іменем України
01 грудня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/5833/22
Головуючий у першій інстанції - Логвіна Т. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1347/25
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
сторони:
позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом:
ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом:
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова у складі судді Логвіної Т.В. від 03 червня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення 03 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права особистої власності, стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права особистої власності, стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності, в якому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право особистої власності на двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнати право власності на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 688 000 грн., в якості компенсації вартості 1/2 частини спільного сумісного майна, а саме: вантажного автомобіля »Renault Premium 450 DXI 10837», 2007 року випуску, вантажного автомобіля »Renault MAGNUM 12000», 2004 року випуску, напівпричепа марки »TRAІLOR SYY ЗСР», 1999 року випуску, напівпричепа марки »GROENEWEGEN НОМЕР_1 », 1996 року випуску. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона перебувала і ОСОБА_2 у шлюбі, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.06.2022 року, і під час перебування у шлюбі ними за спільні кошти подружжя було придбано двокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; вантажний автомобіль »Renault Premium 450 DXI 10837», 2007 року випуску; вантажний автомобіль »Renault MAGNUM 12000», 2004 року випуску, напівпричеп марки »TRAІLOR SYY ЗСР», 1999 року випуску, напівпричеп марки »GROENEWEGEN НОМЕР_1 », 1996 року випуску. ОСОБА_1 зазначала, що в період з липня 2021 року по вересень 2022 року, ОСОБА_2 , з метою уникнути поділу майна, переоформив вказані вище транспортні засоби на інших осіб. Оскільки в добровільному порядку здійснити розподіл майна неможливо, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.
У подальшому, 28.04.2023 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив в порядку поділу майна подружжя визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 визнати право власності на квартиру АДРЕСА_4 , припинивши право спільної сумісної власності; визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_2 на транспортний засіб »Renault Premium 450 DXI 10837» 2007 року випуску н.з. НОМЕР_2 ; напівпричеп »TRA1LOR SYY ЗСР», 1999 року випуску, н.з. НОМЕР_3 ; напівпричеп »Groenewegen XL 962», 1996 року випуску, н.з. НОМЕР_4 припинивши право спільної сумісної власності; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 102 532 грн., в якості компенсації вартості різниці 1/2 частини спільного сумісного майна; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» в м.Чернігові. В обґрунтування вимог зустрічного позову ОСОБА_2 зазначав, що з 26.06.2009 року по 14.06.2022 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. За вказаний період шлюбу сторонами було придбано транспортний засіб »Renault Premium 450 DXI 10837» 1107 року випуску; напівпричеп »Trailor SYY3CP», 1999 року випуску; напівпричеп »Groenewegen XL 962», 1996 року випуску; кватира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . ОСОБА_2 вказував, що транспортний засіб »Renault Magnum 12000» було ним придбано 09.09.2022 року, тобто, вже після розірвання шлюбу, що відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України, є його особистою приватною власністю. За доводами ОСОБА_2 , на праві спільної сумісної власності сторонам спору належать також будинок, побудований в період з 17.01.2013 року по теперішній час, який наразі не зареєстрований у відповідному реєстрі прав на нерухоме майно, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» м. Чернігів, яка була приватизована ОСОБА_1 22.10.2018 року.
Рішенням Десянського районного суду м. Чернігова від 03.06.2025 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права особистої власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності - задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково. Судом визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_4 . Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на: - транспортний засіб »Renault Premium 450 DXI 10837», 2007 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_7 ; - напівпричеп »GROENEWEGEN XL 962», 1996 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_9 ; - напівпричеп »Trailor SYY 3CP», 1999 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину транспортного засобу та двох напівпричепів в розмірі 281 166 грн. 14 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.06.2025 року по справі № 751/5833/22, в частині відмови визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» в м. Чернігові, та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, та провести розподіл судових витрат, відповідно до положень ЦПК України. В іншій частині рішення суду від 03.06.2025 року апелянт просить залишити без змін. