Номер провадження: 11-кп/813/1569/25
Справа № 496/674/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19 лютого 2025 року, в рамках кримінального провадження №12024167250000189, внесеного до ЄРДР 15 листопада 2024 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не одруженого, не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-04.06.2020 року Малиновським районним судом м. Одеси за п.6 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187 КК України, до десяти років та чотирьох місяців позбавлення волі з конфіскацією майна та відбувши покарання 14.08.2020 року,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 (один) рік, із покладанням, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст.76, КК України, обов'язків:
-періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Відповідно до оскаржуваного вироку ОСОБА_7 , володіючи інформацією про укладений між ТОВ «ФЛАЙ ОЙЛ» та ТОВ «Х.АгроТранс» договір поставки пального, а також про автомобіль, д.н.з. « НОМЕР_1 », і працевлаштування ОСОБА_9 , у невстановлений досудовим розслідуванням час сформував злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння дизельним паливом, що належить ТОВ «ФЛАЙ ОЙЛ», шляхом обману з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення.
19.10.2024 ОСОБА_7 , діючи повторно та маючи непогашену судимість, ввів в оману ОСОБА_10 і касира ОСОБА_11 , внаслідок чого незаконно заволодів 637,93 л дизельного палива та отримав від ОСОБА_12 25 520 грн. ТОВ «ФЛАЙ ОЙЛ» завдано збитків на 28 706,85 грн.
26.10.2024 ОСОБА_7 , діючи аналогічним способом, ввів в оману касира ОСОБА_13 , незаконно отримав 1000 л дизельного палива, за яке отримав від ОСОБА_14 40 000 грн. Заподіяні збитки становлять 45 000 грн.
29.10.2024 ОСОБА_7 повторно ввів в оману касира ОСОБА_15 , незаконно заволодівши 92,67 л дизельного палива та отримавши від ОСОБА_14 3 720 грн. Завдані збитки - 4 170,15 грн.
Усього внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 ТОВ «ФЛАЙ ОЙЛ» завдано матеріальних збитків на 77 877 грн.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України за кваліфікуючими ознаками: заволодіння чужим майном шляхом зловживання обману (шахрайство), вчинене повторно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи вирок районного суду в частині доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, заступник керівника обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки призначене судом покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_7 раніше судимий та неодноразова притягувався до адміністративної відповідальності, а також наразі притягується до кримінальної відповідності за ч. 2 ст. 289 КК України. Судом першої інстанції безпідставно визнано обставину, яка пом'якшує покарання - щире каяття, оскільки збитки потерпілим не відшкодовані.
На підставі наведеного просить вирок скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 вважати засудженим за ч. 2 ст. 190 КК України та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.
В іншій частині вирок суду першої інстанції - залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що щиро розкаюється, утримує двох дітей та хворіє на туберкульоз, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні апеляції.
Позиції учасників судового розгляду.
В судовому засіданні прокурор підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, водночас, обвинувачений заперечував проти її задоволення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Представник потерпілого надав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі (зворот а.с.79).
Заслухавши суддю-доповідача; вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржується, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є не вмотивованими з огляду на таке.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Як видно з оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Вказане кримінальне правопорушення, відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, санкція статті за який передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Обираючи вид та розмір покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу обвинуваченого, який має середню освіту, офіційно не працевлаштований (неофіційно працює в службі таксі), перебуває у фактичних шлюбних відносинах, має двох дітей, у минулому притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі за умисні злочини, утім призначене покарання відбув, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем мешкання. Обставинами, які пом'якшують відповідальність судом першої інстанції визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставинами, які обтяжують покарання судом першої інстанції визнано рецидив злочину.
На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про призначення покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, з можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік, із покладанням обов'язків, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст.76 КК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо обвинуваченого ОСОБА_7 призвело до порушення загальних засад призначення покарання.
Апеляційний суд звертає увагу, що частиною другою статті 65 КК України передбачено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно є недостатнім для досягнення мети покарання. Відповідно, обов'язок доведення недостатності менш суворого покарання покладається саме на сторону обвинувачення.
