає протиправності дій відповідача щодо повернення заяви позивача про визнання його особою біженцем або таким, що потребує додаткового захисту, позаяк останнім не дотримано встановленої законодавством процедури звернення із такою заявою, та, як наслідок, відповідач не мав підстав для прийняття відповідного рішення, а саме щодо прийняття заяви чи відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 01.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання дій відповідача протиправними щодо ухилення від розгляду заяви позивача про визнання його особою біженцем або таким, що потребує додаткового захисту, та зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про визнання його особою біженцем або таким, що потребує додаткового захисту, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246,262 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (Волинський ПТПІ ДМС України), РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ЄДРПОУ 37821586).
Суддя В.В. Дмитрук