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, в частині відмови судом у визнанні права власності за ним на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_6 , ухвалено судом першої інстанції із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за наявної невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, із порушенням норм процесуального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції невірно інтерпретовані докази, які було надано, а також суд не прийняв до уваги пояснення сторін. Апелянт не погоджується із твердженням суду першої інстанції відносно того, що: »допитані у судовому засіданні свідки не змогли згадати, де знаходиться будинок та підтвердити факт придбання будівельних матеріалів саме ОСОБА_2 » Доводи апеляційної скарги звертають увагу на показання допитаних у судовому засіданні свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Апелянт стверджує, що товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, які були використані у будівництві, суд першої інстанції не прийняв до уваги, вказавши, що »не надано доказів, що матеріали були куплені для будівництва саме спірного будинку та те, що покупцем був саме позивач за зустрічним позовом». При цьому, апелянт зазначає, що якщо б він знав, що потрібно збирати всі чеки на придбання будівельних матеріалів, то збирав би все, навіть квитанції за придбання цвяхів та плінтусів, тим більше, після саме значних робіт в будівництві (побудова стін, даху тощо) пройшов досить великий час. Апелянт вказує, що в чеку або квитанції не зазначається, що саме ці будівельні матеріали будуть використані під час будівництва певного об'єкту, але це частина чеків та квитанцій, які ОСОБА_2 зміг знайти в будинку. При цьому, не завжди в квитанціях, які виписують великі будівельні магазини зазначається те прізвище, хто безпосередньо купує товар, а оптовий покупець для застосування більшої знижки, чим ОСОБА_2 періодично і користувався. За доводами апелянта, ОСОБА_1 , яка є позивачем за первісним позовом, на запитання представника ОСОБА_2 щодо наявності на земельній ділянці нерухомого мана, об'єктів будівництва, допоміжних споруд, вказала, що: »за цією адресою будь-яких об'єктів нерухомості взагалі немає». Вказане твердження ОСОБА_1 спростовують докази, перелічені вище, довідка садового товариства »Колос», в якій зазначено, що на вказаній земельній ділянці об'єкти будівництва є, висновок експерта про оцінку будівельних матеріалів, використаних під час будівництва, в якому вказано, які саме об'єкти знаходяться на території земельної ділянки № НОМЕР_5 садового товариства »Колос» та з чого вони складаються.
Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За даних обставин, оскільки рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, в частині щодо часткового задоволення судом вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права особистої власності, стягнення грошової компенсації за частку у спільній сумісній власності та часткового задоволення судом першої інстанції вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, апелянтом не оскаржується, то відповідно до положень ч.1 статті 367 ЦПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, апеляційним судом не переглядається.
Приймаючи до уваги, що позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.06.2025 року у даній справі не оскаржує, дане рішення суду першої інстанції апеляційний суд переглядає в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , а саме, в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» в м. Чернігові.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 - адвокат Данич О.С. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги та просив її задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Бабинець С.П. просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у зв'язку із її необґрунтованістю, та залишити без змін рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині.
В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.06.2009 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.06.2022 року, було розірвано (а.с. 8-9, том 1).
20.04.2023 року представник ОСОБА_2 звернувся із запитом до садівничого товариства »Колос» (а.с.129, том 1), в якому просив надати наступну інформацію: »1. Кому належить земельна ділянка розташована у Вашому Товаристві за адресою: АДРЕСА_7 ? 2. З якого часу та на якій підставі (з якого часу особа стала членом товариства та коли приватизувала земельну ділянку за вказаною адресою)? 3. Чи мається на вказаній земельній ділянці об'єкт будівництва (завершеного чи не завершеного)? 4. Якщо так, то вказати з якого і по який час він був побудований та чи зареєстроване на нього право власності?».
У відповідь на вказаний запит головою садівничого товариства »Колос» ОСОБА_6 було надано наступну інформацію (а.с.130, том 1): »1. Земельна ділянка № НОМЕР_5 , яка розташована в садівничому товаристві »Колос», належить ОСОБА_1 . 2. Володіє вона ділянкою з 17.01.2013 року. Приватизована ділянка 22.10.2018 року. 3. На вказаній земельній ділянці об'єкт будівництва є. 4. Відповідь на вказане питання не входить в сферу моєї компетенції.»
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 330254303 від 26.04.2023 року (а.с.131, том 1), у реєстрі відсутні відомості щодо будинку АДРЕСА_6 .
У матеріалах справи містяться копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, в яких відсутня ідентифікація особи покупця та цільове призначення вказаних в них товарів (а.с.123, 124, том 2).
Як вбачається із матеріалів справи, ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних при будівництві житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_6 , становить: 417 998 грн., згідно висновку експерта С-23090/1 від 01.05.2023 року експертного, будівельно-технічного дослідження з визначення ринкової вартості будівельних матеріалів (а.с.146-159, том 1).