Водночас сторона обвинувачення не навела в апеляційній скарзі переконливих аргументів або нових обставин, не врахованих судом першої інстанції, які б свідчили про очевидну та беззаперечну м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання.
Щодо доводів прокурора про безпідставне врахування судом обставини, що пом'якшує покарання, - щирого каяття, апеляційний суд зазначає, що основними ознаками щирого каяття є повне визнання вини, правдиве повідомлення всіх відомих особі обставин кримінального правопорушення, критична оцінка власної протиправної поведінки, наявність бажання виправити ситуацію та понести кримінальну відповідальність. Така позиція має бути підтверджена матеріалами кримінального провадження.
Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_7 з початку досудового розслідування беззастережно визнав свою винуватість, надав зізнавальні показання, сприяв розкриттю кримінального правопорушення, брав участь у проведенні слідчих дій, зокрема слідчого експерименту від 16 січня 2025 року, а під час судового розгляду клопотав про дослідження доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, демонструючи готовність нести відповідальність за вчинене.
Така поведінка обвинуваченого свідчить про повне визнання ним своєї вини, критичну оцінку вчиненого, щире каяття та готовність виправитися. Під час судового засідання апеляційної інстанції ОСОБА_7 переконливо засвідчив усвідомлення своєї протиправної поведінки, зроблені висновки та намір виправитись.
Колегія суддів також зазначає, що відшкодування завданої шкоди є окремою пом'якшуючою обставиною, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, однак судом першої інстанції її не встановлено.
Наявність у обвинуваченого судимостей, у тому числі за умисні злочини, сама по собі не може автоматично унеможливлювати застосування ст. 75 КК України. Інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням покликаний забезпечити індивідуалізацію покарання та врахування особистісних характеристик, реальної здатності особи до виправлення та її подальшої ресоціалізації.
Обвинувачений уже поніс заслужене покарання за попередні злочини, і ці судимості не можуть переслідувати його протягом усього життя та позбавляти права на застосування гуманістичних інструментів кримінального законодавства. Закон не містить заборони на застосування ст. 75 КК України до осіб, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності. Тому оцінці підлягає не сам факт наявності судимостей, а сучасний стан особи, її поведінка, ступінь ризику вчинення нових злочинів, соціальні зв'язки, ставлення до вчиненого.
Попередні судимості вже виконали превентивну функцію, а тому не можуть визнаватися безумовною перешкодою для застосування покарання з випробуванням, якщо інші обставини свідчать про можливість виправлення особи без реального відбування покарання.
Таким чином, застосування ст. 75 КК України у даній справі є не лише можливим, але й обґрунтованим, оскільки інститут випробування спрямований на забезпечення справедливого, індивідуалізованого та пропорційного реагування держави, із врахуванням усіх даних про особу обвинуваченого та позитивні зміни, що відбулися у його поведінці.
На переконання колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, відповідають матеріалам кримінального провадження та вимогам закону. Сукупність наведених обставин підтверджує можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а доводи прокурора в цій частині є непереконливими.
Апеляційний суд також наголошує, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу відповідних обов'язків, виконання яких свідчитиме про її виправлення. У випадку їх невиконання суд, відповідно до ч. 2 ст. 78 КК України, може направити засудженого для відбування призначеного покарання. Таким чином, звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання є наданим йому шансом для виправлення без ізоляції від суспільства, а покладені обов'язки - дієвим засобом контролю за його поведінкою.
Колегія суддів вважає, що саме такий захід кримінально-правового впливу сприятиме корекції соціально-психологічних установок обвинуваченого, нейтралізації негативних настанов та формуванню законопослушної поведінки.
Враховуючи принципи призначення покарання, вимоги КК та КПК України, дані про особу обвинуваченого та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є справедливим, достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів, повністю відповідає його цілям і спрямоване на досягнення позитивних змін у особистості ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість ухваленого вироку, та які є підставою для його скасування, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 407 КПК України суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржене судове рішення без змін.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, в зв'язку з чим оскаржений вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 370, 404, 405, 407-409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив :
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 19 лютого 2025 року, в рамках кримінального провадження №12024167250000189, внесеного до ЄРДР 15 листопада 2024 року, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4