Згідно рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині, відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_6 , суд першої інстанції критично оцінив твердження ОСОБА_2 про те, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить побудований будинок в період з 17.01.2013 року і по теперішній час, та який наразі не зареєстрований у відповідному реєстрі прав на нерухоме майно, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос», оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду даної справи. Зокрема, допитані у судовому засіданні свідки не змогли згадати, де знаходиться будинок та підтвердити факт придбання будівельних матеріалів саме ОСОБА_2 . При цьому, копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів судом першої інстанції не було прийнято до уваги, оскільки не надано доказів відносно того, що матеріали були придбані для будівництва саме спірного будинку, а також, що покупцем був саме позивач за зустрічним позовом. За даних обставин, з огляду на положення статті 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд першої інстанції суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній частині.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, в частині відмови судом у визнанні права власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку АДРЕСА_6 , ухвалено судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; за наявної невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; із порушенням норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 03.05.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції невірно інтерпретовані докази, які було надано, а також суд не прийняв до уваги пояснення сторін. Апелянт не погоджується із твердженням суду першої інстанції відносно того, що: »допитані у судовому засіданні свідки не змогли згадати, де знаходиться будинок та підтвердити факт придбання будівельних матеріалів саме ОСОБА_2 » Доводи апеляційної скарги звертають увагу на показання допитаних у судовому засіданні свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Апелянт стверджує, що товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, які були використані у будівництві, суд першої інстанції не прийняв до уваги, вказавши, що »не надано доказів, що матеріали були куплені для будівництва саме спірного будинку та те, що покупцем був саме позивач за зустрічним позовом». При цьому, апелянт зазначає, що якщо б він знав, що потрібно збирати всі чеки на придбання будівельних матеріалів, то збирав би все, навіть квитанції за придбання цвяхів та плінтусів, тим більше, після саме значних робіт в будівництві (побудова стін, даху тощо) пройшов досить великий час. Апелянт вказує, що в чеку або квитанції не зазначається, що саме ці будівельні матеріали будуть використані під час будівництва певного об'єкту, але це частина чеків та квитанцій, які ОСОБА_2 зміг знайти в будинку. При цьому, не завжди в квитанціях, які виписують великі будівельні магазини зазначається те прізвище, хто безпосередньо купує товар, а оптовий покупець для застосування більшої знижки, чим ОСОБА_2 періодично і користувався. За доводами апелянта, ОСОБА_1 , яка є позивачем за первісним позовом, на запитання представника ОСОБА_2 щодо наявності на земельній ділянці нерухомого мана, об'єктів будівництва, допоміжних споруд, вказала, що: »за цією адресою будь-яких об'єктів нерухомості взагалі немає». Вказане твердження ОСОБА_1 спростовують докази, перелічені вище, довідка садового товариства »Колос», в якій зазначено, що на вказаній земельній ділянці об'єкти будівництва є, висновок експерта про оцінку будівельних матеріалів, використаних під час будівництва, в якому вказано, які саме об'єкти знаходяться на території земельної ділянки № НОМЕР_5 садового товариства »Колос» та з чого вони складаються.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободи від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із приписами статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За положеннями частин першої та другої цієї статті, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами ч.1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно із приписами статті 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном, як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч.1 статті 190 ЦК України).
До речей, як складової поняття майна, зокрема, нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України, належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 Сімейного кодексу України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За ч.1 статті 69 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч.1 статті 70 Сімейного кодексу України).
У ч.2 статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом ч.2 цієї статті, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до вимог статей: 328, 329 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених вище приписів норм Закону, до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно, як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 511/2303/19, провадження № 14-56цс22).
У постанові від 06.05.2020 року у справі № 722/823/17-ц, провадження №61-45361св18, Верховний Суд розмежував правовий статус незавершеного та самочинного будівництва, зазначивши, що об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил може підлягати поділу між ними, а щодо самочинного будівництва такі способи захисту прав не застосовуються.
Водночас, при вирішенні спору про поділ майна подружжя Верховний Суд України в постанові від 18.11.2015 року у справі № 6-388цс15 зазначив, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Приписами ч.1 статті 13 ЦПК України регламентовано, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а саме, в частині вимог зустрічного позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_6 , в обґрунтування вимог зустрічного позову у вказаній вище частині, ОСОБА_2 вказував, що на праві спільної сумісної власності сторонам спору належать також будинок, побудований в період з 17.01.2013 року по теперішній час, який наразі не зареєстрований у відповідному реєстрі прав на нерухоме майно, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» м. Чернігів, яка була приватизована ОСОБА_1 22.10.2018 року.
В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 26.06.2009 року, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.06.2022 року, було розірвано (а.с. 8-9, том 1).
20.04.2023 року представник ОСОБА_2 звернувся із запитом до садівничого товариства »Колос» (а.с.129, том 1), в якому просив надати наступну інформацію: »1. Кому належить земельна ділянка розташована у Вашому Товаристві за адресою: АДРЕСА_7 ? 2. З якого часу та на якій підставі ( з якого часу особа стала членом товариства та коли приватизувала земельну ділянку за вказаною адресою)? 3. Чи мається на вказаній земельній ділянці об'єкт будівництва (завершеного чи не завершеного)? 4. Якщо так, то вказати з якого і по який час він був побудований та чи зареєстроване на нього право власності?».
У відповідь на вказаний запит головою садівничого товариства »Колос» ОСОБА_6 було надано наступну інформацію (а.с.130, том 1): »1. Земельна ділянка № НОМЕР_5 , яка розташована в садівничому товаристві »Колос», належить ОСОБА_1 . 2. Володіє вона ділянкою з 17.01.2013 року. Приватизована ділянка 22.10.2018 року. 3. На вказаній земельній ділянці об'єкт будівництва є. 4. Відповідь на вказане питання не входить в сферу моєї компетенції.»
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 330254303 від 26.04.2023 року (а.с.131, том 1), у реєстрі відсутні відомості щодо будинку АДРЕСА_6 .
У матеріалах справи містяться копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, в яких відсутня ідентифікація особи покупця та цільове призначення вказаних в них товарів (а.с.123, 124, том 2).
Як вбачається із матеріалів справи, ринкова вартість будівельних матеріалів, використаних при будівництві житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_6 , становить: 417 998 грн., згідно висновку експерта С-23090/1 від 01.05.2023 року експертного, будівельно-технічного дослідження з визначення ринкової вартості будівельних матеріалів (а.с.146-159, том 1).
Відповідно до положень ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно приписів ч.1, ч.2, ч.3, ч.4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
У цивільних справах Європейський Суд з прав людини використовує стандарт »баланс ймовірностей» (a balance of probabilities): слід довести, що факт скоріше був, а ніж не був, тобто, суб'єктивна впевненість може бути виміряна як така, що дорівнює 51% і вище (ця математична аналогія випливає із пояснення в справі Miller v MinisterofPensions [1947] 2 All ER 372). В практиці Європейського Суду з прав людини можна знайти десятки рішень, в яких суд посилається на »balance of probabilities» для оцінки обставин справи. Наприклад, в рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р. суд застосовує »баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN 23.08.2016 р. Європейський Суд з прав людини вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам. Кожна людина з власного досвіду має уявлення про те, що деякі факти трапляються рідко, а деякі - часто. Це називають апріорною вірогідністю або »вірогідністю, що визначена природою речей» (inherentprobability). З цього починається процес доказування: чим менш правдоподібна та обставина, яку слід довести, тим більш переконливими мають бути докази, і навпаки, чим більш вірогідною здається обставина, тим менше зусиль потрібно від сторони, на яку покладено тягар доведення, аби переконати суд.
Ще один стандарт доказування - »поза розумним сумнівом». У справі »Кобець проти України», Європейський Суд з прав людини повторює, що відповідно до його прецедентної практики, при оцінці доказів він керується критерієм доведення »поза розумним сумнівом» (рішення у справі »Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Верховний Суд в постанові від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17 згадує, що принцип оцінки доказів »поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині, відносно того, що суд надав критичну оцінку твердженням ОСОБА_2 про те, що сторонам спору на праві спільної сумісної власності належить побудований будинок в період з 17.01.2013 року і по теперішній час, та який наразі не зареєстрований у відповідному реєстрі прав на нерухоме майно, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос». В ході судового розгляду даної справи ОСОБА_2 не надано належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України, на підтвердження обставин, на які він посилається у обґрунтування вказаної вище частини позовних вимог.
При цьому, необхідно зазначити, що показання свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на яких акцентує увагу апелянт, виходячи із положень статті 90 ЦПК України, є одним із видів доказів. При цьому, приписи ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України регламентують, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З приводу показань допитаних у судовому засіданні свідків, суд першої інстанції констатував, що вказані вище свідки не змогли згадати, де знаходиться будинок та підтвердити факт придбання будівельних матеріалів саме ОСОБА_2 .
Надані ОСОБА_2 суду копії товарних чеків на придбання будівельних матеріалів, обґрунтовано не прийнято до уваги судом першої інстанції, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано доказів відносно того, що вказані будівельні матеріали були придбані для будівництва саме спірного будинку та відносно того, що їх покупцем був саме позивач за зустрічним позовом.
У контексті приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній апелянтом частині, про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_2 зустрічного позову, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці № НОМЕР_5 в садівничому товаристві »Колос» в м. Чернігів. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, оцінюючи надані позивачем за зустрічним позовом докази, в їх сукупності та взаємозв'язку, з огляду на приписи ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_2 у вказаній вище частині, у зв'язку із їх недоведеністю.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року, у оскаржуваній ОСОБА_2 частині, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих фактичних обставин, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи, і на які учасники справи посилались, як на підставу своїх доводів та заперечень.
Приймаючи до уваги, що позивач за первісним позовом - відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.06.2025 року у даній справі не оскаржує, дане рішення суду першої інстанції апеляційний суд переглядає в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , а саме, в частині відмови судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_6 . Відповідно до положень ч.1 статті 367 ЦПК України, у неоскаржуваній апелянтом частині рішення суду першої інстанції від 03.06.2025 року апеляційним судом не переглядається.
За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03.06.2025 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 03 червня 2025 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Дата складення повної постанови - 05.12.2025 року.
Головуючий: Судді: